Перегляд вихідного коду сторінки Казка про івана-богатиря (українська народна казка)

Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а !Я другий зроду на ноги слабий, ходити не — може.

Якось у жнива пішли всі в поле, зостався слабий сам у хаті. Коли це приходить старець із білою бородою і просить чогось напитися.

— Рад би, [[дід]]уню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати.

— Іди й принеси! — каже [[дід]].

І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива, [[дід]] надпив трохи, а решту наказав хлопцеві випити.

— Що ти тепер в собі чуєш? — питає.

— Чую — така в мене сила ввійшла,— каже хлопець,— що дайте мені, [[дід]]уню, об що обпертись, то світ переверну.

— Забагацько в тобі сили,— каже [[дід]],— піди ще пива принеси,

Приніс хлопець, [[дід]] і наказав йому всеньке випити.

— А тепер що в собі чуєш?

— Тепер, [[дід]]уню, наполовину сили не стало.

— Ото й досить, як для [[чоловік]]а! — сказав [[дід]] і пішов собі.

А хлопець вже № в хаті не може всидіти. Треба, думає, що-небудь для старого батька зробити, бо він стільки років його, каліку, жалів та годував. От і пішов він до багатого [[пан]]а.

— Чи віддаси ти мені, [[пан]]е, комору із збіжжям,— якщо я її на плечах з місця на місце перенесу?

Здивувався [[пан]].

— Хто ти такий,— питає,— та чи не здурів, що комору із збіжжям на плечах переносити хочеш?

— Я,—каже хлопець,—[[Іван]], селянський син, а комору таки перенесу, якщо ти її мені віддаси.

— Ну що ж,— сміється [[пан]],— перенесеш — твоя буде.

От вернувся [[Іван]] додому, та як прийшов батько з поля, почав його просити, щоб позичив в цілому селі, де тільки є які, мотузки та посторонки, бо він буде комору переносити. Батько здивувався, що син ходить міцно та ще й таке говорить, але послухав і пішов по мотузки. Збирав цілий вечір по селу, а вранці [[Іван]] узяв їх цілу купу, закинув на плечі й пішов до комори. Прийшов і почав комору обплутувати, неначе павук павутинням. Побачив оте гуменний, побіг до [[пан]]а.

— Що мені з тим хлопцем робити? — питає.— Він каже, ніби [[пан]] йому дозволив.

А [[пан]] все сміється, каже, що справді дозволив і сам ще прийде подивитися на ту роботу. Закінчив [[Іван]] комору обплутувати, тут і [[пан]] прийшов.

— Що ж, неси,— глузує [[пан]],— як перенесеш, все твоє буде!

Зігнувся [[Іван]], підсунувся під мотуззя, а потім підвівся, підняв комору на плечі і пішов. Люди дивуються, а хлопець іде до батькового городу та там комору і становить. Є тепер в батька хліб на довгі роки!

[[Пан]]ові вже не до сміху, комори із збіжжям шкода, та нічого не вдієш!

А [[Іван]] батькові уклонився й каже:

— Живіть щасливо, а я піду по світу силу свою поспитати.

Попрохав коваля викувати йому довбню семипудову і з нею пішов.

Іде [[Іван]] лісом, бачить — [[заєць]] біжить. Хотів його забити, а [[заєць]] каже:

— Не бий мене, краще я тобі дам на службу моє зайченя, може, стане в пригоді!

Взяв малого зайчика, іде далі. Надибав лисицю і ту хотів забити, а вона відпросилася і мале лисиченя на службу дала. Потім ще [[вовк]]а зустрів і від того взяв вовченя, а наостанку ще й від ведмедя дістав малого.

Так і пішов він по світу із своїми звірами. Ходив собі довго і дійшов якось до перехрестя доріг. Стоїть на тому перехресті стовп, а на стовпі написано: «Праворуч підеш — щастя буде, ліворуч підеш — добре буде, а просто підеш — смерть буде». Він і пішов просто.

Тільки недалеко відійшов, біжать назустріч люди й гукають:

— Не йди цією дорогою, завертай назад! Ми здуру пішли, бо читати не вміємо. Тут страшний шестиголовий Змій живе, і щодня йому на споживу людину дають. Сьогодні повезуть йому на вечерю королівну, бо набридло проклятому мужицьке м'ясо.

— Нічого,— каже [[Іван]],— піду далі. Побігли люди геть, а він далі попростував. Іде собі, дивиться — навколо скрізь кістки люд-

ські лежать, і що далі, то більше отих кісток. Дійшов [[Іван]] до величезної гори кам'яної, не видно в ній ні печери, ні дверей, одна лише щілиночка, ніби гора тріснула.

Аж ось незабаром приїхала карета, фурман коні випріг, не оглядаючись, утік. Підійшов [[Іван]] до карети, а там сидить королівна, чорною хусткою вкрита, і плаче. Заговорив він до неї, вона зраділа, що жива людина тут із нею, підняла хустку, та як побачила купи людських кісток навколо, то так і зомліла.

Тут сонце до обрію скотилося, стала гора тріщати, стала щілина роздаватися. Стиснув [[Іван]] в руках свою довбню семипудову, причаївся біля щілини, бачить — Змій одну голову висовує. Як вдарить [[Іван]] по ній довбнею, так і одбив голову. Змій другу голову висовує, а [[Іван]] і цю відбив. І так усі шість голів одбив, повирізував з них язики і в хустку зав'язав. Та сам втомився дуже, ліг і заснув богатирським сном. І всі звірі його заснули.

Вранці приїхав фурман по карету, бачить — спить у ній королівна живісінька, а під горою хлопець спить і шість голів Змієвих лежать. Тут фурман хлопця сонного забив, Змієві голови забрав і королівну збудив:

— От бачиш,— каже,— Змій цього хлопця забив, а я Змієві голови відрубав і тебе врятував. Тепер твій батько тебе заміж за мене віддасть.

І повіз він її до батька.

Прокинулись звірі, глянули — їхній хазяїн убитий лежить. Що робити? Тут зразу побігли звірі у дрімучий ліс непрохідний до чудесного джерела із водою живущою і гоящою. Бризнули на свого хазяїна живущою водою, він одразу й ожив, ніби прокинувся. Коли бачить — нема ні Змієвих голів, ані королівни, тільки хусточка лежить, що в ній Змієві язики зав'язані. Взяв він цю

хусточку і пішов до міста, де та королівна жила.

Приходить до міста, а тут люди на вулицях ходять, радіють, що нема вже страшного Змія. І розповідають люди [[Іван]]ові, що то фурман Змія вбив і королівну врятував, і тепер король за нього дочку заміж віддає.

Пішов тоді [[Іван]] просто до королівського палацу. Іде разом з своїми звірами, всі бояться, з дороги відступаються. Так і заходить він у королівські покої. А там уже гості зібралися. Сидить король, і той фурман біля нього, а королівна поруч сумна та заплакана.

Став [[Іван]] перед королем і каже:

— Я Змія забив, а то сидить лиходій і облудник!

— Брешеш! — кричить фурман.— Ось і голови Змієві, що я одрубав!

[[Іван]] і каже:— А язики в них є?

Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. Король з радістю віддав дочку за [[Іван]]а-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.
[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про Івана]]
{{Казка про чоловіка}}

[[Категорія:Казки про панів]]

[[Категорія:Казки про діда і бабу]]