Відмінності між версіями «Старі ворони (кубинська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показано 4 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Жила собі вороняча пара — чоловік і жінка. Вони крали в сільських хатах котушки, шпильки, поворозки та всілякий інший дріб’язок, без угаву каркали «карр, карр!» і не помітили, як і старість прийшла, а з нею й чорні дні. | + | Жила собі вороняча пара — [[чоловік]] і [[жінка]]. Вони крали в сільських хатах котушки, шпильки, поворозки та всілякий інший дріб’язок, без угаву каркали «карр, карр!» і не помітили, як і старість прийшла, а з нею й чорні дні. |
Сидять якось вони на гілці хагуея , і чоловік каже жінці: Як же ми тепер житимемо, старі й немічні? Та ще ця страшна посуха ніде й пальмового горішка не знайдеш, не те що гусені. Гірка наша доля! | Сидять якось вони на гілці хагуея , і чоловік каже жінці: Як же ми тепер житимемо, старі й немічні? Та ще ця страшна посуха ніде й пальмового горішка не знайдеш, не те що гусені. Гірка наша доля! | ||
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
Не журись, відказує стара ворона. | Не журись, відказує стара ворона. | ||
| − | — Хоч ми з тобою вже старі та немічні, зате досвід маємо чималии, і він нам на старість усе замінить. Поглянь-но на верхні гілки — бачиш, там вороняче гніздо з маленькими пташками? Батьки в них молоді, зелені. Що, як ми з тобою повискубуємо в себе пір’я, викинемо з гнізда воронят, а | + | — Хоч ми з тобою вже старі та немічні, зате досвід маємо чималии, і він нам на старість усе замінить. Поглянь-но на верхні гілки — бачиш, там вороняче гніздо з маленькими пташками? Батьки в них молоді, зелені. Що, як ми з тобою повискубуємо в себе пір’я, викинемо з гнізда воронят, а самі сядемо на їхнє місце? Тоді в нас досхочу буде їжі, і ми з тобою не повмираємо з голоду. В цих молодят, сам знаєш, вітер у голові, вони не помітять підміни. |
Чоловікові ця думка сподобалася, і вони почали одне в одного пір’я вискубувати. Геть голі лишилися — аж дивитися бридко. Вискочили вони на верхню гілку, повикидали з гнізда маленьких вороняток і самі всілися на їхнє місце. Сидять, чекають, що буде далі. Незабаром прилетіли молоді батьки, проте нічого не помітили. А наші хитруни роззявили дзьоби, наїлися досхочу гусені та іншої поживи — сито й без клопоту! Коли знову залишилися самі, стара ворона й каже: | Чоловікові ця думка сподобалася, і вони почали одне в одного пір’я вискубувати. Геть голі лишилися — аж дивитися бридко. Вискочили вони на верхню гілку, повикидали з гнізда маленьких вороняток і самі всілися на їхнє місце. Сидять, чекають, що буде далі. Незабаром прилетіли молоді батьки, проте нічого не помітили. А наші хитруни роззявили дзьоби, наїлися досхочу гусені та іншої поживи — сито й без клопоту! Коли знову залишилися самі, стара ворона й каже: | ||
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
— Ну що я тобі казала? Яструб хитрий не від природи, а тому, що довго живе на світі. Заживемо ми з тобою, горя не знаючи... | — Ну що я тобі казала? Яструб хитрий не від природи, а тому, що довго живе на світі. Заживемо ми з тобою, горя не знаючи... | ||
| − | А чоловік на радощах тільки «карр» та «карр!» | + | А [[чоловік]] на радощах тільки «карр» та «карр!» |
| − | Та якось стара ворона помітила, що в неї і в чоловіка почало пробиватися пір’ячко. | + | Та якось стара [[ворона]] помітила, що в неї і в чоловіка почало пробиватися пір’ячко. |
— Пробі!—каркнула вона.— Треба його мерщій вискубти! Ми до кінця своїх днів повинні залишитися пташатами. | — Пробі!—каркнула вона.— Треба його мерщій вискубти! Ми до кінця своїх днів повинні залишитися пташатами. | ||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
І старі знов заходилися вискубувати одне в одного пір’я. Потім, задоволені, повсідалися на гілці, яку тихенько гойдав вітерець, а довкола щебетали та виспівували пташки. | І старі знов заходилися вискубувати одне в одного пір’я. Потім, задоволені, повсідалися на гілці, яку тихенько гойдав вітерець, а довкола щебетали та виспівували пташки. | ||
| − | — Яка краса! Живи й радій! — примовляє ворона. | + | — Яка краса! Живи й радій! — примовляє [[ворона]]. |
| − | — Карр, карр! — уторує їй чоловік. | + | — Карр, карр! — уторує їй [[чоловік]]. |
Так минув тиждень, потім другий. Молоді батьки занепокоїлися, що їхні малята не вбиваються в пір’ячко. | Так минув тиждень, потім другий. Молоді батьки занепокоїлися, що їхні малята не вбиваються в пір’ячко. | ||
| Рядок 27: | Рядок 27: | ||
— Обростайте, діточки, пір’ячком, обростайте! Бачте, яка стоїть посуха — поживи ніде й зі свічкою не знайдеш. Пора вже вам у колодочки вбиватися. Не лінуйтесь, діточки! | — Обростайте, діточки, пір’ячком, обростайте! Бачте, яка стоїть посуха — поживи ніде й зі свічкою не знайдеш. Пора вже вам у колодочки вбиватися. Не лінуйтесь, діточки! | ||
| − | А стара ворона їм відказує: | + | А стара [[ворона]] їм відказує: |
— Не журіться, любі наші мамо й татку, поживи для нас іще вистачить. Летіть до пальмового гаю Амаро, що за садибою Фло- рентіно — весь час прямо, вздовж межі, аж до самої річки. Там ви й побачите пальмовий гай Амаро. У ньому ніколи не буває посухи й усякої поживи завжди доволі. | — Не журіться, любі наші мамо й татку, поживи для нас іще вистачить. Летіть до пальмового гаю Амаро, що за садибою Фло- рентіно — весь час прямо, вздовж межі, аж до самої річки. Там ви й побачите пальмовий гай Амаро. У ньому ніколи не буває посухи й усякої поживи завжди доволі. | ||
| Рядок 47: | Рядок 47: | ||
Дивляться старі ворони згори на цю сумну картину й радіють: | Дивляться старі ворони згори на цю сумну картину й радіють: | ||
| − | Ну й пощастило ж нам на старість! Щоправда, ми зовсім | + | Ну й пощастило ж нам на старість! Щоправда, ми зовсім розучилися літати, зате живемо, як пани! |
| − | |||
| − | розучилися літати, зате живемо, як пани! | ||
Але настав і для них час розплати за їхній підлий злочин. По випаленому степу проїздив верхи веселий парубок у хвацько за-ломленому капелюсі й кинув на землю незагашений недопалок. Спалахнула суха трава, запалало все навколо. Звився вгору стовп густого диму, застрибали-затанцювали іскри. Незабаром вогонь перекинувся й на великі дерева — загорілися дикі сливи, сосни, берести. Старі ворони ще здалеку помітили пожежу. | Але настав і для них час розплати за їхній підлий злочин. По випаленому степу проїздив верхи веселий парубок у хвацько за-ломленому капелюсі й кинув на землю незагашений недопалок. Спалахнула суха трава, запалало все навколо. Звився вгору стовп густого диму, застрибали-затанцювали іскри. Незабаром вогонь перекинувся й на великі дерева — загорілися дикі сливи, сосни, берести. Старі ворони ще здалеку помітили пожежу. | ||
| − | Глянь, горить! — захвилювалася жінка.— Ой, лишенько! | + | Глянь, горить! — захвилювалася [[жінка]].— Ой, лишенько! |
Що ж нам робити? | Що ж нам робити? | ||
| − | З переляку вони спробували злетіти вгору, але на крилах у них зовсім не було пір’я, й вони знову попадали в гніздо. Тоді чоловік вирішив злізти додолу по сухих ліанах. | + | З переляку вони спробували злетіти вгору, але на крилах у них зовсім не було пір’я, й вони знову попадали в гніздо. Тоді [[чоловік]] вирішив злізти додолу по сухих ліанах. |
Куди ти, не треба! — закричала жінка.— Впадеш! | Куди ти, не треба! — закричала жінка.— Впадеш! | ||
| − | Вони почали сперечатися та сваритися, а тим часом ПОЛУМ’Я підступало все ближче й ближче й нарешті охопило хагуей. Затріщали гілки, усе дерево повив дим, язики полум’я в одну мить доповзли аж до самісінького вершечка. І в цьому пеклі ще довго | + | Вони почали сперечатися та сваритися, а тим часом ПОЛУМ’Я підступало все ближче й ближче й нарешті охопило хагуей. Затріщали гілки, усе дерево повив дим, язики полум’я в одну мить доповзли аж до самісінького вершечка. І в цьому пеклі ще довго лунав голос старої ворони. Вона до останньої хвилини бідкалася та каркала: |
| − | |||
| − | лунав голос старої ворони. Вона до останньої хвилини бідкалася та каркала: | ||
— Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі! | — Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі! | ||
| − | + | {{Казка про природу}} | |
| + | {{Казки про тварин}} | ||
{{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} | {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} | ||
{{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}} | ||
Поточна версія на 15:48, 16 березня 2014
Жила собі вороняча пара — чоловік і жінка. Вони крали в сільських хатах котушки, шпильки, поворозки та всілякий інший дріб’язок, без угаву каркали «карр, карр!» і не помітили, як і старість прийшла, а з нею й чорні дні.
Сидять якось вони на гілці хагуея , і чоловік каже жінці: Як же ми тепер житимемо, старі й немічні? Та ще ця страшна посуха ніде й пальмового горішка не знайдеш, не те що гусені. Гірка наша доля!
Не журись, відказує стара ворона.
— Хоч ми з тобою вже старі та немічні, зате досвід маємо чималии, і він нам на старість усе замінить. Поглянь-но на верхні гілки — бачиш, там вороняче гніздо з маленькими пташками? Батьки в них молоді, зелені. Що, як ми з тобою повискубуємо в себе пір’я, викинемо з гнізда воронят, а самі сядемо на їхнє місце? Тоді в нас досхочу буде їжі, і ми з тобою не повмираємо з голоду. В цих молодят, сам знаєш, вітер у голові, вони не помітять підміни.
Чоловікові ця думка сподобалася, і вони почали одне в одного пір’я вискубувати. Геть голі лишилися — аж дивитися бридко. Вискочили вони на верхню гілку, повикидали з гнізда маленьких вороняток і самі всілися на їхнє місце. Сидять, чекають, що буде далі. Незабаром прилетіли молоді батьки, проте нічого не помітили. А наші хитруни роззявили дзьоби, наїлися досхочу гусені та іншої поживи — сито й без клопоту! Коли знову залишилися самі, стара ворона й каже:
— Ну що я тобі казала? Яструб хитрий не від природи, а тому, що довго живе на світі. Заживемо ми з тобою, горя не знаючи...
А чоловік на радощах тільки «карр» та «карр!»
Та якось стара ворона помітила, що в неї і в чоловіка почало пробиватися пір’ячко.
— Пробі!—каркнула вона.— Треба його мерщій вискубти! Ми до кінця своїх днів повинні залишитися пташатами.
І старі знов заходилися вискубувати одне в одного пір’я. Потім, задоволені, повсідалися на гілці, яку тихенько гойдав вітерець, а довкола щебетали та виспівували пташки.
— Яка краса! Живи й радій! — примовляє ворона.
— Карр, карр! — уторує їй чоловік.
Так минув тиждень, потім другий. Молоді батьки занепокоїлися, що їхні малята не вбиваються в пір’ячко.
— Обростайте, діточки, пір’ячком, обростайте! Бачте, яка стоїть посуха — поживи ніде й зі свічкою не знайдеш. Пора вже вам у колодочки вбиватися. Не лінуйтесь, діточки!
А стара ворона їм відказує:
— Не журіться, любі наші мамо й татку, поживи для нас іще вистачить. Летіть до пальмового гаю Амаро, що за садибою Фло- рентіно — весь час прямо, вздовж межі, аж до самої річки. Там ви й побачите пальмовий гай Амаро. У ньому ніколи не буває посухи й усякої поживи завжди доволі.
Вирушили молоді ворони в далеку дорогу. Відшукали вони і пальмовий гай Амаро, і поживу — все, як їм сказали дітки. Це й справді була чудова місцина — пальмових горішків тьма-тьменна, вся земля ними встелена, і ніхто їх не їсть. Справжнісінький тобі рай!
І здивувалися молоді ворони:
Ти ба, які мудрі наші дітки! Ще зовсім маленькі, а вже знають, де шукати поживу. Диво та й годі!
І старі ворони й далі ніякої біди не знали, погладшали, жирком обросли. Щодня одержували від молодят ситий харч і верещали від задоволення. А обмануті батьки весь час їм казали:
Не лінуйтеся, діточки, обростайте пір’ячком! Ви вже не ма-ленькі! Погляньте: воронята з сусіднього хукаро давно літають і самі собі поживу добувають. Тож час і вам, діточки, дбати самим про себе!
Але «діточки» й гадки не мали слухатися їхньої поради — навпаки, для них не було приємнішої розваги, як вискубувати на собі пір’ячко.
Та настав день, коли хагуей, у кроні якого було їхнє гніздечко, почав усихати через сильну спеку. Його довгі батоги зробилися тонкими, легкими — ледь повіє вітерець, і здається, вони от-от обламаються. А гвінейська трава, яка росла довкола дерева, вигоріла, побуріла.
Дивляться старі ворони згори на цю сумну картину й радіють:
Ну й пощастило ж нам на старість! Щоправда, ми зовсім розучилися літати, зате живемо, як пани!
Але настав і для них час розплати за їхній підлий злочин. По випаленому степу проїздив верхи веселий парубок у хвацько за-ломленому капелюсі й кинув на землю незагашений недопалок. Спалахнула суха трава, запалало все навколо. Звився вгору стовп густого диму, застрибали-затанцювали іскри. Незабаром вогонь перекинувся й на великі дерева — загорілися дикі сливи, сосни, берести. Старі ворони ще здалеку помітили пожежу.
Глянь, горить! — захвилювалася жінка.— Ой, лишенько!
Що ж нам робити?
З переляку вони спробували злетіти вгору, але на крилах у них зовсім не було пір’я, й вони знову попадали в гніздо. Тоді чоловік вирішив злізти додолу по сухих ліанах.
Куди ти, не треба! — закричала жінка.— Впадеш!
Вони почали сперечатися та сваритися, а тим часом ПОЛУМ’Я підступало все ближче й ближче й нарешті охопило хагуей. Затріщали гілки, усе дерево повив дим, язики полум’я в одну мить доповзли аж до самісінького вершечка. І в цьому пеклі ще довго лунав голос старої ворони. Вона до останньої хвилини бідкалася та каркала:
— Пррропали ми! Прррорррахувалися! Пррробі!
Казки про природу
Казки з книги Кубинські народні казки (Веселка,1988) |
|---|
|
Як жорстокий управитель спокутував свій гріх • Педро злий та дід і баба • Казка, яка не має кінця • Як олень і черепаха бігали наввипередки • Агуті і маха • Чому схопиморе так називається • Галісієць та конго за круглим столом • Нема нічого простішого • Як слон і лев подорожували • Принцеса, що любила свого батька більше, ніж сіль • Невдячний віслюк • Пригоди цапка й кота • Хлопець, який усе віддав • Старі ворони • Рушниця амбросю • Негр, білий і сорокарогий олень • Загадка, яку склав негр • Швець і п’ятнадцять сентаво боргу • Задавака • Як селянин не заплатив за яєчню • Черепаха і чорт • Про вулиці камагуея та бичків • Лихий господар • Ходяча гарбузова грядка • Кмітливий гаїтянець • Барани забіяки • Подаровані раки • Семибарвний кінь • Як дурник одружився з королівною • Хитрий галісієць • Хуан ведмідь • Невільник-негр і золота куля • Силач • Студенти і солдат • Пригоди моряка • Бідняк і багач • Як черепаха літала • Підставне теля • Як чоловік зі змією судився • Бик-поет |
Кубинські казки українською мовою |
|---|
|
Як жорстокий управитель спокутував свій гріх • Педро злий та дід і баба • Казка, яка не має кінця • Як олень і черепаха бігали наввипередки • Агуті і маха • Чому схопиморе так називається • Галісієць та конго за круглим столом • Нема нічого простішого • Як слон і лев подорожували • Принцеса, що любила свого батька більше, ніж сіль • Невдячний віслюк • Пригоди цапка й кота • Хлопець, який усе віддав • Старі ворони • Рушниця амбросю • Негр, білий і сорокарогий олень • Загадка, яку склав негр • Швець і п’ятнадцять сентаво боргу • Задавака • Як селянин не заплатив за яєчню • Черепаха і чорт • Про вулиці камагуея та бичків • Лихий господар • Ходяча гарбузова грядка • Кмітливий гаїтянець • Барани забіяки • Подаровані раки • Семибарвний кінь • Як дурник одружився з королівною • Хитрий галісієць • Хуан ведмідь • Невільник-негр і золота куля • Силач • Студенти і солдат • Пригоди моряка • Бідняк і багач • Як черепаха літала • Підставне теля • Як чоловік зі змією судився • Бик-поет |
