Відмінності між версіями «Барвінок (грецька народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
Чоловік і жінка мали сина на ім’я Барвінок. Шили вони в старенькій хатині. Чоловік щодня брав сокиру і ходив до лісу.
+
[[Чоловік]] і [[жінка]] мали сина на ім’я Барвінок. Шили вони в старенькій хатині. Чоловік щодня брав сокиру і ходив до лісу.
  
Якось Барвінок каже матері:
+
Якось [[Барвінок]] каже матері:
  
 
— Я збудую великий білий дім з терасою. Будете з батьком звідти милуватись морем, горами.
 
— Я збудую великий білий дім з терасою. Будете з батьком звідти милуватись морем, горами.
  
Мати ледве стримала сльози. Не вірила вона синовим словам.
+
[[Мати]] ледве стримала сльози. Не вірила вона синовим словам.
  
 
— Барвінку,— звернулася вона до сина,— полагодь мені сито, бо нічим сіяти борошно.
 
— Барвінку,— звернулася вона до сина,— полагодь мені сито, бо нічим сіяти борошно.
Рядок 21: Рядок 21:
 
— Ну, що мені робити з таким сином! — скрушно зітхнула мати.
 
— Ну, що мені робити з таким сином! — скрушно зітхнула мати.
  
Згодом повернувся додому батько.
+
Згодом повернувся додому [[батько]].
  
— Поклади, сину, сокиру на місце,— попросив він.
+
— Поклади, [[син]]у, сокиру на місце,— попросив він.
  
 
Барвінок схопив сокиру і закинув її хтозна-куди.
 
Барвінок схопив сокиру і закинув її хтозна-куди.
Рядок 43: Рядок 43:
 
— Побачите, чи брешу, чи ні!
 
— Побачите, чи брешу, чи ні!
  
Всі навколишні землі належали одному цареві. Раз на тиждень він обходив свої володіння. Він завжди був задоволений своїми слугами. Але цього разу робота стояла. І як цар  
+
Всі навколишні землі належали одному [[цар]]еві. Раз на тиждень він обходив свої володіння. Він завжди був задоволений своїми слугами. Але цього разу робота стояла. І як цар  
 
дізнався — уже не перший день. Вночі занадилися сюди три лисиці. Вони викрадали упряж, і не було чим запрягати волів. Поки діставали нову упряж, минав не один день.
 
дізнався — уже не перший день. Вночі занадилися сюди три лисиці. Вони викрадали упряж, і не було чим запрягати волів. Поки діставали нову упряж, минав не один день.
  
Рядок 66: Рядок 66:
 
— Вперед, на лисиць!
 
— Вперед, на лисиць!
  
Він довго йшов лісом і опинився біля високої гори. Там заходився шукати лисиць. А лисячих нір біля цієї гори — не злічити! Але, видно, в них давно вони не жили. Довкруг аж  
+
Він довго йшов лісом і опинився біля високої гори. Там заходився шукати лисиць. А лисячих нір біля цієї гори — не злічити! Але, видно, в них давно вони не жили. Довкруг аж земля потріскалася від спеки.
земля потріскалася від спеки.
 
  
 
Раптом Барвінок натрапив на нору під оливковим деревом. На піску виднілися сліди лисиць.
 
Раптом Барвінок натрапив на нору під оливковим деревом. На піску виднілися сліди лисиць.
Рядок 83: Рядок 82:
 
Мати нічого не відповіла. Поставила на стіл, що було. Попоївши, Барвінок пішов до кожум’яки.
 
Мати нічого не відповіла. Поставила на стіл, що було. Попоївши, Барвінок пішов до кожум’яки.
  
Скаяш мені, чоловіче, є у тебе шкура з осла?
+
Скажи мені, чоловіче, є у тебе шкура з осла?
  
 
— Є,— відповів той.
 
— Є,— відповів той.
Рядок 97: Рядок 96:
 
Він зайшов у хлів, надів на себе шкуру, набив вільні місця сіном,
 
Він зайшов у хлів, надів на себе шкуру, набив вільні місця сіном,
  
позашивав усе — і невдовзі з хліва вийшов справжній осел.
+
позашивав усе — і невдовзі з хліва вийшов справжній [[осел]].
  
Цей «осел» дістався гори, де жили лисиці, і впав неподалік від нори,
+
Цей «осел» дістався гори, де жили лисиці, і впав неподалік від нори,вдаючи із себе мертвого. Так він довго лежав.
  
вдаючи із себе мертвого. Так він довго лежав.
+
Тільки розвиднілось, одна [[лисиця]] вилізла з нори подивитися, яка погода. Побачивши осла, вона гукнула:
  
Тільки розвиднілось, одна лисиця вилізла з нори подивитися, яка погода. Побачивши осла, вона гукнула:
+
— Сестриці мої, ідіть подивіться! Мертвий осел.
 
 
— Сестриці мої, ідіть подивіться! Мертвий оселі
 
  
 
Дві інші лисиці не забарилися.
 
Дві інші лисиці не забарилися.
Рядок 143: Рядок 140:
 
Цар і слуги переглянулися Барвінок тим часом зняв з себе ослячу шкуру й засміявся:
 
Цар і слуги переглянулися Барвінок тим часом зняв з себе ослячу шкуру й засміявся:
  
— Я привів вам злодійок! Вони крали вашу упряж.
+
— Я привів вам [[злодій]]ок! Вони крали вашу упряж.
  
 
Цар остовпів. Тільки згодом, прийшовши до пам’яті, мовив:
 
Цар остовпів. Тільки згодом, прийшовши до пам’яті, мовив:
Рядок 161: Рядок 158:
 
— Дарую тобі коня й торбину золота. А коли хочеш, живи у мене.
 
— Дарую тобі коня й торбину золота. А коли хочеш, живи у мене.
  
Будеш моїм візиром. Ти розумний хлопчина!
+
Будеш моїм [[візир]]ом. Ти розумний [[хлопчина]]!
  
 
Подякував Барвінок царю та й поїхав на базар. Зайшов до золотаря.
 
Подякував Барвінок царю та й поїхав на базар. Зайшов до золотаря.

Версія за 00:35, 5 вересня 2013

Чоловік і жінка мали сина на ім’я Барвінок. Шили вони в старенькій хатині. Чоловік щодня брав сокиру і ходив до лісу.

Якось Барвінок каже матері:

— Я збудую великий білий дім з терасою. Будете з батьком звідти милуватись морем, горами.

Мати ледве стримала сльози. Не вірила вона синовим словам.

— Барвінку,— звернулася вона до сина,— полагодь мені сито, бо нічим сіяти борошно.

Барвінок покрутив сито в руках і шпурнув його через вікно.

— Що ти наробив! — скрикнула мати.

— Викинув!

— Нащо?

— Мамо, я дістану вам срібне сито!

— Ну, що мені робити з таким сином! — скрушно зітхнула мати.

Згодом повернувся додому батько.

— Поклади, сину, сокиру на місце,— попросив він.

Барвінок схопив сокиру і закинув її хтозна-куди.

— Що ти наробив? — розсердився батько.

— Викинув!

— Чого?

— Нащо вам, старому чоловікові, спину гнути на багатих? Дістану вам золоту люльку, і будете собі покурювати на терасі.

— На якій терасі, чийого дому? — здивувався батько.

— Нашого! — відповів Барвінок.

Сіли обідати. Чоловік і жінка засмучені. А Барвінок регочеться:

— Побачите, чи брешу, чи ні!

Всі навколишні землі належали одному цареві. Раз на тиждень він обходив свої володіння. Він завжди був задоволений своїми слугами. Але цього разу робота стояла. І як цар дізнався — уже не перший день. Вночі занадилися сюди три лисиці. Вони викрадали упряж, і не було чим запрягати волів. Поки діставали нову упряж, минав не один день.

Як зарадити лихові? Слуги не раз робили засаду на лисиць, але ті були невловимі.

Тоді цар послав окличника з таким наказом: «Хто спіймає трьох лисиць, тому буде подаровано найкраще поле із царських земель!»

— От на царському полі і збудують вам дім,— сказав Барвінок батькам, коли вони почули про це.— А біля будинку сад великий посадимо!

— Отакої! — засміялася мати.— А де ти будеш жити?

— У місті!

— Що ж ти там робитимеш?

— Буду візиром! — відповів Барвінок.

Батьки лише плечима знизали і тяжко зітхнули.

Наступного дня Барвінок, раненько вийшовши з хати, вигукнув:

— Вперед, на лисиць!

Він довго йшов лісом і опинився біля високої гори. Там заходився шукати лисиць. А лисячих нір біля цієї гори — не злічити! Але, видно, в них давно вони не жили. Довкруг аж земля потріскалася від спеки.

Раптом Барвінок натрапив на нору під оливковим деревом. На піску виднілися сліди лисиць.

— Тут їхнє кубло! — вигукнув Барвінок.

Не гаючись, він пішов додому.

— Дайте попоїсти, бо я дуже поспішаю,— попросив матір.

— Куди це ти, сину?

— Піду шукати майстрів, щоб будували нам дім. Хочу домовитися з ними заздалегідь.

Мати нічого не відповіла. Поставила на стіл, що було. Попоївши, Барвінок пішов до кожум’яки.

— Скажи мені, чоловіче, є у тебе шкура з осла?

— Є,— відповів той.

— Позич мені до завтра, я тобі за це дам золотий.

— Візьми,— відповів кожум’яка.

Барвінок зі шкурою повернувся додому. Батьків саме не було.

— От добре, що їх немає вдома! — зрадів Барвінок.

Він зайшов у хлів, надів на себе шкуру, набив вільні місця сіном,

позашивав усе — і невдовзі з хліва вийшов справжній осел.

Цей «осел» дістався гори, де жили лисиці, і впав неподалік від нори,вдаючи із себе мертвого. Так він довго лежав.

Тільки розвиднілось, одна лисиця вилізла з нори подивитися, яка погода. Побачивши осла, вона гукнула:

— Сестриці мої, ідіть подивіться! Мертвий осел.

Дві інші лисиці не забарилися.

— Справді мертвий: давай затягнемо його в нору,— запропонувала одна.

— Давайте,— відповіла друга.— Але як ми його дотягнемо?

— Послухайте мене,— перебила третя,— у нас є царська упряж.

Обв’яжемо осла, самі запряжемося — так і втягнемо.

— Оце правильно! — зраділи лисиці.— Гарно придумала! — і швидко побігли в нору по упряж.

— Вся упряж царських волів буде нашою! — реготалися лисиці.

— Радійте! Радійте! — посміхнувся Барвінок,— Скоро побачимо, як ви будете сміятися!

Лисиці міцно обв’язали осла і спробували тягти. Зненацька осел скочив і потяг лисиць до себе.

— Ой-ой-ой! — завищали лисиці.

Вони на хвилину завмерли від переляку, вирячивши очі, а потім спробували бігти. Але де там — не могли і з місця зрушити.

— Сестриці, нарешті я вас упіймав! А тепер ідіть за мною!

Барвінок силою потяг за собою лисиць.

Дістався він поля, де сиділи без діла цареві слуги, а біля них — сам цар, який лаявся:

— Ледарі! Дармоїди! Он скільки вас, а не можете впіймати якихось лисиць! Сором, та и годі! Зараз же пошліть когось у місто до кожум’яки, хай зробить нову упряж.

Раптом почувся голос:

— He посилайте, царю, по нову упряж, ось візьміть вашу!

Цар і слуги переглянулися Барвінок тим часом зняв з себе ослячу шкуру й засміявся:

— Я привів вам злодійок! Вони крали вашу упряж.

Цар остовпів. Тільки згодом, прийшовши до пам’яті, мовив:

— Замкніть цих злодюг у підземелля, потім я вирішу, що з ними робити.

А потім звернувся до Барвінка:

— Дякую тобі, парубче, ти врятував нас від цієї нечисті! Дарую тобі ось це поле, найкраще в моєму царстві. А тепер їдьмо в місто!

Барвінок сів на доброго коня та й поїхав поруч з царем до палацу.

— А розкажи мені, парубче,— попрохав цар Барвінка, коли вони від-почивали в розкішній кімнаті,— як ти впіймав лисиць? Адже мої слуги навіть вистежити їх не могли!

Барвінок усе розповів, а цар засміявся й сказав:

— Дарую тобі коня й торбину золота. А коли хочеш, живи у мене.

Будеш моїм візиром. Ти розумний хлопчина!

Подякував Барвінок царю та й поїхав на базар. Зайшов до золотаря.

— У вас є срібне сито? — спитав він

— Немає,— відповів золотар,— але я можу зробити.

— Будь ласка, зробіть срібне сито! Це для моєї матері.

Потім Барвінок купив золоту люльку — батькові, найняв майстрів, щоб збудувати дім із терасою на подарованому царем полі, а тоді сів на коня та й поїхав додому.

Зайшов у хату. Батько й мати саме обідали. Барвінок привітався.

— Де це ти був, сину? — спитали батьки.— Сідай обідати!

— Ось вам, мамо, срібне сито, а вам, тату, золота люлька. А ось і торбина золота — заплатите майстрам, як вибудують дім із терасою.

Найміть людей, щоб сад посадили біля нової оселі. Влітку будете жити там, а взимку забиратиму вас у місто.

Дивилися на сина батько й мати і очам та вухам своїм не вірили.

Таке щастя впало на Них!

Барвінок пообідав і сказав:

— Тим часом бувайте, мої любі!

— Куди ти, сину?

— У місто. Буду в царя візиром!