Перегляд вихідного коду сторінки Синя свита навиворіт пошита (Білоруська народна казка)

Жив-був [[цар]]-чарівник. Кинув він поклик по всьому царству: «Хто сховається від мене, тому півцарства віддаю». Знайшовся такий охочий — Синя свита навиворіт пошита. Приходить він до [[цар]]я-чарівника. Я,— каже,— беруся сховатись так, що ти мене не знайдеш.

Гаразд,— каже [[цар]].— Коли сховаєшся — півцарства тобі, а ні — голова з плечей. Розпишись. Розписався Синя свита і взявся ховатись. Перед царем стояв славним козаком, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем.

Як бігти, то бігти — забіг у тридев'яте царство. А в тім царстві був дуже великий луг. Прибіг він на той луг і обернувся на три квітки. Наступного дня [[цар]] встав, заглянув до своєї чарівної книжки й каже:

— Перед і мною стояв славним козаком, подвір'ям біг чорним соболем, під ворота, ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг на великий луг у тридев'яте царство і обернувся на три квітки різних кольорів.

Покликав цар слуг, наказав їм піти в те царство і принести з великого лугу три квітки різних кольорів.

Пішли слуги. Довго йшли чи не довго, але дісталися до великого лугу, зірвали ті квітки, загорнули в хусточку і принесли цареві. Цар розгорнув хусточку й сміється:

А що, Синя свито, чи сховався ти од мене? Синя свита обернувся на людину й каже:

Дозволь, царю, сховатися ще раз. [[Цар]] дозволив.

Синя свита навиворіт пошита перед царем стояв славним козаком, по двору біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Як бігти, то бігти — забіг за тридев'ять земель, у тридесяте царство. А в тім царстві є таке болото, що зверху мох, а знизу озеро. Зайшов він у мох, обернувся на рибу-окуня, зарився на самісіньке дно озера й причаївся там.

Вранці цар устав, заглянув до своєї чарівної книжки й каже:

Переді мною стояв славним козаком, подвір'ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Забіг за тридев'ять земель, у тридесяте царство, обернувся на рибу-окуня і сховався у моховому болоті!

Наказав цар своїм слугам бігти у тридесяте царство, очистити мохове болото і зловити там окуня.

Слуги так і зробили: очистили болото, закинули неводи й зловили окуня. Загорнули його в хусточку, принесли цареві.

— Ну що, Синя свито навиворіт пошита, чи сховався ти од мене вдруге? — сміється [[цар]].

Синя свита обернувся на людину й каже:

Дозволь, царю, сховатися ще раз. [[Цар]] дозволив.

Синя свита перед царем стояв славним козаком, подвір'ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем. Як бігти, то бігти — забіг у тридесяте царство, де росте такий дуб, що коріння в землі, а верховіття в небі. Виліз він на дуба, обернувся на голку, зашився під кору і сидить там. Прилетіла на дуб пташка Нагай, почула нюхом, що під корою сидить людина, та й питає:

— Хто тут?

Я,— каже Синя свита.

А чого ти сюди заліз?

— Та от, узявся я від царя-чарівника сховатись, а ніяк не вдається.

Хочеш, я тебе сховаю.

Сховай, добра пташко. Вік тобі дякуватиму.

Пташка Нагай обернула його на пір'їнку, взяла під крило, до царського палацу занесла й поклала сонному цареві за пазуху.

Вранці цар устав, умився, заглянув до чарівної книжки й каже:

— Переді мною стояв славним козаком, подвір'ям біг чорним соболем, під ворота ліз білим горностаєм, по полю біг сірим зайцем, забіг у тридесяте царство. Є там дуб, що коріння в землі, а верховіття в небі. Забрався він під його кору і сидить там, обернувшись на голку.

Наказав цар слугам спиляти дуба, поколоти на дрова і спалити.

Слуги так і зробили, а Синьої свити не знайшли. Приходять і кажуть [[цар]]еві:

Нема Синьої свити.

Як нема? — розсердився цар.— Не може того бути!

Нема і все,— кажуть слуги. Вийшов [[цар]] на ґанок, почав гукати:

Синя свито навиворіт пошита, покажися!

— Збери,— відказує Синя свита,— своїх генералів, тоді покажуся.

Цар чує голос Синьої свити, але не знає, звідки лине той голос. Крутився він, крутився, всюди заглядав, а Синя свита мов водою розлився.

Ну, робити нічого, зібрав [[цар]] своїх генералів. Вийшов на ґанок і знов гукає:

— Синя свито, покажися!

— Ні,— чує голос Синьої свити,— спершу при генералах відпиши мені половину царства, тоді покажуся. Бо ти одуриш — я тебе знаю!

Хоч як не хотілось цареві, а довелось віддати половину царства. Тільки поставив він при генералах на указі свою царську печатку, як із-за пазухи його вилетіла легка пір'їнка і стала славним козаком.

— Ось і я! — каже Синя свита. Схопив він той указ — та собі в кишеню. Перестав тоді [[цар]]-чарівник у хованки гратись.

[[Категорія:Білоруські народні казки]]
[[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]
{{Казка про чоловіка}}