Перегляд вихідного коду сторінки Скляні гори (Білоруська народна казка)

Жили собі [[селянин]] з дружиною. Був він трударем, і вона неабияка була трудівниця.

Якось жінка взяла серп і пішла жати. А в неї було маленьке дитя в колисці, хіба що воно вже навчилося повзати. Ось вона жне та жне, жне та жне, жне та жне, маля не плаче, і мати на нього не дивиться. Доти вона жала, поки час додому йти. Жінка до колиски — а дитинки нема. Вона вже шукала-шукала, гукала-гукала — нема маляти. Тоді вона взяла порожню колиску й пішла додому плачучи. А те маля виповзло з колиски і поповзло, і поповзло — поповзло в ліс. Зустрів його лісовий господар, узяв з собою і годує. І назвав його Іван Знайда. Чи довго, чи недовго часу минуло, от він і каже хлопчикові:

— Ну, йди тепер до свого батька, до своєї матері!

Іван пішов. Ішов, ішов — б'ються три завірюхи. Він до них:

— За віщо ви б'єтеся?

А ось за віщо,— кажуть,— знайшли ми три речі: перша — килим-самоліт, друга — сіряк-невидимка, третя — гаманець грошей. То ось ми не поділимо, отож і б'ємося!

Он,— каже,— за віщо ви б'єтеся. Ген там гора висока-висока. Ви йдіть на ту гору, станьте пліч-о-пліч та й біжіть з гори. Яка випередить, та все й візьме!

Пішли завірюхи на ту гору, а він за ті речі, взяв та й пішов — усе забрав! Не пішов до батька та до матері, а пішов до того лісового господаря, що його вигодував. Той господар питає:

Ти чого повернувся?

Повернувся, бо знайшов три речі!

Які речі?

А ось,— каже,— перша — килим-самоліт, друга — сіряк-невидимка, третя — гаманець грошей!

— Що ж, добре! Тепер я тобі вкажу наречену. І розповів йому прикмети.

Будеш ти іти — летітимуть три голубки. І сядуть вони біля моря, там де прийдуть до купання — дівчата такі, що замилуєшся. Як вони підуть митися — ти вибери зручну мить та в одної одяг і забери. Забереш, а тоді візьми її за праву руку і веди, і одружишся ти з нею, і таке тобі буде життя гарне! Тільки не пий нічого з її рук. А якщо поп'єш, вона тебе покине!

Він і пішов. Ішов та йшов, ішов та йшов за тими прикметами, які йому сказав господар, і прийшов до моря.

Прийшов до моря, сів на камінь і бачить — летять три голубки. Як летіли, так і впали біля моря; летіли голубками, а як сіли, стали дуже гарними дівчатами!

Ось тоді він повзком до одягу й забрав у однієї сорочку. Як вони помилися, то дві одяглися і полетіли, а одна кинулася — нема її одягу. Почала вона шукати одежу. Вона і шукати, вона і гукати, вона і плакати — нема сорочки, та й годі! Тоді стала говорити:

— Хто тут є, хто з мене посміявся? Якщо старий — будеш батько мій рідний; якщо середній — будеш дядечко мій рідний; якщо нежонатий — будеш чоловіком моїм вірним!

Він озвався. Вона прийшла до нього, бачить, що [[хлопець]] гарний.

— Гаразд,— каже,— будеш мені чоловіком, а я тобі дружиною,— віддай мою сорочку!

Він віддав сорочку, вона одяглася, він її за праву руку й повів. Приводить її до батька та матері. А батько каже:

— Ой сину мій! Ти по світу ходив, яку полюбив, ту й привів. Ця з тобою жити не буде! Ось поїду до багатія, висватаю тобі жінку!

Але син просить батька, щоб одружив з тією, що привів, та й годі. Ну, й одружив батько з цією, що привів. Жив він з нею добре, поки з її рук не пив. А вона почала сварити його, що нічого з її рук не п'є.

Ну, й випив він з її рук. Та й заснув. А вона обернулася голубкою, покинула його, полетіла. Тільки сказала на прощання:

— Чи побачимося, чи не побачимося — в Скляних горах! Крізь сон це він ніби чув. Ось він прокинувся — нема дружини. Він до батька.

— Нема,— каже, — моєї дружини, покинула мене!

— Хіба, сину мій, я тобі не казав? Хіба ж така в родині житиме?

— Я піду її шукати, батечку!

— Ні, сину мій, ти не йди її шукати, я тобі висватаю кращу, із заможної родини.

— Ні, батечку, піду її шукати!

Та й пішов. Ішов, ішов та й зайшов до того лісового господаря, що його вигодував. Той і каже:

А що, Іване Знайдо, чи я не казав тобі, не пий з рук дружини? А ти не послухав, ось вона тебе й покинула. Чи вона тобі щось казала, як виходила?

Та тільки сказала, що чи побачимося, чи не побачимося — в Скляних горах!

— Показав би тобі, де ті гори, та сам не знаю! Вийшов на ґанок, крикнув молодецьким голосом, свиснув богатирським посвистом — летять до нього птахи, скільки є на світі, всі злетілися. Він питає:

— Ви по світу літаєте, чи не чули, чи не бачили, де Скляні гори?

Вони кажуть:

Ми весь світ облетіли, а Скляних гір ніде не бачили! Тоді лісовий [[господар]] каже:

Ну, от що, на тобі клубочок! Кинь цей клубочок: куди він покотиться, туди і йди. Прикотиться цей клубочок до нашого середнього брата. Може, він покаже тобі, де Скляні гори!

Іван узяв клубочок, кинув перед собою. Клубочок покотився, і він пішов. Ось прикотився клубочок до середнього брата. А той брат як загримає на нього:

А що, чи не казав тобі мій брат — не пий з рук дружини своєї? Ти не послухав! Що вона тобі казала, як виходила?

Та тільки сказала, що чи побачимося, чи не побачимося — в Скляних горах!

Середній [[брат]] каже:

— Показав би я тобі, де ті гори, та сам не знаю, де вони!

Середній [[брат]] вийшов на ґанок, крикнув молодецьким голосом, свиснув богатирським посвистом — біжать до нього звірі, скільки є на світі, всі йдуть до нього, тільки одних вовків нема.

Він питає:

— Ось ви, звірі, світом ходите, чи не чули, чи не бачили, де Скляні гори?

Вони кажуть:

Ми весь світ обійшли, Скляних гір не бачили!

Сказав би я тобі, де Скляні гори,— каже середній брат,— тільки не знаю, де вони! На тобі клубочок, ти кинь перед собою. Куди клубочок покотиться, туди ти і йди! Прикотиться клубочок до старшого нашого брата. Може, він відає, де ті гори!

Ось Іван узяв цей клубочок, кинув перед собою. Клубочок покотився, а він іде слідом. Прикотився клубочок до старшого брата. Брат як загримає на нього:

— А що, Іване Знайдо, чи мій брат не казав тобі, щоб не пив з рук дружини? А ти не послухав, ось вона й покинула тебе!

Старший брат вийшов на ґанок, крикнув молодецьким голосом, свиснув богатирським посвистом. Аж біжать до нього вовки — скільки є на світі, всі йдуть. Тоді він питає:

— Ось ви, [[вовк]]и, світом ходите, чи не бачили, чи не чули, де Скляні гори?

Той каже:

— Не бачив! Той каже:

— Не чув!

Він як крикне на них:

— Не може такого бути! Ви по всьому світу бігаєте і нічого не знаєте? Чи всі ви, вовки, тут?

Глядь, глядь — одного вовка нема, кульгавого. Старший брат вийшов на ґанок, як свисне — листя осипалося в лісі! Того вовка нема. Він удруге вийшов. Як свисне, то гілля поопадало! Шкутильгає нарешті вовк. Він до нього:

Де ти ходиш? Ми давно на тебе чекаємо!

А я,— каже,— далеко ходив!

Куди ж ти далеко ходив?

А я був,— каже [[вовк]],— у Скляних горах!

Тоді добре. Якщо ти був у Скляних горах, то одвези Івана Знайду в ті гори!

Гаразд!

Іван усівся на вовка. А вовк кульгавий — кульг! кульг! кульг!

Ой, вовче, ти ж кульгавий! Як на тобі їхати? Краще вже пішки йти!

Тоді ти де верхи, а де пішки!

Ні,— каже Іван,— у мене є річ така — килим-самоліт: він швидше доставить.

Ну, тоді сідай на килим-самоліт,— каже вовк.— Ти ж у мене вирви поміж вухами хутро. Якщо я тобі буду потрібний, ти вогник висічи, хутро припечи — я до тебе й з'явлюся!

Вовк показав йому дорогу. Полетів Іван. І прилетів до Скляних гір. Дерся-дерся, дерся-дерся на гори, ніяк не вилізе. Висік вогнику, припік вовче хутро — чи не підкаже вовк, як видертися на гори? Аж біжить вовк до нього.

Про що ти, [[Іван]]е Знайдо, мене просиш?

Та ось не можу на гори вилізти!

А ти йди на базар, купи заліза, піди до коваля, хай він викує залізні кігті на руки й на ноги. Ти зійдеш на гору, зустріне тебе вартовий. Питатиме тебе, що ти за людина. А ти скажи, що кухар, що вмієш добре страви готувати панам. Тоді вони тебе приймуть. Там твоя дружина головною ключницею. Ось там ви й побачитеся!

Пішов Іван на базар і купив заліза та поніс до коваля, викував кігті на руки й на ноги і подерся на гору. І зійшов. Зустрів його вартовий. І питає у нього:

Хто ти такий?

А я,— каже [[Іван]],— кухар: вмію добре страви готувати!

— О, нам такі люди потрібні! Йди до ключниці, вона скаже, що готувати.

Він прийшов до ключниці. І пізнав він її, а вона його — обнялися і поцілувалися.

— Ось я,— каже дружина,— казала тобі, що побачимося в Скляних горах, то й довелося!

От він живе там і день, і два, і три, і тиждень, і невідомо скільки вони там жили. Якось вона каже:

— Чоловіче мій любий, чоловіче мій вірний! Твій батько знає, що він тебе одружив зі мною, а мій же не знає, що я за тебе заміж пішла. На тобі грошей, іди на базар і купи шестеро коней, які найкращі, карету, яка найкраща, кучерів, які найкращі! Пішов Іван на базар і всього того накупив: і коней, і карету, і кучерів, чи там одного, чи двох. їде він цією каретою з кучером. Приїхав, то вона й каже:

— Чоловіче мій любий, чоловіче мій вірний! Залишайся тут у Скляних горах, ходи, де тобі любо, пий і їж, що захочеш, тільки у хлівець сяким-таким ликом зав'язаний не заглядай! А я поїду до свого батька. Він як побачить, що добрі коні, карета гарна, то й подумає, що це сват приїхав.

От вона поїхала, а він ходив, ходив, і так кортить йому в хлівець той зазирнути. Так прикортіло йому, що таки відчинив і подивився: а там Кощій Безсмертний підвішений і кінь його підвішений. Кощій каже:

— Гей, Іване Знайдо! Нагодуй мене! Я тебе тричі від смерті порятую!

— Чим же тебе годувати?

— Та принеси мені буханець хліба! Іван пішов приніс буханець хліба. Кощій сам їсть і коня годує, сам їсть і коня годує. Буханець хліба з'їв, другий просить. Іван пішов, другий приніс. Кощій сам їсть і коню дає, сам їсть і коню дає. З'їв два буханці, третій просить. Іван пішов і третій приніс. Кощій сам їсть і коня годує, сам їсть і коня годує. Під'їв.

— Нагодував,— каже,— тепер і напій. Принеси мені відро води!

Іван приніс. Кощій сам п'є і коня напуває. Відро випив, друге просить. Іван пішов, друге приніс. Кощій сам п'є і коня напуває, сам п'є і коня напуває. Випив два відра, третє просить. Іван приніс. Кощій сам п'є і коня напуває, сам п'є і коня напуває. Напилися. Тоді Кощій осідлав коня, сів на нього.

— Так ось,— каже,— дякую за твій хліб-сіль, але, Іване Знайдо, жінка моя, а не твоя!

Сів і поїхав. І зустрів він Іванову дружину, взяв з собою і повіз у інші Скляні гори. Лишився Іван один у цих горах. Ходив він, ходив, нудився-нудився: «Що тут робити? Піду її шукати!» Знову ж: де шукати її? Де ж ті Скляні гори? Згадав про вовка, вогника розклав, вовче хутро припік — шкутильгає вовк до нього.

Про що ти мене, Іване Знайдо, просиш?

Та ось, — каже,— знайшов був дружину, та знову загубив!

То ти ж не послухав її — подивився у той хлівець! [[Вовк]] йому знову показав, де ті гори Скляні. А Кощій Безсмертний понаставляв багато вартових на тій Скляній горі.

Іван сів на килим-самоліт і полетів. Прилітає на ту гору й загорнувся в сіряк-невидимку. Як одягнувся він, то його і не бачить ніхто. Він поминув варту, став питати, де Безсмертний Кощій. І тут сказали йому, що Кощій поїхав кудись. Іван знайшов дружину і забрав її. Сів знову на килим-самоліт, дружину посадив, і полетіли.

Зустрічаються в дорозі з Безсмертним Кощієм. У того кінь заіржав. Кощій питає:

— Чого ти, коню, заіржав?

А того,— каже,— що Іван Знайда украв твою жінку!

Тільки й усього! Ми зараз поїдемо додому, вирубаємо галявку, на ній посіємо пшеницю, з тої пшениці наваримо пива, пива нап'ємося, його доженемо і жінку відберемо!

Ось вони поїхали додому, вирубали галявку, посіяли пшеницю, з тої пшениці наварили пива, напилися і поїхали. Івана догнали й жінку відібрали. Ось і каже Кощій Іванові:

— За твій хліб-сіль прощаю тебе! Я б тебе вбив, та прощаю. Пам'ятай, що один раз від смерті врятував!

Іван залишився знову сам. Думав, думав: «Що тут робити? Піду знову по дружину!»

Ну, тепер він уже знає: сів на килим-самоліт і полетів. А Кощій поставив варту: раніше була щільна, а тепер ще щільніша. Та що Іванові ця варта, коли він у сіряк-невидимку загорнувся, то його ніхто не бачить. І пройшов мимо. Пройшов і розпитав:

Де тут Безсмертний Кощій?

Він був,— кажуть,— та полетів у інше царство!

Іван до дружини. Забрав її, посадив на килим, сам сів, і полетіли. І їдуть. Знову зустрілися з Безсмертним Кощієм. Кінь його заіржав.

Чого ти, коню, заіржав?

Та,— каже кінь,— [[Іван]] Знайда знову вкрав твою жінку!

Пусте! Ми ж поїдемо додому та вирубаємо галявку, на ній посіємо пшеницю, з тої пшениці наваримо пива, пива нап'ємося, його доженемо і жінку відберемо!

Поїхали додому, вирубали галявку, посіяли пшеницю, наварили пива, напилися і поїхали. Догнали їх, Кощій жінку відібрав.

— Ну, пам'ятай же: я тебе двічі від смерті врятував. Я б тебе тепер убив, та за твій хліб-сіль прощаю! Але коли вже за третім разом приїдеш — уб'ю!

Лишився Іван сам. Що тепер робити? Думав-думав — на смерть іти! «А, піду знову по дружину!» Сів на килим-самоліт і полетів. Та варта ще щільніше поставлена. А що Іванові варта, коли в нього є сіряк — загорнувся, то його ніхто й не бачить. Пройшов повз варту. Зайшов у місто і питає:

Де тут Кощій Безсмертний живе?

А він був,— кажуть,— та полетів у інше місто! Іван зайшов до дружини і каже:

— Розпитай ти в Кощія, де він вислужив такого коня.

— Гаразд, я розпитаю. Тільки йди ти поки що з цього міста, бо він тебе вб'є!

Іван пішов. Кощій приїхав - вона до нього.

— Де, — питає, — ти собі такого коня вислужив?

— О, де вислужив? Ти гадаєш, що І твій [[Іван]] Знайда вислужить? Ні, не вислужить! У тридев'ятій землі, у тридесятому царстві живе Баба Яга. А у неї сто кобилиць. Хто пропасе тих кобилиць три дні, тому дасть на вибір найкращого жеребця. Але в неї вже всі кілки - обвішані головами: як не пропасе три дні, голову з пліч. Тільки один кілок лишився. Коли піде Іван Знайда коня вислужувати, то на тому кілку його голову повісять! Ось Кощій побув трохи і знову поїхав кудись. Іван Знайда знову пішов у місто, розпитав:

Чи був тут Кощій?

Був!

А тепер удома?

Ні, поїхав кудись!

То Іван до дружини.

Ну, що,— каже,— чи питала?

— Питала!

— Ну, що сказав? А сказав,— відповідає,— що за тридев'ять земель, у тридесятому царстві живе Баба Яга. Є у неї сто кобилиць. Хто тих кобилиць пропасе три дні, тому дає на вибір найкращого жеребця. Але всі кілки — обвішані головами: хто не пропасе три дні, голову з пліч. Тільки один кілок лишився. Коли піде твій [[Іван]] Знайда коня вислужувати, то на тому кілку його голову повісять!

Іван думав, думав, що тепер робити? Чи на смерть іти? «Ну, хоч що б там було, а жеребця піду добувати!»

Кинув він і той килим, і сіряк і пішов пішки.

Ішов, ішов і приходить до моря. Лежить на березі рак. Узяв [[Іван]] кілок.

— Вб'ю зараз цього рака та й поїм! А рак каже:

— Гей, Іване Знайдо, не вбивай ти мене! Відколупни з мене лушпину і візьми в кишеню. Коли я тобі потрібний буду, то ти вогник висічи і лушпинку припечи, я до тебе і з'явлюся — і може знадоблюся!

— Іван зіпхнув рака у воду, той поплив. Лишився Іван голодний. Зайшов у ліс — на дереві тутукають дятли. Він подумав: «Полізу заберу цих дятлів та й під'їм!»

Підлазить туди — летить старий дятел.

Гей, Іване Знайдо, не губи моїх діток! Ти в мене вирви пір'ячко і поклади в кишеню! Коли я тобі потрібний буду, ти висічи вогнику, моє пір'я припечи. То я до тебе з'явлюся,— я тобі згоджуся.

Пішов Іван, знову не ївши. Ішов, ішов — повзе мурашка через дорогу.

— Візьму я кілок і вб'ю цю мураху, та й буде що їсти! Мураха каже:

Не вбивай ти мене, Іване Знайдо! Ти в мене вирви лусочку і поклади в кишеню! Коли я тобі потрібний буду, ти висічи вогника і припечи мою лусочку. Я тобі двічі в пригоді стану!

Знову Іван голодний пішов. Уже він приходить до тої Баби Яги, куди йшов.

— Добрий день, бабусю!

А, Іване Знайдо, добрий день! Чого прийшов?

— Та ж жеребця вислужити!

Чудово. Я таких людей чекаю давно! Якщо ти в мене три дні пропасеш кобилиць, віддам жеребця на вибір.

Одразу йому вечерю приготувала, нагодувала, ліжко постелила, ліг кін спати. Назавтра вона встала, піч затопила, обід приготувала, млинців напекла, у кошик поклала і будить його:

— Вставай, [[Іван]]е Знайдо, пора кобилиць гнати в поле! Він устав, умився, кошик на плечі, сів на кобилицю і погнав табун у чисте поле. Пасе коней до полудня. Захотілося йому пополуднувати. Він кошик відкрив і млинці з'їв. Як з'їв, одразу і заснув. Бо вони, млинці з сонним зіллям були спечені. За той час що він спав кобилиці й поховалися.

Приходить Баба Яга до нього і будить його:

— Іване Знайдо, ти що, моїх кобилиць проґавив? Га? Ну й конюх! Оце-то напас!

Думав він, думав: що робити? Де шукати? Думав він, думав.

Казали і той, і той, що я тобі стану в пригоді. І згадав він про вовка. Ось він вогник висік, припік вовче хутро - шкутильгає вовк до нього.

Про що ти мене, [[Іван]]е Знайдо, просиш?

Ось пас кобилиць, та не знаю, де вони поділися?

Дарма,— каже,— це ж уже в тебе в кишені! Тепер вони сховалися в море, то їх рак вижене! А другий день пастимеш, вони сховаються на дереві, то тоді дятел вижене. А третій день ховатимуться в землі, то тоді мураха вижене! Ну бувай на тому!

Досі вовк йому служив, тепер уже не буде! Ось тоді [[Іван]] вийняв ракову лушпину й припік. Повзе рак до нього.

— А що, Іване Знайдо, що б ти тепер робив, якби мене вбив? Я казав, що стану тобі в пригоді! Так воно і є! Ти йди, стань там і там, а я піду в море, зберу всю свою силу — і вижену їх. А ти стій та лічи! Як останню порахуєш, то мерщій сідай на неї і жени додому!

Іван так і зробив. Приганяє кобилиць. Баба Яга стоїть на воротах і ніби радіє: от конюх, так конюх, молодець! Тепер вона на них злиться. То ж усі її дочки! Взяла металевого прута і пішла їх карати.

— А,— каже,— кляті дівки, ви з ним знюхалися, від нього не поховалися!

І набила їх. Потім вечерю йому приготувала, він повечеряв і ліг спати. Баба Яга стала вдосвіта, піч затопила, млинців напекла, поклала в кошик і будить його:

— Встань, Іване Знайдо, вже час кобилиць гнати в поле! Він устав, умився, кошик за плечі — і погнав табун у чисте поле. Пасе він їх до полудня. Захотілося йому пополуднувати. Він кошик відкрив і з'їв млинці. Як тільки ті млинці з'їв, так і заснув. Приходить бабця знову до нього, будить його:

— Встань, [[Іван]]е Знайдо!

Він прокинувся.

— А де моїх кобилиць проґавив? От конюх! А він уже осмілів, то він на неї цитькнув.

Що ти, каже,— Бабо Яго! Що ти мені дорікаєш — вдень не пасеш! Нехай ходять, де хочуть. Якщо ввечері не прижену, тоді я винен буду!

— Ну, добре, знайду я тебе і ввечері!

Тепер він висік вогнику, припік пір'я. Летить дятел до нього:

А що, [[Іван]]е Знайдо, що б ти робив тепер, якби моїх діток з'їв? Ти б тепер сам загинув! А я ось тепер прислужуся тобі. Ну, йди ж ти стань ось там і там, а я зберу свою силу — я їх повиганяю!

Іван і став там — за його порадою. А дятел зібрав свою силу. Як почав їх дзьобати, почав довбати — падали вони, падали, нікуди їм уже подітися! Почали вистрибувати. Вони по дуплах ховалися. А він підраховує. Дорахував до останньої і погнав додому. Це вже два дні пропас. Приганяє табун додому, Баба Яга стоїть на воротах.

— От молодець конюх! Два дні пропас! Ще день пропасеш — одержиш жеребця!

А на кобилиць сердиться, що не сховалися від нього. Взяла металевого прута і давай їх шмагати. Тоді приготувала йому вечерю, він повечеряв і ліг спати. Баба Яга встала вдосвіта, піч затопила, млинців напекла, у кошик наклала і будить його:

— Вставай, Іване Знайдо, пора кобилиць гнати в поле! Він устав, умився, кошик на плечі, сів на кобилу і погнав

табун у чисте поле. Пасе кобилиць до полудня. Пасе, і ходять вони добре. Захотілося йому полуднувати. Він кошик відкрив та млинці з'їв. Як тільки з'їв, так і заснув. Тільки він заснув, Баба Яга приходить до нього знову. І будить його:

— [[Іван]]е Знайдо!

Він як підхопиться!

— А де ти моїх кобилиць подів? Я на тебе сподіваюся, а їх нема?

А він на неї:

— Чого ти мені дорікаєш — удень вони самі пасуться, аби до вечора я пригнав їх! Якщо ввечері не прижену, тоді я буду винний!

— Ну, гаразд, ввечері побачимо!

Баба Яга вже не сподівалася, що він знайде їх. Вона знає, де кобилиці. Іван узяв висік вогника, припік лусочку мурашину. Повзе мураха до нього.

— А що, Іване Знайдо, що б ти тепер робив, якби мене з'їв? Ти б тепер сам пропав! Я ж казала, що прислужуся тобі. Ну, йди ж стань ти ось там і там, я зберу свою силу і їх повиганяю. А ти стій і лічи.

Він пішов і став. Мураха зібрала свою силу і вигнала їх з-під землі. Він дорахував до останньої і погнав табун додому — там Баба Яга в очі йому ніби радіє.

— Ну, Іване Знайдо, молодець! Три дні пропас! Завтра жеребця одержиш!

А сама сердиться на них. Узяла залізного прута і давай їх шмагати. Потім йому вечерю приготувала, він повечеряв і ліг спати. На ранок устав, умився. А вона просить уже його:

— Іване Знайдо, служив ти мені добре три дні, пропас моїх кобилиць — зроби послугу мені: розсій коробочку маку!

То він і подумав: «Не таку службу служив! Ця служба за іграшки» Взяв цю коробочку маку і посіяв. А вона каже:

— Та розсіяти я й сама розсіяла 6, а ось як його зібрати, щоб знову повна коробочка була?

Тепер він розізлився:

— Що таке? Загадувала розсіяти, а тепер збирати треба!

— Ні, я не буду чекати, поки він виросте, збери зараз! А не збереш — не одержиш жеребця!

Тепер він думав, думав: «Скільки служив, і ось тобі — не одержиш жеребця!» І згадав він про мураху: «Вона ж казала, що двічі стане мені в пригоді!» Висік вогника, припік мурашину лусочку. Мураха до нього:

— А що, Іване Знайдо, що б ти тепер робив, якби мене з'їв? Ти б тепер сам загинув! Постав ти цю коробочку посеред галявини, а я зберу всю свою рідню на допомогу.

Він поставив цю коробочку, мурахи як поповзли, то вмить зібрали — повна коробочка. Приносить він коробочку до неї.

— На тобі, Бабо Яго!

Ну, день минув, треба ночувати. Він заночував. А була в неї служниця. А та служниця знала все-все, що баба відібрала силу в усіх жеребців та віддала одному. Той [[кінь]] такий сильний, що не може силу втримати, то лежить під яслами.

— Не бери ти найгарнішого, а візьми ти найпрудкішого, що під яслами! — каже служниця.

Наступного дня [[Іван]] устав, умився. Приходить [[Баба]] Яга.

Ну, Іване Знайдо, вже час жеребця вибирати! Пішли вибирати. Вже як йому було сказано, то пішов одразу просто до того негарного, що лежить під яслами. Кінь хоп-хоп — витеребився, встав. Іван Знайда його за гриву взяв і потягнув за собою. Інші коні такі гарні, гарцюють, що аж танцюють. А він того тягне негарного. А Бабі Язі не хочеться, щоб Іван цього коня брав!

Ех,— каже,— Іван Знайдо, ти в мене був добрим конюхом, добре пас коней, а береш негарного! Ти візьми ось цього, он як витанцьовує!

Е,— каже,— я, бабусю, який сам [[чоловік]], такого і коня беру! Візьму доброго, то він мене розіб'є, скине і кудись забіжить! Домовлено ж — на вибір!

Він тягне того. їй страх як не хочеться, та вже сказано на вибір, то їй не можна відступати. От вивів він його. Кінь каже:

— Попаси мене зорю на ячмені, а зорю на пшениці, а зорю на вівсі!

Тоді кінь ліг, покачався, встав, струснувся. Стала на ньому золота шерстинка.

— Ну, сідай на мене!

Іван сів і поїхав. Приїжджає до того міста, до Скляного, і розпитує:

Чи вдома Безсмертний Кощій?

Ні,— кажуть,— він був, та кудись поїхав!

Іван Знайда взяв дружину, сам сів на коня, її посадив і поїхав звідти. їхав-їхав, їхав-їхав, зустрічається з Безсмертним Кощієм. Кощіїв кінь і заіржав. Кощій питає:

— Чого ти, коню, заіржав?

Бо,— каже кінь,— твою жінку вкрав Іван Знайда!

— О! То ти цього злякався? Ми ж поїдемо додому, та вирубаємо галявку, та посіємо пшеницю, з тої пшениці наваримо пива, того пива нап'ємося, Івана доженемо й жінку відберемо.

[[Кінь]] каже:

— Ні, господарю, ми тепер жінку вже не відберемо!

— Як так не відберемо?

— А так,— каже [[кінь]],— він уже вислужив жеребця у нашого меншого брата. То в ньому вся сила від наших братів. Тепер ми вже не відберемо в нього жінку.

Ніколи Кощію вже їхати додому, та вирубувати галявку, та сіяти пшеницю, та варити пиво повернув за Іваном. Кінь Іванів іде тихою ходою, а Кощія летить — піт піною кривавою, ніяк не дожене. [[Кінь]] з конем говорить:

— Чого ти доганяєш мене? Хочеш битися зі мною чи хочеш їхати з Іваном Знайдою?

— Ні, брате, як же мені з тобою битися — я з тобою нерівня!

— А якщо хочеш з Іваном Знайдою їхати, то ти свого господаря підніми під хмари та й скинь його з себе — хай він удариться об сиру землю, об білий камінь, нехай він розсиплеться дрібніше за мак!

— Ох, мені шкода,— каже,— свого [[господар]]я: він добре мене годував!

— Нічого, тепер тебе Іван Знайда годуватиме!

[[Кінь]] підняв Кощія під хмари і скинув його з себе. Кощій ударився об сиру землю, об білий камінь — розсипався дрібніше за чорний мак! А [[Іван]] Знайда поїхав далі з дружиною. Тільки невідомо, куди він поїхав: чи в Скляні гори, чи до батька з матір'ю. Я був з плотами за Києвом і питав, та не допитався.

[[Категорія:Білоруські народні казки]]
[[Категорія:Казки про коня]]
[[Категорія:Казки про Івана]]
{{Казка про чоловіка}}
{{Чарівні казки}}