Спершу навчіться!
Одного разу наказав цар покликати до себе в палац Хитрого Петра. Той негайно з’явився і здивовано запитав:
— Навіщо ти так рано покликав мене, царю? Ще навіть сонце не зійшло, а ти вже взявся до роботи.
Цар був дуже блідий, переляканий і стомлений. Цілу ніч він не міг склепити очей. Тяжкі думи не давали йому спати.
— Я покликав тебе, Петре, щоб ти навчив мене розуму,— поскаржився цар.— Є в моєму царстві кілька дужих молодих чоловіків, які хочуть захопити царство й керувати ним. А я не смію взяти їх собі в помічники. Вони запальні й недосвідчені, але на мене так тиснуть, що я втратив спокій, не знаю, як врятуватися від них. Навчи мене, що робити.
— Я легко впораюся з ними, царю, якщо ти даси мені трохи влади,— посміхнувся Хитрий Петр.— Я їх з першої зустрічі поставлю на місце, і вони ніколи більше не подаватимуть голосу. Але ти дай мені владу.
— Я дам тобі все, чого ти забажаєш,— радісно вигукнув цар,— тільки допоможи мені!
— Гаразд,— відповів Хитрий Петр.— Звели викликати дванадцятеро з тих юних і запальних молодців до твого палацу. Відтак накажи своїм кухарям наварити смачних страв і принести найкращого вина. Я огляну всі палати, і в найменшій, найвужчій з них поставимо великого стола і дванадцятеро стільців навколо нього. Ще хай кухарі дадуть дванадцять ложок із такими довгими держаками, як у вил, що ними сіно розтрушують. Отоді приходь дивитись, як я їх наставлятиму на добрий розум.
Цар одразу ж наказав своїм двірським робити все, що скаже Хитрий Петр. І було все зроблено так, як сказав хитрун. Кухарі наварили смачних страв, наточили гарного вина. Хитрий Петр вибрав найвужчу кімнату, наказав поставити в ній великий широкий стіл і дванадцять стільців: шість з одного боку і шість з другого, навпроти. Поклали й ложки з довгими держаками, як у вил. А тоді запросили дванадцятеро молодих чоловіків, які хотіли керувати царством. Коли ті прийшли, Хитрий Петр запропонував їм сісти на стільці й сказав:
— А тепер, друзі, аби ви могли розмовляти з царем, у якого хочете забрати владу, вам треба добре попоїсти; випийте вина для сміливості, щоб прямо сказати йому: «Іди, царю, забери своїх старих радників і міністрів, та й живіть собі. А ми керуватимемо царством, як нам хочеться».
А ті молодики були великі ласуни. Вони зразу ж похапалися за ложки. Та жоден з них не міг навіть доторкнутися до їжі — довгі держаки заважали, і гості штовхали один одного, сварилися. Хитрий Петр тихенько покликав царя, щоб подивився на них у замкову щілину, а сам посміхався, припрошував:
— Отже, їжте, хлопці, пийте в царській трапезній, тут усе не міряне, не лічене, усього тут без ліку.
— Як же нам їсти, дядьку Петре? — поскаржилися ласуни.— Такими ложками хіба поламаємо одне одному ребра, а страви ніяк не візьмемо.
— Це, хлопці, через вашу молодість,— відрубав Хитрий Петр.—Ви ще занадто молоді й зелені, навіть наїстись не можете самостійно.
— Ні!—вигукнув один.—Та хоч посадіть сюди ваших старих радників, і вони залишаться голодні, хіба повиколюють собі очі цими дрючками.
— Коли ви так гадаєте,— сказав Хитрий Петр,— то встаньте й подивіться. Я негайно накажу, щоб прийшли сюди літні радники й міністри.
Молоді чоловіки підвелися, ледве виштовхалися з вузької кімнати, даючи дорогу старим радникам. Але, щоб вони могли бачити, як їстимуть старі, Хитрий Петр наказав молодикам піднятися на балкон під стелею і звідти набиратися розуму. Радники й міністри всілися на стільцях, побрали ложки; ті, що сиділи з одного боку, набирали страви у тих, хто сидів навпроти, і підносили їм до рота. Отак вони й годували один одного.
— Ти ба: вони годують одне одного! — в один голос вигукнули молоді чоловіки.
— А ви як хотіли, шановні? — запитав, посміхаючись, Хитрий Петр.— Тільки самим їсти? Йдіть у люди й навчіться спершу годувати інших, а вже тоді приходьте вимагати царство й керувати!
Присоромлені молодики підвелися й пішли з царських палат, а літні радники лишилися біля царя. А той звелів навантажити Хитрому Петрові на коня багато подарунків і золота, а його самого послав ходити по світу й навчати людей розуму. Бо цар розумів, що такий кмітливий і розумний чоловік не може сидіти взаперті в царських хоромах і навчати лише одного царя,— його повинні бачити й чути всі.
