Відмінності між версіями «Три амулети (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}})
 
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Давно  колись  при  одному гірському храмі жили священик із послушником.
  
 +
Як настала осінь, за кожним подмухом вітру з каштанів у лісі біля храму падали плоди й гупали об землю. Послушник дуже любив каштани, тож попросив священика:
  
 +
—    Отче, пустіть мене, будь ласка, в ліс по каштани.
 +
 +
—    Не  можна.  Там  живе  страшна  відьма,— відповів  священик.
Проте послушник наполягав на своєму, і священик дав йому три амулети й сказав:
 +
 +
—    Коли вже тобі так забаглося тих каштанів, то візьми ось це. Як опинишся у скруті, то кидатимеш по одному.
 +
 +
Послушник подався в ліс збирати каштани. Ох і було там цікаво: дмухне вітер, і каштани градом сиплються на землю. Послушник збирав їх з таким запалом,  що й не помітив,  як забрів  у гущавину.
 +
 +
Опам'ятався тоді, коли стемніло. Та от біда — не міг знайти дороги додому.
 +
 +
«Що ж мені робити?» — подумав послушник. Ащ тут побачив — попереду блимає  вогник.  Послушник  полегшено  зітхнув  і пішов  на  нього. Незабаром опинився перед гарним будинком.
 +
 +
—    Будь ласка, пустіть мене переночувати. Я заблукав,— постукавши, мовив послушник.
 +
 +
На порозі з'явилася бабуся з дбайливо заплетеним волоссям і пофарбованими начорно зубами.
 +
 +
—    Ну що ж, заходь,— сказала бабуся і провела послушника до вогнища.
 +
 +
Потім щедро почастувала його печеними і вареними каштанами, а коли він почав куняти, вклала спати.
 +
 +
Серед  ночі  послушника  розбудили  якесь  рипіння  й  булькіт.
 +
 +
«Що це за звуки?» — подумав він. Підійшов до дверей сусідньої кімнати, дивиться — над вогнищем у, казані кипить вода, а поряд відьма гострить сікача. її сиві коси розпатлались, а з рота, розтягнутого по самісінькі вуха, раз по раз витикався червоний язик.
 +
 +
«Оце знайшов собі нічліг! Як не втечу, вона мене з'їсть»,— жахнувшися, подумав послушник і хотів був прокрастися на задвір'я, але [[відьма]] його помітила.
 +
 +
—    Ти куди, хлопче?
 +
 +
—    Та треба мені вийти,— пробелькотів послушник.
 +
 +
—    Я тебе прив'яжу — щоб не втік.
 +
 +
[[Відьма]] відпустила послушника лише тоді, коли обв'язала його мотузкою; другий кінець мотузки тримала в руках.
 +
 +
Надворі хлопець розв'язав мотузку, прив'язав до неї амулет і звелів йому:
 +
 +
—    Відповідай замість мене!
 +
 +
—    Хлопче,  ти  скоро  повернешся? — вряди-годи  питала  [[відьма]].
 +
 +
—    Почекайте ще трохи! — відповідав амулет.
 +
 +
Нарешті відьмі увірвався терпець,  і вона  визирнула з  дверей.
 +
 +
—    От капосний хлопчисько!
 +
 +
[[Відьма]] поламала амулет і, розлючена, кинулась наздоганяти послушника.
 +
 +
Той біг щодуху, а коли озирнувся, то побачив — [[відьма]] наступає йому на п'яти.
 +
 +
Послушник вийняв другий амулет, звелів йому: «Стань широкою річкою!» — і кинув позад себе.
 +
 +
Тієї ж миті між ним і відьмою утворилася річка.
 +
 +
—    От капосний хлопчисько!
Відьма стрибнула у воду і попливла.
 +
 +
Послушник мчав як навіжений, та невдовзі відьма знову його наздогнала.
 +
 +
Послушник вийняв останній амулет, наказав йому стати піщаною горою і кинув позад себе.
 +
 +
Тієї ж миті між ним і відьмою виросла піщана гора. Відьма почала видряпуватися на неї, але пісок осипався і вона раз у раз сповзала вниз.
 +
 +
А тим часом послушник прибіг до свого храму.
 +
 +
—    Отче, сховайте мене! За мною женеться [[відьма]]!
 +
 +
Тільки-но священик заховав послушника у шафу, як улетіла  відьма.
 +
 +
—    Послушник тут?
 +
 +
—    Ні, пішов у ліс по каштани і ще не повернувся,— відповів священик.
 +
 +
—    Не бреши! Як не віддаси його, я тебе з'їм!
 +
 +
—    Нехай  буде  по-твоєму,  але  тільки  тоді  його  з'їси,  коли  зумієш краще за мене прибрати будь-якої подоби.
 +
 +
—    Згода. Я можу стати будь-чим.
 +
 +
—    То спробуй стати квасолинкою.
 +
 +
—    Дивись! — і  відьма  перетворилася  на  квасолиику.  Священик  схопив її, кинув у рот і проковтнув.
 +
 +
{{Чарівні казки}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Поточна версія на 04:41, 8 січня 2014

Давно колись при одному гірському храмі жили священик із послушником.

Як настала осінь, за кожним подмухом вітру з каштанів у лісі біля храму падали плоди й гупали об землю. Послушник дуже любив каштани, тож попросив священика:

— Отче, пустіть мене, будь ласка, в ліс по каштани.

— Не можна. Там живе страшна відьма,— відповів священик.
Проте послушник наполягав на своєму, і священик дав йому три амулети й сказав:

— Коли вже тобі так забаглося тих каштанів, то візьми ось це. Як опинишся у скруті, то кидатимеш по одному.

Послушник подався в ліс збирати каштани. Ох і було там цікаво: дмухне вітер, і каштани градом сиплються на землю. Послушник збирав їх з таким запалом, що й не помітив, як забрів у гущавину.

Опам'ятався тоді, коли стемніло. Та от біда — не міг знайти дороги додому.

«Що ж мені робити?» — подумав послушник. Ащ тут побачив — попереду блимає вогник. Послушник полегшено зітхнув і пішов на нього. Незабаром опинився перед гарним будинком.

— Будь ласка, пустіть мене переночувати. Я заблукав,— постукавши, мовив послушник.

На порозі з'явилася бабуся з дбайливо заплетеним волоссям і пофарбованими начорно зубами.

— Ну що ж, заходь,— сказала бабуся і провела послушника до вогнища.

Потім щедро почастувала його печеними і вареними каштанами, а коли він почав куняти, вклала спати.

Серед ночі послушника розбудили якесь рипіння й булькіт.

«Що це за звуки?» — подумав він. Підійшов до дверей сусідньої кімнати, дивиться — над вогнищем у, казані кипить вода, а поряд відьма гострить сікача. її сиві коси розпатлались, а з рота, розтягнутого по самісінькі вуха, раз по раз витикався червоний язик.

«Оце знайшов собі нічліг! Як не втечу, вона мене з'їсть»,— жахнувшися, подумав послушник і хотів був прокрастися на задвір'я, але відьма його помітила.

— Ти куди, хлопче?

— Та треба мені вийти,— пробелькотів послушник.

— Я тебе прив'яжу — щоб не втік.

Відьма відпустила послушника лише тоді, коли обв'язала його мотузкою; другий кінець мотузки тримала в руках.

Надворі хлопець розв'язав мотузку, прив'язав до неї амулет і звелів йому:

— Відповідай замість мене!

— Хлопче, ти скоро повернешся? — вряди-годи питала відьма.

— Почекайте ще трохи! — відповідав амулет.

Нарешті відьмі увірвався терпець, і вона визирнула з дверей.

— От капосний хлопчисько!

Відьма поламала амулет і, розлючена, кинулась наздоганяти послушника.

Той біг щодуху, а коли озирнувся, то побачив — відьма наступає йому на п'яти.

Послушник вийняв другий амулет, звелів йому: «Стань широкою річкою!» — і кинув позад себе.

Тієї ж миті між ним і відьмою утворилася річка.

— От капосний хлопчисько!
Відьма стрибнула у воду і попливла.

Послушник мчав як навіжений, та невдовзі відьма знову його наздогнала.

Послушник вийняв останній амулет, наказав йому стати піщаною горою і кинув позад себе.

Тієї ж миті між ним і відьмою виросла піщана гора. Відьма почала видряпуватися на неї, але пісок осипався і вона раз у раз сповзала вниз.

А тим часом послушник прибіг до свого храму.

— Отче, сховайте мене! За мною женеться відьма!

Тільки-но священик заховав послушника у шафу, як улетіла відьма.

— Послушник тут?

— Ні, пішов у ліс по каштани і ще не повернувся,— відповів священик.

— Не бреши! Як не віддаси його, я тебе з'їм!

— Нехай буде по-твоєму, але тільки тоді його з'їси, коли зумієш краще за мене прибрати будь-якої подоби.

— Згода. Я можу стати будь-чим.

— То спробуй стати квасолинкою.

— Дивись! — і відьма перетворилася на квасолиику. Священик схопив її, кинув у рот і проковтнув.