Перегляд вихідного коду сторінки Як бідняк грошей від бога випросив (українська народна казка)

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про Івана]]

[[Категорія:Казки про панів]]

[[Категорія:Казки про чоловіка]]

Було де не було, в сімдесят сьомій державі, за скляною горою, за Черленим морем. Так би держалися вороги на силах, як пісок на вилах.

Жив собі один бідний [[чоловік]]. Весь час ходив під хрест молитися. І просив він од бога рівно сто корон. Та просив так, щоб з грошей не хибив ані гелер.

Багатий [[пан]] проходив повз хрест і чув молитву. Хотів багач перевірити бідняка. Поклав коло хреста рівно вісім десяток, заховався в кукурудзі й дивиться, що той буде чинити. Підняв бідняк гроші, полічив і каже:

— Боже, боже! Яквидно, і в тебе не все гаразд! Бо коли б ти мався краще, ти дав би мені рівно стільки, скільки прошу.

І на цьому слові бідняк поклав гроші до кишені. Приступив [[пан]] до бідного [[чоловік]]а й говорить:

— Чоловіче, віддай гроші. Вони — мої.

— Гроші дав мені сам бог!

— Не бог, а я! Я хотів тебе перевірити, чи додержиш слова. Бо ти молився і просив: «Боже, дай мені рівно сто корон!» А тут хибить рівно дві десятки. — Коби в бога було більше грошей, він мені дав би їх! Гроші мої, не говоріть, [[пан]]е, дурницю!

Сварилися, сварилися бідняк і багатий [[пан]]. Ні до чого договоритися не могли, й закінчилася сварка тим, що [[пан]] подав на бідняка до суду.

Не мав бідний [[чоловік]] у чому з'явитися перед лице судді — був дуже цуравий. Прийшов до [[пан]]а й каже йому:

— Ви на мене подали до суду. Я голий. Коли хочете, щоб з'явився на суд, позичте мені одежу.

[[Пан]] хотів, щоб бідняк став перед ним на суді, одежу йому позичив.

По дорозі бідний [[чоловік]] загорнув до ряднини камінь і заховав його під пахвою.

Слухали судді скаргу багатого [[пан]]а й поглядали на відповідача, бо помітили, що той весь час держить щось під пахвою.

— Скажи, як було? — питають судді [[чоловік]]а.

— Було так... Коло хреста я знайшов вісімдесят корон. Бо я кожного дня ходив молитися богу, щоб кинув грошей. Та [[пан]] до мене імився, ніби гроші його. [[Пан]] ще може піти на мене напастю і сказати, що його й ця одежа, що на мені!..

[[Пан]] схопився і скрикнув:

— Одежа моя!

— Видите, [[пан]]е суддя?

Судді подумали, що в [[пан]]а не всі вдома. Порадилися й присудили гроші [[чоловік]]ові. Підтвердили судді й те, що одяг не [[пан]]ів, а відповідача перед судом. Так [[чоловік]] виграв суд.

Коли [[чоловік]] збирався йти додому, судді покликали його до себе.

— Ти щось іще до нас маєш? — хитро спитав суддя, сподіваючись, що [[чоловік]] тримає для [[пан]]ів винагороду. Вийняв [[чоловік]] цеглину і показує.

— Для чого тобі цеглина?

— Коли б ви присудили гроші [[пан]]ові, я би вам цією цеглиною голови порозбивав.

Судді цього не сподівалися. Перелякані й сердиті, прогнали [[чоловік]]а додому, а [[пан]]ові порадили більше не чіпати його