Відмінності між версіями «Коза-дереза (українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | [[ | + | Були собі [[дід]] та [[баба]]. Поїхав [[дід]] на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту [[козу]] пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а [[дід]] став на воротях у червоних чоботях та й питається: |
| − | + | — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? | |
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | — | ||
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла! | — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла! | ||
| − | От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його. | + | [[Файл:Коза-дереза 300х200.jpg|left]]От [[дід]] розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його. |
| − | На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: | + | На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас [[хлопець]] козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: |
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? | — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? | ||
| Рядок 23: | Рядок 15: | ||
От дід і того сина прогнав. | От дід і того сина прогнав. | ||
| − | На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається: | + | На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а [[дід]] уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається: |
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? | — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? | ||
| Рядок 39: | Рядок 31: | ||
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі. | От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі. | ||
| − | От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається: | + | От прибігає [[зайчик]], коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається: |
— А хто, хто в моїй хатці? | — А хто, хто в моїй хатці? | ||
| Рядок 54: | Рядок 46: | ||
Тут тобі й смерть. | Тут тобі й смерть. | ||
| − | От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається: | + | От [[зайчик]] злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде [[ведмідь]] та й питається: |
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | ||
| Рядок 60: | Рядок 52: | ||
— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! | — Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! | ||
| − | А ведмідь: | + | А [[ведмідь]]: |
— От я його вижену! Побіг до хатки: | — От я його вижену! Побіг до хатки: | ||
| Рядок 66: | Рядок 58: | ||
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: | — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: | ||
| − | — Я, коза-дереза, | + | — Я, [[коза]]-дереза, |
За три копи куплена, | За три копи куплена, | ||
Півбока луплена! | Півбока луплена! | ||
| Рядок 75: | Рядок 67: | ||
Тут тобі й смерть! | Тут тобі й смерть! | ||
| − | Ведмідь і злякався. | + | [[Ведмідь]] і злякався. |
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. | — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. | ||
| − | От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається: | + | От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде [[вовк]] і питається: |
— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | — А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | ||
| Рядок 85: | Рядок 77: | ||
— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! | — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! | ||
| − | А вовк: | + | А [[вовк]]: |
— От я його вижену! | — От я його вижену! | ||
| Рядок 110: | Рядок 102: | ||
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. | — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. | ||
| − | Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається : | + | Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить [[лисичка]], побачила зайчика та й питається : |
— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | — А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | ||
| Рядок 116: | Рядок 108: | ||
— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! | — Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! | ||
| − | А лисичка: | + | А [[лисичка]]: |
— От я його вижену! | — От я його вижену! | ||
| Рядок 124: | Рядок 116: | ||
— Отже, вижену. | — Отже, вижену. | ||
| − | Побігла лисичка до хати та: | + | Побігла [[лисичка]] до хати та: |
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: | — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі: | ||
| Рядок 141: | Рядок 133: | ||
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. | — Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. | ||
| − | Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається: | + | Пішов [[зайчик]], сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається: |
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? | ||
| Рядок 173: | Рядок 165: | ||
Як ущипну,— буде знак! | Як ущипну,— буде знак! | ||
| − | Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці. | + | Та як ущипне козу клешнями!.. [[Коза]] як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці. |
| + | |||
| + | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
| + | |||
| + | {{Казки про тварин}} | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Казки про козу]] | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Казки про діда і бабу]] | ||
Поточна версія на 20:38, 15 квітня 2014
Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
От дід прогнав і бабу.
На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,— тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,— вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається:
— А хто, хто в моїй хатці?
А коза сидить на печі та й каже:
— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть.
От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!
А ведмідь:
— От я його вижену! Побіг до хатки:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
Ведмідь і злякався.
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
— А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить!
А вовк:
— От я його вижену!
— Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
— Отже, вижену.
Побіг вовк до хатки та й питається:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
Вовк і злякався.
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається :
— А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!
А лисичка:
— От я його вижену!
— Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!
— Отже, вижену.
Побігла лисичка до хати та:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
От лисичка теж злякалась.
— Ні,— каже,— зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.
Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:
— Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
— Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!
А рак:
— От я його вижену!
— Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!
— Отже, вижену!
От поліз рак у хатку та й питається:
— А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
— А я, рак-неборак, Як ущипну,— буде знак!
Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.
