Перегляд вихідного коду сторінки Як віл бігав наввипередки з конем (Українська народна казка )

[[Категорія:українська народна казка]]


[[Категорія:Казки про тварин]]


[[Категорія:Казки про коня]]



[[Категорія:Казки про чоловіка]]

Стрінувся одного разу ще за давніх, дуже давніх часів [[кінь]] з волом і завели жваву розмову про те, хто з них скоріше бігає. [[кінь]] твердить своє, а [[віл]] своє.

— Ти тільки подумай,— говорив сердито [[віл]] до коня,— я побіг би набагато швидше, ніж ти, але боюся, щоб земля не провалилась підо мною. Ти ж знаєш, який я великий, яка в мені сила!..

— Це тобі так здається,— посміхаючись, сказав [[кінь]].— А якби дійшло до діла, то ти нічого не докажеш.

— А ми можемо спробувати, хто швидше бігає,— рішуче махнув рогами [[віл]].

От і рішили вони випробувати свої сили — хто зможе швидше і довше бігти. [[кінь]] рушив собі, а [[віл]] собі. Побігли наввипередки.

— Та хіба я гірший від коня? Хіба я не докажу то, що [[кінь]]? — думав тепер [[віл]], сердито махаючи рогами.

Його страшенно сердило то, що [[кінь]] побіг набагато швидше, ніж він. Та, не гаючи й хвилини часу, рушив у путь і [[віл]]. Біг неборак з такою силою, що земля стогнала під його ногами.

— Як бігти, то бігти,— думав собі [[віл]].

І, мабуть, все було б добре, якби вола по дорозі не стрінуло нещастя... Надбіг [[віл]] на глибокий рів і, мов галушка, полетів на дно.

— Оце я так і думав, що земля провалиться підо мною,— бідкався тепер [[віл]].

Пролежав і простогнав на дні ями, може, з півгодини. Аж тут бачить: над ровом стоїть якийсь [[чоловік]].

— Що ти тут робиш? Як ти попав у таку глибоку яму? — посміхаючись, запитав незнайомий.

— Попав — як попав,— процідив сердито [[віл]],— але як звідси вибратися? Це ж глибінь, чоловіче добрий!..

Потім [[віл]] розповів [[чоловік]]ові про свою розмову з конем, а потім з сльозами в очах став просити та благати:

— Допоможи мені, чоловіче добрий, вибратися звідси. Якщо ні, то я тут загину.

— Не бійся, я тобі поможу,— відповів лагідним тоном [[чоловік]].

Потім побіг скоренько додому, запряг свої два воли у віз і побіг до тої ями, де знаходився [[віл]]. Спустився бічним ходом на дно ями, прив'язав вола до воза і за кілька хвилин [[віл]] був уже на поверхні ями, на березі.

— Ніколи більше не буду я швидко бігти. Нехай біжить [[кінь]], якщо він такий хитрий і розумний, я буду йти помалу,— заявив сердито [[віл]], прощаючись з [[чоловік]]ом.

І від того часу, та і по сьогоднішній день, воли ніколи швидко не бігають і не спішать...




{{Шаблон:Казки з книги Українські народні казки про тварин (Україна,2004)}}