Біля райських воріт (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 07:44, 13 червня 2014

2014-06-13T07:44:20Z

Bogdana в 07:43, 13 червня 2014

2014-06-13T07:43:18Z

Kos Street King в 10:38, 25 вересня 2009

2009-09-25T10:38:33Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:07:32Z

1 версія

Нова сторінка

Біля райських воріт

Помер бідний гуцул з голоду, покинувши в пустій холодній колибі жінку й громадку малих дітей. Непомітно підійшов до райських воріт, але тут загородив йому дорогу святий Петро з пуком ключів у руках.

— А ти куди так розігнався, небоже? Не видиш, он заможніші за тебе йдуть.

Оглянувся гуцул і пізнав [[дід]]ича з сусіднього села, в якого торік косив сіно. Поклонився йому до самих ніг, але той дивився на нього бундючно згори, як і за життя. Далі стояв знайомий фабрикант, суддя і ще багато інших у дорогих хутрах, яких уперше побачив. Довелося гуцулові стати на самому кінці довгої черги.
На сторожі при брамі стали два ангели з огняними мечами в руках, і Петро почав впускати в рай по одній душі. Першим приступив суддя.

— Які маєш заслуги? — спитав небесний ключник.

— Я на своєму житті засудив сотні вільнодумців, бунтарів, але мушу сказати по правді, що був я часто несправедливий, засуджував гостріше, ніж дозволяв закон...

— Нічого, нічого,— перебив його скоро святий Петро,— з ними треба якнайгостріше. Будьте ласкаві, [[пан]]е, заходьте у рай.

Наступний відрекомендувався [[дід]]ич.

— А ви, [[пан]]е графе, чим прислужилися для царства небесного?

— Я тримав твердою рукою до останнього свого віддиху тисячі хлопів, що тільки й думали про бунт проти бога й [[пан]]а. Правда, часом мої гайдуки засікали одного-другого хама на смерть...

— А треба, треба час від часу для науки іншим. Шкода, що вас господь так скоро забрав з такої важливої позиції.

— Не журіться, [[пан]]е Петре, я залишив гідного наслідника. А втім — шістдесят років трудів для мене досить.

— А, тоді все в порядку. Прошу, [[пан]]е, в рай. Нарешті прийшла черга й до гуцула.

— А ти хто такий будеш? — спитав строго Петро, з недовір'ям приглядаючись до його обірваної одежини. — Я гуцул. З голоду помер.

Святий Петро відскочив від нього й для певності покликав легіон ангелів, щоб пильнували вхід у рай.

[[Категорія:Українські народні казки]]

← Попередня версія		Версія за 07:44, 13 червня 2014
Рядок 31:		Рядок 31:

	{{Казка про чоловіка}}		{{Казка про чоловіка}}
		+	{{Чарівні казки}}

	[[Категорія:Казки про панів]]		[[Категорія:Казки про панів]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Помер бідний гуцул з голоду, покинувши в пустій холодній колибі жінку й громадку малих дітей. Непомітно підійшов до райських воріт, але тут загородив йому дорогу святий Петро з пуком ключів у руках.
 — А ти куди так розігнався, небоже? Не видиш, он заможніші за тебе йдуть.
-Оглянувся гуцул і пізнав [[дід]]ича з сусіднього села, в якого торік косив сіно. Поклонився йому до самих ніг, але той дивився на нього бундючно згори, як і за життя. Далі стояв знайомий фабрикант, суддя і ще багато інших у дорогих хутрах, яких уперше побачив. Довелося гуцулові стати на самому кінці довгої черги.
+[[Файл:Біля райських воріт 300х200.jpg|left]]Оглянувся гуцул і пізнав [[дід]]ича з сусіднього села, в якого торік косив сіно. Поклонився йому до самих ніг, але той дивився на нього бундючно згори, як і за життя. Далі стояв знайомий фабрикант, суддя і ще багато інших у дорогих хутрах, яких уперше побачив. Довелося гуцулові стати на самому кінці довгої черги.
 На сторожі при брамі стали два ангели з огняними мечами в руках, і Петро почав впускати в рай по одній душі. Першим приступив суддя.
@@ Рядок 34: / Рядок 27: @@
 Святий Петро відскочив від нього й для певності покликав легіон ангелів, щоб пильнували вхід у рай.