Відмінності між версіями «Іссумбосі, або Хлопчик-Мізинчик (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Давно  колись  жили  собі  чоловік, і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вона! щодня І храм молити богів, щоб ті послали їм хоч би малюсінького хлопчика.
  
 +
І от одного дня знайшовся в  них синок завбільшки з мізинчик.
  
 +
—    Ой, яка гарненька дитина! — раділа мати.
 +
 +
—    Скоро підросте і дам допомагатиму! — тішився батько.
 +
 +
Батько й мати назвали сина Іссумбосі, тобто Хлопчик-Мізинчик, і берегли його як зіницю ока. Хлоп'я було розумне, та от біда — нітрохи не росло.
 +
 +
Минув час, і от надумав Іссумбосі вибитися в люди, став навколішки перед батьками і просить:
 +
 +
—    Вудь ласка, відпустіть мене у столицю.
 +
 +
Спочатку батько й мати не знали, що й відповісти, але згадали, який він у них розумний і погодилися з його проханням. Хлопчик зробив собі меч із голки, що дала мати, і вранцї всі троє подалисй на берег річки.
 +
 +
—    До побачення! — гукнув Іссумбосі і поплив униз за водою у чайній чашці, веслуючи хасі.
 +
 +
Через кілька днів добрався він до столиці, переповненої людьми, каретами і кіньми.
 +
 +
—    Оце так столиця!—промовив хлопчик,  прошмигуючи  між ногами у людей.
 +
 +
Невдовзі його увагу привернув величезний будинок.
 +
 +
—    Дозвольте  зайти!  Дозвольте  зайти! — гукнув  Іссумбосі  щосили,
стоячи на ґанку.
 +
 +
За якийсь час двері відчинились,  і на порозі з'явився ошатно вдягнений вельможа.
 +
 +
—    Дозвольте зайти! — так само голосно повторив Іссумбосі.
 +
 +
—    Цікаво, хто це говорить? Спантеличений вельможа оглянувся навколо.
 +
 +
—    Я тут! Я тут!
 +
 +
Іссумбосі вибрався на гета і затупцяв ногами.
 +
 +
—    Ого, який дивовижний чоловічок!
Вельможа посадив Іссумбосі на долоню.
 +
 +
—    Мене звати Іссумбосі. Я хотів би стати вашим слугою,— мовив хлопчик.
 +
 +
—    Гаразд, я беру тебе на службу.
 +
 +
Вельможі відразу сподобався цей маленький, але жвавий хлопчик.
 +
 +
Іссумбосі був працьовитий і кмітливий, а тому в домі всі його любили. Та найбільше припав він до серця дочці багатого вельможі. Одного разу Іссумбосі супроводжував її до храму. Дівчина боялася, щоб на хлопця не наступили ногою, і посадила його за пояс свого кімоно. Коли ж вони поверталися додому, в темній вуличці на них раптом напали два оні — чудовиська в людській подобі з бичачими рогами і тигрячими іклами.
 +
 +
—    Стривайте! Я вам покажу!
 +
 +
Іссумбосі  вискочив  з-за  пояса  дівчини  і  замахнувся  мечем-голкою.
 +
 +
—    Ха-ха-ха! Що це за дрібнота? — зареготав один із напасників і, схопивши Іссумбосі лапою, кинув його собі в пащу.
 +
 +
Хлопчик був маленький, тож міг вільно бігати в животі чудовиська і колоти його мечем.
 +
 +
—    Ой, болить! Ой, болить!..— заволало чудовисько і, виплюнувши хлопчика з пащі, дременуло світ за очі.
 +
 +
Тоді Іссумбосі стрибнув на обличчя другого чудовиська і виколов йому око.
 +
 +
—    Ой, рятуйте! Ой, рятуйте! — затуливши обличчя лапами, заволав другий напасник і накивав п'ятами.
 +
 +
Коли Іссумбосі опам'ятався, то побачив перед собою на землі маленький чарівний молоток — скарб чудовиськ.
 +
 +
Дочка вельможі махнула цим молотком і промовила:
 +
 +
—    Іссумбосі, стань великим!
 +
 +
І тоді сталося чудо: Іссумбосі почав ростив і за мить перетворився на вродливого юнака.
 +
 +
Кажуть, що незабаром після того Іссумбосі оженився з дочкою вельможі, викликав до столиці своїх батьків і всі вони зажили разом у добрі і в щасті.
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Версія за 15:46, 24 вересня 2013

Давно колись жили собі чоловік, і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вона! щодня І храм молити богів, щоб ті послали їм хоч би малюсінького хлопчика.

І от одного дня знайшовся в них синок завбільшки з мізинчик.

— Ой, яка гарненька дитина! — раділа мати.

— Скоро підросте і дам допомагатиму! — тішився батько.

Батько й мати назвали сина Іссумбосі, тобто Хлопчик-Мізинчик, і берегли його як зіницю ока. Хлоп'я було розумне, та от біда — нітрохи не росло.

Минув час, і от надумав Іссумбосі вибитися в люди, став навколішки перед батьками і просить:

— Вудь ласка, відпустіть мене у столицю.

Спочатку батько й мати не знали, що й відповісти, але згадали, який він у них розумний і погодилися з його проханням. Хлопчик зробив собі меч із голки, що дала мати, і вранцї всі троє подалисй на берег річки.

— До побачення! — гукнув Іссумбосі і поплив униз за водою у чайній чашці, веслуючи хасі.

Через кілька днів добрався він до столиці, переповненої людьми, каретами і кіньми.

— Оце так столиця!—промовив хлопчик, прошмигуючи між ногами у людей.

Невдовзі його увагу привернув величезний будинок.

— Дозвольте зайти! Дозвольте зайти! — гукнув Іссумбосі щосили,
стоячи на ґанку.

За якийсь час двері відчинились, і на порозі з'явився ошатно вдягнений вельможа.

— Дозвольте зайти! — так само голосно повторив Іссумбосі.

— Цікаво, хто це говорить? Спантеличений вельможа оглянувся навколо.

— Я тут! Я тут!

Іссумбосі вибрався на гета і затупцяв ногами.

— Ого, який дивовижний чоловічок!
Вельможа посадив Іссумбосі на долоню.

— Мене звати Іссумбосі. Я хотів би стати вашим слугою,— мовив хлопчик.

— Гаразд, я беру тебе на службу.

Вельможі відразу сподобався цей маленький, але жвавий хлопчик.

Іссумбосі був працьовитий і кмітливий, а тому в домі всі його любили. Та найбільше припав він до серця дочці багатого вельможі. Одного разу Іссумбосі супроводжував її до храму. Дівчина боялася, щоб на хлопця не наступили ногою, і посадила його за пояс свого кімоно. Коли ж вони поверталися додому, в темній вуличці на них раптом напали два оні — чудовиська в людській подобі з бичачими рогами і тигрячими іклами.

— Стривайте! Я вам покажу!

Іссумбосі вискочив з-за пояса дівчини і замахнувся мечем-голкою.

— Ха-ха-ха! Що це за дрібнота? — зареготав один із напасників і, схопивши Іссумбосі лапою, кинув його собі в пащу.

Хлопчик був маленький, тож міг вільно бігати в животі чудовиська і колоти його мечем.

— Ой, болить! Ой, болить!..— заволало чудовисько і, виплюнувши хлопчика з пащі, дременуло світ за очі.

Тоді Іссумбосі стрибнув на обличчя другого чудовиська і виколов йому око.

— Ой, рятуйте! Ой, рятуйте! — затуливши обличчя лапами, заволав другий напасник і накивав п'ятами.

Коли Іссумбосі опам'ятався, то побачив перед собою на землі маленький чарівний молоток — скарб чудовиськ.

Дочка вельможі махнула цим молотком і промовила:

— Іссумбосі, стань великим!

І тоді сталося чудо: Іссумбосі почав ростив і за мить перетворився на вродливого юнака.

Кажуть, що незабаром після того Іссумбосі оженився з дочкою вельможі, викликав до столиці своїх батьків і всі вони зажили разом у добрі і в щасті.