Бабка-шептуха (Білоруська народна казка)
Жила в одному сільці старенька бабця. А сільце-то було невелике, дворів з десять. І на самому його краю стояла баби хатка. Така ж старенька, як і баба.
Знайшовся якийсь добрий чоловік, поставив підпорки до тої хатці і призьбою її обклав. І стоїть вона, не знаючи, на який їй бік повалитися. Назбирає бабка трісок, розтопить піч та й гріється собі при огні. Зрозуміло, старій людині і влітку холодно. Коли є що, то поїсть, а нема - і так обійдеться.
А проїжджав раз через те сільце пан. Побачив він знайому бабку і здивувався.
- Ти жива ще? - Питає.
- Жива, паночку. Не йде за мною смерть.
- А скільки ж тобі років?
- Та я своїм рокам і рахунку не відаю.
- А як живеться тобі?
- Та яке ж моє життя-то! Чим так жити, то вже краще згнити: працювати не в силах, а діти й онуки все давно повмирали. Одна я тепер на світі, як у полі билинка. Нікому і води подати. А не допоміг би ти, паночку, чимось старій людині?
А пан був скупий. Не було ще того, щоб допоміг він кому-небудь в біді. Подумав він і каже:
- Чого ж ти, стара, не шепочеш або не ворожила?
- Так не вмію я, панок.
- Так я тебе навчу.
- Що ж, навчи, голуб, навчи, щоб не задарма мені на світі жити.
Нахилився пан до Бабкін юшку, говорить:
- Як покличуть тебе до хворого, ти подми на нього трохи да шепочи: "Сігала жив, Сігала немає". Пошепчіть ось так маленько, дайте попити з пляшки, він і одужає. А не одужає, так кажи що Сігала його забрав нічого було не відіяти.
Подякувала бабка пана та й почала шепотіти, як він навчив її.
Пішла чутка по околиці, що появилася така, мовляв, бабця-шептуха, що дуже добре лікує і людей і худобу..
І повалив до тієї бабці народ звідусіль. Несуть і везуть їй всяке добро.
Живе тепер бабця і помирати не хоче.
А виїхав одного разу пан на полювання. День був холодний. Довго ганявся пан за зайцями, кричав на вітрі на всю горлянку, ну і сталася в горлі у нього болячка.
Пан і до того, і до іншого лікаря - ніхто тієї болячки вилікувати не може. А вона ось-ось задушить його.
Дружина каже, що треба, мовляв, шептухи покликати, а пан і слухати про те не хоче: він-то адже знає які в тої шептухи чари!
Терпів він, терпів, нарешті дотерпівся що вже не відає що кругом нього робиться, то дружина сама ту бабку покликала.
Привезли бабку, а пан вже ледве дихає. Ось і взялася бабка скоріше дути да. шепотіти: "Сігала жив, Сігала немає ..."
Чує пан, що бабця шепоче те, чому він жартома її навчив, і здолав його сміх. А бабка ні на що уваги не звертає-шепоче: "Сігала жив, Сігала немає ..."
Слухав-слухав пан, а потім як зарегоче - тут болячка в горлі і лопнула ...
Вичуняв од того пан і став бабці дякувати, що врятувала вона його від смерті.
- Ти це так все і лікуєш, як я тебе навчив? - Питає пан.
- Ага, панок, ось так і лікую.
- Ну, а як же ти вгадуєш?
- Та як трапиться ...
- Так відгадай, що я зараз думаю. Подивилася баба пану в очі і каже:
- Думаєш: заплатити мені за лікування, чи ні?
Пан засміявся:
- А щоб тобі, бабця, порожньо було: як же це ти вгадала?
- Та це, пане, кожен адже вгадає, хто тебе знає.
Казки про багатого |
|---|
 Казка про бідного |
|---|
