Вдячна журавка (японська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:51, 8 січня 2014

2014-01-08T04:51:07Z

Bogdan в 15:35, 24 вересня 2013

2013-09-24T15:35:29Z

Bogdan: перейменував «Вдячна журавка» на «Вдячна журавка (японська народна казка)»

2013-09-24T15:30:41Z

перейменував «Вдячна журавка» на «Вдячна журавка (японська народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

2013-09-24T15:26:33Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Нова сторінка

@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 —    Хто ж це прийшов у таку заметшь?..
-Стара відчинила двері, дивиться — перед нею стоїть обсипана снігом дівчина.
+Стара відчинила двері, дивиться — перед нею стоїть обсипана снігом [[дівчина]].
 —    Я збилася з дороги. Будь ласка, прийміть мене хоч на одну ніч. Пересплю навіть у коморі.
@@ Рядок 39: / Рядок 39: @@
 Наступного ранку старий із старою, прокинувшись, побачили: вогонь уже розпалено, хату прибрано, сніданок зготовано. Все це зробила дівчина.
-—    Ой, яка ж ти моторна! —в один голос хвалили її старий та стара. Дівчина вклонилася їм до землі і сказала:
+—    Ой, яка ж ти моторна! —в один голос хвалили її старий та стара.[[ Дівчина]] вклонилася їм до землі і сказала:
 —    Я не маю ні батька, ні матері, ні сестри, ні брата. Будь ласка, прийміть мене до себе! Я залюбки на вас працюватиму.
@@ Рядок 49: / Рядок 49: @@
 —    Гаразд, доню. Зроблю все, що ти просиш. Старий продав на базарі дрова й купив ниток.
-Дівчина перенесла із сіней до комори ткацький верстат, припалий порохом, і затулила його ширмою.
+[[Дівчина]] перенесла із сіней до комори ткацький верстат, припалий порохом, і затулила його ширмою.
 —    Тільки про одне я вас прошу,—сказала вона. — Хоч би що сталося — сюди, коли я працюватиму, не заглядайте.
@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 Будь спокійна, не заглядатимемо.
-Дівчина зачинилася  в   коморі  й  узялася  до   ткання.   Звідти   долинав розмірений  перестук:   «Та-тах,   та-тах!   Та-тах,   та-тах!   Та-тах,   та-тах!»
+[[Дівчина]] зачинилася  в   коморі  й  узялася  до   ткання.   Звідти   долинав розмірений  перестук:   «Та-тах,   та-тах!   Та-тах,   та-тах!   Та-тах,   та-тах!»
 Видно, вміє ткати.
@@ Рядок 71: / Рядок 71: @@
 —    Яке гарне!
-Дивлячись на їхні радісні обличчя, дівчина сказала:
+Дивлячись на їхні радісні обличчя, [[дівчина]] сказала:
 —    Будь ласка, продайте його і ще купіть мені ниток.
@@ Рядок 97: / Рядок 97: @@
 —    Он як! Так то журавка! — мовив він, глянувши в щілину.
-Того вечора дівчина винесла з комори біле-білісіньке, твжке-тонісіньке полотно, поклала його перед господарями і, низько їм уклонившись, сказала:
+Того вечора [[дівчина]] винесла з комори біле-білісіньке, твжке-тонісіньке полотно, поклала його перед господарями і, низько їм уклонившись, сказала:
 —    Тату й мамо, я довго жила у вашій хаті. Я — та сама журавка, яку ви, тату, врятували того димового дня. Та ви побачили мене в моїй справжній подобі, і я не можу більше бути людиною. Бажаю вам щастя. Прощавайте!
-І дівчина вмить перетворилася у журавку, вибігла надвір і знялася в небо.
+І [[дівчина]] вмить перетворилася у журавку, вибігла надвір і знялася в небо.
 —    Кру-кру-кру! — закурликала вона і, покружлявши над хатою, полетіла світ за очі.
 {{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 {{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

← Попередня версія		Версія за 15:35, 24 вересня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Жили колись собі старий із старою. Були вони дуже бідні, але добрі й лагідні на вдачу.

		+	Якось поніс старий продавати дрова до міста. Та, як на лихо, з самого ранку пішов сніг, поля і гори вкрилися білою габою.

		+	— Шкода, що я вибрався до міста в таку негоду,— зітхнув старий, поглядаючи на небо.— Проте як не продам дров, то й жменьки рису на обід не зможу купити.
		+
		+	Та ради не було — і старий почвалав до міста.
		+
		+	Невдовзі він почув, що на рисовому полі, яке він саме проминав, щось несамовито лопотить.
		+
		+	«Що воно таке?» — подумав старий і підійшов до того місця, звідки долинав шум.
		+
		+	Дивиться — журавка б'ється в сильці.
		+
		+	— Зараз я тебе звільню! — сказав він і почав розмотувати мотузку. Незабаром журавка змахнула крилами і знялася в небо.
		+
		+	— Кру-кру-кру! — закурликала вона і, покружлявши над старим, звернула до гір.
		+
		+	— Вдруге не попадайся! — мовив старий і пішов своєю дорогою. Того дня, на превеликий свій подив, він продав геть усі дрова, тож повертався надвечір додому веселий та щасливий.
		+
		+	— Я продав усі дрова! Чуєш, стара? — похваливсй він жінці, а потім розповів, як урятував журавку.
		+
		+	— Добре зробив! — раділа стара.
		+
		+	Того ж таки вечора, коли стариш і стара погасили світло й збиралися облягатись, у двері хтось постукав.
		+
		+	— Хто ж це прийшов у таку заметшь?..
		+
		+	Стара відчинила двері, дивиться — перед нею стоїть обсипана снігом дівчина.
		+
		+	— Я збилася з дороги. Будь ласка, прийміть мене хоч на одну ніч. Пересплю навіть у коморі.
		+
		+	— Заходь, голубонько! — Стара провела дівчину до хати й додала: — Ми такі бідні, що й пристойної їжі та постелі не маємо. Одне добре — дрівець вистачає.
		+
		+	І стара підкинула у вогонь полінцят.
		+
		+	— Не клопочіться більше мною! Спасибі, що пустили переночувати. Ви мене просто врятували!
		+
		+	Наступного ранку старий із старою, прокинувшись, побачили: вогонь уже розпалено, хату прибрано, сніданок зготовано. Все це зробила дівчина.
		+
		+	— Ой, яка ж ти моторна! —в один голос хвалили її старий та стара. Дівчина вклонилася їм до землі і сказала:
		+
		+	— Я не маю ні батька, ні матері, ні сестри, ні брата. Будь ласка, прийміть мене до себе! Я залюбки на вас працюватиму.
		+
		+	— Ти хочеш стати нашою донькою? Яке ж то щастя нам на старість! Стали вони жити втрьох. Старі не могли натішитись своєю донькою: така вона була роботяща, добра й лагідна. Дбала про батька і матір, замітала хату, прала білизну, ходила в ліс по дрова. Якось звернулася вона до старого з такими словами:
		+
		+	— Тату, купіть мені ниток. Я хочу ткати полотно.
		+
		+	— Гаразд, доню. Зроблю все, що ти просиш. Старий продав на базарі дрова й купив ниток.
		+
		+	Дівчина перенесла із сіней до комори ткацький верстат, припалий порохом, і затулила його ширмою.
		+
		+	— Тільки про одне я вас прошу,—сказала вона. — Хоч би що сталося — сюди, коли я працюватиму, не заглядайте.
		+
		+	Будь спокійна, не заглядатимемо.
		+
		+	Дівчина зачинилася в коморі й узялася до ткання. Звідти долинав розмірений перестук: «Та-тах, та-тах! Та-тах, та-тах! Та-тах, та-тах!»
		+
		+	Видно, вміє ткати.
		+
		+	Еге ж, вона до всякої роботи зугарна.
		+
		+	Сидячи біля вогнища, старий і стара захоплено слухали, як стукотить верстат.
		+
		+	Два дні — від рання до смерку — забувши про їжу, дівчина ткала полотно. Увечері третього дня вона нарешті вийшла з комори.
		+
		+	— Тату й мамо, ось що я виткала!
		+
		+	Старий і стара взяли в руки біле як сніг полотно.
		+
		+	— Яке гарне!
		+
		+	Дивлячись на їхні радісні обличчя, дівчина сказала:
		+
		+	— Будь ласка, продайте його і ще купіть мені ниток.
		+
		+	Наступного дня старий здибався в місті з вельможею і, показавши йому свій крам, боязко спитав:
		+
		+	— Пане, вам не треба такого полотна?
		+
		+	— Чудове полотно, я беру його,— відповів вельможа й відрахував стільки грошей, що старий аж рота роззявив із подиву.
		+
		+	Накупивши ниток і подарунків, старий подався додому. Того вечора в хаті панувала радість, на столі з'явилися смачні наїдки. Вранці дівчина знову зачинилася в коморі, а через три дні показала старим виткане полотно — ще біліше, ще гарніше, ніж попереднє. Старий продав його в місті вельможі за дуже великі гроші.
		+
		+	— Добру дівчину послала нам доля, заживемо тепер, як люди!
		+
		+	— Правду кажеш, старий! Такої ткалі світ іще не бачив. Як мені хочеться зазирнути в комору, де вона працює!
		+
		+	— Не роби цього, стара! Хіба ж ти забула, як вона просила, щоб ми туди не заглядали й не ходили!
		+
		+	— Та я тільки оком кину,— сказала стара і, зиркнула крізь щілину між паперовими перегородками в комору, ойкнула. За верстатом стояла журавка і, вимахуючи крилами, ткала податно. Висмикувала дзьобом із крил пір'я й переплітала його з нитками.
		+
		+	— Старий, а йди-но сюди!..
		+
		+	Старий прибіг до старої зляканий — такий незвичайний був у неї голос.
		+
		+	— Он як! Так то журавка! — мовив він, глянувши в щілину.
		+
		+	Того вечора дівчина винесла з комори біле-білісіньке, твжке-тонісіньке полотно, поклала його перед господарями і, низько їм уклонившись, сказала:
		+
		+	— Тату й мамо, я довго жила у вашій хаті. Я — та сама журавка, яку ви, тату, врятували того димового дня. Та ви побачили мене в моїй справжній подобі, і я не можу більше бути людиною. Бажаю вам щастя. Прощавайте!
		+
		+	І дівчина вмить перетворилася у журавку, вибігла надвір і знялася в небо.
		+
		+	— Кру-кру-кру! — закурликала вона і, покружлявши над хатою, полетіла світ за очі.
	{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}		{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}

	{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}		{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

← Попередня версія	Версія за 15:30, 24 вересня 2013
(Немає відмінностей)