Відмінності між версіями «Користувач:Сонце»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: В.Яцкул-Пантазьєва КАЗКИ БАБУСІ ВАЛІ У маленькому ...)
 
 
(Не показані 27 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
В.Яцкул-Пантазьєва
+
'''Автор: Валентина Яцкул-Пантазьєва'''.
                                  КАЗКИ  БАБУСІ  ВАЛІ
 
  
                             
 
У  маленькому  мішечку,
 
Що  в  бабусі  на  печі,
 
Проживають  казки  світу
 
Чарівні  і  не  прості.
 
Щойно  сонечко  сідає,
 
Щоб  спочити  за  весь  день,
 
Вечір  в  хату  зазирає
 
Й  до  бабусі  промовляє:
 
-  Ну,  старенька,  час  спочить
 
І  мішечок  свій  відкрить,
 
Бо  маленька  дітвора
 
Казку  вечора  чека.
 
Тут  бабуся  усміхнеться,
 
Витре  піт  з  свого  чола
 
Та  й  присяде  на  ослінчик,
 
Що  стоїть  біля  вікна.
 
Тричі  хлопне  у  долоні  -
 
І  мішечок  тут  як  тут,
 
Скаче  з  печі  на  долівку
 
Й  до  бабусі  на  фартух.
 
Вечір  зіроньками  сяє,
 
Місяць  хату  освіщає,
 
А  бабусині  казки  відлітають –
 
Хто?  Куди?
 
Їх  бабуся  не  спиня  -
 
В  неї  казка  є  нова.
 
Ось  послухайте  малеча,
 
Бо  це  казка  степова.
 
  
 +
Автор казок, поет.
  
 +
Працюю  сурдопедагогом  у  школі  для  дітей  з  вадами  слуху.
  
                                          КАЗКА ПРО УКРАЇНУ
+
Живу в м.Новомиргороді Кіровоградської обл.   
                                       
 
Не  за  синіми  морями,
 
Не  за  чорними  лісами,
 
А  у  нас  тут, на Вкраїні,
 
Відбувались  чудеса.
 
Ось присядь,  послухай  нині.
 
  
 +
Одержую  [[Головна сторінка|казки]]  від поля,  лісу,  річки  та  озер,  які  є  тут. 
  
Ще  у  сиву  давнину
+
Казки розміщені в окремій течці [[:Категорія:Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва|авторські казки (В.Яцкул-Пантазьєва)]]:
Мандрував  Андрій  всім  знаний,
 
А  від  Бога  - Первозванний.
 
Шлях  його  й  до  нас  привів,
 
Борисфеном  Святий  плив.
 
Красу  краю  споглядав
 
І  до  берега  пристав.
 
                -  2  -
 
  
- Що  за  трави?  Що  за  ліс?
 
Як  він  дивно  весь  шумить? –
 
розмірковував  Андрій.
 
  
 
+
{{Авторська казка автора В.Яцкул-Пантазьєва}}
Промінь  сонця  дивно  грав,
 
за  горою  спать  лягав.
 
Люди  місце  віднайшли
 
І  багаття  розвели.
 
На  ночівлю  розмістились,
 
Тихо  Богу  помолились,
 
Прилягли  біля  багаття
 
Та  й  поснули.
 
 
 
 
 
Лиш  один  Андрій  не  спить  -
 
Небо  зорями  манить.
 
- Ось  прекрасная  Венера,
 
Там  Пегас  кудись  летить…
 
Ну,  а  це - Сузір’я  Лебедя,
 
Дивно  якось  так  блищить, -
 
лиш  подумав.  Раптом  бачить
 
зірка  пада,  а  за  мить,
 
їх  уже  ціла  плеяда
 
й  дивна  музика  звучить.
 
 
 
 
 
Місяць  кинув  сяйво  в  річку,
 
І  спустилися  з  небес
 
білі  лебеді  прекрасні.
 
Вони  плавали,  купались,
 
граціозно  так  тримались.
 
Серед  них  була  одна
 
Лебедиха  чимала.
 
Вона  крила  розправляла,
 
Над  водою  підіймалась
 
І  водила  хоровод.
 
А  затим  на  берег  вийшли.
 
Воду  з  пір’я  обтрусили  -
 
І  попадали  краплини.
 
Ті  краплини,  як  перлини,
 
Покотились  у  траву,
 
І  дзвеніли  ніжно,  ніжно.
 
 
 
Білі  лебеді  красиві
 
тричі  вдарили  крильми
 
й  на  дівчат  перетворились.
 
Вони  тихо  походжали,
 
Ніжно  квіти    обіймали,
 
пестили  траву  і  грались.
 
              -  3  -
 
 
 
 
 
Святий  диву  дивувався:
 
- Сон  чи  на  яву  це  бачу? –
 
Він  хотів  себе  вщіпнути,
 
та  боявсь  поворухнутись,
 
щоб  красунь  не  налякать.
 
Коли  бачить,  Місяць  посох
 
опустив  серед  дівчат.
 
Вони  тихо  закружляли…
 
Й  знову  лебедями  стали.
 
Опустились  до  землі,
 
узяли  в  дзьоби  свої
 
чудо-перли  й  полетіли…
 
 
 
А  на  ранок  люди  встали
 
І  не  знали,  що  й  сказать.
 
Трави  ще  густіші  стали,
 
квіти  в  них  повиростали.
 
В  Борисфені  риба  б’ється.
 
Все  навкруг  живе,  сміється.
 
В  кожного  в  руках  перлина.
 
Первозванний  слово  взяв:
 
- Кожен  з  вас  перлину  має.
 
Бог  вам  долю  посилає.
 
Бережіть  її  красу,
 
Не  сплюндруйте  чистоту.
 
Ми  залишимось  ще  тут.
 
                                                Край  незвіданий  пізнати
 
І  загадку  розгадати.
 
 
 
Промінь  сонця  дивно  грає
 
За  горою  спать  лягає.
 
Знов  багаття  розвели…
 
На  ночівлю  розмістились,
 
тихо  Богу  помолились.
 
Прилягли  біля  багаття
 
та й  поснули…
 
 
 
Лиш  один  Андрій  не  спить…
 
Тиха  ніч,  яскраві  зорі.
 
Місяць  вповні  виплива
 
І  кидає  сяйво  в  річку,
 
ніби  там  когось  шука.
 
 
 
Зорі  в  небі  задзвеніли…
 
І  на  воду  опустились
 
сім  прекрасних  лебедів.
 
 
 
             
 
 
 
              -  4  -
 
 
 
 
 
Вони  плавали,  пірнали,
 
дивно  якось  розмовляли.
 
Вийшли  із  води  на  беріг,
 
обтрусились  від  води
 
Й  стали  хлопці-парубки.
 
Місяць  світло  кинув  в  ліс.
 
Хлопці  швидко  понеслись,
 
А  Андрій  мерщій  за  ними.
 
Ліс  могутній  зашумів…
 
Хлопців  радо  він  зустрів.
 
Ті  дерева  обнімали,
 
Перли-чудо  дарували.
 
Пестили  гілля  і  листя.
 
Все  робили  ніжно  й  швидко.
 
На  горі  всі  в  коло  стали.
 
Разом  дружно  закружляли.
 
Танець  силу  в  собі  ніс.
 
Це  відчув  і  Первозванний,
 
Бо  схотілось  і  йому.
 
Та  він  вчасно  похопився.
 
 
 
Місяць  посох  опустив,
 
Хлопців  в  танці  зупинив.
 
Ті  відразу  стали  в  круг
 
Й  прокричали  «Лібігус».
 
Хлопці  лебедями  стали,
 
І  ще  тричі  прокричали
 
Й  подалися  до  небес.
 
               
 
 
 
А  на  ранок  люди  встали
 
І  Андрія  не  впізнали.
 
Сила  дивна  грала  в  нім  -
 
Помолодшав,  погарнів.
 
Ну,  а  ліс?  Що  за  краса?
 
Чудеса  так  чудеса?
 
Ще  могутніший  стоїть
 
і  співає,  і  шумить…
 
Різні  звірі  в  нім  живуть,
 
Пташки  гніздечка  там  в’ють.
 
 
 
Знов  Святий  промовив  слово:
 
- На  священній  ми  землі.
 
В  кожного  із  вас  в  руці
 
Дивні  перла-камінці.
 
Бережіть  їх,  не  сплюндруйте,
 
Сила  дивна  в  них  живе.
 
 
 
 
 
              -  5  -
 
 
 
 
 
Хто  по  правді  буде  жити
 
І  народ  свій  боронити  -
 
Сила  втричі  розросте.
 
Ми  залишимо  це  місце
 
Й  заночуєм  на  горі,
 
Там,  де  сонце  спать  лягає.
 
 
 
 
 
 
 
Притомившися  за  день,
 
Люди  спать  лягли  хутенько.
 
Лиш  один  Андрій  не  спить…
 
Раптом  бачить  із  небес
 
Зграя  лебедів  летить,
 
А  на  крилах  в  них  малі
 
Лебедята  чарівні.
 
В  дзьобику  у  них  перлини.
 
Птиці  їх  в  траву  спустили,
 
Пухом  ніжним  поприкрили
 
І  звернулись  до  Землі:
 
-  На  твої  земні  ключі
 
Наші  Феї  прилітали.
 
Від  душі  у  них  купались,
 
Бо  то  є  жива  вода,
 
Що  із  лона  вирина
 
І  дарує  чистоту,  свіжість,
 
Й  вранішню  росу.
 
Твої  трави  - то  життя,
 
Що  так  гарно  прикраша
 
Борисфена  береги.
 
А  ліси,  твій  дух  Земний,
 
Він  нас  радо  привітав 
 
і  енергію  нам  дав.
 
Тож  відкрийся  світлом  ніжним,
 
Що  бринить  в  твоїй  душі .
 
І  прийми  наші  таланти,
 
Чудо-перли  камінці.
 
Вранці,  тільки  сонце  встане,
 
Прийде  й  тут  на  місце  стане
 
Первозванний, що  від  Бога.
 
Слово  мовить  про  народ,
 
що  відкриє  ці  таланти
 
                                                і  гармонію  буття,
 
і  духовність  майбуття, –
 
так  промовили  вони
 
                                                й  полетіли  від  Землі.
 
 
 
 
 
 
 
                                                                -  6  -
 
 
 
 
 
                                                А  на  ранок  Первозванний
 
слово  мовив  про  народ:
 
- Тут  духовність  буде  жити
 
І  добро  лише  творити.
 
Люди  ніжні  і  сміливі,
 
Гарні,  чуйні  і  правдиві.
 
В  них  співатиме  душа  -
 
Бо  від  Бога,  від  Землі
 
Прийдуть  люди  ось  такі.
 
Тут  народиться  держава,
 
Що  в  гармонії  зросте
 
Й  людям  щастя  понесе.
 
Тут  трипільськая  культура
 
Розпочне  свою  ходу.
 
Матір  будуть  шанувати
 
Й  про  свою  державу  дбати.-
 
Він  на  цьому  закінчив
 
І  поставив  Хрест  всім  знаний,
 
Освятивши цим  наш  край.
 
 
                   
 
                  ЖЖЖ
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                     
 
                                                           
 
                                                                           
 
                                                             
 
                                                     
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                                                    -  7  -
 
В. Яцкул-Пантазьева
 
                                                    КАЗКА  ПРО  ТРИЗУБ
 
                                         
 
Послухай  нині  казку  дивну
 
Про  край  свій  рідний  і  життя.
 
У  ньому  все  переплелося
 
І  пісня  й  сум  і  майбуття…
 
Колись  давно,  в  степу  оцім,
 
Жив  старий  дід,  мов  срібний  дзвін,
 
Так  і  прозвали  діда  всі,
 
А  був  він  сторожем  землі.
 
Скільки дід  років  перебрав?
 
Ніхто  не  відав  і  не  знав…
 
Та  достеменно  знали  всі  -
 
у  нього  є  земні  ключі .
 
Він  ними  землю  відкривав,
 
джерела  людям  дарував.
 
А  ще  любов  і  щирий  сміх,
 
І  найдорожчий  оберіг,
 
Що  йшов  із  роду,  із  віків  -
 
У  серці  кожного  він  жив.
 
 
 
Степ  диха  терпким  полином,
 
Колише  ніжно  вітер  трави.
 
Русалки  в  росянім  вінку  -
 
Нектар  у  чаші  назбирали.
 
І  поки  сонце  не  зійшло
 
Й  не  пробудився  жайвір  степу  -
 
Сміялись,  грали,  танцювали,
 
У  квіти  польові  вбирались…
 
Аж  тут  заграва  із  небес
 
Ударила  промінням  світлим.
 
І  стихло  все.  Застиг  і  степ…
 
Враз  дивні  звуки  із  небес
 
На  землю  сонну  полилися
 
І  пробудилось  все  живе,
 
Що  тягнеться  до  цього  світла.
 
 
 
Зустрів  цей  ранок  і  наш  дід.
 
Він Сонцю  низько  поклонився,
 
Віддавши  шану  і  Землі
 
Тихенько  Богу  помолився.
 
Затим  умивсь  росою  трав,
 
Відпив  нектар  із  чаш  русалок.
 
І  вже  не  дід  -  юнак  стояв,
 
В  руці  тризуб  величний  мав.
 
Вітер  русявим  чубом  грав,
 
А  жайвір  в  небі  день  стрічав.
 
Русалки  тихо  поклонились -
 
У  квіти  враз  перетворились.
 
                                                Степ  задзвенів  своїм  життям…             
 
                                                                -  8  -
 
 
 
Та  раптом  небо  потемніло
 
І  бездиханно  впав  до  ніг
 
Орлан,  що  спокій  краю  ніс.
 
Юнак  підняв  друга  з  землі.
 
Постоявши  хвилини  три,
 
Піднявся  в  небо  над  землею.
 
Орлан  здригнувся  й  проказав:
 
-  Полинь  трава  горить  в  огні.
 
Прокинувсь  той,  що  проника
 
У  тіло  й  душу  на  віка.
 
Рятуй,  мій  брате,  край
 
Моє  життя  не  воскресай.-
 
І  він  затих…
 
Юнак  віддав  тіло  землі…
 
Узяв  тризуб  й  до  Сонця  мовив:
 
- Ти  зранку  сходив  і вже  знав,
 
Що  трапилось  на  цій  землі.
 
Чому  мій  сон  ти  не  прогнав,
 
Щоб  я  з  Орланом  раду  дав.
 
Й  життя  його  і  цього  краю
 
Зміг  врятувати  і  не  дати
 
Згубить гармонію  буття.
 
- Так,  знав.  Прокинувсь  той,
 
Що  проника  крізь  тіло  й  душу …
 
Він  забирає  все  собі
 
Й  танцює  танець  на  землі,
 
бо  він  звільнивсь. Допомогли
 
відкрити  браму  забуття
 
твої  ж  то  діти  нерозумні.
 
Дарунок  мій  ти  їм  віддав,
 
Та  не  навчив  його  боятись
 
І  таїну  життя  пізнати.
 
Тому  тризуб  свій  направляй
 
На  промінь,  що життя  дає,
 
І  Божу  силу  визивай,
 
Щоб  врятувати  зміг  ти  край.
 
 
 
Срібний  підняв  тризуб  до  неба
 
Й  промовив: «Господи,  прости!
 
Дозволь  пізнати  твою  силу
 
І  шлях  твій  істини  пройти
 
Народу,  у  якого  крила
 
Були  підрізані  цю  ніч.
 
Дай  нове  світло  для  життя!
 
І  не  кидай  у  забуття  народ,
 
Що  славу  історичну
 
Посів  від  скіфів  на  землі.
 
А  ще  з  часів  княгині  Ольги
 
Повірив,  Господи,  тобі.
 
І  ти,  Земля,  прости  дітей,
 
              -  9  -
 
 
 
Що  нерозумно  так  вчинили.
 
Ти  -  мати,  і  прощать  тобі,
 
Як  ти  віками  це  робила»
 
Здавалось  вічність  промайнула,
 
А  то  ж  була  всього  лиш  мить,
 
Як  із  загравою  веселки
 
З’єднались промінь  і  тризуб.
 
             
 
Срібний  піднявся  і  понісся
 
Тризуб  щитом  його  вже  був
 
І  випромінював  ту  силу,
 
Яка  змикала  все  навкруг.
 
Чорнобильська  земля  горіла,
 
Люди  згасали  мов  свічки.
 
Три  Ангели  з  небес  злетіли,
 
З’єднавши  з  Срібним  свою  силу
 
Гасили  вогнище  біди.
 
Ось  він  -  страшний,  невидимий,
 
Сміливий,  у  танці  поїдає  все…
 
І  залишає  смертне  поле,
 
Яке  через  багато  літ
 
Проснеться  у  малій  дитині,
 
Що  у  стражданні  буде  жить.
 
Срібний  те  знав  і  щит  свій  ставив
 
Й  молився  Богу  за  народ,
 
За  рід,  що  у  віках  прославив
 
Духовність  -  України  ход.
 
 
 
Скільки  так  часу  промайнуло?
 
Срібний  не  знав,  та  він  зумів
 
Вернуть  страшного  в  його  пекло,
 
Де  він,  як  раб,  людям  служив.
 
Юнак  із  вдячністю  вклонився
 
Трьом  Ангелам,  що  із  небес
 
Прийшли  від  Бога  врятувати 
 
Людей  і  край  понівечений  весь.
 
Знесилений  і  постарілий
 
Срібний  під  дубом  сів  спочить…
 
Русалки  тихо  привітали,
 
А  ще  тихіше  натирали
 
Пожовкле  тіло,  що  старіло…
 
Трави  шовкову  постіль  слали…
 
І  дід  заснув.  Не  знать  й  коли…
 
 
 
 
 
Вечірнє  небо  просипалось…
 
І  Місяць  з  посохом  ходив,
 
Та  раптом  Бик  золоторогий
 
Вдарив  копитом  перед  ним.
 
 
 
                    -  10  -
 
 
 
- Дозволь  на  Землю  опуститись,
 
Щоб  врятувать  трипільський  край.
 
Срібному  тіло  полічити,
 
В  пахучих  травах  походити,
 
Дніпровської  води  попити
 
Й  життєву  силу  відродити.         
 
 
 
Місяць  свій  посох  опустив
 
І  Бик  спустивсь  тієї ж  миті.
 
Гнітюча  тиша  степом  йшла
 
Не  було  чути  й  цвіркуна.
 
Золоторогий  оглянувся,
 
Вдихнув  повітря  й  не  відчув
 
Духмяний,  терпкий  запах  степу,
 
Що  так  тривожив  його  суть.
 
Він  обернувся  раз  і  вдруге.
 
За  третім  гул  степом  пішов.
 
І  вже  стояв  золоторогий  пастух,
 
Що  із  віків  прийшов.
 
- Вставай,  Земля,  моя  кохана!
 
Рятуй  дітей  своїх  і  плід
 
Не  дай  загинути  живому,
 
Що  створювалось  стільки  літ.
 
Цей  край  співучий,  солов’їний
 
І  в  нім  душа твоя  співа.
 
Ти  -  мати,  то  ж  врятуй  Вкраїну!
 
Сили  даю  тобі  сповна.
 
Колись  з  тобою  ми  уклали
 
Союз  кохання  і  життя.
 
В  тризубі  -  бик  золоторогий,
 
А  в  ньому  плід  твій  і  дитя,
 
Що  є  вже  тайною  буття.
 
 
 
Спливає  ніч…  Ранок  туманом
 
Тихенько  степом  десь  біжить.
 
Торкає  струни  різнобарв’я
 
І  небо  фарбами  бринить.
 
Ось  він  торкнувся  ніжно  річки.
 
Вона  заграла  й  ожила
 
І  в  чистоті  її  відбилась
 
Красива  зіронька  одна.
 
Від  його  подиху  проснулись
 
І  прокричали  в  дрімоті
 
Птахи,  що  з  вечора  поснули
 
У  лоні  Матінки-Землі.
 
             
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                -  11 -
 
 
 
Земля  вмивалася  росою…
 
І  Срібний  степ  свій оглядав…
 
Орлан  десь  там,  у  піднебессі,
 
Вранішнє  сонце  зустрічав.
 
 
 
Такий  ось  він  тризуб  Вкраїни  -
 
Маленький  щит,  та  гордість  в  нім;
 
Орлині  крила,  Божа  сила
 
І  лоно  Матінки-Землі.
 

Поточна версія на 20:16, 15 червня 2013

Автор: Валентина Яцкул-Пантазьєва.


Автор казок, поет.

Працюю сурдопедагогом у школі для дітей з вадами слуху.

Живу в м.Новомиргороді Кіровоградської обл.

Одержую казки від поля, лісу, річки та озер, які є тут.

Казки розміщені в окремій течці авторські казки (В.Яцкул-Пантазьєва):