Зайчики (Білоруська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Версія від 18:30, 17 травня 2015, створена Bogdana (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Сіли два зайчики в ліску під берізкою, гріються на сонечку і розмовляють. А в ліску так ...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Сіли два зайчики в ліску під берізкою, гріються на сонечку і розмовляють.

А в ліску так гарно!.. Мушки гудуть, одна за одною ганяються, крильцями видзвонюють, ніби сміються. А там дрізд посвистує.

Ну так світло, тепло, весело! Та невесело зайчикам, невесела в них розмова.

— Ой, яка гірка доленька наша! — каже один зайчик.— Бійся щодня, тремти щогодини, усе прислухайся, чи не ходить ворог твій близько.

А скільки в нас ворогів! Хто тільки не кривдить нас, бідних зайчиків! Кривдять нас люди, кривдять звірі; навіть птахи-хижаки — шуліки, сови, пугачі — і ті нас, зайчиків, зневажають.

І як боронитися нам від лютих наших ворогів? Чим рятуватися? Одна тільки надія на наші ніжки: вибавлять з біди — наше щастя, а не вибавлять — пропала наша шкурка!

І гірко заплакали зайчики. Плачуть і сльози лапками втирають.

— Хіба ж можна жити нам на світі? — каже другий зайчик.— Ніхто не боїться нас, ну, зовсім ніхто!.. Мабуть, підемо та у воду кинемось!

Наплакалися, нагорювалися бідні зайчики і пішли до озера топитися з горя. Прийшли до озера, зупинилися, попрощалися. До самого берега підійшли, щоб у воду кинутись, аж бачать — стриб жаба на купину: побачила зайчика і злякалася.

— Еге,— каже один зайчик,— є ж на світі створіння, що й нас бояться. Мабуть, їм ще важче на світі жити.

Глянули зайчики один на одного й побігли назад у лісок.