Агуті і маха (кубинська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:54, 12 березня 2014

2014-03-12T04:54:37Z

Bogdan: перейменував «Агуті і махаЯк жорстокий управитель спокутував свій гріх (кубинська народна казка)» на «[[Агуті і маха (кубинська народн...

2013-12-13T14:32:45Z

перейменував «Агуті і махаЯк жорстокий управитель спокутував свій гріх (кубинська народна казка)» на «[[Агуті і маха (кубинська народн...

Bogdan: перейменував «Агуті і маха» на «Агуті і махаЯк жорстокий управитель спокутував свій гріх (кубинська народна казка)»

2013-12-13T14:30:53Z

перейменував «Агуті і маха» на «Агуті і махаЯк жорстокий управитель спокутував свій гріх (кубинська народна казка)»

Bogdan в 15:55, 29 листопада 2013

2013-11-29T15:55:46Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...

2013-11-29T15:49:20Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}} {{Шаблон:Кубинські народні казки українс...

Нова сторінка

@@ Рядок 19: / Рядок 19: @@
 І вони пішли лісом: агуті попереду, а маха ззаду повзе, зубами в його хвіст учепилася.
-Ішли вони, йшли й зустріли старого коня.
+Ішли вони, йшли й зустріли старого [[коня]].
 Агуті його й питає:
@@ Рядок 25: / Рядок 25: @@
 Скажи, коню, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував ось цю маху від смерті, а вона хоче мене з’їсти.
-—	Правда, правда! — зітхнув кінь.— Скільки років я носив у сідлі свого господаря, скільки витерпів від нього знущань! А коли на старість ноги мої ослабли, мене запрягли у воза. Та тепер я вже й для цього не годжуся, і мій господар, я чув, звелів завтра мене вбити, злупити з мене шкуру й продати її чинбареві. Тож правду сказала тобі маха — за добро віддячують злом.
+—	Правда, правда! — зітхнув [[кінь]].— Скільки років я носив у сідлі свого господаря, скільки витерпів від нього знущань! А коли на старість ноги мої ослабли, мене запрягли у воза. Та тепер я вже й для цього не годжуся, і мій господар, я чув, звелів завтра мене вбити, злупити з мене шкуру й продати її чинбареві. Тож правду сказала тобі маха — за добро віддячують злом.
 —	Так! — зраділа маха.— Один свідок на мою користь.
@@ Рядок 49: / Рядок 49: @@
 —	А це коли як,— відказує миша.— Ану розкажи, як було діло.
-Та як було: маха попала в пастку, а я її вирятував,—
+Та як було: маха попала в пастку, а я її вирятував,— каже агуті.
 —	Ходімо покажеш мені ту пастку, щоб я могла справедливо розсудити вас.
@@ Рядок 66: / Рядок 64: @@
+{{Казки про тварин}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки (Веселка, 1988)}}
 {{Шаблон:Кубинські народні казки українською мовою}}

← Попередня версія	Версія за 15:55, 29 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Гуляв якось лісом агуті й набрів на велику маху яка попала в яму-пастку. Билася сердешна, билася, але так і не змогла самотужки вибратися з пастки.

	+	— Гей. агуті, вирятуй мене!
	+
	+	Довірливий агуті витягнув маху, а та схопила його зубами за хвіст і не відпускає, хоче з'їсти.
	+
	+	— Що ж ти робиш? — здивувався агуті.— Я витягнув тебе з ями, врятував від смерті, і за це мені тепер така віддяка?
	+
	+	— Так завжди буває,— відповіла маха.— За добро завжди віддячують злом.
	+
	+	— Неправда.— каже агуті.
	+
	+	— Ні, правда,— стоїть на своєму маха.
	+
	+	— Ходімо спитаємо трьох свідків,— каже агуті.— Якщо вони визнають, що твоя правда, тоді можеш мене з’їсти.
	+
	+	Гаразд,— погодилась маха,— ходімо шукати трьох свідків.
	+
	+	І вони пішли лісом: агуті попереду, а маха ззаду повзе, зубами в його хвіст учепилася.
	+
	+	Ішли вони, йшли й зустріли старого коня.
	+
	+	Агуті його й питає:
	+
	+	Скажи, коню, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував ось цю маху від смерті, а вона хоче мене з’їсти.
	+
	+	— Правда, правда! — зітхнув кінь.— Скільки років я носив у сідлі свого господаря, скільки витерпів від нього знущань! А коли на старість ноги мої ослабли, мене запрягли у воза. Та тепер я вже й для цього не годжуся, і мій господар, я чув, звелів завтра мене вбити, злупити з мене шкуру й продати її чинбареві. Тож правду сказала тобі маха — за добро віддячують злом.
	+
	+	— Так! — зраділа маха.— Один свідок на мою користь.
	+
	+	Вони пішли далі. Агуті засумував. Ішли, йшли, аж назустріч їм віл.
	+
	+	Агуті й питає його:
	+
	+	— Скажи, воле, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував цю маху, а вона хоче мене з’їсти.
	+
	+	— Чистісінька правда! — відповів віл.— За добро завжди від-плачують злом. Ось мій господар усе життя мене в ярмо запрягав, а тепер, коли я постарів, не дає вмерти спокійно, хоче завтра до різника відвести. Так, голубе, за добро віддячують злом.
	+
	+	— Уже двоє за мене! — зраділа маха.
	+
	+	Пішли вони далі. Аж ось агуті побачив свою двоюрідну сестричку мишу й окликнув її. Але миша побачила, що маха його зубами за хвіст тримає, й ну тікати. Агуті їй кричить:
	+
	+	— Зажди, сестричко, не втікай! Хочу тебе про щось запитати.
	+
	+	Миша зупинилася віддалік і чекає, що той у неї питатиме.
	+
	+	— Скажи, це правда, що за добро віддячують злом? Я врятував маху від смерті, а вона хоче мене з’їсти. Невже й справді за добро віддячують злом?
	+
	+	— А це коли як,— відказує миша.— Ану розкажи, як було діло.
	+
	+	Та як було: маха попала в пастку, а я її вирятував,—
	+
	+	каже агуті.
	+
	+	— Ходімо покажеш мені ту пастку, щоб я могла справедливо розсудити вас.
	+
	+	І всі троє підійшли до пастки.
	+
	+	— Залазь у яму, маха,— каже миша.— Я хочу побачити, як усе було насправді.
	+
	+	Залізла маха в яму. А миша дала агуті ломаку й сказала:
	+
	+	— Ну, тепер не схибни!
	+
	+	Т агуті почав бити маху ломакою, аж поки забив її насмерть.