Битий небиту несе (Болгарська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 10:26, 14 грудня 2013

2013-12-14T10:26:10Z

Bogdana в 10:21, 14 грудня 2013

2013-12-14T10:21:20Z

Bogdan: перейменував «Битий небиту несе» на «Битий небиту несе (Болгарська народна казка)»

2013-11-19T15:00:20Z

перейменував «Битий небиту несе» на «Битий небиту несе (Болгарська народна казка)»

Bogdan в 16:10, 12 листопада 2013

2013-11-12T16:10:39Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:06:48Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Якось вийшов голодний вовк із лісу. Такий голодний — ледве ноги тягне. А лисиця ще здалеку запримітила його й посміхнулася. Побачила вона, що вовк голодний та слабкий, і зразу надумала помститися йому за велику силу та сміливість, а найбільше за зуби. Підійшла лисиця близенько до нього і почала підстрибувати, радісно усміхатися та качатися по землі.
+Якось вийшов голодний [[вовк]] із лісу. Такий голодний — ледве ноги тягне. А [[лисиця]] ще здалеку запримітила його й посміхнулася. Побачила вона, що вовк голодний та слабкий, і зразу надумала помститися йому за велику силу та сміливість, а найбільше за зуби. Підійшла лисиця близенько до нього і почала підстрибувати, радісно усміхатися та качатися по землі.
 —	Що з тобою, кумо? Чого це ти така рада? — сердито запитав вовк.
@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 Як же мені не радіти, кумцю? — відказує лисиця.— І весела я, і сита. Нарешті втішилося моє серце.
-—	Як же це сталося, що нарешті втішилося твоє серце? — чудується вовк.
+—	Як же це сталося, що нарешті втішилося твоє серце? — чудується [[вовк]].
 —	Ой, кумцю, кумцю, якби ти бачив те весілля в селі — стільки їства, стільки питва всякого — очі розбігаються! Покликали туди й мене — з’їла я швиденько кілька засмажених курочок і бігом до тебе, скажу, думаю, кумові, хай і він завітає на таке багате весілля, покуштує смаженого ягняти чи теляти.
@@ Рядок 11: / Рядок 11: @@
 —	Кумо! — аж скрикнув зголоднілий вовк.— Зараз же заведи мене на весілля, бо я такий голодний, що й тебе з’їсти можу.
-—	То й ходімо, кумцю, ходімо! — заквапилася лисиця.— На таке багате весілля заведу тебе — вік пам’ятатимеш!
+—	То й ходімо, кумцю, ходімо! — заквапилася [[лисиця]].— На таке багате весілля заведу тебе — вік пам’ятатимеш!
 Ішли вони, йшли, аж ось, нарешті, й село. А хати були тоді малі, низькі, соломою криті. Вилізли вовк з лисицею на ту хату, де гуляли весілля, подивилася лисиця в комин та й каже:
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 Устромив вовк голову в комин, а лисичка його ще й підштовхнула. Упав вовк прямо на стіл. Закричали гості, дехто кинувся тікати, а сміливіші побрали палиці та вила й прогнали вовка. Так побили його, що бідолаха ледве добіг до лісу.
-А поки гості ганялися за вовком, лисиця через комин залізла в хату. А там була сама наречена. Лисиця тихенько поїла, що було на столі. Потім запримітила в глечику кисле молоко і встромила туди голову. Наречена побачила таке та кочергою по спині її:
+А поки гості ганялися за вовком, лисиця через комин залізла в хату. А там була сама [[наречена]]. Лисиця тихенько поїла, що було на столі. Потім запримітила в глечику кисле молоко і встромила туди голову. Наречена побачила таке та кочергою по спині її:
 —	Геть, злодійко, ач допалася!
@@ Рядок 39: / Рядок 39: @@
 —	Ой, мамочко, мало не вбили мене люди! Ой, мамочко, так по голові били, аж мозок тече!
-Вовк прислухався — лисиця голосить. Підійшов до неї та й каже, плачучи:
+[[Вовк]] прислухався — лисиця голосить. Підійшов до неї та й каже, плачучи:
 —	Ой, кумо, побили мене!
@@ Рядок 57: / Рядок 57: @@
 —	Та так, нічого! Промовляю до своєї побитої голівоньки, щоб зажила швидше.
-Іде вовк далі, а лисиця знову своєї:
+Іде вовк далі, а [[лисиця]] знову своєї:
 —	Битий небиту несе, битий небиту несе!

← Попередня версія	Версія за 16:10, 12 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Якось вийшов голодний вовк із лісу. Такий голодний — ледве ноги тягне. А лисиця ще здалеку запримітила його й посміхнулася. Побачила вона, що вовк голодний та слабкий, і зразу надумала помститися йому за велику силу та сміливість, а найбільше за зуби. Підійшла лисиця близенько до нього і почала підстрибувати, радісно усміхатися та качатися по землі.
	+
	+	— Що з тобою, кумо? Чого це ти така рада? — сердито запитав вовк.
	+
	+	Як же мені не радіти, кумцю? — відказує лисиця.— І весела я, і сита. Нарешті втішилося моє серце.
	+
	+	— Як же це сталося, що нарешті втішилося твоє серце? — чудується вовк.
	+
	+	— Ой, кумцю, кумцю, якби ти бачив те весілля в селі — стільки їства, стільки питва всякого — очі розбігаються! Покликали туди й мене — з’їла я швиденько кілька засмажених курочок і бігом до тебе, скажу, думаю, кумові, хай і він завітає на таке багате весілля, покуштує смаженого ягняти чи теляти.
	+
	+	— Кумо! — аж скрикнув зголоднілий вовк.— Зараз же заведи мене на весілля, бо я такий голодний, що й тебе з’їсти можу.
	+
	+	— То й ходімо, кумцю, ходімо! — заквапилася лисиця.— На таке багате весілля заведу тебе — вік пам’ятатимеш!
	+
	+	Ішли вони, йшли, аж ось, нарешті, й село. А хати були тоді малі, низькі, соломою криті. Вилізли вовк з лисицею на ту хату, де гуляли весілля, подивилася лисиця в комин та й каже:
	+
	+	— А-а, вогонь, а не горілка!
	+
	+	— Кумо, невже й тобі дають пити? — питається вовк.
	+
	+	— Дають, кумцю, аякже,— відповіла та і встромила голову в комин.
	+
	+	— А-а-а, ну й смачне курча, ще й олією полите. Що-що, а курчат смажити тут уміють,— примовляє.
	+
	+	Вовк облизався і каже:
	+
	+	— Кумо лиско, дай же й мені трохи! Страх як їсти хочеться.
	+
	+	— Зараз, кумцю, заразі Ходи, ставай на моє місце і стромляй голову в комин.
	+
	+	Устромив вовк голову в комин, а лисичка його ще й підштовхнула. Упав вовк прямо на стіл. Закричали гості, дехто кинувся тікати, а сміливіші побрали палиці та вила й прогнали вовка. Так побили його, що бідолаха ледве добіг до лісу.
	+
	+	А поки гості ганялися за вовком, лисиця через комин залізла в хату. А там була сама наречена. Лисиця тихенько поїла, що було на столі. Потім запримітила в глечику кисле молоко і встромила туди голову. Наречена побачила таке та кочергою по спині її:
	+
	+	— Геть, злодійко, ач допалася!
	+
	+	Лисиця зойкнула та тікати! Вся голова біла, в молоці. Прибігла вона до лісу, лягла та й думає: «Як там вовчик? Чи не прибили?» І в ту ж мить побачила вовка. Той ледве йшов. А лисиця почала стогнати й примовляти:
	+
	+	— Ой, мамочко, мало не вбили мене люди! Ой, мамочко, так по голові били, аж мозок тече!
	+
	+	Вовк прислухався — лисиця голосить. Підійшов до неї та й каже, плачучи:
	+
	+	— Ой, кумо, побили мене!
	+
	+	— Ой, вовчику, ой, кумцю, побили й мене, кості мені поламали, мозок випустили. Бачиш — уся голова біла. Не знаю, як до хати дійти, щоб хоч коло дітей померти та щоб не рознесли орли й ворони кісточок моїх.
	+
	+	Шкода стало вовкові лисиці: так плаче та приказує. То він і каже:
	+
	+	— Допоможу тобі, кумо, додому добутись. Я теж побитий, але ж мозок у мене не тече. А ти вся заляпана.
	+
	+	Нагнувся вовк, вилізла лисиця йому на спину та й посміхається. Пройшли трохи, вовк ледве ноги волочить, а лисиці смішно, що побитий вовк несе її, от вона й каже:
	+
	+	— Битий небиту несе, битий небиту несе!
	+
	+	— Що ти там кажеш, кумо? — перепитує вовк.
	+
	+	— Та так, нічого! Промовляю до своєї побитої голівоньки, щоб зажила швидше.
	+
	+	Іде вовк далі, а лисиця знову своєї:
	+
	+	— Битий небиту несе, битий небиту несе!
	+
	+	— Потерпи, лисичко, потерпи, кумо! — умовляє її вовк.— Скоро будемо вдома, потерпи ще трохи.
	+
	+	А лисиця аж давиться сміхом і все примовляє тихенько:
	+
	+	— Битий небиту несе, битий небиту несе!
	+
	+	Прислухався вовк і зрозумів, про що казала лисиця. Розсердився, скинув її зі спини:
	+
	+	— Ось я тобі покажу, хто битий, а хто небитий!
	+
	+	Та за нею!
	+
	+	Тікає лисиця щодуху, ось-ось дожене її вовк, дарма що побитий. Нарешті вскочила в нору, але вовк таки вхопив її за ногу. А лисиця скривилася від болю та й каже:
	+
	+	— Держи, вовче, корінь, держи, вовче, корінь!
	+
	+	Випустив дурний вовк лисиччину ногу і вчепився зубами в корінь. А лисиця як запищить:
	+
	+	— Ой, мамочко, без ноги лишуся! Ой, мамочко, з’їсть мою ногу!
	+
	+	А вовк чує це та ще дужче гризе. Гриз, гриз, доки зуби виламав.

@@ Рядок 85: / Рядок 85: @@
+{{Казки про тварин}}
 {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

← Попередня версія	Версія за 15:00, 19 листопада 2013
(Немає відмінностей)