Дівчина-жаба (хорватська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
(відмінності між версіями)
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: Жив собі чоловік та жінка, і не було в них дітей. Уже й старість підходить, а вони все самі...)
 
 
(2 проміжні версії одного користувача не показані)
Рядок 1: Рядок 1:
Жив собі чоловік та жінка, і не було в них дітей.  
+
Жив собі [[чоловік]] та [[жінка]], і не було в них дітей.  
  
 
Уже й старість підходить, а вони все самі.  
 
Уже й старість підходить, а вони все самі.  
Рядок 5: Рядок 5:
 
«Хоч би жабеня яке-небудь — і то веселіше б жилося»,— не раз було сумно зітхає жінка.  
 
«Хоч би жабеня яке-небудь — і то веселіше б жилося»,— не раз було сумно зітхає жінка.  
  
І от якось повертаються вони додому — а в них у хаті...  
+
І от якось повертаються вони додому — а в них у хаті... Хто б ви думали? Жабеня на лаві сидить.  
 
+
Хто б ви думали? Жабеня на лаві сидить.  
+
  
 
І то добре, бо краще з жабеням віку доживати, ніж самотнім нудитися.
 
І то добре, бо краще з жабеням віку доживати, ніж самотнім нудитися.
Рядок 13: Рядок 11:
 
Скоро чи поволі, а час минав, і з жабеняти виросла жабка.  
 
Скоро чи поволі, а час минав, і з жабеняти виросла жабка.  
  
І така вже спритна та жвава вдалася, що н хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.
+
І така вже спритна та жабава вдалася, що н хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.
  
 
Старий чоловік цілими днями у винограднику порався, а жінка йому обідати носила.  
 
Старий чоловік цілими днями у винограднику порався, а жінка йому обідати носила.  
Рядок 29: Рядок 27:
 
— Що ж, донечко, спробуй, якщо зможеш.
 
— Що ж, донечко, спробуй, якщо зможеш.
  
Мати поставила горщик з обідом їй на спину, прив’язала до лапок і провела з хати.  
+
[[Мати]] поставила горщик з обідом їй на спину, прив’язала до лапок і провела з хати.  
  
 
Понесла жаба обід, до хвіртки дійшла поволі, а далі ніяк — відчинити хвіртки не може, і сяк, і так — не дістає до клямки.  
 
Понесла жаба обід, до хвіртки дійшла поволі, а далі ніяк — відчинити хвіртки не може, і сяк, і так — не дістає до клямки.  
Рядок 59: Рядок 57:
 
Приїхав і королевич на полювання — уже навмисне, аби тільки ще раз почути той спів і побачити, хто ж то співає.  
 
Приїхав і королевич на полювання — уже навмисне, аби тільки ще раз почути той спів і побачити, хто ж то співає.  
  
А жаба виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.
+
А [[жаба]] виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.
  
 
Коли спів її стих, королевич знов підійшов до старого й став допитуватися, хто ж то співав. Але старий і цього разу не сказав йому правди.
 
Коли спів її стих, королевич знов підійшов до старого й став допитуватися, хто ж то співав. Але старий і цього разу не сказав йому правди.
Рядок 110: Рядок 108:
  
 
Дівчина так і зробила і стала королевою — такої гарної королеви ще світ не бачив.
 
Дівчина так і зробила і стала королевою — такої гарної королеви ще світ не бачив.
 +
 +
 +
{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}
 +
{{Казка про дівчину}}
 +
{{Казка про кохання і дружбу}}
 +
{{чарівні казки}}

Поточна версія на 13:09, 9 вересня 2013

Жив собі чоловік та жінка, і не було в них дітей.

Уже й старість підходить, а вони все самі.

«Хоч би жабеня яке-небудь — і то веселіше б жилося»,— не раз було сумно зітхає жінка.

І от якось повертаються вони додому — а в них у хаті... Хто б ви думали? Жабеня на лаві сидить.

І то добре, бо краще з жабеням віку доживати, ніж самотнім нудитися.

Скоро чи поволі, а час минав, і з жабеняти виросла жабка.

І така вже спритна та жабава вдалася, що н хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.

Старий чоловік цілими днями у винограднику порався, а жінка йому обідати носила.

Але якось вона почала скаржитися, що ноги вже зовсім не ті, ослабли, мовляв, не знас, як і обід чоловікові занесе.

Тут прибігла саме жаба знадвору, а їй було вже чотирнадцять років, та й каже:

— Мамо, ви вже старі, нездужати стали, то давайте я занесу татові обід, а ви тим часом відпочиньте собі.

— Люба моя донечко-жабо,— відказує їй мати,— як же ти понесеш обід, коли ти навіть рук не маєш, щоб горщика тримати?

— А ви поставте мені його на спину й прив’яжіть — якось уже донесу, не журіться.

— Що ж, донечко, спробуй, якщо зможеш.

Мати поставила горщик з обідом їй на спину, прив’язала до лапок і провела з хати.

Понесла жаба обід, до хвіртки дійшла поволі, а далі ніяк — відчинити хвіртки не може, і сяк, і так — не дістає до клямки.

Тоді почала вона батька гукати.

Почув батько, відчинив хвіртку, узяв горщик і сів обідати.

А жаба просить, щоб підсадив він її на черешню.

Батько висадив її, і тут вона почала співати. Виспівує, аж повітря довкола бринить, та так гарно, ніби то віла повабна співає.

А в цих краях саме королевич дичину полював і почув той дивний спів.

Коли пісня скінчилася, він підійшов до старого й запитав, хто це співав так чудово.

Старий батько відповів, що він нікого не бачив і нікого не чув.

Чув, як ворони, пролітаючи в небі, каркали, а більше нічого.

— Дуже прошу вас,— не переставав питатися королевич,— будь ласка, скажіть мені, хто це співав: якщо хлопець — моїм побратимом буде, якщо дівчина — за дружину візьму.

Але старий одно відмагається, мовляв, не знає. Соромно йому, бачте, що дочка в нього жаба.

Поїхав той королевич, так нічого й не дізнавшись.

Другого дня жаба так само принесла старому батькові обід, він її висадив на черешню, і вона знову почала співати.

Приїхав і королевич на полювання — уже навмисне, аби тільки ще раз почути той спів і побачити, хто ж то співає.

А жаба виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.

Коли спів її стих, королевич знов підійшов до старого й став допитуватися, хто ж то співав. Але старий і цього разу не сказав йому правди.

— А хто ж вам обід приносив? — запитав його королевич.

— Я сам,— відповів старий.— Пішов додому, але такий утомлений був, що й їсти не схотілося, й ото сюди приніс та тут собі й пообідав.

— Той спів мені серце з грудей виймає,— мовив королевич.— А ви ж, напевне, знаєте, хто це так співає; скажіть мені: якщо хлопець — моїм побратимом буде, якщо дівчина — за дружину візьму.

Старий завагався: сказати чи ні?

— Сказав би я вам, та соромно мені, і вам незручно буде.

— Та кажіть, не бійтеся.

І старий батько розповів, що то співає жаба і що вона — його дочка.

— Скажіть їй, хай зійде на землю,— попросив королевич.

Жаба спустилася на землю і заспівала ще раз. Від щастя в молодого королевича затріпотіло серце в грудях, і він їй каже:

— Будь моєю нареченою. Завтра до палацу мають прийти наречені моїх двох старших братів, і чия наречена принесе найкращу квітку, тому з нас батько обіцяв своє королівство. Приходь і ти як моя наречена й принеси квітку, яку сама обереш.

— Добре, прийду,— відповіла йому жаба,— тільки пришли мені білого півня, я приїду на ньому.

Королевич повернувся додому й прислав їй білого півня. А вона попросила в сонця сонячні шати.

Тільки одягла вона ті шати, як зробилася найкращою в світі красунею.

Підійшла до білого півня — а півень став білим конем. Узяла дівчина в руку пшеничний колосок, сіла на коня й поїхала до королівського палацу.

А там уже зібралися всі сини короля зі своїми нареченими.

Підходить король до нареченої найстаршого сина й питає, яку квітку вона принесла.

А та показує йому троянду.

Підійшов король до нареченої середнього сина й питає, яку квітку вона принесла.

Та простягла йому гвоздику. Обернувся король до нареченої наймолодшого сина, побачив у неї в руці пшеничний колосок та й каже:

— Ти принесла найкращу й найкориснішу квітку: видно, розумієш, що без пшениці жити не можна.

Гарною, отже, господинею будеш.

Бо чого варті горді троянди та пишні гвоздики, коли хліба нема?

Виходь заміж за свого нареченого, мого наймолодшого сина, і я передам йому королівство.

Дівчина так і зробила і стала королевою — такої гарної королеви ще світ не бачив.





Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти