Відмінності між версіями «Пастушок. Словенська народна казка»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 1: Рядок 1:
Одного ЛІТНЬОГО дня в Істрії біля моря малий хлопець пас корів та кілька овець і кіз.
+
Одного літнього дня в Істрії біля моря малий хлопець пас корів та кілька овець і кіз.
Було вже після полудня, і немилосердно пекло сонце. Раптом хлопчи¬на помітив три гарні дівчини, що спали на м’якій траві. Це були ча- рівниці-віли, красуні, яких рідко коли й побачиш, і одна на одну по¬дібні, що й не розрізнив би. Вони лежали тихенько й начебто спали со¬лодким сном. А пастушок і гадки не мав, хто вони такі. Думав, що то звичайні собі дівчата — ходили по сонцю, втомилися, прилягли відпочи¬ти й заснули.
+
 
 +
Було вже після полудня, і немилосердно пекло сонце.  
 +
 
 +
Раптом хлопчи¬на помітив три гарні дівчини, що спали на м’якій траві.  
 +
 
 +
Це були чарівниці-віли, красуні, яких рідко коли й побачиш, і одна на одну подібні, що й не розрізнив би.  
 +
 
 +
Вони лежали тихенько й начебто спали солодким сном.  
 +
 
 +
А пастушок і гадки не мав, хто вони такі.  
 +
 
 +
Думав, що то звичайні собі дівчата — ходили по сонцю, втомилися, прилягли відпочити й заснули.
 +
 
 
«Але ж сонце їх обпалить,— подумав хлопець.— Шкода їх, у них такі гарні личка! Треба зробити їм затінок».
 
«Але ж сонце їх обпалить,— подумав хлопець.— Шкода їх, у них такі гарні личка! Треба зробити їм затінок».
 +
 
Недовго думаючи, пастушок виліз на липу, що росла неподалік, на¬ламав крислатого гілля й повтикав його коло дівчат.
 
Недовго думаючи, пастушок виліз на липу, що росла неподалік, на¬ламав крислатого гілля й повтикав його коло дівчат.
Скоро віли прокинулися, посідали. 1 почали дивуватися та питати одна одну, хто це такий добрий, що подбав про них. Насправді ж вони самі все знали, бо віли ніколи не сплять, вони тільки вдають, ніби їх зморює сон. А запитували, бо хотіли побачити, чи хлопчина буде хвали¬тися своїм добрим вчинком, чи ні.
+
 
Пастушок мовчав. Навіть навпаки, хотів відійти від них далі, бо їхнє волосся сліпило його: воно блищало, наче щире золото. Та віли стояли вже біля нього — від них не втечеш. І почали запитувати його, який по¬дарунок він хоче за те, що захистив їх од палючого сонця. Але хлопець не смів нічого просити. «Подумаєш, що я таке зробив, щоб нагороду пра¬вити за те?»
+
Скоро віли прокинулися, посідали.  
Віли хотіли подарувати йому чарівний гаманець, у якому ніколи не переводяться золоті дукати. Та хлопець відмовився: навіщо йому золото, коли він має що їсти, у що вдягнутися? А гратися жовтими кружаль¬цями? Та вже краще гасати з телятами й козами — це принаймні живі істоти.
+
 
 +
І почали дивуватися та питати одна одну, хто це такий добрий, що подбав про них.
 +
 
 +
Насправді ж вони самі все знали, бо віли ніколи не сплять, вони тільки вдають, ніби їх зморює сон.  
 +
 
 +
А запитували, бо хотіли побачити, чи хлопчина буде хвали¬тися своїм добрим вчинком, чи ні.
 +
 
 +
Пастушок мовчав.  
 +
 
 +
Навіть навпаки, хотів відійти від них далі, бо їхнє волосся сліпило його: воно блищало, наче щире золото.  
 +
 
 +
Та віли стояли вже біля нього — від них не втечеш.  
 +
 
 +
І почали запитувати його, який по¬дарунок він хоче за те, що захистив їх од палючого сонця.  
 +
 
 +
Але хлопець не смів нічого просити.  
 +
 
 +
«Подумаєш, що я таке зробив, щоб нагороду правити за те?»
 +
 
 +
Віли хотіли подарувати йому чарівний гаманець, у якому ніколи не переводяться золоті дукати.
 +
 
 +
Та хлопець відмовився: навіщо йому золото, коли він має що їсти, у що вдягнутися? А гратися жовтими кружальцями?  
 +
 
 +
Та вже краще гасати з телятами й козами — це принаймні живі істоти.
 +
 
 
Віли збагнули, що він любить мати справу з худобою, і сказали йому:
 
Віли збагнули, що він любить мати справу з худобою, і сказали йому:
 +
 
— Коли ввечері гнатимеш свою черідку додому, то за собою від моря почуєш дзеленькання всяких дзвіночків, але не озирайся аж до самого села.— Це сказали й зникли.
 
— Коли ввечері гнатимеш свою черідку додому, то за собою від моря почуєш дзеленькання всяких дзвіночків, але не озирайся аж до самого села.— Це сказали й зникли.
 +
 
Тільки тепер хлопчина здогадався, що то були не звичайні собі дів¬чата, а прудкі чарівниці-віли.
 
Тільки тепер хлопчина здогадався, що то були не звичайні собі дів¬чата, а прудкі чарівниці-віли.
Тим часом сонце все нижче хилилося до моря. Надходив вечір. Т пастушок зібрав свою черідку та й погнав додому. Що ближче він під¬ходив до села, то все більше лунало теленькання й дзенькання за його спиною. А хлопчина й забув, що йому віли казали. Коли вже був на півдорозі додому, то й оглянувся, цікавий знати, хто ж це жене за ним стільки худоби. І побачив, як із моря вслід за його черідкою виходять вівці, корови, кози. Але щойно він обернувся, худоба перестала виходити з води.
+
 
Додому він пригнав тільки цю череду, яка була вже на суші. А якби хлопчина пам’ятав, що віли йому наказували, то мав би незмірно багато худоби. Але й цього йому було досить. Худобою, яку подарували віли, він ще й поділився зі своїми бідними сусідами — і вони були йому вдячн
+
Тим часом сонце все нижче хилилося до моря.  
 +
 
 +
Надходив вечір.  
 +
 
 +
А пастушок зібрав свою черідку та й погнав додому.  
 +
 
 +
Що ближче він під¬ходив до села, то все більше лунало теленькання й дзенькання за його спиною.  
 +
 
 +
А хлопчина й забув, що йому віли казали.  
 +
 
 +
Коли вже був на півдорозі додому, то й оглянувся, цікавий знати, хто ж це жене за ним стільки худоби.  
 +
 
 +
І побачив, як із моря вслід за його черідкою виходять вівці, корови, кози.  
 +
 
 +
Але щойно він обернувся, худоба перестала виходити з води.
 +
 
 +
Додому він пригнав тільки цю череду, яка була вже на суші.  
 +
 
 +
А якби хлопчина пам’ятав, що віли йому наказували, то мав би незмірно багато худоби.
 +
 
 +
Але й цього йому було досить. Худобою, яку подарували віли, він ще й поділився зі своїми бідними сусідами — і вони були йому вдячн
  
  

Поточна версія на 03:54, 7 липня 2013

Одного літнього дня в Істрії біля моря малий хлопець пас корів та кілька овець і кіз.

Було вже після полудня, і немилосердно пекло сонце.

Раптом хлопчи¬на помітив три гарні дівчини, що спали на м’якій траві.

Це були чарівниці-віли, красуні, яких рідко коли й побачиш, і одна на одну подібні, що й не розрізнив би.

Вони лежали тихенько й начебто спали солодким сном.

А пастушок і гадки не мав, хто вони такі.

Думав, що то звичайні собі дівчата — ходили по сонцю, втомилися, прилягли відпочити й заснули.

«Але ж сонце їх обпалить,— подумав хлопець.— Шкода їх, у них такі гарні личка! Треба зробити їм затінок».

Недовго думаючи, пастушок виліз на липу, що росла неподалік, на¬ламав крислатого гілля й повтикав його коло дівчат.

Скоро віли прокинулися, посідали.

І почали дивуватися та питати одна одну, хто це такий добрий, що подбав про них.

Насправді ж вони самі все знали, бо віли ніколи не сплять, вони тільки вдають, ніби їх зморює сон.

А запитували, бо хотіли побачити, чи хлопчина буде хвали¬тися своїм добрим вчинком, чи ні.

Пастушок мовчав.

Навіть навпаки, хотів відійти від них далі, бо їхнє волосся сліпило його: воно блищало, наче щире золото.

Та віли стояли вже біля нього — від них не втечеш.

І почали запитувати його, який по¬дарунок він хоче за те, що захистив їх од палючого сонця.

Але хлопець не смів нічого просити.

«Подумаєш, що я таке зробив, щоб нагороду правити за те?»

Віли хотіли подарувати йому чарівний гаманець, у якому ніколи не переводяться золоті дукати.

Та хлопець відмовився: навіщо йому золото, коли він має що їсти, у що вдягнутися? А гратися жовтими кружальцями?

Та вже краще гасати з телятами й козами — це принаймні живі істоти.

Віли збагнули, що він любить мати справу з худобою, і сказали йому:

— Коли ввечері гнатимеш свою черідку додому, то за собою від моря почуєш дзеленькання всяких дзвіночків, але не озирайся аж до самого села.— Це сказали й зникли.

Тільки тепер хлопчина здогадався, що то були не звичайні собі дів¬чата, а прудкі чарівниці-віли.

Тим часом сонце все нижче хилилося до моря.

Надходив вечір.

А пастушок зібрав свою черідку та й погнав додому.

Що ближче він під¬ходив до села, то все більше лунало теленькання й дзенькання за його спиною.

А хлопчина й забув, що йому віли казали.

Коли вже був на півдорозі додому, то й оглянувся, цікавий знати, хто ж це жене за ним стільки худоби.

І побачив, як із моря вслід за його черідкою виходять вівці, корови, кози.

Але щойно він обернувся, худоба перестала виходити з води.

Додому він пригнав тільки цю череду, яка була вже на суші.

А якби хлопчина пам’ятав, що віли йому наказували, то мав би незмірно багато худоби.

Але й цього йому було досить. Худобою, яку подарували віли, він ще й поділився зі своїми бідними сусідами — і вони були йому вдячн