Чотирнадцятий (італійська народна казка)
Були собі колись батько й мати і мали чотирнадцятьох синів.
Найменшого так і звали — Чотирнадцятий.
Оцей-то Чотирнадцятий був не такий, як його старші брати.
Виріс він так швидко, що всі дивом дивувалися.
— Ти б допоміг братам працювати на полі,— сказала якось йому мати.— На ось тобі кошик із сніданням та й іди до них.
Узяв він кошика з чотирнадцятьма хлібинами, чотирнадцятьма кружалами сиру, чотирнадцятьма літрами молока й пішов.
Захотілось йому дорогою їсти. От він сів край шляху, з’їв усі чотирнадцять хлібин і кружал сиру і випив чотирнадцять літрів молока.
Брати зостались голодні.
— До харчів ти, брате, удався нівроку. Побачимо тепер, який ти до роботи. Ану ж бери мотику.
— Добре,— каже,— тільки дайте мені мотику чотирнадцять фунтів вагою.
Вони дали.
— А тепер,— каже,— подивимося, хто перший дійде на край поля!
Махнули всі чотирнадцять братів мотиками — першим на край поля дійшов Чотирнадцятий.
Від того дня він працював укупі з братами. Працював за чотирнадцятьох і їв за чотирнадцятьох.
Брати з голоду так перепалися, що стали схожі на в’ялену рибу.
От батько з матір’ю кажуть Чотирнадцятому:
— Пішов би ти, сину, в світ, побачив би, як там люди живуть.
Попрощався Чотирнадцятий з родиною та й пішов.
В одному селі багач шукав п’ятнадцять наймитів для роботи в полі.
Довідався про це Чотирнадцятий, пішов до нього й каже:
— Я роблю і їм за чотирнадцятьох. Але й плату беру за чотирнадцятьох. Найміть мене, як хочете.
Багач схотів вивірити Чотирнадцятого і взяв його за наймита.
Але ще й п’ятнадцятого наймита знайшов собі. То поки цей махне мотикою один раз, Чотирнадцятий — чотирнадцять! Невдовзі все поле обробили.
Та господар не хотів платити Чотирнадцятому, як домовилися,— за чотирнадцятьох, і надумав його здихатися.
— Слухай,— каже,— зроби мені ще одну роботу. Онде стоять семеро волів з чотирнадцятьма мішками. Піди з ними в пекло до тамтешнього начальника Люцифера, понасипай повні мішки золота, а тоді вертайся.
— Добре,— погодився Чотирнадцятий,— тільки дайте мені обценьки вагою чотирнадцять фунтів.
Господар дав йому обценьки чотирнадцять фунтів вагою, і пішов Чотирнадцятий до пекла, женучи волів поперед себе.
Підійшов до брами пекла.
— Мені треба до вашого начальника Люцифера! — гукнув пекельникам, які стояли при брамі за охоронців.
— Чого ти хочеш від нашого повелителя ? — питають нечисті.
Чотирнадцятий віддав їм листа від свого господаря, у якому той вимагав від Люцифера чотирнадцять мішків золота.
— Проходь! — кажуть йому.
Тільки-но Чотирнадцятий спустився в пекло, як чотирнадцять чортів, вищиривши зуби, кинулись на нього.
Та парубок був не з полохливих: хіп одного обценьками за язик, хіп другого, і так усіх,— вони й дух спустили. Залишився живий сам тільки Люцифер, найстарший чорт.
— Що ти наробив?! — заголосив він.— Ти занапастив чотирнадцять найкращих моїх чортів! Я сам не зможу наповнити усі твої мішки золотом!
— Дарма,— заспокоїв його Чотирнадцятий,— я й без тебе впораюся.
Насипав він чотирнадцять мішків золота й каже Люциферові:
— Бувай здоров. Я піду.
Не вийдеш ти звідси! — заревів Люцифер і роззявив пащу ковтнути Чотирнадцятого.
Але той хіп Люцифера за червоний язик, перекинув через плече й пішов додому, підганяючи волів, навантажених золотом.
Прийшовши, він прив’язав Люцифера до ніжки кухонного столу.
Проси чого хочеш! заплакав Люцифер.— Тільки пусти мене додому!
— Добре вже,— всміхнувся Чотирнадцятий,— забирай мого господаря і йди під три вітри.
Пекельник так і зробив.
А Чотирнадцятому лишилися і садиба, й худоба вся багачева, і всі мішки з золотом.
