https://kazka.vn.ua/index.php?action=history&feed=atom&title=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%E2%80%93_%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD_%28%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0%29 2026-04-20T09:30:24Z Історія редагувань цієї сторінки в вікі MediaWiki 1.35.9 https://kazka.vn.ua/index.php?title=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%E2%80%93_%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD_(%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0)&diff=8862&oldid=prev 2015-05-17T19:22:53Z

<p>перейменував «<a href="/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%E2%80%93_%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD" class="mw-redirect" title="Іван Іванович – купецький син">Іван Іванович – купецький син»</a> на «<a href="/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%E2%80%93_%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD_(%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0)" title="Іван Іванович – купецький син (Білоруська народна казка)">Іван Іванович – купецький син (Білоруська народна казка)»</a></p> <table class="diff diff-contentalign-left diff-editfont-monospace" data-mw="interface"> <col class="diff-marker" /> <col class="diff-content" /> <col class="diff-marker" /> <col class="diff-content" /> <tr class="diff-title" lang="uk"> <td colspan="2" style="background-color: #fff; color: #202122; text-align: center;">← Попередня версія</td> <td colspan="2" style="background-color: #fff; color: #202122; text-align: center;">Версія за 19:22, 17 травня 2015</td> </tr> <!-- diff cache key kazka_db-wiki:diff::1.12:old-8848:rev-8862 --> </table>

Bogdana https://kazka.vn.ua/index.php?title=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%E2%80%93_%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%B8%D0%BD_(%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0)&diff=8848&oldid=prev 2015-05-17T18:53:16Z

<p>Створена сторінка: У деякому царстві, в деякому державстві жив собі один <a href="/%D0%91%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B9" class="mw-redirect" title="Багатий">багатий</a> купець. Народився у нього...</p> <p><b>Нова сторінка</b></p><div>У деякому царстві, в деякому державстві жив собі один [[багатий]] купець. Народився у нього один син. Ріс він не по роках, а по годинах, не по годинах, а по хвилинах. Подався вчитися і швидко пройшов навчання. Якось пішов на прогулянку і взяв з собою паличку. Як кинув тую паличку, вона як полетить у тридев'яте царство й попала Бабі Язі в ногу. Баба Яга й каже:<br /> <br /> — Ой [[Іван]]е Івановичу, не зі мною тобі жартувати: є Біле поле, на Білому йолі стоїть ліжко, на тому ліжку лежить гарна панна, в головах стоїть кінь, з лика жар їсть! Ось із тією тобі жартувати!<br /> <br /> Іван Іванович приходить додому й каже:<br /> <br /> — Батьку мій рідний! Чув я, що є Біле поле, на Білому полі стоїть ліжко, на тому ліжку лежить гарна панна, в головах кінь стоїть, з лика жар їсть! Я хочу з тією панною одружитися.<br /> <br /> [[Батько]] йому й каже:<br /> <br /> — Бери грошей, сідлай коня і їдь!<br /> <br /> Узяв [[Іван]] гроші, осідлав коня і поїхав. їхав він цілий день, і огорнула його темна ніч. Ось побачив він хатку на курячій ніжці. Заходить він у хатку, там дідочок маленький, як клубочок.<br /> <br /> — Добрий день, дідусю!<br /> <br /> — А, добрий день, добрий день, [[Іван]]е Івановичу — купецький сину! Куди їдеш, куди шлях тримаєш?<br /> <br /> Їду, дідусю, на Біле поле, та не знаю, де воно. Чи не знаєте ви, [[дід]]усю?<br /> <br /> Ні,— каже,— не знаю; якщо знають, то слуги мої. Заночуй,— каже,— завтра побачимо!<br /> <br /> Він переночував. Уранці встав цей дід. Устав та як свисне — і позліталися пташки, які є на світі, — і маленькі, і великі.<br /> <br /> — Ось ви, слуги мої,— каже дід,— усюди літаєте — і по лісу, і по полю, всі шляхи-путівці знаєте, а чи не знаєте, де Біле поле?<br /> <br /> — Ні,— відказують,— [[дід]]усю, не знаємо! Тоді він каже:<br /> <br /> — Ой [[Іван]]е Івановичу — купецький сину! їдь далі, не можу сказати, де Біле поле, не знаю!<br /> <br /> Іван сів на коня і поїхав. Знову день їхав. Огорнула його ніч. Ось він знову бачить — стоїть хатка на курячій ніжці. Він зайшов, а в тій хатці дідочок маленький, як клубочок.<br /> <br /> Добрий день, [[дід]]усю!<br /> <br /> Добрий день, Іване Івановичу! Куди шлях тримаєш?<br /> <br /> їду, дідусю, на Біле поле. Чи не знаєте, [[дід]]усю, де Біле поле?<br /> <br /> Ні, не знаю; якщо знають, то слуги мої. Заночуй, а завтра побачимо!<br /> <br /> Уранці дід устав та як свисне — і позбігалися звірі! Всі, які є на світі зібралися — і маленькі, і великі.<br /> <br /> — Ой, дідусю,— кажуть,— ні, не знаємо, де Біле поле!<br /> <br /> [[Дід]]очок каже:<br /> <br /> — їдь далі, Іване [[Іван]]овичу,— не знають звірі, не відають!<br /> <br /> Іван і поїхав. Знову цілий день їхав, огорнула його темна ніч. І бачить він — стоїть хатка на курячій ніжці. Заходить він у хатку, а в хатці сидить дідочок маленький, як клубочок.<br /> <br /> Добрий день, дідусю!<br /> <br /> Добрий день, Іване Івановичу — купецький сину! Куди їдеш, куди шлях тримаєш?<br /> <br /> Ой, їду, дідусю, на Біле поле, та не знаю, де воно, те Біле поле. Чи не знаєте ви, дідусю?<br /> <br /> Ні, не знаю; якщо знає, то служниця моя. Ось заночуй,— каже,— завтра знатимемо все!<br /> <br /> Заночував [[Іван]] Іванович. Назавтра дідусь вийшов, як свиснув — то набігла хмара; ніч темна — а то аж чорно стало. Тоді дід питає:<br /> <br /> Служнице моя вірна, чи не знаєш ти, де Біле поле?<br /> <br /> Чому ж,— каже,— не знаю: я зараз через нього йшла!<br /> <br /> — Ну,— каже дідочок,— [[Іван]]е Івановичу — купецький сину, ставай їй на крильця, вона тебе занесе на Біле поле. Тільки не кажи, що бачиш Біле поле. Вона тебе питатиме: «Що, Іване Івановичу, чи бачиш Біле поле?» Кажи, що бачиш!<br /> <br /> Ось він став їй на крильця, вона його й понесла. Несла-несла, несла-несла, принесла до Білого поля.<br /> <br /> — Іване Івановичу, чи бачиш Біле поле?<br /> <br /> — Ні, не бачу! Вона ще пронесла трохи.<br /> <br /> — [[Іван]]е Івановичу, чи бачиш Біле поле?<br /> <br /> — Ні,— каже,— не бачу! Пронесла ще трохи і питає втретє:<br /> <br /> Іване Івановичу — купецький сину, чи бачиш Біле поле? Йому здалося, що він минув Біле поле, та й каже:<br /> <br /> — Бачу!<br /> <br /> Вона й спустила його. І спустила в такі моховиння, в болота, що ні самому пройти, ні коня провести. Ішов він, ішов, вибрався на Біле поле. Побачила його панна й каже:<br /> <br /> Добрий день, Іване Івановичу — купецький [[син]]у!<br /> <br /> Добрий день, панно! — відказує [[Іван]].<br /> <br /> — Ой,— каже панна,— я давно на тебе чекала, ледь дочекалася!<br /> <br /> — А я давно їду, ледве-ледве доїхав до тебе!<br /> <br /> Вранці вона сідає на свого коня, що з лика жар їсть, і каже:<br /> <br /> — Я поїду на прогулянку, а ти всюди ходи, тільки в одне місце не заглядай — в ту кімнату, що двері замазані, ликом зав'язані, туди не ходи!<br /> <br /> Сама сіла на коня й поїхала. Кінь той поверх лісу піднявся і полетів. А він залишився ходити без неї і не пішов туди. Вона приїжджає ввечері. Назавтра вона знову каже:<br /> <br /> — Ну, Іване Івановичу — купецький сину, гляди, не ходи туди, де тобі не дозволено. А я поїду на прогулянку.<br /> <br /> Він день ходив, ходив і стерпів. Вона приїжджає ввечері.<br /> <br /> — От добре, Іване Івановичу — купецький сину, витримав і другий день.<br /> <br /> Назавтра вона знову каже:<br /> <br /> — Ну, [[Іван]]е Івановичу, я поїду на прогулянку, а ти гляди не ходи в ту кімнату!<br /> <br /> І поїхала. Він ходив, ходив і раптом надвечір думає: «Що ж я всюди ходжу, ходжу, а не знаю, що в тій кімнаті?»<br /> <br /> Він приходить туди, подивився, а там Кощій на ланцюгу прив'язаний!<br /> <br /> Кощій побачив його та й каже: - А здоров, здоров, Іване Івановичу — купецький сину!<br /> <br /> — Здоров,— відказує [[Іван]].<br /> <br /> Іване Івановичу, одв'яжи мене, я тобі подарую три смерті.<br /> <br /> Іван зрадів: «Це ж я довго житиму на світі. Спущу!» Взяв одв'язав Кощія. Як одв'язав його, то він мерщій схопив панну.<br /> <br /> — А ти,— каже Кощій,— [[Іван]]е Івановичу — купецький сину, йди геть звідси, бо панна моя!<br /> <br /> От Кощій заснув, а Іван Іванович посадив панну на свого коня і давай утікати. У Кощія були ще сокіл і соболь. Сокіл засвистав, соболь завив, кінь заіржав. Кощій прокинувся.<br /> <br /> Ти, коню, чого іржеш? А ти, соболе, чого виєш? А ти, соколе, чого свистиш?<br /> <br /> А чому ж нам,— кажуть,— не іржати, не вити, не свистіти, коли нашої панни немає!<br /> <br /> Дарма,— каже Кощій,— доженемо, відберемо — буде наша!<br /> <br /> Кощій сів на коня й догнав.<br /> <br /> — Ось, Іване Івановичу, першу смерть тобі дарую,— каже,— їдь звідси, бо я тебе вб'ю!<br /> <br /> Відібрав панну і поїхав. Та [[Іван]] Іванович назад вертається з конем. Ось Кощій знову заснув, а Іван Іванович за панну — і повіз. Тоді сокіл засвистав, соболь завив, [[кінь]] заіржав. Кощій прокинувся.<br /> <br /> Чого ви іржете, виєте, свистите?<br /> <br /> Як же нам не іржати, не вити і не свистіти, коли нашої панни немає!<br /> <br /> Дарма, доженемо, відберемо!<br /> <br /> Сідає на цього коня й доганяє його. Догнав, відібрав.<br /> <br /> — Ну, пам'ятай же,— каже,— Іване Івановичу — купецький сину, що я тобі вдруге смерть дарую. Більше не лізь до мене, бо я тебе вб'ю!<br /> <br /> Одібрав панну і полетів. Іван Іванович знову вертається. Коли Кощій заснув, він узяв її і поїхав. Сокіл засвистав, соболь завив, кінь заіржав. Кощій прокинувся.<br /> <br /> Ти, коню, чого іржеш? Ти, соболе, чого виєш? Ти, соколе, чого свистиш?<br /> <br /> А чому ж нам не іржати, не вити, не свистіти, коли нашої панни немає!<br /> <br /> — Дарма, доженемо, відберемо!<br /> <br /> Кощій сів на коня й доганяє його. Догнав і одібрав панну.<br /> <br /> — Ну,— каже,— пам'ятай, Іване Івановичу — купецький сину, що я тобі втретє смерть дарую, більше не лізь, бо вже вб'ю!<br /> <br /> Схопив панну і полетів. [[Іван]] Іванович — купецький син за ним, геть коня загнав. Аж летить крук із своїми дітьми.<br /> <br /> Добрий день, Іване Івановичу — купецький [[син]]у!<br /> <br /> Добрий день! — відповідає Іван.<br /> <br /> Будь такий ласкавий,— каже крук,— знесилів я, довго летів і ще далеко летіти. Я за твою доброту, якщо знадобиться, і тобі удружу! Ти не зв'язуйся з Кощієм, бо вб'є тебе.<br /> <br /> Іван і кинув йому коня. Крук під'їв і полетів. А Іван Іванович подався по панну. От знову Кощій заснув, а він узяв панну і повів. Знову сокіл засвистав, соболь завив, [[кінь]] заіржав. Кощій прокинувся.<br /> <br /> — Ти чого, коню, іржеш? А ти чого, соболе, виєш? А ти чого, соколе, свистиш?<br /> <br /> Як же нам не іржати, не вити, не свистіти, коли нашої панни немає!<br /> <br /> — Дарма, доженемо, відберемо!<br /> <br /> Сів Кощій на коня й доганяє їх. Панну ухопив, а Івана як ударив, той впав — убив Івана Івановича. Крук цей, де він був, летить сюди.<br /> <br /> — Ой,— каже,— Іване Івановичу — купецький сину! Я ж тебе попереджав: не сунься туди, бо вб'є Кощій. Треба,— каже,— живої води діставати!<br /> <br /> І полетів по живу воду. Приносить живу воду: полив цією водою Івана, той і ожив. Був гарний, а став ще вродливіший. І каже:<br /> <br /> — Ой, як я довго проспав! А крук йому:<br /> <br /> — Ну, Іване Івановичу — купецький сину! їдь до панни й спитай у неї, де Кощій такого коня дістав, що не можна від нього втекти.<br /> <br /> Приходить [[Іван]] до панни, вона зраділа. Він і питає у неї про Кощієвого коня. Вона йому відповідає:<br /> <br /> — Ось, Іване Івановичу — купецький сину: живе в тридев'ятому царстві Баба Яга, а в неї дев'ять кобил. То хто три дні їх пропасе, той матиме такого коня!<br /> <br /> Він туди й пішов. Іде він через річку,— річка тече стрімко,— а біля річки тріпочеться рибина. Вона й просить:<br /> <br /> — Ой Іване Івановичу — купецький сину, вкинь мене у воду: в лиху годину я тобі згоджуся.<br /> <br /> Він укинув рибину у воду і пішов. Іде він, аж два вовки сваряться за одну кістку.<br /> <br /> — Ой [[Іван]]е Івановичу — купецький сину, поділи між нами цю кістку!<br /> <br /> Він узяв цю кістку і поділив. Вони з'їли кістку й побігли.<br /> <br /> І він пішов. Ішов, ішов, іде лісом; ліс такий великий! Аж два шершні не поділять дупло.<br /> <br /> — Ой,— кажуть,— Іване Івановичу — купецький сину! Поділи між нами дупло! Ми тобі в лиху годину згодимося!<br /> <br /> Він тоді взяв залишив одного в цьому дуплі, а другого заніс у друге. А сам пішов. Приходить до Баби Яги, що в тридев'ятому царстві живе. Вона каже:<br /> <br /> — А, Іване Івановичу — купецький сину, добрий день! Ну, чого ти до мене прийшов, коней пасти? Ось пропасеш три дні, візьмеш коника на вибір!<br /> <br /> Уранці Баба Яга взяла пучок залізних прутів і пішла в стайню. А в неї жила дівчина. Вона й каже:<br /> <br /> — Піди, Іване Івановичу, й послухай, де вона накаже коням ховатися!<br /> <br /> Він і підслухав.<br /> <br /> — Ховайтеся,— каже [[Баба]] Яга,— у річку, щоб він вас не знайшов, щоб до вечора додому не прийшов!<br /> <br /> Ось виряджає його Баба Яга гнати в поле кобил. Дає йому сиру сонливого, хліба дрімливого. Ворота відчинила, коні як вихопилися — поверх лісу й полетіли, тільки він їх і бачив! Він і пішов. Ішов, ішов, аж захотілося йому їсти. Він з'їв хліб, ліг та й заснув. Як спати, то спати — до самого вечора. Прокинувся, нема коней, іде і плаче. Іде побіля річки, аж рибина вигулькнула!<br /> <br /> Чого, Іване Івановичу — купецький [[син]]у, плачеш?<br /> <br /> Ой,— каже,— коней розгубив!<br /> <br /> Не журись,— каже,— не розгубив, стій і чекай!<br /> <br /> А сама пірнула, вдарила хвостом — і вигнала коней із річки! Приганяє він додому коней.<br /> <br /> — А тепер,— каже Баба Яга Івану Івановичу — купецькому сину,— пропасеш три дні, візьмеш коника на вибір!<br /> <br /> Назавтра Баба Яга знову бере пучок залізних прутів під пахву і йде до коней у стайню. Дівчина знову каже:<br /> <br /> — Ой Іване Івановичу — купецький сину! Якщо хочеш коника добути, то йди послухай, де вона ховатися їм накаже!<br /> <br /> Він пішов. [[Баба]] наказала, щоб ховатися на моховиннях, на болотах.<br /> <br /> Знову баба дає йому сиру сонливого, хліба дрімливого й виряджає в поле:<br /> <br /> — Ну, йди паси! Ворота відчинила, коні як<br /> <br /> вихопилися, вище лісу полетіли. Тільки він їх і бачив! Потім він ішов, ішов, поки захотів їсти. З'їв хліб, сир, ліг і заснув. Як спати, то спати,— до самого вечора. Прокинувся — нема коней. Він іде й плаче. Аж біжить вовк.<br /> <br /> Чого, Іване Івановичу — купецький сину, плачеш?<br /> <br /> Ой,— каже,— коней своїх розгубив!<br /> <br /> Пусте, стій попереду, зараз приженемо!<br /> <br /> [[Вовк]] як заскиглив, як завив, як забігав по моховиннях, по болотах, коней і вигнав. Іван приганяє їх додому.<br /> <br /> — А, Іване Івановичу, добрий день! Два дні пропас, третій як пропасеш, візьмеш коника на вибір!<br /> <br /> Назавтра вона пучок залізних прутів під пахву й подалася до стайні. А дівчина знову йому каже:<br /> <br /> — Ой Іване Івановичу — купецький сину, коли хочеш коника добути, то йди послухай, куди вона накаже їм ховатися!<br /> <br /> Він пішов, аж вона їм наказує, щоб ховалися по дуплах, по осичняку.<br /> <br /> Знову дає йому [[Баба]] Яга сиру сонливого, хліба дрімливого і виряджає пасти. Відчинила ворота, коні як вихопилися - поверх лісу полетіли. Тільки він їх і бачив. Пішов він. Ішов, ішов і захотів їсти. Ось він з'їв той сир, хліб з'їв, як ліг, то одразу й заснув. Прокинувся, аж уже сонце сідає. Він іде і плаче. Шершень летить і питає:<br /> <br /> Іване Івановичу — купецький сину, чого ти плачеш? А він каже:<br /> <br /> Як мені не плакати, коли я своїх коней розгубив!<br /> <br /> А де вона наказала їм ховатися?<br /> <br /> Та по лісу, в дуплах, по осичняку!<br /> <br /> Шершень як загудів, як почав щипатися та кусатися -і вигнав їх.<br /> <br /> Іван Іванович пригнав коней додому. А Баба Яга:<br /> <br /> — А, Іване Івановичу — купецький сину, добрий день! Три дні пропас, візьми коника на вибір!<br /> <br /> А сама пішла. [[Дівчина]] й каже йому:<br /> <br /> — Дивись же ти, Іване Івановичу — купецький сину, стоїть у куточку в стайні малий плохенький жеребчик. Баба Яга з усіх добрих коней силу відбере та йому одному віддасть. А тебе вмовлятиме взяти доброго коня. А ти не слухай, бери маленького.<br /> <br /> От він пішов у хлів, узяв жеребчика плохенького й веде. А [[Баба]] Яга побачила.<br /> <br /> Ой,— каже,— [[Іван]]е Івановичу! Навіщо ти узяв такого коня! Ти б узяв доброго коня, щоб сів і поїхав!<br /> <br /> А він каже:<br /> <br /> — Я узяв на вибір, як і домовлялися. Який мені полюбився, такого і взяв!<br /> <br /> І повів того коня. Як вести, то вести, як вести, то вести,— огорнула його темна ніч. Він розклав невеличке багаття і заночував. Тоді жеребчик цей каже йому:<br /> <br /> — Хазяїне мій вірний, пусти мене покачатися по сріблястій росі, по шовковій траві!<br /> <br /> Він його пустив. [[Кінь]] покачався, покачався і побіг. Вже й сонце зійшло, а коня нема. Іван Іванович зажурився. Аж біжить цей [[кінь]], під ним земля дрижить, грудки землі копитами підкидає.<br /> <br /> — [[Хазяїн]]е мій вірний, бери,— каже,— веди мене, я ще тебе не повезу — у мене ще сила мала!<br /> <br /> Іван і повів. Вів день. Надвечір висік вогника, розклав багаття і заночував. Коник проситься:<br /> <br /> — Хазяїне мій вірний, пусти мене покачатися по сріблястій росі, по шовковій траві!<br /> <br /> Він його пустив. [[Кінь]] покачався, покачався і побіг. Назавтра вже сонце зійшло — нема коня! Іван сидить біля багаття і журиться. Коли біжить його кінь, аж земля дрижить, скиби землі копитами вивертає.<br /> <br /> — Хазяїне мій вірний, бери мене, веди, я ще тебе не повезу — у мене ще сила мала!<br /> <br /> Іван Іванович його і повів. Веде, веде — цілий день. Огорнула їх темна ніч. Він вогника висік, багаття розклав і заночував. Кінь каже:<br /> <br /> — Хазяїне мій вірний, пусти мене покачатися по сріблястій росі, по шовковій траві!<br /> <br /> Він пустив коня. [[Кінь]] той покачався і побіг. Цілу ніч не<br /> <br /> Ібуло; вже й сонце зійшло — нема, вже й ранок минає нема коня, вже й до полудня сонце підбилося — нема коня!<br /> <br /> Тільки в полудень кінь біжить, аж земля дрижить, і цілими стогами землю копитами вивертає.<br /> <br /> Ну,— каже,— ось тепер, хазяїне мій вірний, сідай на мене, поїдемо! Як ми приїдемо, буде панна нам рада. І просити в неї, щоб вона взяла тую хустку, що з Кощієм під вінцем стояла.<br /> <br /> [[Іван]] Іванович приїхав, забрав панну і повіз. В Кощія кінь заіржав, сокіл засвистав, соболь завив. Кощій прокинувся: - Ти чого, коню, іржеш? А ти, соколе, чого виєш? А ти, соболе, чого свистиш?<br /> <br /> — А чому нам не іржати, не вити, не свистіти, коли нашої панни немає!<br /> <br /> Дарма,— каже Кощій,— відберемо!<br /> <br /> Ні, не відбереш!<br /> <br /> Кощій сів і поїхав. Його кінь піднявся високо, а купецького сина ще вище!<br /> <br /> — Піднімися вище мене й струсони Кощія на сиру землю, щоб він розбився,— каже купецького сина кінь.<br /> <br /> [[Кінь]] Кощія так і зробив.<br /> <br /> А [[Іван]] Іванович — купецький син з панною поїхали до батька і почали жити-поживати, добра наживати.<br /> <br /> [[Категорія:Білоруські народні казки]]<br /> [[Категорія:Казки про фантастичних істот]]<br /> [[Категорія:Казки про батьків та дітей]]<br /> [[Категорія:Казки про коня]]<br /> [[Категорія:Казки про Івана]]<br /> {{Казка про чоловіка}}<br /> {{Чарівні казки}}</div>

Bogdana