Журавочка (авторська казка В.Яцкул-Пантазьєва)

Матеріал з Казки українською мовою
Версія від 14:20, 21 травня 2011, створена Snak (обговорення | внесок) (Створена сторінка: '''Автор: Валентина Яцкул-Пантазьєва''' Ось послухайте малеча, Що я за...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Автор: Валентина Яцкул-Пантазьєва


Ось послухайте малеча,

Що я зараз розповім.

У краю, де ви живете

Вироста трава полинь.


Її вітер колихає,

Пісню радості співає.

Але дивная трава -

Лиш голівкою хита.


-То що ж трапилось такого,

Що сумує ця трава

І на пісеньку щасливу

Лиш голівкою хита?


- Вона знає, що вітри,

То великі брехуни.

Тут все грають і співають,

А там дуба виривають.

І за ними йде біда,

І спокою вже нема.

Старі люди говорили,

Що жила колись в степу

Дивна жінка-чарівниця,

й силу мала не просту.


Як проходила лугами

Або йшла над берегами -

Густі трави виростали,

Птахи гніздечка там клали.

І співали солов'ї

Від зорі і до зорі.

Завітавши у хати,

Залишала по перлині,

Що вогонь життя несла

І родину берегла.


Але так воно ведеться,

Що життя зі смертю б'ється.

І краса тому причина,

А в народі є личина,

Що підточує нутро

Й гине з нею все добро.


Якось люди на світанку,

Привітавши промінь ранку,

поспішали на поля,

Де пшениця золота

У важке колосся вбралась,

Й ніби море колихалась.


Бачуть полем йде дівчина,

А за нею пісня лине.

У руках важке колосся,

Голубі волошки в косах.

Сарафан, мов маків цвіт.

І кофтина, як той сніг.


Вся громада зупинилась

І здивовано дивилась.

А дівчина зупинилась,

До людей всіх посміхнулась,

Колос кинула до ніг

І сріблястий її сміх

Задзвенів, мов роса ранку,

Що пробуджує світанки.


Та й по тому зникло все...


Всі зчудовано стояли

І дивились, і мовчали...

- Хліб дарує вам Земля

Для багатства, для добра.

Колос цей вам треба взяти

Й по зернині всім роздати.

Хто зуміє зберегти

Цю зернину до весни,

В того в хаті буде сміх

І смачний великий хліб.

А ще таїну буття

Він пізнає за життя, -

отак мовила вона,

Дивна жінка чарівна.


Важкий колос підняла

Й по зернині роздала.

Залишилась лиш одна,

Ніби маківка мала.

- Це тобі, моє дитя, -

тихо мовила вона

до сирітки, що стояла

й мовчки ручку простягала.

- Моя матінка слаба

І в нас їсточки нема.

- Не біда, моя маленька,

Скоро встане твоя ненька.

Ти траву ось цю візьми -

Завари і остуди.

А як мама схоче пити

Ти навхрест їй дай іспити.

А зернятко це сховай,

До весни не відкривай.


Час спливав. Настала осінь.

Золота й прекрасна мить -

Все багатством тут бринить.

Ліс змінив своє вбрання

І земля уже не та.

Ранки стали прохолодні

Ну, а ночі - ті холодні.

Заспішили й журавлі

В теплі дальнії краї.

Вони в небо піднімались

І на землю опускались.

Силу брали від землі,

Щоб летіть в чужі краї.

Важкий колос підняла

Й по зернині роздала.