Богатир Шперле (румунська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:33, 18 жовтня 2013

2013-10-18T04:33:53Z

Bogdan в 13:50, 4 жовтня 2013

2013-10-04T13:50:43Z

Bogdan: перейменував «Богатир Шперле» на «Богатир Шперле (румунська народна казка)»

2013-10-04T13:45:25Z

перейменував «Богатир Шперле» на «Богатир Шперле (румунська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Румунські казки українською мовою}} {{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,198...

2013-10-04T13:42:53Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Румунські казки українською мовою}} {{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,198...

Нова сторінка

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Колись давно один цар сина свого назвав Шперле. Коли я Шчув про це, то дуже здивувався, подався до бабусі, чи вона не знає, що то за ймення, а вона послала мене до дідуся. Але й дідусь не міг довго пояснити, доки не здогадався, що то, очевидно, хлопцеві дано таке прізвисько, бо він, мабуть, ледачий. Адже Шперле — це попіл, що лишився од згаслої жарини. Оскільки хлопець цілими днями просиджує коло печі й кочергою попіл ворушить, то іншого імені він і не заслуговує. Після такого пояснення я все зрозумів.
+Колись давно один [[цар]] сина свого назвав Шперле. Коли я Шчув про це, то дуже здивувався, подався до бабусі, чи вона не знає, що то за ймення, а вона послала мене до дідуся. Але й дідусь не міг довго пояснити, доки не здогадався, що то, очевидно, хлопцеві дано таке прізвисько, бо він, мабуть, ледачий. Адже Шперле — це попіл, що лишився од згаслої жарини. Оскільки хлопець цілими днями просиджує коло печі й кочергою попіл ворушить, то іншого імені він і не заслуговує. Після такого пояснення я все зрозумів.
 То чи треба тепер розтлумачувати, чому Шперле так любив бовтатись у ставку разом з качками та гусьми?!
@@ Рядок 6: / Рядок 6: @@
 Та це тільки початок, казка ж попереду.
+[[Цар]], як і решта людей, мав своє поле, він засівав його навесні й восени, а влітку збирав урожай, як і всі люди. Але в людей родив кукіль, осот і вівсюг, а в нього зовсім інше: у пшенищі — золоті Стебла, в колоссі — коштовне каміння, яке аж очі вбирає.
 Невдовзі цар став заможним господарем: у хлівах повно худоби, засіки тріщать від зерна, та й гроші про чорний день є. Щасливий він, що там казати!  Але щастя не завжди певне.  Візьме та й перебіжить від мене, скажімо, до тебе або обох нас обійде десятою дорогою.
-Одного чудового ранку дуже зажарився цар. Та й як йому не журитися? Хтось уночі витоптав усе царське поле. Звідки він Діявся й куди подівся, ніхто не знає, ніби з-під землі виріс і під землю провалився. А де ж сторожі були? Куди вони дивилися? Та що з них візьмеш, як вони нічого не пам'ятають! Того року в царя все пішло на розлад.
+Одного чудового ранку дуже зажарився [[цар]]. Та й як йому не журитися? Хтось уночі витоптав усе царське поле. Звідки він Діявся й куди подівся, ніхто не знає, ніби з-під землі виріс і під землю провалився. А де ж сторожі були? Куди вони дивилися? Та що з них візьмеш, як вони нічого не пам'ятають! Того року в царя все пішло на розлад.
 —    Навчіть, люди добрі, що мені робити? — просить цар своїх радників. А кожен з них радить по-своєму. Один каже:
@@ Рядок 21: / Рядок 20: @@
 То що ж, виходить, щоб вивести мишей, то треба хату спалити? — відповідає на те цар.
-Коли вже кінчали радитись, один мудрий чоловік каже:
+Коли вже кінчали радитись, один мудрий [[чоловік]] каже:
 —    Як будуть добрі сторожі, то не доведеться й боятися.
@@ Рядок 27: / Рядок 26: @@
 —    Гаразд. Але хто встереже гнівне полум'я? Ні я, ні ви, знаю, в полі вартувати не будемо, бо в нас і так справ досить.
-Коли це виходить наперед старший царевич і каже, що він стерегтиме поле, що все буде, як треба.
+Коли це виходить наперед старший [[цар]]евич і каже, що він стерегтиме поле, що все буде, як треба.
 —    Добре, любий мій,— відповідає цар.— Іди й пам'ятай, що цієї ночі минає рівно рік, як було витолочене поле.
-І пішов царевич на великий подвиг, з ніг до голови в кольчугу зодягнений, з важким кийком у руці, з луком через плече та з отруйними стрілами при боці.
+І пішов [[цар]]евич на великий подвиг, з ніг до голови в кольчугу зодягнений, з важким кийком у руці, з луком через плече та з отруйними стрілами при боці.
 Прийшов старший царевич до пшеничного лану, вибрав зручну місцину, сховався в кущах, ніби мисливець у засідці, озирнувся довкола, скинув із себе кожуха, поклав його під голову й ліг на землі. Лежить собі із розплющеними очима, лічить зірки в небі, жде. Коли це опівночі раптом чує поряд із собою якийсь тріск.
@@ Рядок 47: / Рядок 46: @@
 А в ті часи появлялися, де тільки їм заманеться, дванадцять кобил небесних, попереду яких носився чарівний жеребець. І той кінь, і ті кобили багато шкоди завдавали людям, але ніхто з ними нічого не міг вдіяти, бо як тільки вони пускалися в мандрівку, починав віяти лагідний ніжний вітерець. І ніщо не могло так приспати людину, як той вітерець. Вийшло так, що саме тієї ночі, коли царевич стеріг лан, раптом подув ніжний вітерець. А за ним помчали й дванадцять кобил, попереду яких летів чарівний жеребець. Усе сталося так само, як і минулого року. Доки царевич дивився гарні сни, всю пшеницю було витолочено. Прокинувся він уранці, побачив, що на лану жодної стеблинки і жодного колосочка не лишилося, схопився за голову, побіг додому та й розповів про все цареві. І про оте мишенятко, і про іншу капость.
-Дуже зажурився цар, єдиною розрадою була надія, що наступного року його другий син не дасть трапитися біді.
+Дуже зажурився [[цар]], єдиною розрадою була надія, що наступного року його другий син не дасть трапитися біді.
 Та надія його була марна, бо й другий царевич не встеріг пшениці.
@@ Рядок 55: / Рядок 54: @@
 Того вечора, коли знову йали примчати небесні кобили, прийшов до царя Шперле та й проситься піти повартувати пшеницю.
-—    Геть звідси, не призводь до гріха! — закричав цар.
+—    Геть звідси, не призводь до гріха! — закричав [[цар]].
 —    Від щирого серця прошу тебе, тату! Якщо завтра вся пшениця до останнього колоска не буде ціла, то можеш не наривати мене своїм сином.
-Що тут міг вдіяти цар? Не мав він іншого сторожа...
+Що тут міг вдіяти [[цар]]? Не мав він іншого сторожа...
 Прийшов Шперле в вечірніх сутінках на поле і став саме там, де стояли його старші брати.
@@ Рядок 79: / Рядок 78: @@
 —    Що мені радити? Справа та не складна, почастуй мене ще, і й тобі скажу!
-Шперле не примусив себе двічі просити. Мишеня дало йому добру щк раду| а потім каже:
+Шперле не примусив себе двічі просити. Мишеня дало йому добру  пораду а потім каже:
 —    Запам'ятай усе, як слід, я йду спати, а ти пильнуй. Надобраніч!
@@ Рядок 85: / Рядок 84: @@
 —    Надобраніч! А якщо все вийде, як слід, то ласкаво прошу заходити в гості, буду завжди радий.
-Десь опівночі Шперле почув легенький вітерець. Богатир сховався в колючих кущах і став ждати. Як тільки він починав засипати, то голова хилилася додолу й натикалася на колючки. Шперле одразу розплющував очі й підводив голову. С|рн так і не зміг його здолати. Невдовзі з неба опустився чарівний кінь і дванадцять диких кобил.
+Десь опівночі Шперле почув легенький вітерець. Богатир сховався в колючих кущах і став ждати. Як тільки він починав засипати, то голова хилилася додолу й натикалася на колючки. Шперле одразу розплющував очі й підводив голову. Сон так і не зміг його здолати. Невдовзі з неба опустився чарівний кінь і дванадцять диких кобил.
 Шперле не розгубився, тут же схопив жеребця за вуздечку:
@@ Рядок 101: / Рядок 100: @@
 Дуже сподобалася вона Шперле, та й він їй припав до серця.
-Царевичеві байдуже, звідки та дівчина прилетіла, скільки їй років і чи має вона якесь віно (придане, тобто), йоіо тільки одне цікавило:
+[[Цар]]евичеві байдуже, звідки та дівчина прилетіла, скільки їй років і чи має вона якесь віно (придане, тобто), йоіо тільки одне цікавило:
 —    Ти вийдеш за мене заміж?
@@ Рядок 111: / Рядок 110: @@
 І все було саме так, як оце я кажу, бо коли б я того не бачив і не чув, то як би міг вам розповісти?
-Тепер я з дня на день жду до себе в щсті Шперле з калачами, як то годиться за нашим звичаєм. Коли він прийде, то я й вас покличу, щоб і ви його побачили, а потім розповім усе, що нового довідаюся про царевого сина, богатиря Шперле, який і сам незабаром стане царем.
+Тепер я з дня на день жду до себе в гості Шперле з калачами, як то годиться за нашим звичаєм. Коли він прийде, то я й вас покличу, щоб і ви його побачили, а потім розповім усе, що нового довідаюся про царевого сина, богатиря Шперле, який і сам незабаром стане царем.
 {{Шаблон:Румунські казки українською мовою}}
 {{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,1981)}}

← Попередня версія		Версія за 13:50, 4 жовтня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Колись давно один цар сина свого назвав Шперле. Коли я Шчув про це, то дуже здивувався, подався до бабусі, чи вона не знає, що то за ймення, а вона послала мене до дідуся. Але й дідусь не міг довго пояснити, доки не здогадався, що то, очевидно, хлопцеві дано таке прізвисько, бо він, мабуть, ледачий. Адже Шперле — це попіл, що лишився од згаслої жарини. Оскільки хлопець цілими днями просиджує коло печі й кочергою попіл ворушить, то іншого імені він і не заслуговує. Після такого пояснення я все зрозумів.

		+	То чи треба тепер розтлумачувати, чому Шперле так любив бовтатись у ставку разом з качками та гусьми?!

		+	Про все це розповідаю для того, щоб ви зрозуміли й інше — за віщо зненавиділи Шперле і цар, і всі його придворні. У кого він такий вдався, ніхто не знав, бо й цар, і цариця люди як люди. Та й обидва його старші брати скидалися на нього як день на ніч: високі й стрункі, мов смереки, і такі дужі, що землю могли навпіл розколоти. А що вже розумні — знали всі таємниці землі, як свої пальці.
		+
		+	Та це тільки початок, казка ж попереду.
		+
		+	Цар, як і решта людей, мав своє поле, він засівав його навесні й восени, а влітку збирав урожай, як і всі люди. Але в людей родив кукіль, осот і вівсюг, а в нього зовсім інше: у пшенищі — золоті Стебла, в колоссі — коштовне каміння, яке аж очі вбирає.
		+
		+	Невдовзі цар став заможним господарем: у хлівах повно худоби, засіки тріщать від зерна, та й гроші про чорний день є. Щасливий він, що там казати! Але щастя не завжди певне. Візьме та й перебіжить від мене, скажімо, до тебе або обох нас обійде десятою дорогою.
		+
		+	Одного чудового ранку дуже зажарився цар. Та й як йому не журитися? Хтось уночі витоптав усе царське поле. Звідки він Діявся й куди подівся, ніхто не знає, ніби з-під землі виріс і під землю провалився. А де ж сторожі були? Куди вони дивилися? Та що з них візьмеш, як вони нічого не пам'ятають! Того року в царя все пішло на розлад.
		+
		+	— Навчіть, люди добрі, що мені робити? — просить цар своїх радників. А кожен з них радить по-своєму. Один каже:
		+
		+	— Запросіть попа, нехай відправить службу.
		+
		+	— А на мою думку, великий царе— каже другий,— не сійте наступного разу нічого та й по всьому!
		+
		+	То що ж, виходить, щоб вивести мишей, то треба хату спалити? — відповідає на те цар.
		+
		+	Коли вже кінчали радитись, один мудрий чоловік каже:
		+
		+	— Як будуть добрі сторожі, то не доведеться й боятися.
		+
		+	— Гаразд. Але хто встереже гнівне полум'я? Ні я, ні ви, знаю, в полі вартувати не будемо, бо в нас і так справ досить.
		+
		+	Коли це виходить наперед старший царевич і каже, що він стерегтиме поле, що все буде, як треба.
		+
		+	— Добре, любий мій,— відповідає цар.— Іди й пам'ятай, що цієї ночі минає рівно рік, як було витолочене поле.
		+
		+	І пішов царевич на великий подвиг, з ніг до голови в кольчугу зодягнений, з важким кийком у руці, з луком через плече та з отруйними стрілами при боці.
		+
		+	Прийшов старший царевич до пшеничного лану, вибрав зручну місцину, сховався в кущах, ніби мисливець у засідці, озирнувся довкола, скинув із себе кожуха, поклав його під голову й ліг на землі. Лежить собі із розплющеними очима, лічить зірки в небі, жде. Коли це опівночі раптом чує поряд із собою якийсь тріск.
		+
		+	Йому з переляку аж млосно стало, руки й ноги затерпли, в горлі ніби якийсь клубіак застряв, не може подиху перевести. Схопив царевич стрілу, поклав її на лука, натягнув тятиву. Але в кого стріляти? А на ту пору якраз місяць зійшов, і царевич побачив коло себе маленьке мишенятко. Та як закричить:
		+
		+	— Стій, я тебе зараз застрелю!
		+
		+	— Не треба мене стріляти!
		+
		+	— Е, ні, я тебе вб'ю, бо це ти витолочуєш поле мого батька!
		+
		+	А мишенятко тільки шмиг собі, та тільки його й бачили. І царевич трохи заспокоївся, вирішив, що небезпека вже минула, і знову ліг.
		+
		+	А в ті часи появлялися, де тільки їм заманеться, дванадцять кобил небесних, попереду яких носився чарівний жеребець. І той кінь, і ті кобили багато шкоди завдавали людям, але ніхто з ними нічого не міг вдіяти, бо як тільки вони пускалися в мандрівку, починав віяти лагідний ніжний вітерець. І ніщо не могло так приспати людину, як той вітерець. Вийшло так, що саме тієї ночі, коли царевич стеріг лан, раптом подув ніжний вітерець. А за ним помчали й дванадцять кобил, попереду яких летів чарівний жеребець. Усе сталося так само, як і минулого року. Доки царевич дивився гарні сни, всю пшеницю було витолочено. Прокинувся він уранці, побачив, що на лану жодної стеблинки і жодного колосочка не лишилося, схопився за голову, побіг додому та й розповів про все цареві. І про оте мишенятко, і про іншу капость.
		+
		+	Дуже зажурився цар, єдиною розрадою була надія, що наступного року його другий син не дасть трапитися біді.
		+
		+	Та надія його була марна, бо й другий царевич не встеріг пшениці.
		+
		+	Третього року занепокоїлися в царстві, хвилюються, перебивають, що сторожувати цієї ночі вже нікому, то ж знову лишаться без урожаю, бо внадилася якась нечиста сила.
		+
		+	Того вечора, коли знову йали примчати небесні кобили, прийшов до царя Шперле та й проситься піти повартувати пшеницю.
		+
		+	— Геть звідси, не призводь до гріха! — закричав цар.
		+
		+	— Від щирого серця прошу тебе, тату! Якщо завтра вся пшениця до останнього колоска не буде ціла, то можеш не наривати мене своїм сином.
		+
		+	Що тут міг вдіяти цар? Не мав він іншого сторожа...
		+
		+	Прийшов Шперле в вечірніх сутінках на поле і став саме там, де стояли його старші брати.
		+
		+	Минув якийсь час, а коли вже стемніло, чує Шперле тріск. Придивився він і побачив мишенятко. Витягнув царевич з кишені крихти мамалиґи і простягнув їх на долоні:
		+
		+	— На, маленьке, їж! Іди сюди ближче! Бери!
		+
		+	А мишенятко гадало, що він такий же, як і ті, що були тут торік і позаторік, і хотіло вже тікати.
		+
		+	— Та йди сюди, не бійся! Мишенятко спершу насторожено слухало та вусиками ворушило, а згодом скрутило хвостика бубликом, підійшло і привіталося чемненько. Потім узяло з долоні крихітку мамалиґи й від задоволення аж облизалося. Певно, воно іде ніколи й не куштувало таких ласощів. Пригостивши мишенятко мамалиґою, хитрий Шперле почав розпитувати його:
		+
		+	— Розкажи мені про дива, які ось тут, на батьковому полі, щороку творяться. Ти знаєш, що це за чудасія така?
		+
		+	— Знаю.
		+
		+	— А коли знаєш, то не порадиш, що треба робити?
		+
		+	— Що мені радити? Справа та не складна, почастуй мене ще, і й тобі скажу!
		+
		+	Шперле не примусив себе двічі просити. Мишеня дало йому добру щк раду\| а потім каже:
		+
		+	— Запам'ятай усе, як слід, я йду спати, а ти пильнуй. Надобраніч!
		+
		+	— Надобраніч! А якщо все вийде, як слід, то ласкаво прошу заходити в гості, буду завжди радий.
		+
		+	Десь опівночі Шперле почув легенький вітерець. Богатир сховався в колючих кущах і став ждати. Як тільки він починав засипати, то голова хилилася додолу й натикалася на колючки. Шперле одразу розплющував очі й підводив голову. С\|рн так і не зміг його здолати. Невдовзі з неба опустився чарівний кінь і дванадцять диких кобил.
		+
		+	Шперле не розгубився, тут же схопив жеребця за вуздечку:
		+
		+	— Стій, бо вб'ю!
		+
		+	— Не вбивай мене! Зніми вуздечку, а мене відпусти, я поведу за собою кобил, і твоя пшениця залишиться непошкодженою. А якщо тобі колись потрібна буде моя допомога, то махни вуздечкою, і я одразу примчу до тебе.
		+
		+	Так і зробили. Шперле зняв вуздечку, пішов додому, ліг собі спати на печі та й заснув. Прокинувся аж тоді, коли їсти захотілося.
		+
		+	А все царство раділо радістю царя.
		+
		+	Минуло небагато часу. І ось до царського саду занадилася птиця, сяє золотим пір'ям та все виспівує. Що б то мало означати, ніхто, окрім Шперле, не знав. Колат він почув і побачив її, то одягнувся якомога краще, дістав із скрині вуздечку, махнув нею, й до нього одразу ж з'явився кінь. Шперле сів на коня, й золотопера птиця опинилася у нього в руках. А то виявилася не птиця, а така вродлива дівчина, що рівної їй в усьому світі не знайти, хоч як би там шукали.
		+
		+	Дуже сподобалася вона Шперле, та й він їй припав до серця.
		+
		+	Царевичеві байдуже, звідки та дівчина прилетіла, скільки їй років і чи має вона якесь віно (придане, тобто), йоіо тільки одне цікавило:
		+
		+	— Ти вийдеш за мене заміж?
		+
		+	— Вийду!
		+
		+	Вони заручилися, а потім справили чудове весілля. За весільним стійлом на одному кінці сидів цар, на другому я, молоді сиділи посередині, а проти цих — оте мишенятко з нашої казки.
		+
		+	І все було саме так, як оце я кажу, бо коли б я того не бачив і не чув, то як би міг вам розповісти?
		+
		+	Тепер я з дня на день жду до себе в щсті Шперле з калачами, як то годиться за нашим звичаєм. Коли він прийде, то я й вас покличу, щоб і ви його побачили, а потім розповім усе, що нового довідаюся про царевого сина, богатиря Шперле, який і сам незабаром стане царем.

	{{Шаблон:Румунські казки українською мовою}}		{{Шаблон:Румунські казки українською мовою}}
	{{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,1981)}}		{{Шаблон:Румунські народні казки (Веселка,1981)}}