Лев і мишеня (Українська народна казка )
Лев опісля обіду ліг в холодочку опочивать.
Тіко що гарно задрімав, а мишеня вилізло з своєї нори і побігло навпрямець через лева.
Лев спросоння подумав, що його хто-небудь ловить, здригнув, підняв голову, аж то мишеня по йому пробігло.
Лев тоді й каже:
«Як ти сміло мене турбувати?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й потроху не останеться».
— «Володар-батюшка! — жалібно запищало мишеня.
— Будь ласкавий, прости. Помилуй мене, нещасного...
Я невзначай потурбувало тебе. Не души мене, я тобі колись в пригоді стану».
Лев засміявся. Йому дуже чудно стало, що мишеня таку нісенітницю варняка. А далі каже:
«Ну, ступай по своїй дорозі; побачу, як ти мені в пригоді станеш. Тіко гляди, більше не одважуйсь старших од себе турбувати».
Мишеня швиденько побігло од лева і сховалось в бур'яні; дуже раде було, що не попалось в лапи до лева.
Не пройшло і тижня після того, як лев гомонів на мишеня і сваривсь задушить його. Попавсь бідняга і сам в біду.
Вночі гуляв по лісу і попавсь в тенети. Скільки він не пручавсь, не міг викрутиться; що не дужче тріпавсь, все більше і більше вплутувавсь.
Мишеня побачило, що лев попався в біду і ніяк не може вирваться, прибігло до його і почало гризти тенети.
Не пройшло й півгодини, як тенети були вже переточені. Лев випроставсь, подякував мишеняті і подавсь подалі од того місця.
