Бременські музиканти - Історія редагувань

Bogdana в 19:50, 19 вересня 2013

2013-09-19T19:50:04Z

Bogdana в 19:49, 19 вересня 2013

2013-09-19T19:49:47Z

Bogdan в 06:47, 8 вересня 2013

2013-09-08T06:47:05Z

Bogdan: Створена сторінка: Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старі...

2013-09-08T05:49:16Z

Створена сторінка: Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старі...

Нова сторінка

Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена. Там думав він стати вуличним музикою. От пройшов він трохи і бачить — лежить при дорозі пес гончак, висолопив язика і насилу дихає, наче після важкої гонитви.

Осел його й питає:

— Агов, Хапку, чого ти так важко сопеш?

— Ох,— відповів пес,— старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

— Знаєш що,— сказав осел,— я йду ось до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.

Пес радісно погодився, і воші пішли далі разом. Недовго вони йшли, коли дивляться — сидить при дорозі кіт, і такий сумний, наче три дні не їв нічого.

— Ось і кіт-воркіт! — гукнув осел.— Гей, старий воркоте, що з тобою приключилося, чого насупився, наче середа на п'ятницю?

— А чого ж мені веселому бути? — відповів кіт.— Постарів я, зуби затупились, уже радніший би на лежанці погрітися, ніж ганяти за мишами, от хазяйка, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.

— Гайда з нами в Бремен, ти ж мастак давати нічні концерти, от і станеш вуличним музикантом.

Котові це сподобалося, і вони пішли далі втрьох. Ось ідуть троє втікачів повз одну оселю, а там на воротях сидить півень і кукурікає, аж луна розлягається.

— Чого розкукурікався, наче тебе ріжуть? — запитав осел.— Що там таке сталося в тебе?

— Та це я кукурікаю на гарну годину,— відказав півень,— бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки ще можу.

— Слухай, гребенястий,— мовив осел,— ходімо з нами в Бремен. Все-таки краще, ніж отут прийняти смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

Півневі сподобалась рада, і вони вже учотирьох рушили далі.

Але Бремен був далеко, за один день не дійти. Надвечір вони добулися до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.

Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому видалося, ніби вдалині блимає світельце. Він гукнув до своїх товаришів, мовляв, десь тут недалеко є оселя, коли видно світло.

— То чого ж ми тут сидимо? — сказав осел.— Ходімо туди, бо притулок під деревом зовсім нікудишній.

Пес додав, що на вечерю не завадило б кілька маслаків та трохи м'яса на них, і друзі вирушили в дорогу, туди, де блимало світло. Що ближче вони підходили, то все яснішало, більшало те світло, аж нарешті опинилися біля розбійницького дому — це тут так яскраво світилося.

Осел, як найбільший серед них, підійшов до вікна і заглянув у дім.

— Ну, сірий, що там видно? — запитав півень.

— Ого, що я бачу! — відповів осел.— Стіл накритий білою скатертиною, на столі предобрі наїдки й напої, а навколо сидять розбійники і п'ють-їдять собі.

— От би й нам так! — сказав півень.

— Добре було б, що й казати! — погодився осел.

І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гунуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

Від цього гвалту перелякані розбійники посхоплювалися з-за столу, бо думали, що то якась мара, і, до краю перелякані, дременули в ліс.

А наше товариство посідало собі за стіл і почало напихатися так, ніби хотіло наїстись на цілий місяць.

Коли ті четверо музикантів наїлись, напились, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес за дверима, кіт на припічку біля теплого попелу, а півень на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

Десь після півночі розбійники побачили здалеку, що світло в домі погасло і все начебто затихло, то отаман і каже:

— Та чого ми полякалися?

І послав одного глянути, що там у домі робиться.

Той пішов і роздивився, що біля хати все тихо, зайшов на кухню засвітити світло, побачив, як у темряві світяться котові очі, і подумав, що то дві жарини. Тоді взяв сірника і хотів запалити та й тицьнув коту в око. Але кіт таких жартів не любив. Він стрибнув розбійнику просто в обличчя, засичав, почав дряпатись. Розбійник страшенно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник надвір, а тут осел як хвицне його. А від галасу прокинувся й півень на сідалі та як крикне: «Кукуріку!»

Тікає розбійник щодуху, прибігає до отамана та й каже:

— Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилась довгими пазурами — всю пику подряпала, а в дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: «Розбишаку сюди!» То я ледве вирвався.

Відтоді розбійники боялись і близько підійти до свого дому. А наші четверо музикантів так уподобали те місце, що не захотіли більше нікуди йти.

{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}

← Попередня версія		Версія за 19:50, 19 вересня 2013
Рядок 70:		Рядок 70:

	{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}		{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}
−	{{~~Казка~~ про тварин}}	+	{{Казки про тварин}}

← Попередня версія		Версія за 06:47, 8 вересня 2013
Рядок 68:		Рядок 68:

	{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}
		+
		+	{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена. Там думав він стати вуличним музикою. От пройшов він трохи і бачить — лежить при дорозі пес гончак, висолопив язика і насилу дихає, наче після важкої гонитви.
-Осел його й питає:
+[[Осел]] його й питає:
 —    Агов, Хапку, чого ти так важко сопеш?
@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 —    Ох,— відповів пес,— старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?
-—    Знаєш що,— сказав осел,— я йду ось до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.
+—    Знаєш що,— сказав [[осел]],— я йду ось до Бремена, хочу там стати музикою. Гайда зі мною, то й ти влаштуєшся музикантом. Я гратиму на лютні, а ти битимеш у барабан.
-Пес радісно погодився, і  воші  пішли далі  разом.  Недовго  вони  йшли, коли дивляться — сидить при дорозі кіт, і такий сумний, наче три дні не їв нічого.
+[[Пес]] радісно погодився, і  воші  пішли далі  разом.  Недовго  вони  йшли, коли дивляться — сидить при дорозі кіт, і такий сумний, наче три дні не їв нічого.
-—    Ось і кіт-воркіт! — гукнув осел.— Гей, старий воркоте, що з тобою приключилося, чого насупився, наче середа на п'ятницю?
+—    Ось і [[кіт]]-воркіт! — гукнув осел.— Гей, старий воркоте, що з тобою приключилося, чого насупився, наче середа на п'ятницю?
 —    А чого ж мені веселому бути? — відповів кіт.— Постарів я, зуби затупились, уже радніший би на лежанці погрітися, ніж ганяти за мишами, от хазяйка, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.
@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 Півневі сподобалась рада, і вони вже учотирьох рушили далі.
-Але Бремен був далеко, за один день не дійти. Надвечір вони добулися до великого лісу і вирішили там переночувати. Осел і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.
+Але Бремен був далеко, за один день не дійти. Надвечір вони добулися до великого лісу і вирішили там переночувати. [[Осел]] і пес лягли під великим деревом, кіт заліз на гілля, а півень вилетів на самий вершечок, бо там почував себе найбезпечніше.
 Але перш ніж заснути, він пильно озирнувся на всі чотири боки, і йому видалося, ніби вдалині блимає світельце. Він гукнув до своїх товаришів, мовляв, десь тут недалеко є оселя, коли видно світло.
@@ Рядок 35: / Рядок 35: @@
 Пес додав, що на вечерю не завадило б кілька маслаків та трохи м'яса на них, і друзі вирушили в дорогу, туди, де блимало світло. Що ближче вони підходили, то все яснішало, більшало те світло, аж нарешті опинилися біля розбійницького дому — це тут так яскраво світилося.
-Осел, як найбільший серед них, підійшов до вікна  і  заглянув у дім.
+[[Осел]], як найбільший серед них, підійшов до вікна  і  заглянув у дім.
 —    Ну, сірий, що там видно? — запитав півень.
@@ Рядок 70: / Рядок 70: @@
 {{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}