Без чого людині не обійтись (китайська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan в 14:02, 31 серпня 2013

2013-08-31T14:02:25Z

Bogdan: перейменував «Без чого людині не обійтись» на «Без чого людині не обійтись (китайська народна казка)»

2013-08-29T18:41:37Z

перейменував «Без чого людині не обійтись» на «Без чого людині не обійтись (китайська народна казка)»

Bogdan в 17:56, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:56:23Z

Bogdan в 17:17, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:17:48Z

Bogdan: Створена сторінка: XX равда це чи ні, але жив колись у не-великому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві ви...

2013-08-26T15:38:44Z

Створена сторінка: XX равда це чи ні, але жив колись у не-великому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві ви...

Нова сторінка

XX равда це чи ні, але жив колись у не-великому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві виповнилося десять ро¬ків, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погла¬див його висхлою рукою по голові й сказав:
— Мені вже, певно, небагато залишилося жиги, гож наостанку хотів би поговорити з тобою. Скажи мені, сину, без чого людині не обійтись?
Заливаючись гіркими слізьми, хлопець мовив у відповідь:
— Без грошей, тату. У багатих повно золота та срібла, тому вони і їдять, смачно, і одяг гарний носять. Ніхто краще за них не живе.
— Ні, синку,— похитав головою батько,— не вгадав. Не в грошах спра¬ва. Гроші у багатіїв нечесно нажиті, вони їх у простих людей відібрали. Та настане такий час, коли народ прожене всіх глитаїв, і ніякі гроші їх не вря¬тують.
— Тоді без рису та пшениці. У людини досить сил, щоб і ноле орати, і хліб жати, і хмиз у горах збирати лише тоді, коли вона сита...
Батько знову похитав головою:
— Рис та пшениця, безперечно, дуже потрібні людям, але й без них мож¬на на світі прожити.
«Без чого ж тоді людині не обійтись?» — замислився син. Думав довго, але чогось путнього так і не зміг иридумати.
— Синку,— зрозумівши, що той неспроможний розгадати цієї загадки, звернувся до нього батько,— я скоро помру і залишу тобі у спадок оцю стару хатину, латаний-перелатаний одяг та трохи збіжжя. Такої спадщини тобі на¬довго не вистачить, тож доведеться покладатись лише на свій розум та руки. Кмітливий розум та вправні руки — ось що найпотрібніше людині! Саме вони дадуть тобі змогу і дім новий змурувати, і одяг ошатний справити, і їсти щодня смачно!
Поховав хлопчина батька і почав жити тим, що йому від батька у спадок дісталося. Надумали якось його сусіди нову хату ставити. Прийшли до хлоп¬ця й кажуть:
—Допоможи нам, брате, цеглу та черепицю носити. Ми в боргу не зали¬шимось. Коли твоя хата розвалиться і ти надумаєшся нову будувати, ми тобі теж допоможемо.
«Навіщо мені їхня допомога, адже в мене самого кмітливий розум і вправ¬ні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусі¬дам. Настала осінь, і сусіди вирішили пошити собі новий одяг. Прийшли вони до хлопця та й кажуть:
— Допоможи нам, брате, полотно покрохмалити. У тебе теж одяг по¬рвався. Шитимеш новий, ми тобі також допоможемо.
«Навіщо мені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та вправні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусідам. Настала весна, і сусіди заходилися готувати поле до посіву. При¬йшли вони до хлопця й кажуть:
— Допоможи нам, брате, поле виорати. Коли ти засіватимеш своє поле, ми тобі допоможемо.
«Навіщомені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та внра- вні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і знову відмовився допомог¬ти сусідам.
Та ось одного разу налетіла на село страшна буря. Вітром розвалило хлопцеві хату, одяг від страшної зливи перетворився на лахміття, сором таке дрантя і на тіло натягувати. Та й збіжжя на той час у нього вже зовсім вичер¬палося. Тоді він склав руки, задер голову до неба і почав молитись:
— О небо! Маю я кмітливу голову і вправні руки. Тож дай мені таку хату, яка б ніколи не розвалилася; такий одяг, який би ніколи не зносився; стільки збіжжя, щоб мені вистачило на все життя!
Та хоч скільки він благав, хоч скільки молив, а небо ніби й не чуло. То¬ді він пригадав, як живуть його сусіди, як вони гуртом будують один одному хати, шиють одяг, працюють у полі. Лише тоді хлопчина зрозумів свою по¬милку. Людині справді не обійтись ні без розуму кмітливого, ні без вправних рук, але тільки тоді вона з них матиме якусь користь, коли дбатиме не лише про себе, а й про інших людей!

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Правда це чи ні, але жив колись у не-великому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві виповнилося десять років, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погладив його висхлою рукою по голові й сказав:
+Правда це чи ні, але жив колись у невеликому селі старий [[батько]] з [[сином]]. Коли хлопцеві виповнилося десять років, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погладив його висхлою рукою по голові й сказав:
-—	Мені вже, певно, небагато залишилося жиги, гож наостанку хотів би поговорити з тобою. Скажи мені, сину, без чого людині не обійтись?
+—	Мені вже, певно, небагато залишилося жити, тож наостанку хотів би поговорити з тобою. Скажи мені, сину, без чого людині не обійтись?
 Заливаючись гіркими слізьми, хлопець мовив у відповідь:
@@ Рядок 40: / Рядок 40: @@
+{{Казка про батьків та дітей}}
 {{Китайські народні казки українською мовою}}
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

← Попередня версія		Версія за 17:56, 29 серпня 2013
Рядок 38:		Рядок 38:

	Та хоч скільки він благав, хоч скільки молив, а небо ніби й не чуло. Тоді він пригадав, як живуть його сусіди, як вони гуртом будують один одному хати, шиють одяг, працюють у полі. Лише тоді хлопчина зрозумів свою помилку. Людині справді не обійтись ні без розуму кмітливого, ні без вправних рук, але тільки тоді вона з них матиме якусь користь, коли дбатиме не лише про себе, а й про інших людей!		Та хоч скільки він благав, хоч скільки молив, а небо ніби й не чуло. Тоді він пригадав, як живуть його сусіди, як вони гуртом будують один одному хати, шиють одяг, працюють у полі. Лише тоді хлопчина зрозумів свою помилку. Людині справді не обійтись ні без розуму кмітливого, ні без вправних рук, але тільки тоді вона з них матиме якусь користь, коли дбатиме не лише про себе, а й про інших людей!
		+
		+
		+
		+	{{Китайські народні казки українською мовою}}
		+	{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-XX равда це чи ні, але жив колись у не-великому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві виповнилося десять ро¬ків, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погла¬див його висхлою рукою по голові й сказав:
+Правда це чи ні, але жив колись у не-великому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві виповнилося десять років, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погладив його висхлою рукою по голові й сказав:
 —	Мені вже, певно, небагато залишилося жиги, гож наостанку хотів би поговорити з тобою. Скажи мені, сину, без чого людині не обійтись?
 Заливаючись гіркими слізьми, хлопець мовив у відповідь:
 —	Без грошей, тату. У багатих повно золота та срібла, тому вони і їдять, смачно, і одяг гарний носять. Ніхто краще за них не живе.
-—	Ні, синку,— похитав головою батько,— не вгадав. Не в грошах спра¬ва. Гроші у багатіїв нечесно нажиті, вони їх у простих людей відібрали. Та настане такий час, коли народ прожене всіх глитаїв, і ніякі гроші їх не вря¬тують.
 —	Тоді без рису та пшениці. У людини досить сил, щоб і ноле орати, і хліб жати, і хмиз у горах збирати лише тоді, коли вона сита...
 Батько знову похитав головою:
-—	Рис та пшениця, безперечно, дуже потрібні людям, але й без них мож¬на на світі прожити.
 «Без чого ж тоді людині не обійтись?» — замислився син. Думав довго, але чогось путнього так і не зміг иридумати.
-—	Синку,— зрозумівши, що той неспроможний розгадати цієї загадки, звернувся до нього батько,— я скоро помру і залишу тобі у спадок оцю стару хатину, латаний-перелатаний одяг та трохи збіжжя. Такої спадщини тобі на¬довго не вистачить, тож доведеться покладатись лише на свій розум та руки. Кмітливий розум та вправні руки — ось що найпотрібніше людині! Саме вони дадуть тобі змогу і дім новий змурувати, і одяг ошатний справити, і їсти щодня смачно!
-Поховав хлопчина батька і почав жити тим, що йому від батька у спадок дісталося. Надумали якось його сусіди нову хату ставити. Прийшли до хлоп¬ця й кажуть:
+—	Синку,— зрозумівши, що той неспроможний розгадати цієї загадки, звернувся до нього батько,— я скоро помру і залишу тобі у спадок оцю стару хатину, латаний-перелатаний одяг та трохи збіжжя. Такої спадщини тобі надовго не вистачить, тож доведеться покладатись лише на свій розум та руки. Кмітливий розум та вправні руки — ось що найпотрібніше людині! Саме вони дадуть тобі змогу і дім новий змурувати, і одяг ошатний справити, і їсти щодня смачно!
-—Допоможи нам, брате, цеглу та черепицю носити. Ми в боргу не зали¬шимось. Коли твоя хата розвалиться і ти надумаєшся нову будувати, ми тобі теж допоможемо.
-«Навіщо мені їхня допомога, адже в мене самого кмітливий розум і вправ¬ні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусі¬дам. Настала осінь, і сусіди вирішили пошити собі новий одяг. Прийшли вони до хлопця та й кажуть:
+Поховав хлопчина батька і почав жити тим, що йому від батька у спадок дісталося. Надумали якось його сусіди нову хату ставити. Прийшли до хлопця й кажуть:
-—	Допоможи нам, брате, полотно покрохмалити. У тебе теж одяг по¬рвався. Шитимеш новий, ми тобі також допоможемо.
-«Навіщо мені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та вправні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і відмовився допомагати сусідам. Настала весна, і сусіди заходилися готувати поле до посіву. При¬йшли вони до хлопця й кажуть:
+—Допоможи нам, брате, цеглу та черепицю носити. Ми в боргу не залишимось. Коли твоя хата розвалиться і ти надумаєшся нову будувати, ми тобі теж допоможемо.
 —	Допоможи нам, брате, поле виорати. Коли ти засіватимеш своє поле, ми тобі допоможемо.
-«Навіщомені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та внра- вні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і знову відмовився допомог¬ти сусідам.
-Та ось одного разу налетіла на село страшна буря. Вітром розвалило хлопцеві хату, одяг від страшної зливи перетворився на лахміття, сором таке дрантя і на тіло натягувати. Та й збіжжя на той час у нього вже зовсім вичер¬палося. Тоді він склав руки, задер голову до неба і почав молитись:
+«Навіщомені їхня допомога, адже у мене самого кмітливий розум та внра- вні руки. Обійдуся без них»,— подумав хлопець і знову відмовився допомогти сусідам.
 —	О небо! Маю я кмітливу голову і вправні руки. Тож дай мені таку хату, яка б ніколи не розвалилася; такий одяг, який би ніколи не зносився; стільки збіжжя, щоб мені вистачило на все життя!
-Та хоч скільки він благав, хоч скільки молив, а небо ніби й не чуло. То¬ді він пригадав, як живуть його сусіди, як вони гуртом будують один одному хати, шиють одяг, працюють у полі. Лише тоді хлопчина зрозумів свою по¬милку. Людині справді не обійтись ні без розуму кмітливого, ні без вправних рук, але тільки тоді вона з них матиме якусь користь, коли дбатиме не лише про себе, а й про інших людей!