Вдячний дідусь (китайська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 20:07, 7 січня 2014

2014-01-07T20:07:48Z

Bogdan в 14:45, 31 серпня 2013

2013-08-31T14:45:28Z

Bogdan: перейменував «Вдячний дідусь» на «Вдячний дідусь (китайська народна казка)»

2013-08-29T18:42:06Z

перейменував «Вдячний дідусь» на «Вдячний дідусь (китайська народна казка)»

Bogdan в 17:57, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:57:09Z

Bogdan в 17:33, 29 серпня 2013

2013-08-29T17:33:40Z

Bogdan: Створена сторінка: Ж нла колись у селі дівчинка, яку зва¬ли Лі Жуй. Батько в неї помер, коли вона була зовсім м...

2013-08-26T15:40:37Z

Створена сторінка: Ж нла колись у селі дівчинка, яку зва¬ли Лі Жуй. Батько в неї помер, коли вона була зовсім м...

Нова сторінка

Ж нла колись у селі дівчинка, яку зва¬ли Лі Жуй. Батько в неї помер, коли вона була зовсім маленька. От і залиши¬лася вона вдвох з матір’ю. Жили дуже бідно, але дівчинка із самого малечку привчилася до роботи. Спочатку допомагала вдома матері, а коли трохи під¬росла, почала щодня ходити в гори: збирала хмиз, носила його на базар, а на вторговані гроші купляла рис та деякі інші харчі. Так вони й жили.
Якось вона взяла сокиру та коромисло і пішла в ліс. Несподівано почався дощ. Лі Жуй сховалася під крислатим деревом. Але дощ лив мов із відра, і ве¬ликі краплини, стікаючи по листі, невдовзі стали падати дівчинці на голову, промочили її благенький одяг. Лі Жуй змерзла й побігла в глиб лісу, щоб десь там знайти кращий захисток.
Раптом на галявині вона побачила невеличкий будинок. Там стояло ліж¬ко, стіл, стільці і шафа з харчами. Дівчинці дуже хотілося їсти. Але в будинку нікого не було, а сама вона не насмілилась брати чуже. «Я тут захисток від дощу знайшла, як же після цього ще й їжу брати, не спитавши дозволу?» — подумала вона.
Лі Жуй оглянула кімнату й помітила, що стіл укритий товстим шаром нилюки, а на підлозі повно сміття. Засукала рукави і взялася до роботи.
Витерла стіл та стільці так, що вони аж заблищали, підмела підлогу. Ледве-но закінчила роботу, як відчинились двері і до кімнати зайшов сивобородий дідусь. Він ласкаво привітався, поставив на стіл їжу і запросив дівчинку по¬обідати разом з ним.
Наївшись, дівчинка з вдячністю подивилась на дідуся. їй хотілося зробити для нього щось приємне, і вона спитала:
— Дідусю, борода у вас виросла така довга, чи не заважає вона вам? Дозвольте, я її підстрижу.
— Підстрижи, моя люба.
Лі Жуй підкоротила бороду, зібрала обстрижене волосся і хотіла його викинути, але дідусь застеріг її:
— Не викидай, це дуже цінна річ.
Дівчинка згорнула волосся в хустку й віддала старому.
Коли дощ припинився і небо проясніло, Лі Жуй стала прощатися з діду¬сем.
— Шкода відпускати таку роботящу помічницю,— сказав дідусь,— але ти мусиш повернутися до матері, вона чекає на тебе. Хотілося б подарувати тобі що-небудь. Візьми хоча б обстрижене волосся.
«Навіщо воно мені?» — подумала дівчинка.
— Бери,— з нього матимеш немалу користь.
Щоб дідусь не образився, Лі Жуй взяла вузлик і пішла.
Дома вона про все розповіла матері.
— А дай-но мені подивитись,— сказала мати.
Дівчинка розгорнула хустку... Замість волосся там лежав чудовий блис¬кучий шовк.
Мати почала прясти той шовк, з її рук виходила тонка нескінченна нитка. Лі Жуй носила ті нитки на базар, і в неї їх виривали з рук, навіть не торгую¬чись.
Відтоді мати щодня сідала до прядки, а дочка ходила на базар, і вони за¬були, що таке нужда.

@@ Рядок 46: / Рядок 46: @@
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}
 {{Казка про батьків та дітей}}
-{{Казка про діда та бабу}}
+[[Категорія:Казки про діда і бабу]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жила колись у селі дівчинка, яку звали Лі Жуй. Батько в неї помер, коли вона була зовсім маленька. От і залишилася вона вдвох з матір’ю. Жили дуже бідно, але дівчинка із самого малечку привчилася до роботи. Спочатку допомагала вдома матері, а коли трохи підросла, почала щодня ходити в гори: збирала хмиз, носила його на базар, а на вторговані гроші купляла рис та деякі інші харчі. Так вони й жили.
+Жила колись у селі дівчинка, яку звали Лі Жуй. [[Батько]] в неї помер, коли вона була зовсім маленька. От і залишилася вона вдвох з матір’ю. Жили дуже бідно, але дівчинка із самого малечку привчилася до роботи. Спочатку допомагала вдома матері, а коли трохи підросла, почала щодня ходити в гори: збирала хмиз, носила його на базар, а на вторговані гроші купляла рис та деякі інші харчі. Так вони й жили.
 Якось вона взяла сокиру та коромисло і пішла в ліс. Несподівано почався дощ. Лі Жуй сховалася під крислатим деревом. Але дощ лив мов із відра, і великі краплини, стікаючи по листі, невдовзі стали падати дівчинці на голову, промочили її благенький одяг. Лі Жуй змерзла й побігла в глиб лісу, щоб десь там знайти кращий захисток.
@@ Рядок 9: / Рядок 9: @@
 Витерла стіл та стільці так, що вони аж заблищали, підмела підлогу. Ледве-но закінчила роботу, як відчинились двері і до кімнати зайшов сивобородий дідусь. Він ласкаво привітався, поставив на стіл їжу і запросив дівчинку пообідати разом з ним.
-Наївшись, дівчинка з вдячністю подивилась на дідуся. їй хотілося зробити для нього щось приємне, і вона спитала:
+Наївшись, дівчинка з вдячністю подивилась на [[дід]]уся. їй хотілося зробити для нього щось приємне, і вона спитала:
 —	Дідусю, борода у вас виросла така довга, чи не заважає вона вам? Дозвольте, я її підстрижу.
@@ Рядок 37: / Рядок 37: @@
 Дівчинка розгорнула хустку... Замість волосся там лежав чудовий блискучий шовк.
-Мати почала прясти той шовк, з її рук виходила тонка нескінченна нитка. Лі Жуй носила ті нитки на базар, і в неї їх виривали з рук, навіть не торгуючись.
+[[Мати]] почала прясти той шовк, з її рук виходила тонка нескінченна нитка. Лі Жуй носила ті нитки на базар, і в неї їх виривали з рук, навіть не торгуючись.
 Відтоді мати щодня сідала до прядки, а дочка ходила на базар, і вони забули, що таке нужда.
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 {{Китайські народні казки українською мовою}}
 {{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

← Попередня версія		Версія за 17:57, 29 серпня 2013
Рядок 40:		Рядок 40:

	Відтоді мати щодня сідала до прядки, а дочка ходила на базар, і вони забули, що таке нужда.		Відтоді мати щодня сідала до прядки, а дочка ходила на базар, і вони забули, що таке нужда.
		+
		+
		+
		+	{{Китайські народні казки українською мовою}}
		+	{{Китайські народні казки (Веселка,1991)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Ж нла колись у селі дівчинка, яку зва¬ли Лі Жуй. Батько в неї помер, коли вона була зовсім маленька. От і залиши¬лася вона вдвох з матір’ю. Жили дуже бідно, але дівчинка із самого малечку привчилася до роботи. Спочатку допомагала вдома матері, а коли трохи під¬росла, почала щодня ходити в гори: збирала хмиз, носила його на базар, а на вторговані гроші купляла рис та деякі інші харчі. Так вони й жили.
+Жила колись у селі дівчинка, яку звали Лі Жуй. Батько в неї помер, коли вона була зовсім маленька. От і залишилася вона вдвох з матір’ю. Жили дуже бідно, але дівчинка із самого малечку привчилася до роботи. Спочатку допомагала вдома матері, а коли трохи підросла, почала щодня ходити в гори: збирала хмиз, носила його на базар, а на вторговані гроші купляла рис та деякі інші харчі. Так вони й жили.
-Якось вона взяла сокиру та коромисло і пішла в ліс. Несподівано почався дощ. Лі Жуй сховалася під крислатим деревом. Але дощ лив мов із відра, і ве¬ликі краплини, стікаючи по листі, невдовзі стали падати дівчинці на голову, промочили її благенький одяг. Лі Жуй змерзла й побігла в глиб лісу, щоб десь там знайти кращий захисток.
-Раптом на галявині вона побачила невеличкий будинок. Там стояло ліж¬ко, стіл, стільці і шафа з харчами. Дівчинці дуже хотілося їсти. Але в будинку нікого не було, а сама вона не насмілилась брати чуже. «Я тут захисток від дощу знайшла, як же після цього ще й їжу брати, не спитавши дозволу?» — подумала вона.
+Якось вона взяла сокиру та коромисло і пішла в ліс. Несподівано почався дощ. Лі Жуй сховалася під крислатим деревом. Але дощ лив мов із відра, і великі краплини, стікаючи по листі, невдовзі стали падати дівчинці на голову, промочили її благенький одяг. Лі Жуй змерзла й побігла в глиб лісу, щоб десь там знайти кращий захисток.
 Лі Жуй оглянула кімнату й помітила, що стіл укритий товстим шаром нилюки, а на підлозі повно сміття. Засукала рукави і взялася до роботи.
-Витерла стіл та стільці так, що вони аж заблищали, підмела підлогу. Ледве-но закінчила роботу, як відчинились двері і до кімнати зайшов сивобородий дідусь. Він ласкаво привітався, поставив на стіл їжу і запросив дівчинку по¬обідати разом з ним.
 Наївшись, дівчинка з вдячністю подивилась на дідуся. їй хотілося зробити для нього щось приємне, і вона спитала:
 —	Дідусю, борода у вас виросла така довга, чи не заважає вона вам? Дозвольте, я її підстрижу.
 —	Підстрижи, моя люба.
 Лі Жуй підкоротила бороду, зібрала обстрижене волосся і хотіла його викинути, але дідусь застеріг її:
 —	Не викидай, це дуже цінна річ.
 Дівчинка згорнула волосся в хустку й віддала старому.
-Коли дощ припинився і небо проясніло, Лі Жуй стала прощатися з діду¬сем.
 —	Шкода відпускати таку роботящу помічницю,— сказав дідусь,— але ти мусиш повернутися до матері, вона чекає на тебе. Хотілося б подарувати тобі що-небудь. Візьми хоча б обстрижене волосся.
 «Навіщо воно мені?» — подумала дівчинка.
 —	Бери,— з нього матимеш немалу користь.
 Щоб дідусь не образився, Лі Жуй взяла вузлик і пішла.
 Дома вона про все розповіла матері.
 —	А дай-но мені подивитись,— сказала мати.
-Дівчинка розгорнула хустку... Замість волосся там лежав чудовий блис¬кучий шовк.
-Мати почала прясти той шовк, з її рук виходила тонка нескінченна нитка. Лі Жуй носила ті нитки на базар, і в неї їх виривали з рук, навіть не торгую¬чись.
+Дівчинка розгорнула хустку... Замість волосся там лежав чудовий блискучий шовк.
-Відтоді мати щодня сідала до прядки, а дочка ходила на базар, і вони за¬були, що таке нужда.