Бідар і водяник (болгарська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: перейменував «Бідар і водяник (Болгарська народна казка)» на «Бідар і водяник (болгарська народна казка)»

2014-01-06T08:28:41Z

перейменував «Бідар і водяник (Болгарська народна казка)» на «Бідар і водяник (болгарська народна казка)»

Bogdana в 17:22, 14 грудня 2013

2013-12-14T17:22:49Z

Bogdan: перейменував «Бідар і водяник» на «Бідар і водяник (Болгарська народна казка)»

2013-11-19T15:02:11Z

перейменував «Бідар і водяник» на «Бідар і водяник (Болгарська народна казка)»

Bogdan в 15:04, 15 листопада 2013

2013-11-15T15:04:54Z

Bogdan в 15:02, 15 листопада 2013

2013-11-15T15:02:50Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:08:01Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-В одному селі жив старий дід. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?
+В одному селі жив старий [[дід]]. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?
-Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.
+Став [[чоловік]] на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.
 —	Що ти робиш?
@@ Рядок 33: / Рядок 33: @@
 —	Прийду!
-Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.
+Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив [[змій]].
-—	Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.
+—	Ти ще малий, і мій [[син]] ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.
-Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
+Коли це виповзає [[змій]]. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
 Прибігло перелякане бісеня до свого батька.
@@ Рядок 73: / Рядок 73: @@
 —	Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!
-Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.
+Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. [[Чоловік]] саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.
 —  Гей, нащо ти в’яжеш річку?
@@ Рядок 87: / Рядок 87: @@
 А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!
-Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.
+Водяник благав, а [[чоловік]] удавав, ніби не чує.
 —	Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!
@@ Рядок 99: / Рядок 99: @@
 Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.
-Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
+[[Чоловік]] рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
 Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови.
-—	Нащо ти мене міряєш? — питається	водяник.
+—	Нащо ти мене міряєш? — питається водяник.
-—	Дах моєї хати вкритий шкурами	чортів, треба	ще	покрити	один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
+—	Дах моєї хати вкритий шкурами	чортів, треба	ще покрити	один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
 Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.
+{{Чарівні казки}}
 {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 105: / Рядок 105: @@
 —	Нащо ти мене міряєш? — питається	водяник.
-—	Дах моєї хати вкритий шкурами	чортів, треба	ще	покрити	один
+—	Дах моєї хати вкритий шкурами	чортів, треба	ще	покрити	один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
 Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.

← Попередня версія		Версія за 15:02, 15 листопада 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	В одному селі жив старий дід. Вів був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав сукати мотузку. Так помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?

		+	Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.

		+	— Що ти робиш?
		+
		+	— Мотузку сукаю!
		+
		+	— Навіщо вона тобі?
		+
		+	—- Річку зв’язати!
		+
		+	— А нащо тобі її в’язати?
		+
		+	— Щоб додому віднести!
		+
		+	Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька — водяника.
		+
		+	— Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв’язати річку й віднести її до себе додому!
		+
		+	— Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!
		+
		+	Бісеня знову виринуло з води:
		+
		+	— Гей, ходи-но сюди!
		+
		+	— Що тобі ще треба?
		+
		+	— Забереш цю річку, як побореш мене!
		+
		+	— Поборемося, як прийдеш до мене в село!
		+
		+	— Прийду!
		+
		+	Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.
		+
		+	— Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,— сказав чоловік.
		+
		+	Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
		+
		+	Прибігло перелякане бісеня до свого батька.
		+
		+	— Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з’являється, дерева в лісі хиляться з ляку.
		+
		+	— То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!
		+
		+	У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.
		+
		+	— Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?
		+
		+	— Аби міцніша була!
		+
		+	— Навіщо тобі міцна мотузка?
		+
		+	— Щоб не порвалася, коли нестиму річку!
		+
		+	— Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!
		+
		+	— Кидай спершу ти, а тоді я!
		+
		+	Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку. Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.
		+
		+	— Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!
		+
		+	Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:
		+
		+	— Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!
		+
		+	— Справді? — запитав старий водяник.
		+
		+	— Атож. Йому залишилося тільки зв’язати річку.
		+
		+	— Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!
		+
		+	Узяв милицю — тук-тук, тук-тук — і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав’язати мотузку на постолах.
		+
		+	— Гей, нащо ти в’яжеш річку?
		+
		+	— Понесу її додому! —відповів чоловік.
		+
		+	— Але ж вона наша! — каже старий водяник.
		+
		+	— Що ж ми, зостанемося без домівки?
		+
		+	— Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть!
		+
		+	А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!
		+
		+	Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.
		+
		+	— Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!
		+
		+	— Що таке торба золота! Ще й нести її треба.
		+
		+	— Дам тобі дві торби і сам однесу! — обіцяє водяник.
		+
		+	— Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.
		+
		+	Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.
		+
		+	Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
		+
		+	Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочити. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника — від п’ятки здорової ноги аж до голови.
		+
		+	— Нащо ти мене міряєш? — питається водяник.
		+
		+	— Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один
		+
		+	куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.
		+
		+	Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і хода! Бідар узяв те золото і приніс додому.


	{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}		{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
	{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}		{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}