Битий небиту несе (Болгарська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Версія від 10:26, 14 грудня 2013; Bogdana (Обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Якось вийшов голодний вовк із лісу. Такий голодний — ледве ноги тягне. А лисиця ще здалеку запримітила його й посміхнулася. Побачила вона, що вовк голодний та слабкий, і зразу надумала помститися йому за велику силу та сміливість, а найбільше за зуби. Підійшла лисиця близенько до нього і почала підстрибувати, радісно усміхатися та качатися по землі.

— Що з тобою, кумо? Чого це ти така рада? — сердито запитав вовк.

Як же мені не радіти, кумцю? — відказує лисиця.— І весела я, і сита. Нарешті втішилося моє серце.

— Як же це сталося, що нарешті втішилося твоє серце? — чудується вовк.

— Ой, кумцю, кумцю, якби ти бачив те весілля в селі — стільки їства, стільки питва всякого — очі розбігаються! Покликали туди й мене — з’їла я швиденько кілька засмажених курочок і бігом до тебе, скажу, думаю, кумові, хай і він завітає на таке багате весілля, покуштує смаженого ягняти чи теляти.

— Кумо! — аж скрикнув зголоднілий вовк.— Зараз же заведи мене на весілля, бо я такий голодний, що й тебе з’їсти можу.

— То й ходімо, кумцю, ходімо! — заквапилася лисиця.— На таке багате весілля заведу тебе — вік пам’ятатимеш!

Ішли вони, йшли, аж ось, нарешті, й село. А хати були тоді малі, низькі, соломою криті. Вилізли вовк з лисицею на ту хату, де гуляли весілля, подивилася лисиця в комин та й каже:

— А-а, вогонь, а не горілка!

— Кумо, невже й тобі дають пити? — питається вовк.

— Дають, кумцю, аякже,— відповіла та і встромила голову в комин.

— А-а-а, ну й смачне курча, ще й олією полите. Що-що, а курчат смажити тут уміють,— примовляє.

Вовк облизався і каже:

— Кумо лиско, дай же й мені трохи! Страх як їсти хочеться.

— Зараз, кумцю, заразі Ходи, ставай на моє місце і стромляй голову в комин.

Устромив вовк голову в комин, а лисичка його ще й підштовхнула. Упав вовк прямо на стіл. Закричали гості, дехто кинувся тікати, а сміливіші побрали палиці та вила й прогнали вовка. Так побили його, що бідолаха ледве добіг до лісу.

А поки гості ганялися за вовком, лисиця через комин залізла в хату. А там була сама наречена. Лисиця тихенько поїла, що було на столі. Потім запримітила в глечику кисле молоко і встромила туди голову. Наречена побачила таке та кочергою по спині її:

— Геть, злодійко, ач допалася!

Лисиця зойкнула та тікати! Вся голова біла, в молоці. Прибігла вона до лісу, лягла та й думає: «Як там вовчик? Чи не прибили?» І в ту ж мить побачила вовка. Той ледве йшов. А лисиця почала стогнати й примовляти:

— Ой, мамочко, мало не вбили мене люди! Ой, мамочко, так по голові били, аж мозок тече!

Вовк прислухався — лисиця голосить. Підійшов до неї та й каже, плачучи:

— Ой, кумо, побили мене!

— Ой, вовчику, ой, кумцю, побили й мене, кості мені поламали, мозок випустили. Бачиш — уся голова біла. Не знаю, як до хати дійти, щоб хоч коло дітей померти та щоб не рознесли орли й ворони кісточок моїх.

Шкода стало вовкові лисиці: так плаче та приказує. То він і каже:

— Допоможу тобі, кумо, додому добутись. Я теж побитий, але ж мозок у мене не тече. А ти вся заляпана.

Нагнувся вовк, вилізла лисиця йому на спину та й посміхається. Пройшли трохи, вовк ледве ноги волочить, а лисиці смішно, що побитий вовк несе її, от вона й каже:

— Битий небиту несе, битий небиту несе!

— Що ти там кажеш, кумо? — перепитує вовк.

— Та так, нічого! Промовляю до своєї побитої голівоньки, щоб зажила швидше.

Іде вовк далі, а лисиця знову своєї:

— Битий небиту несе, битий небиту несе!

— Потерпи, лисичко, потерпи, кумо! — умовляє її вовк.— Скоро будемо вдома, потерпи ще трохи.

А лисиця аж давиться сміхом і все примовляє тихенько:

— Битий небиту несе, битий небиту несе!

Прислухався вовк і зрозумів, про що казала лисиця. Розсердився, скинув її зі спини:

— Ось я тобі покажу, хто битий, а хто небитий!

Та за нею!

Тікає лисиця щодуху, ось-ось дожене її вовк, дарма що побитий. Нарешті вскочила в нору, але вовк таки вхопив її за ногу. А лисиця скривилася від болю та й каже:

— Держи, вовче, корінь, держи, вовче, корінь!

Випустив дурний вовк лисиччину ногу і вчепився зубами в корінь. А лисиця як запищить:

— Ой, мамочко, без ноги лишуся! Ой, мамочко, з’їсть мою ногу!

А вовк чує це та ще дужче гризе. Гриз, гриз, доки зуби виламав.