Казки українською мовою - Внесок користувача [uk]

Дідова дочка й бабина дочка ID 9

2009-09-30T06:05:27Z

Kos Street King: перейменував «Дідова дочка й бабина дочка ID 9» на «Дідова дочка й бабина дочка (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Дідова дочка й бабина дочка (Українська народна казка)]]

Як птахи гуртом орали ID 99

2009-09-30T06:03:03Z

Kos Street King: перейменував «Як птахи гуртом орали ID 99» на «Як птахи гуртом орали (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Як птахи гуртом орали (Українська народна казка)]]

Як птахи гуртом орали (Українська народна казка)

2009-09-30T06:03:03Z

Kos Street King: перейменував «Як птахи гуртом орали ID 99» на «Як птахи гуртом орали (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

Це скоїлось давно-давно, ще як скоро утворився світ. А тоді на землі почали з'являтися різні рослини, ліси; вода то й давно вже була, і тварини були вже, а чоловіка, як то кажуть, бог ще не зробив.

От тварини і почали самі господарювати на землі. Злізлись вони в одно місце, всі до гурту і почали розмовляти, як жить їм у світі і що їсти.

От виступив на цім зібранні [[журавель]] та й каже: «Ось я вам розкажу, як ми будем господарювати. Перше всього,— сказав [[журавель]] ведмедю,— піди у цей маленький лісок, який тільки ще почав рости, і зломиш величезну криву гілляку і принесеш сюди».

За кілька хвилин це було зроблено.

А другим сказав [[журавель]] птицям — перепелиці, деркачу (тому деркачу, що по болотах літає) і орлиці, які все-таки знають більше в господарстві: «Буде вам робота. Тепер виберіть з себе найздоровших тварин, які могли б тягти рало». Це так сказав [[журавель]].

Усе це було зроблено.

Поробили з лика упряж і вирушили в поле орати. Запряглось, правда, тварин пар двадцять. Але не треба забувати й того, що між ними були не всі згожі, а були й вороги проти цього. От ці вороги нарадилися встати темної ночі і пішли й побили кілки там, де мається орать; тільки так побили низько кілки, що й незамітно.

Повставали господарі рано і вирушили у поле орать. Старший господар — [[журавель]] — вийшов з свого гнізда та й каже: «Тепер назначимо, хто буде воли вести і хто буде борозну рівно одводить і так далі. Перепелиця буде поводатором, щоб рівну борозну провести. Деркач буде погоничем першим при перепілці, а орлиця буде підганять задні пари при ралі. А я сам буду плугатарем».

І всі стали тоді до роботи, як [[журавель]] сказав.

Як видно, тоді була земля тверда і зарощена. Закректали всі до роботи, аж рало тріщить.

От перепелиця прямує, рівну борозну веде. І дійшла перепелиця до першого кілка, що вночі вороги позабивали, та й стала кричать: «Тут пеньок! Тут пеньок! Тут пеньок!» А деркач як стояв недалеко від перепелиці, то й питає: «Де-де? Де-дер! Де-де?» А орлиця, що була коло задніх тварин, то спиняє: «Тпр! Тпр! Тпру!» А [[журавель]] — господар, плугатар — цього не второпав, що там діється впереді, та як розсердиться, як крикне: «Турли! Турли!..»

Ех, ті бідолашні тварини як захватять рало, як зачепляться за пеньок — так і розламали те рало!.. І хто куди попав почав тікать.

Отак орали землю перші орачі.

Як птахи гуртом орали (Українська народна казка)

2009-09-30T06:02:46Z

Kos Street King:

Чому зайці сірі ID 98

2009-09-30T06:01:26Z

Kos Street King: перейменував «Чому зайці сірі ID 98» на «Чому зайці сірі (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Чому зайці сірі (Українська народна казка)]]

Чому зайці сірі (Українська народна казка)

2009-09-30T06:01:26Z

Kos Street King: перейменував «Чому зайці сірі ID 98» на «Чому зайці сірі (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про зайчика]]

На золотім престолі засів всемогутній володар світу, щоб вислухати просьби різних звірів. Прийшла черга до зайців. Тоді виступив найстаріший з них перед володарем і каже: «Всесильний володарю! Усіх звірів ти оздобив різними гарними кольорами; одному тільки нашому родові дав ти простеньку, сіру одіж. Дай нам іншу шерсть: білу, чорну або хоч рябу, щоб звірі з нас не сміялися».— «Добре, любі дітоньки,— відповів володар.— Хай буде по вашій волі». І тільки все це володар сказав — змінилась шерсть у зайців. Одні дістали кожушок білий, другі — червоний, інші — чорний, ще інші — рябий.

Дуже втішилися зайці. І розбіглися по лісі й по полю. Та тільки де не показалися — зараз побачили їх орли, яструби, лисиці, стрільці та почали за ними ганятись та їх убивати. Насилу вдалось їм утекти в гущавину. «Ой, тяжко жити,— каже найстарший заєць.— Кожний ворог нас тепер бачить, а їх у нас багато. Скоро вигублять вони весь заячий рід. Ходімо до всемогутнього, щоб повернув нам нашу одіж».

Як сказали, так і зробили. Пішли. Вислухав їх володар і каже: «Знав я, що ви знову прийдете до мене. Сіру одіж дав я вам на те, щоб ваші вороги не могли вас так скоро побачити і вас так скоро убивати. Бачите тепер, що це було для вашого добра. Та хай буде по вашій волі. Дістанете знов сірий кожушок, але на вічну пам'ятку вашої немудрої забаганки деякі з вашого роду зостануться в різнокольоровій одежі та будуть жити коло людських хат як свійські зайці — кролики».

І з того часу мають зайці свою давню сіреньку шерсть.

Чому зайці сірі (Українська народна казка)

2009-09-30T06:01:08Z

Kos Street King:

Насмішливе слово ID 97

2009-09-30T06:00:15Z

Kos Street King: перейменував «Насмішливе слово ID 97» на «Насмішливе слово (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Насмішливе слово (Українська народна казка)]]

Насмішливе слово (Українська народна казка)

2009-09-30T06:00:15Z

Kos Street King: перейменував «Насмішливе слово ID 97» на «Насмішливе слово (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про чоловіка]]

Давно се діялось, як побачив один [[чоловік]] в лісі огрядного оленя. І довго він любувався красою оленя. Аж той запримітив вкінці і чоловіка і зрадів, бо вже віддавна мав замір поспитати когось про свою красу.

Олень наблизився, проте, до [[чоловік]]а, станув перед ним в цілій своїй огрядності та й питає: «Чи гарний я?» — «Коби-сь не куций!» — сказав чоловік.

Олень задрожав з досади і каже: «Зроби мені сокирою рану межи рогами». Та й пригнув голову до чоловіка. Сей вагався, але вкінці цюкнув топором рогатого, а в тій же хвилі блюхнула кров косицею, аж до половини високих дерев. «Дякую тобі за прислугу,— каже зранений.— За рік прийди на те саме місце, щось тобі цікавого покажу і скажу». Та й за сим словом пігнав в гущаки, лишаючи широкий слід крові за собою.

В рік жде [[чоловік]] на оленя, але вже з кресом в руці, бо боявся пімсти оленя. Незабавом надбіг олень та й, поклонившися знакомому, каже: «Подивися, чи рана від твого топора загоїлась». І схилив голову перед очі чоловікові.

Трепечучи, оглянув [[чоловік]] зранене місце та й каже: «Загоїлась і лиш маленький шрамок по собі лишила».— «Видиш,— промовив, зітхаючи, олень,— рана від топора за рік заросла, але рана, що мені в серці зробило твоє насмішливе слово, не загоїться ніколи».

Насмішливе слово (Українська народна казка)

2009-09-30T06:00:00Z

Kos Street King:

Насмішливе слово (Українська народна казка)

2009-09-30T05:59:42Z

Kos Street King:

[[Категорія:українська народна казка]]

Давно се діялось, як побачив один [[чоловік]] в лісі огрядного оленя. І довго він любувався красою оленя. Аж той запримітив вкінці і чоловіка і зрадів, бо вже віддавна мав замір поспитати когось про свою красу.

Олень наблизився, проте, до [[чоловік]]а, станув перед ним в цілій своїй огрядності та й питає: «Чи гарний я?» — «Коби-сь не куций!» — сказав чоловік.

Олень задрожав з досади і каже: «Зроби мені сокирою рану межи рогами». Та й пригнув голову до чоловіка. Сей вагався, але вкінці цюкнув топором рогатого, а в тій же хвилі блюхнула кров косицею, аж до половини високих дерев. «Дякую тобі за прислугу,— каже зранений.— За рік прийди на те саме місце, щось тобі цікавого покажу і скажу». Та й за сим словом пігнав в гущаки, лишаючи широкий слід крові за собою.

В рік жде [[чоловік]] на оленя, але вже з кресом в руці, бо боявся пімсти оленя. Незабавом надбіг олень та й, поклонившися знакомому, каже: «Подивися, чи рана від твого топора загоїлась». І схилив голову перед очі чоловікові.

Трепечучи, оглянув [[чоловік]] зранене місце та й каже: «Загоїлась і лиш маленький шрамок по собі лишила».— «Видиш,— промовив, зітхаючи, олень,— рана від топора за рік заросла, але рана, що мені в серці зробило твоє насмішливе слово, не загоїться ніколи».

Вовк і чапля ID 96

2009-09-30T05:59:04Z

Kos Street King: перейменував «Вовк і чапля ID 96» на «Вовк і чапля (Українська народна казка )»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Вовк і чапля (Українська народна казка )]]

Вовк і чапля (Українська народна казка )

2009-09-30T05:59:04Z

Kos Street King: перейменував «Вовк і чапля ID 96» на «Вовк і чапля (Українська народна казка )»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про вовка]]

Ішов голодний [[вовк]]. Він, бідний, так їсти хотів, аж у очах йому чорніло. Йшов він, ішов, аж гульк — [[чапля]] стоїть.

Підкрався [[вовк]] тихенько — та хап її!

Бачить [[чапля]], що непереливки їй, та й каже: «Дозволь мені, вовче, хоч перед смертю потанцювати».

«Від цього мені шкоди не буде»,— подумав вовк і дозволив: «Танцюй, коли хочеш, тільки пошвидше, а то я їсти хочу».

Чапля перед ним з ноги на ногу перескакує — танцює наче (хоч усім відомо, що чаплі ніколи не танцюють). Скаче, а сама потрошку вбік відходить. А коли відійшла вже далеченько, знялась та й полетіла.

[[Вовк]] подививсь їй вслід та й говорить: «І навіщо мені ті танці здалися, коли я їсти хочу!..»

Вовк і чапля (Українська народна казка )

2009-09-30T05:58:48Z

Kos Street King:

Ведмідь у наймах ID 95

2009-09-30T05:57:50Z

Kos Street King: перейменував «Ведмідь у наймах ID 95» на «Ведмідь у наймах (Українська народна казка )»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Ведмідь у наймах (Українська народна казка )]]

Ведмідь у наймах (Українська народна казка )

2009-09-30T05:57:50Z

Kos Street King: перейменував «Ведмідь у наймах ID 95» на «Ведмідь у наймах (Українська народна казка )»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про чоловіка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про ведмедя]]

Раз [[ведмідь]] бродив по лісі і побачив [[чоловік]]а, який гнув дуги. Підійшов він до [[чоловік]]а й каже: «Найми мене до себе дуги гнуть». Дядько й каже: «А скільки ж ти хочеш?» [[Ведмідь]] і каже: «Нічого я не хочу, а тільки клади мене у твоїм садку біля вуликів, бо в мене дуже кожа свербить; хай вони мене покусають, може, не свербітиме». У дядька були вулики. Дядько згодився.

Пішли додому. Дядько ліг у хаті, а [[ведмідь]] у садку. Тільки що все надворі затихло — [[ведмідь]] поїв мед і пішов геть прямо в ліс.

Дядько ранком устав. У садок — а там ні ведмедя, ні бджіл, ні меду...

Ведмідь у наймах (Українська народна казка )

2009-09-30T05:57:31Z

Kos Street King:

Ведмідь у наймах (Українська народна казка )

2009-09-30T05:57:13Z

Kos Street King:

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про ведмедя]]

Раз [[ведмідь]] бродив по лісі і побачив [[чоловік]]а, який гнув дуги. Підійшов він до [[чоловік]]а й каже: «Найми мене до себе дуги гнуть». Дядько й каже: «А скільки ж ти хочеш?» [[Ведмідь]] і каже: «Нічого я не хочу, а тільки клади мене у твоїм садку біля вуликів, бо в мене дуже кожа свербить; хай вони мене покусають, може, не свербітиме». У дядька були вулики. Дядько згодився.

Пішли додому. Дядько ліг у хаті, а [[ведмідь]] у садку. Тільки що все надворі затихло — [[ведмідь]] поїв мед і пішов геть прямо в ліс.

Дядько ранком устав. У садок — а там ні ведмедя, ні бджіл, ні меду...

Миша й жаба ID 94

2009-09-30T05:56:01Z

Kos Street King: перейменував «Миша й жаба ID 94» на «Миша й жаба (Українська народна казка )»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Миша й жаба (Українська народна казка )]]

Миша й жаба (Українська народна казка )

2009-09-30T05:56:01Z

Kos Street King: перейменував «Миша й жаба ID 94» на «Миша й жаба (Українська народна казка )»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

Жили раз [[миша]] і [[жаба]]. Вони були собі щирими приятелями. Раз каже жаба: «Нині буде весілля на тамтому боці ставу. Підемо туди».

[[Миша]] налякалася та тихцем сказала, що вона не вміє плавати. «Е, це дурниця! — відповіла їй [[жаба]].— Я зав'яжу тобі мотузок довкола шиї та перетягну тебе через воду. Лише не бійся!»

[[Миша]] повірила жабі та дала все з собою зробити. Так-то зачали вони мандрівку. Та коли знайшлися посередині ставу, надлетів туди великий птах. Схопив мишу і проковтнув її. Потім побачив жабу, що звисала на шнурку. Схопив і жабу та й з'їв і її. [[Жаба]] мала ще настільки часу, щоби з плачем сказати голосно: «Ах, коби-то я була не зав'язала моїй приятельці мотузка на шию!»

Отже, нехай ніхто не дозволить зав'язувати собі шнурок на шиї. Хоч би це хотів зробити навіть найліпший приятель і навіть у найкращім намірі!..

Миша й жаба (Українська народна казка )

2009-09-30T05:55:46Z

Kos Street King:

Кіт, цап і баран ID 93

2009-09-30T05:55:00Z

Kos Street King: перейменував «Кіт, цап і баран ID 93» на «Кіт, цап і баран (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Кіт, цап і баран (Українська народна казка)]]

Кіт, цап і баран (Українська народна казка)

2009-09-30T05:55:00Z

Kos Street King: перейменував «Кіт, цап і баран ID 93» на «Кіт, цап і баран (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

Жили-були в одного господаря [[цап]] і [[баран]]. Жили в згоді-злагоді: сіна в'язочку —і ту між собою ділили. А як кого били, то тільки кота Мурлику; він такий злодій і розбійник, все тільки світом вештається та краде, що попало.

Сидять собі раз [[цап]] і [[баран]] та й балакають. Аж тут де не взявся сірий [[кіт]] Мурлика, йде та так жалісно плаче, що аж засумували [[цап]] і [[баран]], та й питають: «А чого це ти, Мурлико, так тяжко плачеш, на трьох ніжках скачеш?» — «Як мені не плакати? — відповідає [[кіт]] Мурлика.— Била мене стара баба, била, била, за вуса крутила, ноги мені поломила!» — «А за яку ж то провину?» — «Що я сам себе не пізнав та й бабину сметану злизав!» І знову заплакав [[кіт]] Мурлика. — «Чого ж ти далі плачеш?» — «А того плачу, що як баба мене била, то все говорила: «А до мене їде зять, то що мені замість сметани їсти подать? Хіба,— каже,— [[цап]]а і [[баран]]а заріжу!»

Заревіли, зарепетували [[цап]] і [[баран]]: «Ех ти, проклятий котище! Ми тебе на смерть заколемо! Через тебе ж нам погинути прийдеться!»

Та котик вину свою признавав і о прощенні прохав. [[цап]] і [[баран]] йому простили і всі три рада в раду: «Що робити, що чинити?»

«Ах, брате [[баран]]чику, чи тверда у тебе голова? — питає [[кіт]] Мурлика.— Ану, попробуй у ворота вдарити!»

[[баран]] з розгону кинувся та буц рогами в ворота. Ворота похилилися, та не відчинилися. Піднявся [[цап]] рогатий, бородатий та як туцнув у ворота, а ворота відчинилися.

Порох стовпом піднімається, трава до землі згинається, біжить [[цап]] і [[баран]], а за ними скаче на трьох ніжках сірий Мурлика. Змучився він скоро, не встигає та й за [[цап]]ом і [[баран]]ом покликає: «Не оставляйте мене, братчики, на поталу диким звірам! Я вам за те в пригоді стану!»

Взяв [[цап]] посадив кота на себе, і знов понеслися вони горами, долинами, травами, пісками. А тут саме натрапили на скошене поле, а на полі стоги сіна, як палати стоять. А ніч була осінняя, холодная.

«Де тут огня добути?» — радять [[цап]] з [[баран]]ом. А [[кіт]] каже: «Вдартеся рогами!»

Ой, як розбіглися [[цап]] з [[баран]]ом та як вдарили на себе рогами, аж іскри скочили та й на сіно впали! Загорілася ватра; тепло, гарно.

Гріються [[цап]], [[баран]] і котик біля огнища; аж дивляться — непрошений гість іде: вуйко Медведенко. «Пустіть,— каже,— зігрітися! Щось мене студить...» — «Просимо, просимо! Погрійтеся, вуйку Медведенку! А звідки йдете?» — «Ет, ходив на пасіку та з мужиками посварився, аж боки болять, нездужаю... Іду до лисиці лікуватися».

Ну, стали разом темну нічку ночувати. Медвідь під стогом, [[кіт]] на стогу, а [[цап]] з [[баран]]ом біля ватри.

Тільки що задрімали, аж тут іде сім вовків сірих, а восьмий білий — та просто до стогу! «Фу-фу! — каже білий вовк.— Щось тут нечистим духом пахне! Що тут за народ? Ану, попробуймо, хто міцніший!..»

Заблеяли [[цап]] і [[баран]] з перестраху, а Мурлика так відізвався: «Ой ти, білий вовче, князю над вовками, сірими братами! Не сердь нашого старшину — князя, бо він дуже сердитий; як розсердиться, то — боже борони — ніхто його не вдобрухає!.. Он не бачиш у нього бороди? В ній то і сила його; бородою він звірів побиває, а рогами лише шкуру здіймає! Краще ви спокійно і чесно підійдіте та попросіте: ми, мовляв, хочемо тільки з вашим молодшим братчиком, що під стогом лежить, побавитись, щоб не нудно було!»

Тоді вовки бородатому [[цап]]ові тільки здалека вклонилися, а самі обступили медведя і почали його зачіпати. А він як набрав сили та як вхопить вовків по два в одну лапу, а вони як заридали та застогнали... А далі якось вирвалися та давай ногам знати, аж закурилося за ними!

Так-то хитрий [[кіт]] став [[цап]]ові й [[баран]]ові в пригоді.

Кіт, цап і баран (Українська народна казка)

2009-09-30T05:54:42Z

Kos Street King:

Хитрий їжак ID 92

2009-09-30T05:52:52Z

Kos Street King: перейменував «Хитрий їжак ID 92» на «Хитрий їжак (Українська народна казка )»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Хитрий їжак (Українська народна казка )]]

Хитрий їжак (Українська народна казка )

2009-09-30T05:52:52Z

Kos Street King: перейменував «Хитрий їжак ID 92» на «Хитрий їжак (Українська народна казка )»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про лисичку ]]

Одного разу бігла [[лисиця]] до саду і здибає по дорозі [[їжак]]а: «Добрий день, їжаче!» Каже [[їжак]]: «Добре здоровля!» — «Ходи зо мною у товаристві у виноград». А він каже: «Ой страшно, лисичко, бо там господар накладає усе сильце; можем упасти у біду».— «О, я,— каже,— не боюся, я маю школи покінчені, то дам си раду!» І пішли.

Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка ймилася у сильце. «Ей,—каже,—їжачку, братчику, рятуй!»-— «Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що маєш школи покінчені».— «Ой,— каже,— я уже зі страху забула геть усе».

Уздрів [[їжак]], що біда, і зачав їй радити. «Ніц,— каже,— не роби, лиш як ґазда прийде, а ти ся зроби неживою — опусти голову, ноги, так як би-с була мертва, і, може, си ця штука удасть». Акурат входить господар. Став над лисицею і каже: «От,— каже,— шкода, що я не був штири дні у саді, аж си прочутила...» Узявся одною рукою за ніс; а другою імив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.

Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри [[їжак]]ову нору і знов кличе його у товаристві у виноград. «Та ти забула уже, що з тобою було?» — «Ходи, ходи». Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то [[їжак]] упав у сильце. «Ей,— каже,— сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене».— «Но, що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічо!» Та й іде геть. «Рятуй, бійся бога!» Але лисичка і не чує. Але [[їжак]] заплакав: «Сестричко! Дуже-сми жили файно, ходи хоть розпрощайся зо мною».

Но, вернулася лисичка, та й ся обіймили обоє. «Ой,— каже [[їжак]],— поцілуймося обоє, бо знаєш, що ми смерть зараз». І [[лисиця]] вивалила язик і хоче [[їжак]]а цілувати. Тогди [[їжак]] зловив лисицю зубами за язик і моцно тримає. Зачала [[лисиця]] пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Но, узяв він борзо та й лисицю убив, а [[їжак]]а поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже [[їжак]]ів шанував, бо видів користь.

Хитрий їжак (Українська народна казка )

2009-09-30T05:52:32Z

Kos Street King:

Мишача рада ID 91

2009-09-29T10:56:53Z

Kos Street King: перейменував «Мишача рада ID 91» на «Мишача рада (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Мишача рада (Українська народна казка)]]

Мишача рада (Українська народна казка)

2009-09-29T10:56:53Z

Kos Street King: перейменував «Мишача рада ID 91» на «Мишача рада (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

В одній хаті здох котик. Між мишами настала велика радість, бо гадали, що вже тепер безпечніші будуть.

Не довго тішились — ґаздиня придбала собі другого. Сей зараз забрався до мишей; що котру зловить — зараз удушить. Настав великий переполох між мишами. «Новий кіт! Новий кіт! — закричали гуртом.— Треба його конче позбутись, бо ні одна не останесь живою».— «Але як стратити його?» — закричали одні. «Я пораджу,— сказала маленька.— Прив'яжім йому до шийки дзвіночок, тогді здалека будемо чути, як він біжить; от і поутікаємо».— «Дуже добра рада»,— сказали другі і почали з утіхи скакати. «Але котра завісить котикові дзвіночок на шиї?» — спитала одна мишка.

Усі поглянули одна на другу і замовкли; не найшлась така відважна. А кіт тимчасом як ходив, так і ходить без дзвіночка та ловить миші одну по одній.

Мишача рада (Українська народна казка)

2009-09-29T10:56:34Z

Kos Street King:

Як чоловік і ведмідь ґаздували ID 90

2009-09-29T10:55:44Z

Kos Street King: перейменував «Як чоловік і ведмідь ґаздували ID 90» на «Як чоловік і ведмідь газдували (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Як чоловік і ведмідь газдували (Українська народна казка)]]

Як чоловік і ведмідь газдували (Українська народна казка)

2009-09-29T10:55:44Z

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про чоловіка]]

[[Категорія:Казки про ведмедя]]

Було це дуже давно. Жив бідний [[чоловік]], мав жінку і повну хату дітей. Та діти ще нічого не знали робити.

Біда і нужда в хаті росте, голод дітвору гне і мучить. Не знає [[чоловік]], за що і взятися. Літом іде до лісу рубати дрова, щоб заробити копійку. Але з того заробітку утримувати велику родину важко. Не має [[чоловік]] землі, щоб наорати, насіяти, бо клаптик у нього такий, на якому всього хатина стоїть.

Біднякова хата недалеко від лісу. Як тільки зима настає, бере [[чоловік]] самотяжні санки і йде по дрова до лісу.

Одного разу [[чоловік]] пішов з санчатами до лісу й опинився у глибокій хащі. Мало хто і бував тут. Іде, іде, вибрався під високу гору, потрапив на широку долину. І думає собі: «Коли тут ліс повалити, буде поле. А поле вродить хліб».

Зима ще не минула, [[чоловік]] дався ліс рубати. Тонку деревину везе додому, колоддя валить докупи з думкою, що навесні підпалить, попелом удобрить землю.

Довго рубав [[чоловік]] ліс. Багато навозив собі дров додому. Та прийшла весна, сніг зник. Подався [[чоловік]] палити громаду дерева. Тонке гілля обрубав, скинув на громаду. Великі колоди рушити з місця не може. А саме в березні звикли вибиратися з своїх зимових логовищ ведмеді. Виліз із гаври старий бурмило, дивиться, як [[чоловік]] мучиться, прийшов близько і каже:

— Що ти, чоловіче, тут робиш?

— Хотів би я очистити поле. Тут далеко, сюди лісники не прийдуть, ніхто видіти не буде, де я господарюю. Хотів би я собі щось посадити і посіяти. Бо діти голодніють, жінка голодніє, а я сам бідую. Так бідую, що з голоду погибати прийдеться.

Задумався [[ведмідь]] і каже:

— Бідую зимою і я, бо сиджу в барлозі і лапу ссу. Коли ти мене прийняв би до себе, ми землю обробили б разом, посіяли б разом, а потім врожаєм поділилися. Я виджу, що ти всіх дерев зібрати не в силі, я тобі допоможу.

[[чоловік]] думає: «Справа непогана. [[ведмідь]] міцний, колоди докупи він збере легко».

Домовилися [[чоловік]] і [[ведмідь]] про спільне ґаздування. Робота йде добре. Бо яка колода не була б велика, [[ведмідь]] легко нею котить з місця на місце. [[чоловік]] тільки командує.

Почали [[ведмідь]] і [[чоловік]] ярювати. Поле було вже чисте, колоддя спалене. Копає [[чоловік]] мотикою, [[ведмідь]] — кігтями. Поле вже покопане, треба садити, сіяти.

— Ну,— каже [[чоловік]],— договорімся, що буде тобі: чи зверху, чи знизу?

[[ведмідь]] подумав: «Я видів і таке, що родиться над землею... Попрошу те, що зверху».

— Мені те, що над землею.

— Гаразд!

Приготував [[чоловік]] насіння. Посадили на паленищах багато картоплі. А на нивках, де вогонь був, вона родить добре. Насіння зійшло, картопля почала рости. Листя на новині таке, що любо дивитися — аж чорне. Прийшов час картоплю обкопувати. [[чоловік]] копав мотикою, [[ведмідь]] — кігтями. Так обкопали вперше, вдруге.

Після другої обкопки картопля почала дозрівати. [[чоловік]] був не глупий, вже влітку почав носити з врожаю додому по торбині.

Життя пішло краще. Діти вже не голодні.

Настав час збирати урожай. Прийшов [[чоловік]] і [[ведмідь]] на ниву. Каже [[чоловік]]:

— Дивися, інші люди збирають врожай. Збираймо свій. Коли не зберемо, припаде снігом.

[[ведмідь]] вириває картоплиння, складає до громади, бере на плечі, несе до своєї зимівки. А [[чоловік]] спокійно викопує з землі картоплю, бо вже йому картоплиння не заважає. Накопав [[чоловік]] картоплі багато, бо врожай був добрий.

Зібралися з нив [[чоловік]] і [[ведмідь]], чекають зиму. Поки снігу не було, [[ведмідь]] сяк-так живився — виходив на пашу, поїдав картоплиння. А як настала зима, прийшов і голод. Картоплиння пробує їсти, а воно несмачне. Зрозумів [[ведмідь]], що вчинив негаразд.

— Прийде весна, буде інакше. Я візьму собі те, що під землею.

Гірко, бідно перебув зиму [[ведмідь]], ледве весни дочекався. Настало тепло. Зустрічає [[ведмідь]] [[чоловік]]а на полі.

— Будемо інакше миритися! — думає [[ведмідь]] і каже [[чоловік]]у:

— Обдурив ти мене, я ледве живий залишився. Тепер візьмеш собі, що буде зверху, я візьму те, що буде в землі.

— Гаразд!

Приніс [[чоловік]] насіння кукурудзи. Засіяли кукурудзою поле, зійшло насіння, почало рости стебелля. Треба кукурудзу обкопувати. Обкопали вперше, обкопали і вдруге.

Прийшла осінь. [[чоловік]] найняв воза, вибрався до лісу за врожаєм.

— Твоє — зверху, моє — в землі! — каже [[ведмідь]].

І взялися збирати посіяне весною. [[чоловік]] наламав качанів немало, бо вродило добре. [[ведмідь]] вириває з землі коріння.

Прийшла зима. [[чоловік]] з дітьми гараздує, а [[ведмідь]] голодніє. Розізлився й думає: «Увиджу того [[чоловік]]а, заб'ю його, щоб більше не дурив мене».

Вийшов [[чоловік]] на поле, його зустрів [[ведмідь]]:

— Двічі дурив ти мене, а тепер я тебе уб'ю. Бо залишишся живим, знову обдуриш.

— Добре,— каже [[чоловік]].— Хочеш мене забити, вбивай. Тільки дай можливість відклонитися до жінки й дітей.

— Гаразд! Іди! Прощайся з сім'єю й повертайся сюди. Тут я тебе і з'їм!

Іде [[чоловік]] засмучений. Зустрічає його лисиця. Каже йому:

— Чого ти, чоловіче, такий зажурений?

— Що тобі розповідати? Хіба чимось поможеш?

— А коли поможу? Тільки кажи, яка біда? Я пораджу.

Розповів [[чоловік]] історію з ведмедем, розповів, як землю обробляли, як сіяли, як врожаєм ділилися. Розповів [[чоловік]] і те, як [[ведмідь]] залишився незадоволений, як хоче його забити, як відпустив попрощатися з жінкою.

— Коли ти мені даш міх курей, я тебе обороню.

— Дам, тільки оборони мене.

— Іди додому, візьми сокиру і саии, з якими ходив зимою по дрова. Стань на місце, де чекав тебе [[ведмідь]]. Я вийду на високу гору й буду кликати:

— Чоловіче, го-го-гов!

А ти до мене озвися: «Го-го-гов!» Я тобі буду казати:

— Чи видів ти вовка і ведмедя?

[[ведмідь]] спитає:

— Для чого тобі вовка і ведмедя?

А я йому:

— Треба їх до війська!

Як почує [[ведмідь]], буде просити, аби ти сказав, що не видів його. Я буду далі звідувати:

— Хто коло тебе?

[[ведмідь]] буде казати:

— Кажи — колода.

— Коло мене колода.

А я знову покличу:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Люди колоду на сани кладуть!

[[ведмідь]] буде просити:

— Клади і мене.

Ти почнеш ведмедя класти на сани, а він буде звідти котитися. А я знову гукну:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Люди колоду до саней прив'язують.

А [[ведмідь]] скаже:

— В'яжи і мене!

— Ти ведмедя прив'яжеш. Тоді я знову:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Люди колоду з гіллям не везуть, гілля обрубують.

[[ведмідь]] буде казати:

— Бери сокиру, махай, ніби рубаєш.

А ти рубай ведмедя.

Послухав [[чоловік]] пораду, вернувся додому, розповів жінці про свою біду. Розповів, як лисиця взялася йому помогти.

Взяв [[чоловік]] під плече сокиру, кинув сани на плече, подався до лісу. Вибігла лисиця на гору й чекає. Втямила вона ведмедя. А тільки прийшов на поле, де його [[ведмідь]] чекав, як лисиця гукнула:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Чи ти видів вовка і ведмедя?

[[ведмідь]] злякався і каже:

— Питай, для чого вони?

— Для чого вони?

— Треба їх до війська!

Просить [[ведмідь]]:

— Кажи, що ти нас не видів.

— Я їх не видів.

Лисиця знову кличе:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— А що коло тебе?

[[ведмідь]] просить:

— Кажи, що колода!

— Коло мене колода.

— Люди колоду на сани кладуть!

[[ведмідь]] шепче:

— Кажи, що й ти кладеш.

— І я кладу.

[[ведмідь]] котиться з саней.

Лисиця знову:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Люди колоду до саней прив'язують!

[[ведмідь]] тихо:

— Кажи, що й ти прив'язуєш.

— І я прив'язую.

Взяв [[чоловік]] ланцюга, прив'язав ведмедя до саней.

А лисиця знову:

— Чоловіче, го-го-гов!

— Го-го-гов!

— Люди колоду з гіллям не везуть! Люди гілля обрубують!

[[ведмідь]] тихо:

— Махай сокирою, ніби й ти обрубуєш.

Вхопив [[чоловік]] сокиру і почав рубати ведмедеві ноги. [[ведмідь]] реве, ліс дрижить. Зарубав [[чоловік]] ведмедя, ще й шкуру зірвав... Прискакала лисиця до [[чоловік]]а й каже:

— Давай мішок курей!

— Ходи до села! Дам тобі в селі. Як не дати, коли мене ти врятувала від смерті.

Зібралися і йдуть. Коли були недалеко, лисиця стала біля куща й каже:

— Іди, чоловіче, додому, принеси курей сюди!

Прийшов [[чоловік]] додому, говорить жінці:

— Ну, жінко! Я, хвалити милостивого, здоровий. Налови курей, неси їх лисиці, бо вона мене оборонила від смерті.

Жінка пошкодувала курей:

— Де я курей дала б лисиці?

— Не кажи дурниць, клади курей до міха! Вони знову у нас розведуться.

Наловила жінка курей, зав'язала до міха. Кинув платню [[чоловік]] на плече й несе.

Прийшов до лісу, зустрів лисицю. Розв'язав мішка, випускає курей. Ловить лисиця, кури кудкудакають. Прибіг пес. Кинувся на лисицю. А та давай тікати. Ось, ось має піймати її. Нелегко лисиці втекти. Тільки шмигнула до нори, як пес за задню ногу вхопив її. Лисиця каже:

— Хвалити милостивого, гаразд, що ти вхопив за корінь, а не за ногу.

Почув такі слова пес, подумав, що лисиця правду каже. Випустив ногу з зубів і вхопив за корінь. Затягнулася лисиця до нори й сидить.

Та пес був хитрий. Побачив, що обдурений. Сів коло нори й чекає. «Мусить вийти!» — думає пес.

Лисиця довго не виходила. Та нарешті вийшла. Голодна була й мусила вийти.

Оглядається, перед норою нікого не видить, Пійшла до села з думкою, що піймає курку. А пес приготувався, вхопив лисицю і розірвав.

Так бідний [[чоловік]] знебувся і ведмедя, і лисиці. А на полі вже не тільки садив картоплю, сіяв кукурудзу, але й сад заклав. Виросли яблуні, сливи, груші. Збудував [[чоловік]] в саду хату, перебрався до неї, бо землі довкола вже було більше.

Виросли діти. Хлопці поженилися. Кожен син збудував собі нову хату. Прийшли до бідного [[чоловік]]а сватати, повіддавалися за парубків дочки. Зяті побудували собі хати. Так довкола одної хати виросло багато нових, і повстало село. А пан, що йому колись належав ліс, не мав сили прогнати людей.

І на цім слові казка закінчилася.

Як чоловік і ведмідь газдували (Українська народна казка)

2009-09-29T10:54:52Z

Kos Street King:

Свинячий кожушок ID 8

2009-09-29T10:52:46Z

Kos Street King: перейменував «Свинячий кожушок ID 8» на «Свинячий кожушок (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Свинячий кожушок (Українська народна казка)]]

Свинячий кожушок (Українська народна казка)

2009-09-29T10:52:46Z

Kos Street King: перейменував «Свинячий кожушок ID 8» на «Свинячий кожушок (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про діда і бабу]]

Жив собі [[баба]] та [[баба]], і була в [[баба]]а дочка і в баби дочка. [[баба]] свою дочку так любила і все її чепурила, а [[баба]]ової дочки не любила та все її била і посилала на тяжку роботу. Все, що треба було робити на дворі, коло худоби, коло свиней, то все робила [[баба]]ова дочка, а бабина дочка, як панночка, сиділа в хаті і нічого не робила.

От одного разу захворів у їх бичок-третячок, а [[баба]] й каже [[баба]]ові:

— Добий, [[баба]]у, бичка, то й м'ясо буде.

[[баба]] каже:

— Добре, доб'ю!

А [[баба]]ова дочка дуже любила того бичка. Як почула про те, що його хотять добити, пішла та й плаче і каже:

— Мій бичок, мій третячок! Хочуть тебе вбити.

— Нічого,— каже бичок,— хай убивають, тільки ти не їж мого м'яса. А як будуть мене вбивати, то ти прийди та в праве вухо затурчи, а в ліве випаде яблучко золотеньке — ти його візьми й сховай.

Дівчина так і зробила.

Як не стало бичка, то швидко після того занедужало п'ятеро свиней. Занедужали й подохли. От [[баба]] й каже [[баба]]ові:

— Поздирай, [[баба]]у, шкури з свиней, та пошиєм твоїй дочці кожушанку.

[[баба]] поздирав шкури та й пошили дочці кожушанку. Та й така то кожушанка була, що дівчина як наділа, то ніколи й не скидала. І в хаті було сидить, пряде і не роздягається. Так її всі й прозвали Свинячим кожушком.

От діждали великодних свят. [[баба]], [[баба]] і бабина дочка поїхали до церкви, а Свинячий кожушок остався дома доглядати худобу. Як вони поїхали, Свинячий кожушок пішов до своєї скрині, узяв яблучко та й промовив до яблучка:

— Яблучко, яблучко, зроби все, що я хочу.

Як тільки вона це сказала, зразу у двір уїхала карета і зразу ж явились до скоту — скотарки, до овець — вівчарки, до свиней — свинарки, а до неї понаїздили лакеї, нарядили її в усе дороге та золоте, посадили в карету та й повезли до церкви.

Як тільки увійшла вона в церкву, всі люди на неї повернулись та так і дивились, аж поки із церкви пішли.

Та тільки вона не стояла до кінця служби, а як тільки на «Достойно» передзвонило, її взяли попідруки та й вивели з церкви і повезли додому. Дома зняли з неї все і наділи свинячий кожушок, і в дворі не стало нікого, ні скотарок коло скоту, ні вівчарок коло овець, ні свинарок коло свиней, остався сам Свинячий кожушок.

Аж ось приїздить [[баба]] з бабою й з дочкою. Посідали обідати, а [[баба]] й каже:

— А що, Свинячий кожушку! Ти й не бачила такого, як ми бачили.

— Та де б же я бачила! Сиджу завше дома.

І почали розказувати, що вони бачили. А того й не знають, що то був сам Свинячий кожушок.

А в церкві тоді був і цар. Побачивши Свинячого кожушка, він надумав, як би його піймати.

От на другий день оп'ять [[баба]] з бабою та з дочкою поїхали до церкви, а Свинячий кожушок узяв яблучко і промовив:

— Яблучко, яблучко, зроби все, що я хочу.

Як тільки вона сказала, знову появилися до скоту — скотарки, до овець — вівчарки, до свиней — свинарки, а до Свинячого кожушка — лакеї. Нарядили її ще краще, ніж учора, і повезли до церкви. Як тільки увійшла вона в церкву, то цар зараз же звелів насипати на порозі шевської смоли. І от, як на «Достойно» передзвонило, взяли її під руки та й повели з церкви. Та на порозі вона вступшла в шевську смолу і зупинилась, бо ніяк не могла витягти ноги. Смикнула ногу — так черевичок і остався у смолі.

Приїхала додому — нічого того не стало. Знову вдяглася в свинячий кожушок та й сидить дожидає своїх.

Ось приїжджає [[баба]] з бабою. Посідали обідати, а [[баба]] й каже:

— А що, Свинячий кожушку! Ти й не бачила такого, як ми!

І почали розказувати, що робилося в церкві.

— Та де б же я бачила! — каже Свинячий кожушок.

Швидко після цього стало чути, що цар ходить по всьому світу і шукає такої ноги, на яку б прийшовся черевичок. Як тільки [[баба]] про це почула, то зараз почала чепурити свою дочку. Щодня їй ноги мила та водила її в чистеньких черевичках. Ось уже стало чути, що в їхньому селі цар. От уже підходить і до їхнього двору. [[баба]] хвилюється та розказує своїй дочці, як треба ногу сунути в черевичок. От приходить цар у хату та й питає:

— Чи єсть у вас дівка в хаті, чи нема?

— Аякже, є, є! — каже [[баба]].

— Ану,— каже цар,— попробуєм, чи не налізе на неї черевичок.

Почали надівати, а нога велика — не влазить в черевик. Як [[баба]] її не пхала туди — нічого не вийшло. А Свинячого кожушка [[баба]] й показувать не хоче. Та цар сам ненароком якось глянув у запічок та й побачив, що там сидить Свинячий кожушок, та й питає:

— А то хто у вас такий?

— Та то не дівка,— каже [[баба]],— а Свинячий кожушок.

— Ану,— каже цар,— попробуєм надіти черевичок!

— Та не пробуйте, бо там нічого не вийде, то таке ніщо!

— Та вже попробую! — каже цар.

Як тільки Свинячий кожушок висунув свою ніжку, так вона й шурхнула в черевик. Цар зрадів, а [[баба]] розізлилась. І забира цар з собою Свинячого кожушка, каже:

— Нічого з собою не бери, нічого мені не треба.

— Ні,— каже дівчина,— пустіть, я хочу взяти в своїй скрині одну річ.

Та й взяла з собою золотеньке яблучко.

От й повів цар її в своє государство. Як тільки вони стали входити в його государство, зразу садки зацвіли, солов'ї защебетали, зозулі закували, і риба в морі заграла. Цар веселий, і всі його рідні теж.

Розслухала [[баба]], куди цар повів [[баба]]ову дочку, та й каже своїй:

— Іди горами та лісами та шукай свою сестру. А як найдеш її, то попроси, щоб вона пішла з тобою купатися.

От пішла бабина дочка шукати свою сестру та й найшла і каже:

— Ходім, сестричко, скупаємось у морі.

— Та чого ж мені іти, як я можу й дома скупатися, ось у мене є річка.

— То ходім уже ради мене. Поведи до мвря, я подивлюся.

А в [[баба]]ової дочки вже й синок був. А цар якраз в той час був на охоті.

Згодилась цариця піти до моря. От поки цариця роздягалася коло моря, то бабина дочка швиденько роздяглася та й почала купатись. Як тільки цариця вліза в воду, то бабина дочка вилізла з води та й каже:

— Ану, сестро, я надіну твоє убрання та й подивимось, чи ловко мені буде.

— Надівай,— каже цариця.

А як стала цариця виходити з води, то бабина дочка і каже:

— А ти моє надінь.

Як цариця вдяглася в її убрання, тоді бабина дочка і каже:

— Тепер ти біжи степами та лісами, а я візьму твого сина та піду до тебе.

От і побігла [[баба]]ова дочка. А як тільки бабина дочка стала входити в царство, зараз садки перестали цвісти, солов'ї перестали щебетать, зозулі кувать, риба в морі перестала грать. Цар сумний, дитина плаче.

Дивиться цар — не його цариця. «Що ж його робити?» — думає цар. А бабина дочка, як тільки дванадцять годин ночі, бере дитину та й іде на берег моря. Прийде та й каже:

— Приплинь, приплинь до бережка, дитя твоє плаче, воно їстоньки хоче.

А [[баба]]ова дочка десь далеко в лісі обзивається:

— А я біжу, а я спішу, шибко ніжки підгинаю, кров'ю стежку поливаю, до дитяти поспішаю.

Прибіжить така подряпана, уся в крові, візьме дитину на руки, погодує та й знову біжить.

От цар пішов до однієї баби та й жаліється їй, що щось сталося в його царстві, та він не розбере, що. А [[баба]] й каже:

— Не поспи ти, царю, одну ніч. Як тільки цариця піде з дитиною з дому, то зайди до мене та й підем удвох, та як прийдем до берега і як прибіжить твоя стара цариця і возьме годувати дитину, то візьми її за коси, не пускай, хоч що б вона не робила. Вона буде перекидатись вовком, жабою, гадюкою, а ти все держи і не пускай.

От цар так і зробив. Як цариця взяла його дитину і понесла до моря, то цар зайшов до баби та й пішли слідом за нею.

Приходять, а бабина дочка якраз кличе стару царицю. Вони сіли за кущем та й ждуть, поки та прибіжить. Як тільки та прийшла і взяла дитину годувати, то цар схватив її за коси, а [[баба]] взяла дитину на руки та все шепче, шепче.

Цариця перекинулась вовком, жабою і гадюкою, а цар усе держить, а [[баба]] взяла дитину на руки, все шепче, все шепче.

Нарешті цариця струснулась, зробилась людиною, виблювала всю траву, що з'їла в лісі, та й каже:

— Ох, сестро, сестро! Що ти мені наробила!

Тоді цар узяв бабину дочку розстріляв і в море вкинув, а з своєю царицею пішли в своє царство, і тільки вони стали входити — знову садки зацвіли, солов'ї защебетали, зозулі закували, риба в морі заграла, дитина перестала плакати, цар став веселий. І стали вони жити з царицею та поживати та собі добра наживати.

Оце і казці кінець.

Свинячий кожушок (Українська народна казка)

2009-09-29T10:52:03Z

Kos Street King:

Бійка вовків із свиньми ID 89

2009-09-29T10:49:44Z

Kos Street King: перейменував «Бійка вовків із свиньми ID 89» на «Бійка вовків із свиньми (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Бійка вовків із свиньми (Українська народна казка)]]

Бійка вовків із свиньми (Українська народна казка)

2009-09-29T10:49:44Z

Kos Street King: перейменував «Бійка вовків із свиньми ID 89» на «Бійка вовків із свиньми (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про вовка]]

Здибався [[вовк]] з пацюком та й каже [[вовк]] до пацюка: «Я тебе маю з'їсти». Пацюк каже до [[вовк]]а: «То моя річ». Тогди скочив [[вовк]] до пацюка та й до карку; а пацюк [[вовк]]а за ноги. Як зачав торгати, взяв під себе, ледве [[вовк]] вирвався. Як ся вирвав та й каже: «Чекай, я тобі покажу; я собі закличу кілька [[вовк]]ів, та й ми тебе роздерем». А пацюк каже: «Ну, ну, добре». Тогди [[вовк]] як завив. Прибігло д нему з десять [[вовк]]ів та й кажуть: «Чо потребуєш?»— «Тут я казав пацюкові, що маю його з'їсти, а він мене як лапнув попід спід попід черево, я ся ледве вирвав». Кажуть [[вовк]]и пацюкові: «Ми тебе зараз роздерем». А пацюк тогди каже: «Що вам з мене одного? Я прикличу зараз ще хоть зо штири». Пацюк як зафутів, то прибігла д нему ціла бурса свиней. Та й кажуть свині до пацюка: «Що потребуєш?» А пацюк ся відзиває до них: «На мене напала лиха дзвір і хоче мене з'їсти. Може би ви нас розсудили?»

Свині тогди як зачали за [[вовк]]ами гнати, як злапали двох [[вовк]]ів, як зачали їх рвати, то ті решта [[вовк]]и як утекли та й кажуть одні до других: «Ци треба нам такими дурними бути, щоби нас один пацюк десятьох змудрував? Нам ся на то не було дивити, що він казав, що «Я вам прикличу штири, аби-сте мали що більше їсти» — але було нам його розірвати і з'їсти. Отже, тепер, [[вовк]]у, ми тебе маєм з'їсти, що ти не знав, як ся застосувати».

Бійка вовків із свиньми (Українська народна казка)

2009-09-29T10:49:23Z

Kos Street King:

Бджоли і медвідь ID 87

2009-09-29T10:46:01Z

Kos Street King: перейменував «Бджоли і медвідь ID 87» на «Бджоли і медвідь (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Бджоли і медвідь (Українська народна казка)]]

Бджоли і ведмідь (Українська народна казка)

2009-09-29T10:46:01Z

Kos Street King: перейменував «Бджоли і медвідь ID 87» на «Бджоли і медвідь (Українська народна казка)»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про ведмедя]]

Дикі бджоли мали гніздо в дуплавім дереві. Довідавшись о тім [[ведмідь]] і дуфаючи в свою силу, приходить до них і каже: «Ви дрібні і слабі сотворіння! Дайте мені ваш мед, бо іначе дерево виверну, мед з'їм, а вас видушу!» — «Добре,— кажуть бджоли,—пробуй; сли даш нам раду, ми піддамося».

Ведмедя розгнівала така відвага бджіл, вткнув він голову свою в дерево і висунув язик по мед, но нараз учув такий біль, що і за свою силу забув, бо бджоли в язик, уха, ніс накололи єго страшно своїми жалами, а він, утікаючи, не слухав, як бджоли кликали за ним: «Пам'ятай, що і малі сотворіння потрафлять боронитись!»

Тут така наука: і малими, но сполученими силами можна много доброго зділати і від ворогів оборонитись.

Бджоли і ведмідь (Українська народна казка)

2009-09-29T10:45:41Z

Kos Street King:

Ворожнеча вовка, пса, кота й миші ID 86

2009-09-29T10:41:41Z

Kos Street King: перейменував «Ворожнеча вовка, пса, кота й миші ID 86» на «Ворожнеча вовка, пса, кота й миші (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Ворожнеча вовка, пса, кота й миші (Українська народна казка)]]

Ворожнеча вовка, пса, кота й миші (Українська народна казка)

2009-09-29T10:41:41Z

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про вовка]]

То [[пес]] мав силу, щоби обганяв обійстя, а не мав нюху, а [[вовк]] мав нюх, а не мав сили. А як зійшлися оба, і зачали собі радити. Каже вовк до пса: «Заміняймося. Я тобі дам нюх, а ти мені дай силу!» Бо псові з силою зле виходило: як пішов ґазда в поле або худоба, то [[пес]] не міг дослідити, бо не мав нюху, а вовк хоть мав нюх, а не мав сили, то як ся здибав з конем або з свинею, то не міг розбити, щоби попоїв.

А як ся поміняли і [[вовк]] дав псові нюх, а [[пес]] [[вовк]]ові силу, то добре їм обом з тим виходило. І зробили письмо. І [[вовк]] той контрахт віддав псові, бо він при домі, має де ліпше сховати, ніж [[вовк]], що ходить по лісах, де днює, то вже там не ночує. А пес то-то письмо дав котові, бо кіт завше в хаті, то має більше сховки по закутинах. А кіт не мав де сховати, то запхав у мишачу діру. А миші як ся збігли, та й тото письмо поточили та й з'їли. І тепер вовк за того письмо має зазли на пса, і де би тілько пса здибав, так би го зараз роздер. А пес має зазли на кота, що добре не переховав, так же ж часто пси пожирають котів. А кіт недобрий на миш і не дає їй ніколи спокою, доки не зловить і не з'їсть.

Ворожнеча вовка, пса, кота й миші (Українська народна казка)

2009-09-29T10:39:39Z

Kos Street King:

Лев і мишеня ID 85

2009-09-29T10:38:08Z

Kos Street King: перейменував «Лев і мишеня ID 85» на «Лев і мишеня (Українська народна казка )»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Лев і мишеня (Українська народна казка )]]

Лев і мишеня (Українська народна казка )

2009-09-29T10:38:08Z

Kos Street King: перейменував «Лев і мишеня ID 85» на «Лев і мишеня (Українська народна казка )»

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Лев]] опісля обіду ліг в холодочку опочивать. Тіко що гарно задрімав, а мишеня вилізло з своєї нори і побігло навпрямець через лева. Лев спросоння подумав, що його хто-небудь лове, здригнув, підняв голову, аж то мишеня по йому пробігло. [[Лев]] тоді й каже: «Як ти сміло мене безпокоїть?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й потроху не останеться».— «Государ-батюшка! — жалібно запищало мишеня.— Будь ласкавий, прости. Помилуй мене, нещасного... Я невзначай потривожило тебе. Не души мене, я тобі колись в пригоді стану». Лев засміявся. Йому дуже чудно стало, що мишеня таку нісенітницю варняка. А далі каже: «Ну, ступай по своїй дорозі; побачу, як ти мені в пригоді станеш. Тіко гляди, більше не одважуйсь старших од себе безпокоїть».

[[Мишеня]] швиденько побігло од лева і сховалось в бур'яні; дуже раде було, що не попалось в лапи до лева.

Не пройшло і тижня після того, як лев гомонів на мишеня і сваривсь задушить його. Попавсь бідняга і сам в біду. Ноччю гуляв по лісу і попавсь в тенети. Скільки він не пручавсь, не міг викрутиться; що не дужче тріпавсь, все більше і більше вплутувавсь. Мишеня побачило, що лев попався в біду і ніяк не може вирваться, прибігло до його і почало гризти тенети. Не пройшло й півгодини, як тенети були вже переточені. Лев випроставсь, подякував мишеняті і подавсь подалі од того місця.

Лев і мишеня (Українська народна казка )

2009-09-29T10:37:43Z

Kos Street King:

Чоловік, вовк, дикий кабан і ведмідь ID 84

2009-09-29T10:36:53Z

Kos Street King: перейменував «Чоловік, вовк, дикий кабан і ведмідь ID 84» на «Чоловік, вовк, дикий кабан і ведмідь (Українська народна казка)»

#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Чоловік, вовк, дикий кабан і ведмідь (Українська народна казка)]]

Чоловік, вовк, дикий кабан і ведмідь (Українська народна казка)

2009-09-29T10:36:53Z

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про тварин]]

[[Категорія:Казки про вовка]]

[[Категорія:Казки про чоловіка]]

Їхав [[чоловік]] із гаю. Стрічають його [[вовк]], [[ведмідь]] і дикий кабан та й кажуть:

— Ну, що ми тобі, чоловіче, скажемо?

— Кажіть,— каже [[чоловік]].

— Ми,— кажуть,— силу маємо, позич нам хитрощей.

— Я б вам, братця, позичив, дак дома висить на кручку. Знаєте що?

— А що?

— Я вас оставлю, а сам з [[вовк]]ом пойду додому по хитрощі.

Дойшов до дому і каже [[вовк]]у:

— Отут ти подожди, а я пойду у хату.

[[вовк]] остався, а той [[чоловік]] пойшов у хату, взяв ружжо да й убив його. Тоді вернувся він у хату, набрав сала і ковбас і пойшов туди — до коня. Прийшов туди, наклав огню і пряже сало і ковбаси. Стало воно пахнуть, а [[ведмідь]] і питає:

— Що це таке пахне? Дай і мені!

А [[чоловік]] показує йому пальцем на кабана і каже:

— Ото,— каже,— воно. Пойди його вбий! Ото з того таке смашне.

[[ведмідь]], недовго думавши, викрутив дуба да й убив кабана. От той [[чоловік]] бере його смалить, і тільки прижарить його, сало пригорить і запахне, а [[ведмідь]] і рве його.

— А,— каже [[чоловік]],— підожди, поки осмалю!

— Хіба,— каже [[ведмідь]],— ти мене прив'яжеш, а то я не витерплю: таке воно смашне...

От той [[чоловік]] його прив'язав до дуба і питає:

— А що, чи кріпко я тебе прив'язав? Попробуй, чи одірвешся? [[ведмідь]] попробував.

— Кріпко,— каже,— тепер не одірвусь!..

От тоді [[чоловік]] узяв сокиру, убив ведмедя да тоді й каже:

— Оце вам усім трьом хитрощі.