Перегляд вихідного коду сторінки Дід, баба та курочка ряба

Був собі дід та баба, а у них — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. 

Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. 

Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. 

Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом'яні двері риплять.

Стоїть дуб.

«Двері, двері, чого ви рипите?» — «Поспускай гілля, так скажу».

Дуб і поспускав гілля.

«Як же, — кажуть, — нам не рипіти: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом'яні двері риплять, дуб гілля поспускав».

Іде баран води пити: «Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?» — «Збий собі роги, так скажу».

Він взяв і позбивав.

«Як же мені не поспускати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла ясчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом'яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив».

Прийшов баран до річки.

«Баран, баран, чого ти роги позбивав?» — «А стань кров'яною, так скажу».

Річка і стала кров'яною.

«Як же мені не позбивати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом'яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров'яного стала».

Приходить до річки попова дівка тарілок банити.

«Річка, річка, чого ти кров'яною стала?» — «А побий от ту посуду, так скажу».

Дівка і побила.

«Як же, — каже, — мені кров'яною не стати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. 

Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. 

Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом'яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров'яною стала, дівка посуду побила».

Прийшла дівка додому, а попадя саме діжу учинила.

«Чого ти, — пита, — посуду побила?» — «А порозкидайте цю розчину по хаті, так скажу».

Порозкидала попадя розчину, дівка і каже: «Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом'яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров'яною стала, дівка посуду побила, попадя розчину по хаті порозкидала».

Приходить піп.

«Що це ти наробила?» — «А одріж косу, так скажу».

Піп узяв та й одрізав.

«Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. 

Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. 

Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом'яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров'яною стала, дівка посуду побила, матушка розчину порозкидала, піп косу одрізав».



{{Шаблон:Казки з книги Українські казки частина 2 (Septima,2005)}}