Кривенька качечка (українська народна казка)

Жили собi дiд i баба, а дiтей у них не було. Усе горюють вони, а потiм дiд i говорить бабi:

- Пiдемо, баба, у лiс за грибами! Пiшли. Збирає баба гриби, глядь - у кустику гнiздечко, а в гнiздечку сидить качечка. От i говорить баба дiду:

- Поглянь, дiд, яка красива качечка!

Говорить дiд:

- Вiзьмемо її додому, нехай у нас живе.

Стали її брати, бачать - у неї нiжка переламана. Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гнiздечко, обклали його пір'ячком, посадили в нього качечку, а самi знову за грибами пiшли. Повертаються, бачать - усi в них уже прибране, хлiб напечений, борщ зварений. Вони до сусiдiв запитувати:

- Хто це? Хто це?

Нiхто нiчого не знає,

На iнший день пiшли дiд з бабою знову за грибами. Приходять додому, глядь - а в них i варенички зваренi i веретенце з пряжею на вiконцi коштує. Вони знову в сусiдiв запитувати: - чи Не бачили кого?

- Бачили, - говорять, - якусь дiвчину, воду з криницi несла. Така, - говорять, - красива, тiльки трошки кривенька.

От дiд i баба думали-думали: "Хто б це мiг бути?" - нiяк не придумають. А баба потiм i говорить дiду:

- Знаєш що, дiд? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо за грибами, а самi сховаємося i пiдглядимо, хто це нам воду носить.

Так вони i зробили.

Сховались за клунею i раптом бачать - виходить з їхньої хати дівчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тiльки що кривенька. Пiшла вона до криницi, а дiд з бабою в хату; глядь - немає в гнiздечку качечки, тiльки пiр'я повно. Узяли вони тодi гнiздечко i кинули в пiч, там воно i згорiло.

А отут i дiвчина з водою йде. Ввiйшла в хату, побачила дiда i бабу i вiдразу ж до гнiздечка, а гнiздечка-то i немає. Як заплаче вона тодi! Дiд i баба до неї, утiшають:

- Не плач, галочка! Будеш нам замiсть дочки. Будемо ми тебе любити i пестити, як свою рiдну. А дівчина, говорить:

- Я столiття б у вас жила, якщо б ви не спалили мого гнiздечка так за мною не пiдглядали. А тепер, - говорить, - не хочу! Зробiть менi, дiдусь, прялочку i веретенце, я вiд вас пiду.

Плачуть дiд i баба, просять її залишитися - не погоджується.

От i зробив тодi їй дiд прядку i веретенце. Села вона в дворi i пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її i заспівали:

Ось де наша дiва, Ось де наша Єва, На метеному дворi Та на тесаному стовпi. Самопрядка шумить, Веретенце дзенькає. Скинемо їй по пір'ячку, З нами нехай летить!

А дівчина їм вiдмовляє:

Не хочу я з вами: Як ходила по лужку, Поламала нiжку, Ви мене залишили, Далi собi рушили!

Скинули вони їй по пір'ячку, а самi полетiли далi. От летить друга зграйка. Цi теж заспівали:

Ось де наша дiва, Ось де наша Єва, На метеному дворi Так на тесаном стовпi. Самопрядка шумить, Веретенце дзенькає. Скинемо їй по пір'ячку, З нами нехай летить!

Дівчина i їм теж вiдмовила, i вони полетiли, скинувши їй по перинцi. А отут летить i третя зграйка, побачили дівчину i враз заспівали:

Ось де наша дiва, Ось де наша Єва, На метеному дворi Та на тесаном стовпi. Самопрядка шумить, Веретенце дзенькає. Скинемо їй по пір'ячку, З нами нехай летить!

Скинули вони їй по пір'ячку; обложилася дивчина перинками, зробилася качечкою i полетiла разом зi зграйкою. А дiд з бабою знову залишилися однi.

От вам i казочка i бубликiв вязочка.