Відмінності між версіями «Гроші чи розум (індійська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Індійські народні казки українською мовою}} {{Казки з книги Індійські народні казки (Ве...)
 
 
(Не показано одну проміжну версію цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Засперечалися якось багатій і бідняк про те, що краще: гроші чи розум. Багатій каже:
 +
 +
—    Ось ти, приміром, бідний, мов горобець у лісі. Що ж, допоміг тобі розум?
 +
 +
—    А дурному й гроші не поможуть! — відповідає бідняк.
 +
 +
—    Ба  ні!  Гроші — всьому голова,  вони в будь-якій    біді  зарадять.
 +
 +
—    Без розуму гроші нічого не варті,— стоїть на своєму бідняк.— А розум і без грошей може стати людині в пригоді.
 +
 +
—    Дурниці верзеш! — гнівно каже багатій.— Давай поб'ємось об заклад. Якщо твій розум виявиться сильнішим за мої гроші, я плачу тобі тисячу рупій. А якщо мої гроші виявляться могутнішими за твій розум, ти станеш моїм рабом. Згода?
 +
 +
—    Згода,— відповідає бідняк.
 +
 +
І вони вирішили піти до раджі, щоб той розсудив, на чиєму боці правда.
 +
 +
Прийшли до раджі, розповіли про суперечку. А той правитель був жорстокий, злий.  Не минало дня, щоб він не карав на смерть  когось із своїх підданих. І того дня за його наказом уже скарали трьох нещасних.
 +
 +
Побачивши багатія й бідняка, раджа хотів був покликати ката, але передумав. Він пригадав батьківський заповіт: «Ніколи не вбивай за один день більше трьох підданих, а то скоро нікому буде доглядати твоїх слонів, пасти твою худобу, обробляти твій бавовник і жати твій рис».
 +
 +
Отож раджа й не зважився порушити батьківського заповіту і придумав таку хитрість. Дав багатієві й бідняку скріпленого сімома печатками листа і сказав:
 +
 +
—    Передасте цього листа володареві сусіднього царства. Коли повернетесь, дістанете від мене нагороду.
 +
 +
Прийшли багатій і бідняк у сусіднє царство, віддали володареві листа і ждуть, що той скаже.
 +
 +
Володар розкрив листа й почав голосно читати:
 +
 +
—    «О могутній і шановний сусіде-володарю! Якщо не бажаєш собі зла, скарай цих двох чоловіків!»
 +
 +
Багатій, як почув це, враз упав володареві в ноги:
 +
 +
—    Змилуйся, о великий і всемогутній! Візьми всі мої гроші, тільки не забирай у мене життя!
 +
 +
—    У мене й своїх грошей досить,— відказує володар.— Гей, охоронці! Відведіть цих двох нечестивців до в'язниці! Завтра кат зітне їм голови!
 +
 +
Охоронці схопили обох. Багатій заходився просити:
 +
 +
—    Відпустіть мене, я заплачу!  Кожному дам по тисячі рупій!
 +
 +
Та охоронці не відпускають — бояться, щоб володар не наказав і їм усім постинати голови.
 +
 +
—    Без голови,— каже старший охоронець,— і гроші не потрібні!
 +
 +
На другий день зібралися придворні, вийшов володар. Ось і кат з'явився з мечем. Тільки-но бідняк його побачив, як гучно й весело засміявся.
 +
 +
—    Ти що — з глузду з'їхав? — зчудувався володар.— Чого ти смієшся?
 +
 +
—    Вислухай мене, о могутній,— каже бідняк,— і ти зрозумієш, чого я сміюся. Тиждень тому в палац нашого раджі прийшов мудрий віщун. Побачивши нас двох, він сказав раджі: «Поки в твоїх володіннях житимуть ці два чоловіки, на твою землю падатиме лихо за лихом — чума, голод, зливи, засуха. Спробуй позбутися цих двох. Але пам'ятай: якщо їх уб'єш ти, то всі лиха — і чума, й голод, і засуха — прийдуть у твої володіння воднораз. Нехай їх скарає інший володар, і тоді всі лиха впадуть на його голову...»
 +
 +
Почувши таке, володар розлютився.
 +
 +
—    Ага! То ваш раджа замислив наслати на моє царство смерть! — закричав він.— Вертайтеся назад до того підлого пса й скажіть: через три дні я виступаю проти нього війною! Мої хоробрі вояки візьмуть вашого раджу в полон, а я накажу запрягти його в плуг і орати ним землю!
 +
 +
Багатій і бідняк вклонилися й мерщій подалися додому. По дорозі бідняк каже:
 +
 +
—    Тепер ти бачиш, що розум сильніший за гроші? Якби не я, не носив би ти вже голови. Віддавай мені тисячу рупій!
 +
 +
Але скупий і хитрий багатій відповів:
 +
 +
—    Прийдемо додому, а там побачимо.
 +
 +
Шкода було йому грошей, і надумав він звести бідняка з білого світу. От прийшли вони до свого раджі та й кажуть:
 +
 +
—    Сусідній володар послав нас сказати, що йде на тебе війною. Черезтри дні його вояки топтатимуть наші землі!
 +
 +
Злякався раджа, питає:
 +
 +
—    За віщо ж мій сусід на мене так розгнівався?
 +
 +
А багатій і каже:
 +
 +
—    Це все оцей злидень наробив.
 +
 +
І розповів усе, як було.
 +
 +
Раджа як тупне ногою, як крикне:
 +
 +
—    Обом голови з плечей! Гей, де мій кат?!
Багатій і цього разу впав навколішки:
 +
 +
—    О всемогутній! Змилуйся наді мною — всі свої гроші віддам, усе золото!
 +
 +
А раджа кричить катові:
 +
 +
—    Рубай їм голови! Це через них сусідній володар іде на мене війною!
Кат ширше розставляє ноги, вже й меч заносить. Тут бідняк як зарегоче! Сміється, спинитись не може, аж сльози на очах виступили.
 +
 +
Кат розгубився, не знає, що робити.
 +
 +
—    Ти що — з глузду з'їхав? — питає раджа.— Чого ти смієшся?
 +
 +
—    Та я подумав про те, як після моєї смерті сусідній володар запряже тебе в плуг і оратиме тобою землю. Бо ти ж не знаєш, що тільки я можу зупинити вороже військо. Виходить, ти сам бажаєш собі лиха. От я й сміюся.
 +
 +
—    Гаразд,— каже раджа.— Скарати я тебе встигну. Але знай: якщо не спиниш ворожого війська, тебе чекає ще страшніша смерть!
 +
 +
Тоді бідняк попросив, щоб йому дали коня. Він, мовляв, виїде назустріч ворожому війську.
 +
 +
Раджа наказав привести коня.
 +
 +
Сів бідняк верхи й помчав назустріч воякам сусіднього володаря.
 +
 +
На кордоні побачив він вороже військо. Попереду їхав сам володар. Прискакав бідняк до нього та й каже:
 +
 +
—    Поки я живий, жоден твій вояк не топтатиме наші землі. Спочатку тобі  доведеться  вбити  мене.  Але дорого ти  заплатиш  за  мою  смерть!
 +
 +
Володар подумав: «Якщо я вб'ю його, збудуться слова того віщуна, і на мої землі впадуть чума, голод і засуха!..»
 +
 +
—    Ні,— мовив уголос володар,— хай тебе вбиває твій раджа! А я собі не ворог!
 +
 +
І повернув своє військо назад. Прискакав бідняк до раджі та й каже:
 +
 +
—    Я свою обіцянку виконав. Вояки-чужинці не топтатимуть наш край.
 +
 +
Задоволений раджа наказав виплатити біднякові з казни тисячу рупій. Бідняк узяв гроші, а тоді підійшов до багатія:
 +
 +
—    Ти програв, плати мені й ти!
 +
 +
Мусив і багатій відрахувати тисячу рупій.
 +
 +
Узяв  бідняк  на  плечі  мішок  із  грішми  та  й  мовить  на  прощання багатієві:
 +
 +
—    Тепер бачиш: дурневі й гроші не поможуть, а розумний і без грошей зарадить собі в біді!
  
  

Поточна версія на 16:08, 25 вересня 2013

Засперечалися якось багатій і бідняк про те, що краще: гроші чи розум. Багатій каже:

— Ось ти, приміром, бідний, мов горобець у лісі. Що ж, допоміг тобі розум?

— А дурному й гроші не поможуть! — відповідає бідняк.

— Ба ні! Гроші — всьому голова, вони в будь-якій біді зарадять.

— Без розуму гроші нічого не варті,— стоїть на своєму бідняк.— А розум і без грошей може стати людині в пригоді.

— Дурниці верзеш! — гнівно каже багатій.— Давай поб'ємось об заклад. Якщо твій розум виявиться сильнішим за мої гроші, я плачу тобі тисячу рупій. А якщо мої гроші виявляться могутнішими за твій розум, ти станеш моїм рабом. Згода?

— Згода,— відповідає бідняк.

І вони вирішили піти до раджі, щоб той розсудив, на чиєму боці правда.

Прийшли до раджі, розповіли про суперечку. А той правитель був жорстокий, злий. Не минало дня, щоб він не карав на смерть когось із своїх підданих. І того дня за його наказом уже скарали трьох нещасних.

Побачивши багатія й бідняка, раджа хотів був покликати ката, але передумав. Він пригадав батьківський заповіт: «Ніколи не вбивай за один день більше трьох підданих, а то скоро нікому буде доглядати твоїх слонів, пасти твою худобу, обробляти твій бавовник і жати твій рис».

Отож раджа й не зважився порушити батьківського заповіту і придумав таку хитрість. Дав багатієві й бідняку скріпленого сімома печатками листа і сказав:

— Передасте цього листа володареві сусіднього царства. Коли повернетесь, дістанете від мене нагороду.

Прийшли багатій і бідняк у сусіднє царство, віддали володареві листа і ждуть, що той скаже.

Володар розкрив листа й почав голосно читати:

— «О могутній і шановний сусіде-володарю! Якщо не бажаєш собі зла, скарай цих двох чоловіків!»

Багатій, як почув це, враз упав володареві в ноги:

— Змилуйся, о великий і всемогутній! Візьми всі мої гроші, тільки не забирай у мене життя!

— У мене й своїх грошей досить,— відказує володар.— Гей, охоронці! Відведіть цих двох нечестивців до в'язниці! Завтра кат зітне їм голови!

Охоронці схопили обох. Багатій заходився просити:

— Відпустіть мене, я заплачу! Кожному дам по тисячі рупій!

Та охоронці не відпускають — бояться, щоб володар не наказав і їм усім постинати голови.

— Без голови,— каже старший охоронець,— і гроші не потрібні!

На другий день зібралися придворні, вийшов володар. Ось і кат з'явився з мечем. Тільки-но бідняк його побачив, як гучно й весело засміявся.

— Ти що — з глузду з'їхав? — зчудувався володар.— Чого ти смієшся?

— Вислухай мене, о могутній,— каже бідняк,— і ти зрозумієш, чого я сміюся. Тиждень тому в палац нашого раджі прийшов мудрий віщун. Побачивши нас двох, він сказав раджі: «Поки в твоїх володіннях житимуть ці два чоловіки, на твою землю падатиме лихо за лихом — чума, голод, зливи, засуха. Спробуй позбутися цих двох. Але пам'ятай: якщо їх уб'єш ти, то всі лиха — і чума, й голод, і засуха — прийдуть у твої володіння воднораз. Нехай їх скарає інший володар, і тоді всі лиха впадуть на його голову...»

Почувши таке, володар розлютився.

— Ага! То ваш раджа замислив наслати на моє царство смерть! — закричав він.— Вертайтеся назад до того підлого пса й скажіть: через три дні я виступаю проти нього війною! Мої хоробрі вояки візьмуть вашого раджу в полон, а я накажу запрягти його в плуг і орати ним землю!

Багатій і бідняк вклонилися й мерщій подалися додому. По дорозі бідняк каже:

— Тепер ти бачиш, що розум сильніший за гроші? Якби не я, не носив би ти вже голови. Віддавай мені тисячу рупій!

Але скупий і хитрий багатій відповів:

— Прийдемо додому, а там побачимо.

Шкода було йому грошей, і надумав він звести бідняка з білого світу. От прийшли вони до свого раджі та й кажуть:

— Сусідній володар послав нас сказати, що йде на тебе війною. Черезтри дні його вояки топтатимуть наші землі!

Злякався раджа, питає:

— За віщо ж мій сусід на мене так розгнівався?

А багатій і каже:

— Це все оцей злидень наробив.

І розповів усе, як було.

Раджа як тупне ногою, як крикне:

— Обом голови з плечей! Гей, де мій кат?!
Багатій і цього разу впав навколішки:

— О всемогутній! Змилуйся наді мною — всі свої гроші віддам, усе золото!

А раджа кричить катові:

— Рубай їм голови! Це через них сусідній володар іде на мене війною!
Кат ширше розставляє ноги, вже й меч заносить. Тут бідняк як зарегоче! Сміється, спинитись не може, аж сльози на очах виступили.

Кат розгубився, не знає, що робити.

— Ти що — з глузду з'їхав? — питає раджа.— Чого ти смієшся?

— Та я подумав про те, як після моєї смерті сусідній володар запряже тебе в плуг і оратиме тобою землю. Бо ти ж не знаєш, що тільки я можу зупинити вороже військо. Виходить, ти сам бажаєш собі лиха. От я й сміюся.

— Гаразд,— каже раджа.— Скарати я тебе встигну. Але знай: якщо не спиниш ворожого війська, тебе чекає ще страшніша смерть!

Тоді бідняк попросив, щоб йому дали коня. Він, мовляв, виїде назустріч ворожому війську.

Раджа наказав привести коня.

Сів бідняк верхи й помчав назустріч воякам сусіднього володаря.

На кордоні побачив він вороже військо. Попереду їхав сам володар. Прискакав бідняк до нього та й каже:

— Поки я живий, жоден твій вояк не топтатиме наші землі. Спочатку тобі доведеться вбити мене. Але дорого ти заплатиш за мою смерть!

Володар подумав: «Якщо я вб'ю його, збудуться слова того віщуна, і на мої землі впадуть чума, голод і засуха!..»

— Ні,— мовив уголос володар,— хай тебе вбиває твій раджа! А я собі не ворог!

І повернув своє військо назад. Прискакав бідняк до раджі та й каже:

— Я свою обіцянку виконав. Вояки-чужинці не топтатимуть наш край.

Задоволений раджа наказав виплатити біднякові з казни тисячу рупій. Бідняк узяв гроші, а тоді підійшов до багатія:

— Ти програв, плати мені й ти!

Мусив і багатій відрахувати тисячу рупій.

Узяв бідняк на плечі мішок із грішми та й мовить на прощання багатієві:

— Тепер бачиш: дурневі й гроші не поможуть, а розумний і без грошей зарадить собі в біді!