Відмінності між версіями «Мені один, а тобі решта. Герцеговінська народна казка»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: Я- кось султан прогулювався Стамбу¬лом. Коли бачить: учні вибігли зі школи. «Треба,— поду...)
 
Рядок 1: Рядок 1:
Я- кось султан прогулювався Стамбу¬лом. Коли бачить: учні вибігли зі школи. «Треба,— подумав він,— пого¬ворити з котримось із них, щоб діти знали, що султан цікавиться ними». Підкликав він одного хлопчину до себе і став розпитувати його, як він вчиться, які науки вивчає. А коли хлопець відповів на всі султанові запи¬тання, той дістав з кишені золотий дукат і простягнув йому. Але хлопець відмовився його брати.
+
Якось султан прогулювався Стамбулом.  
 +
 
 +
Коли бачить: учні вибігли зі школи.  
 +
 
 +
«Треба,— подумав він,— поговорити з котримось із них, щоб діти знали, що султан цікавиться ними».  
 +
 
 +
Підкликав він одного хлопчину до себе і став розпитувати його, як він вчиться, які науки вивчає.
 +
 
 +
А коли хлопець відповів на всі султанові запитання, той дістав з кишені золотий дукат і простягнув йому.  
 +
 
 +
Але хлопець відмовився його брати.
 +
 
 
— Чому ти відмовляєшся від мого подарунка? — запитав здивований султан.
 
— Чому ти відмовляєшся від мого подарунка? — запитав здивований султан.
 +
 
— Бо мама ще подумає, що я його десь украв!
 
— Бо мама ще подумає, що я його десь украв!
— А ти візьми дукат і скажи матері, що його тобі подарував сул¬тан.
+
 
 +
— А ти візьми дукат і скажи матері, що його тобі подарував султан.
 +
 
 
Та хлопчина відповів йому:
 
Та хлопчина відповів йому:
 +
 
— Ні, не візьму, мати скаже: «Якби султан хотів щось подарувати, він би дав тобі більше!»
 
— Ні, не візьму, мати скаже: «Якби султан хотів щось подарувати, він би дав тобі більше!»
Султан засміявся, набрав повну жменю дукатів і дав хлопцеві та ска¬зав прийти до палацу, бо хоче дати йому ще багатший подарунок.
+
 
У призначений час прийшов хлопчина до султанового палацу. Аж там вартовий не пропускає його. Як не просив його хлопець — той і слухати не хоче. Нарешті вартовий каже:
+
Султан засміявся, набрав повну жменю дукатів і дав хлопцеві та сказав прийти до палацу, бо хоче дати йому ще багатший подарунок.
 +
 
 +
У призначений час прийшов хлопчина до султанового палацу.  
 +
 
 +
Аж там вартовий не пропускає його.  
 +
 
 +
Як не просив його хлопець — той і слухати не хоче.  
 +
 
 +
Нарешті вартовий каже:
 +
 
 
— Ну, гаразд, пропущу. Але ти поділишся зі мною подарунками, які султан тобі дасть.
 
— Ну, гаразд, пропущу. Але ти поділишся зі мною подарунками, які султан тобі дасть.
 +
 
— Згода,—відповів хлопець.—Мені один, а тобі решта.
 
— Згода,—відповів хлопець.—Мені один, а тобі решта.
Коли вартовий почув таке, то ще й провів його до султанових по¬коїв.
+
 
Прийшов хлопець до султана, а той його й питає, що подарувати йому. Хлопчина попросив сто ударів палицею по п’ятах. Султан здиву¬вався з такого прохання й спробував відмовити його, адже не для того він його прикликав до себе, але хлопець затявся на своєму: тільки сто уда¬рів — і все. Нічого не вдієш. Султан звелів слугам принести палиці. Тоді хлопець і каже йому:
+
Коли вартовий почув таке, то ще й провів його до султанових покоїв.
— Світлий султане! Звели мене вдарити один раз, а останні дев’яносто дев’ять ударів віддай вартовому, який стоїть на брамі перед палацом. Бо я йому, щоб він пропустив мене до тебе, пообіцяв, що собі візьму лише один твій подарунок, а решту йому віддам. Свого слова я повинен дотримати.
+
 
Султан вислухав хлопчину, вартового наказав покарати й звільнити зі служби, а хлопця взяв до себе, вивчив і зробив його своїм першим мі¬ністром.
+
Прийшов хлопець до султана, а той його й питає, що подарувати йому.  
 +
 
 +
Хлопчина попросив сто ударів палицею по п’ятах.  
 +
 
 +
Султан здивувався з такого прохання й спробував відмовити його, адже не для того він його прикликав до себе, але хлопець затявся на своєму: тільки сто ударів — і все.  
 +
 
 +
Нічого не вдієш.
 +
 
 +
Султан звелів слугам принести палиці.  
 +
 
 +
Тоді хлопець і каже йому:
 +
 
 +
— Світлий султане! Звели мене вдарити один раз, а останні дев’яносто дев’ять ударів віддай вартовому, який стоїть на брамі перед палацом.  
 +
 
 +
Бо я йому, щоб він пропустив мене до тебе, пообіцяв, що собі візьму лише один твій подарунок, а решту йому віддам.  
 +
 
 +
Свого слова я повинен дотримати.
 +
 
 +
Султан вислухав хлопчину, вартового наказав покарати й звільнити зі служби, а хлопця взяв до себе, вивчив і зробив його своїм першим міністром.

Версія за 17:15, 25 червня 2013

Якось султан прогулювався Стамбулом.

Коли бачить: учні вибігли зі школи.

«Треба,— подумав він,— поговорити з котримось із них, щоб діти знали, що султан цікавиться ними».

Підкликав він одного хлопчину до себе і став розпитувати його, як він вчиться, які науки вивчає.

А коли хлопець відповів на всі султанові запитання, той дістав з кишені золотий дукат і простягнув йому.

Але хлопець відмовився його брати.

— Чому ти відмовляєшся від мого подарунка? — запитав здивований султан.

— Бо мама ще подумає, що я його десь украв!

— А ти візьми дукат і скажи матері, що його тобі подарував султан.

Та хлопчина відповів йому:

— Ні, не візьму, мати скаже: «Якби султан хотів щось подарувати, він би дав тобі більше!»

Султан засміявся, набрав повну жменю дукатів і дав хлопцеві та сказав прийти до палацу, бо хоче дати йому ще багатший подарунок.

У призначений час прийшов хлопчина до султанового палацу.

Аж там вартовий не пропускає його.

Як не просив його хлопець — той і слухати не хоче.

Нарешті вартовий каже:

— Ну, гаразд, пропущу. Але ти поділишся зі мною подарунками, які султан тобі дасть.

— Згода,—відповів хлопець.—Мені один, а тобі решта.

Коли вартовий почув таке, то ще й провів його до султанових покоїв.

Прийшов хлопець до султана, а той його й питає, що подарувати йому.

Хлопчина попросив сто ударів палицею по п’ятах.

Султан здивувався з такого прохання й спробував відмовити його, адже не для того він його прикликав до себе, але хлопець затявся на своєму: тільки сто ударів — і все.

Нічого не вдієш.

Султан звелів слугам принести палиці.

Тоді хлопець і каже йому:

— Світлий султане! Звели мене вдарити один раз, а останні дев’яносто дев’ять ударів віддай вартовому, який стоїть на брамі перед палацом.

Бо я йому, щоб він пропустив мене до тебе, пообіцяв, що собі візьму лише один твій подарунок, а решту йому віддам.

Свого слова я повинен дотримати.

Султан вислухав хлопчину, вартового наказав покарати й звільнити зі служби, а хлопця взяв до себе, вивчив і зробив його своїм першим міністром.