Відмінності між версіями «Кмітлива дівчина (італійська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
м
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 21: Рядок 21:
 
— Ет, що ти там тямиш? — розсердився батько.— Я понесу цю золоту ступку до короля, і він щедро заплатить мені за неї.
 
— Ет, що ти там тямиш? — розсердився батько.— Я понесу цю золоту ступку до короля, і він щедро заплатить мені за неї.
  
— Ну то несіть,— відповіла йому дочка.— Та тільки король скаже вам: «Навіщо мені ступка без товкачика?»
+
— Ну то несіть,— відповіла йому дочка.— Та тільки [[король]] скаже вам: «Навіщо мені ступка без товкачика?»
  
 
Рибалка все ж таки пішов до королівського палацу. Побачив там короля й просить прийняти в подарунок ступку.
 
Рибалка все ж таки пішов до королівського палацу. Побачив там короля й просить прийняти в подарунок ступку.
Рядок 37: Рядок 37:
 
— Та це я загадав, що мені радила моя дочка. Вона вгадала усе, що ви скажете.
 
— Та це я загадав, що мені радила моя дочка. Вона вгадала усе, що ви скажете.
  
— Мабуть, вельми розумна в тебе дочка, коли так угадує чужі думки. Ото перекажи їй, нехай наготує й принесе мені салату «Ой-ой-ой!» Як не принесе, то звелю її й тебе вкупі з  
+
— Мабуть, вельми розумна в тебе дочка, коли так угадує чужі думки. Ото перекажи їй, нехай наготує й принесе мені салату «Ой-ой-ой!» Як не принесе, то звелю її й тебе вкупі з нею скарати.
нею скарати.
 
  
 
Сумний поплентався рибалка додому та все лаяв себе дорогою, що бовкнув королю ще й про свою дочку.
 
Сумний поплентався рибалка додому та все лаяв себе дорогою, що бовкнув королю ще й про свою дочку.
Рядок 48: Рядок 47:
 
І розповів про королеву забаганку. Потім сів та й плаче.
 
І розповів про королеву забаганку. Потім сів та й плаче.
  
А дівчина зовсім не злякалася:
+
А [[дівчина]] зовсім не злякалася:
  
 
— Не бійтесь,— каже,— тату, усе буде добре.
 
— Не бійтесь,— каже,— тату, усе буде добре.
Рядок 58: Рядок 57:
 
— Ось вам, ваша королівська величносте, салат «Ой-ой-ой!»
 
— Ось вам, ваша королівська величносте, салат «Ой-ой-ой!»
  
Король розкрив кошика, перегорнув кілька листочків пальцями, а тоді раптом як висмикне руку та як гукне: «Ой-ой-ой!»
+
[[Король]] розкрив кошика, перегорнув кілька листочків пальцями, а тоді раптом як висмикне руку та як гукне: «Ой-ой-ой!»
  
 
Як уже переболіло в пальцях, король сказав:
 
Як уже переболіло в пальцях, король сказав:
Рядок 64: Рядок 63:
 
— Ну та й хитра ж ти! Це справді салат «Ой-ой-ой!» Але побачимо, чи стане в тебе розуму й на дещо інше. Завтра ти приходь до мене не вдягнена й не роздягнена, не торкаючись ногами ні стежки, ні шляху, та прибудь ані на коні, ані пішки, та стань не в палаці й не надворі.
 
— Ну та й хитра ж ти! Це справді салат «Ой-ой-ой!» Але побачимо, чи стане в тебе розуму й на дещо інше. Завтра ти приходь до мене не вдягнена й не роздягнена, не торкаючись ногами ні стежки, ні шляху, та прибудь ані на коні, ані пішки, та стань не в палаці й не надворі.
  
Прийшла дівчина додому й розповіла батькові про наказ короля. Старий як почув таке, то й руки опустив. Стоїть та все приказує:
+
Прийшла [[дівчина]] додому й розповіла батькові про наказ короля. Старий як почув таке, то й руки опустив. Стоїть та все приказує:
  
 
— Пропала моя донька! Ой, пропала!  
 
— Пропала моя донька! Ой, пропала!  
Рядок 84: Рядок 83:
 
Він думав, дівчина нізащо не вгадає, що він мав на думці. Та кмітлива рибалчина дочка сказала так:
 
Він думав, дівчина нізащо не вгадає, що він мав на думці. Та кмітлива рибалчина дочка сказала так:
  
— Півнячу голову ви віддали моєму татові, бо він — голова нашої родини; спину півня ви віддали мамі, бо на її плечах уся домашня робота; ноги ви віддали моєму молодшому братові, бо він має прудко бігати, куди йому загадають тато й мама, а крила ви віддали мені, тому що я маю невдовзі вилетіти з хати — до того, хто стане моїм чоловіком.
+
— Півнячу голову ви віддали моєму татові, бо він — голова нашої родини; спину півня ви віддали мамі, бо на її плечах уся домашня робота; ноги ви віддали моєму молодшому братові, бо він має прудко бігати, куди йому загадають тато й мама, а крила ви віддали мені, тому що я маю невдовзі вилетіти з хати — до того, хто стане моїм [[чоловік]]ом.
  
 
Король аж руками сплеснув, що вона все так розумно пояснила.
 
Король аж руками сплеснув, що вона все так розумно пояснила.
Рядок 95: Рядок 94:
  
  
 
+
{{Шаблон:Італійські народні казки українською мовою}}
[[Категорія:Італійські народні казки]]
+
{{Казка про дівчину}}

Поточна версія на 09:10, 18 вересня 2013

Був собі колись убогий рибалка. І мав він дружину і двох дітей — дочку та сина.

Не раз, не два ходив він до річки зі своєю сіттю, не раз, не два закидав її у воду, та ніколи більш як кілька пліточок не приніс додому.

Якось, коли в хаті не було з чого зварити навіть ріденької юшечки, рибалка сказав дружині:

— Піду я ще раз по рибу. Може, зловлю яку пліточку на юшку. Усе ж таки буде нам поживок.

Прийшов він до річки, поставив підсаку, а сам стоїть на березі та й чекає. Тоді взявся тягти підсаку з води, а вона чогось важко йде до берега.

«Мабуть, щось велике піймалося»,— подумав собі рибалка.

Аж ось витяг-таки підсаку на берег, дивиться, аж там не риба, а золота ступка! Зрадів рибалка та й пішов мерщій додому. Показує ступку дружині, дочці й синові, а сам так тішиться!

— Бачите, що я сьогодні зловив? — каже.— Тепер годі бідувати!

А дочка йому:

— Що вам з такої здобичі? Голодному риба дорожча, як золота ступка.

— Ет, що ти там тямиш? — розсердився батько.— Я понесу цю золоту ступку до короля, і він щедро заплатить мені за неї.

— Ну то несіть,— відповіла йому дочка.— Та тільки король скаже вам: «Навіщо мені ступка без товкачика?»

Рибалка все ж таки пішов до королівського палацу. Побачив там короля й просить прийняти в подарунок ступку.

Узяв король золоту ступку та й каже сердито:

А товкачик де? Навіщо вона мені, дурню, без товкачика?

Оторопів бідолашний рибалка, переступає з ноги на ногу, чухає собі за вухом та все бубонить нишком: «Таки правду казала дочка!»

Почув це король, насупився й грізно так питає:

— Що ти там, невігласе, бурмочеш?

— Та це я загадав, що мені радила моя дочка. Вона вгадала усе, що ви скажете.

— Мабуть, вельми розумна в тебе дочка, коли так угадує чужі думки. Ото перекажи їй, нехай наготує й принесе мені салату «Ой-ой-ой!» Як не принесе, то звелю її й тебе вкупі з нею скарати.

Сумний поплентався рибалка додому та все лаяв себе дорогою, що бовкнув королю ще й про свою дочку.

Приходить та й каже вдома дочці:

— І чого я тебе не послухав! Тепер і тобі й мені доведеться накласти головою.

І розповів про королеву забаганку. Потім сів та й плаче.

А дівчина зовсім не злякалася:

— Не бійтесь,— каже,— тату, усе буде добре.

Пішла вона на город, нарвала чимало салати, склала в кошик, а поміж листки накидала голок.

На другий день подалася дівчина з кошиком до королівського палацу. Зайшла вона до тронної зали, подала королю накритий кошик і сказала:

— Ось вам, ваша королівська величносте, салат «Ой-ой-ой!»

Король розкрив кошика, перегорнув кілька листочків пальцями, а тоді раптом як висмикне руку та як гукне: «Ой-ой-ой!»

Як уже переболіло в пальцях, король сказав:

— Ну та й хитра ж ти! Це справді салат «Ой-ой-ой!» Але побачимо, чи стане в тебе розуму й на дещо інше. Завтра ти приходь до мене не вдягнена й не роздягнена, не торкаючись ногами ні стежки, ні шляху, та прибудь ані на коні, ані пішки, та стань не в палаці й не надворі.

Прийшла дівчина додому й розповіла батькові про наказ короля. Старий як почув таке, то й руки опустив. Стоїть та все приказує:

— Пропала моя донька! Ой, пропала!

— Не журіться, тату! — умовляє дівчина.— Король хитрий, та й я ж не без голови.

Позичила вона у сусіда вівцю, роздяглася, обгорнулася рибальською сіттю, сіла на вівцю та й поїхала до короля в палац. А приїхавши, зупинила вівцю так, що та передніми ногами переступила поріг тронної зали, а задніми ногами стояла надворі. Король, побачивши дівчину, здивовано спитав, що це все означає.

— Це означає,— відказала рибалчина дочка,— що я виконала ваш наказ: я приїхала не вдягнена і не роздягнена, я не торкаюся ногами ні до стежки, ні до шляху, а прибула до вас не пішки і не на коні, а моя вівця стоїть і не в вашій залі, й не надворі.

Король був вражений кмітливістю простої дівчини. Він наказав своїм служникам покликати до палацу її матір, батька й брата.

Коли вони прийшли, король звелів подати на стіл смаженого півня. Взяв він того півня і порізав на частини.

Тоді голову віддав батькові дівчини, спину — її матері, ноги — її братові, а крила — їй самій.

— А тепер поясни: чому я так поділив печеню? — хитро посміхаючись, сказав король.

Він думав, дівчина нізащо не вгадає, що він мав на думці. Та кмітлива рибалчина дочка сказала так:

— Півнячу голову ви віддали моєму татові, бо він — голова нашої родини; спину півня ви віддали мамі, бо на її плечах уся домашня робота; ноги ви віддали моєму молодшому братові, бо він має прудко бігати, куди йому загадають тато й мама, а крила ви віддали мені, тому що я маю невдовзі вилетіти з хати — до того, хто стане моїм чоловіком.

Король аж руками сплеснув, що вона все так розумно пояснила.

— Що ж, ти перемогла,— сказав він.

Так дівчина з простої убогої родини переважила розумом багатого й могутнього короля.