Kos Street King в 10:48, 25 вересня 2009

2009-09-25T10:48:17Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T15:56:12Z

1 версія

Нова сторінка

Голка

За часів [[пан]]а Кановського був у єго селі шляхтич, котрого звали Мандрихович. І був у тім селі комісар гоноровий. Коли переходив хто або переїжджав коло Мандриховичів, то він ніде і ніколи шапки не знімав. Отже це так обурило [[пан]]а комісара, що зі злості наказав усіх шляхтичів зі села вигнати. Пішов шляхтич з жінкою і з дітьми у комірне і гадає:
- Я поїду аж до [[пан]]а Кановського і поскаржуся, що [[пан]] комісар зі мною таке зло зробив.
Одного дня сів шляхтич на кобилку, котру Кульбакою звав, і поїхав до [[пан]]а Кановського. Не застав єго вдома, то мусив їхати у поле навпроти [[пан]]а. Коли вже побачив, що [[пан]] Кановський під'їжджає, причепив свою кобилку за кущ, а сам прикляк на дорозі і чекає на [[пан]]а Кановського. Бо то був такий звичай: хто мав якусь просьбу до [[пан]]а, то мусив клякнути. І тут кричить шляхтич [[пан]]у. Наказав [[пан]] Кановський стримати повоз і не питається шляхтича, що ему потрібно, а лише питає:
- Що ти за один?
Відповідає шляхтич, що він вірний підданий [[пан]]а Кановського (мусить так казати).
- А маєш ти голку? - запитав єго [[пан]].
А шляхтич відповів, що не знає, що ему на то сказати, бо таки голки не мав, і не навіщо вона ему. А [[пан]] каже до него:
- Ти є вірний мій підданий, та ще й до того шляхтич. А якби у тебе щось порвалося то чим ти то зашиєш? Будеш дірами світити?
Наказав [[пан]] козакам покласти єго і дати єму двадцять кнутів, аби собі добре запам'ятав і наказав ще двадцять добавити. А коли козаки били, [[пан]] приповідав, що то не він б'є, що то ще єго батько казав дурних учити і на розум доводити: якщо щось порветься, то треба зашити. І на тому кінець. А Мандрихович побитий встав, сідає на свою кобилку і їде з великим дарунком до себе додому, що дістав від [[пан]]а Кановського. Приїхав додому, не має що їсти — зарізав корову. Розповів жінці про те, що сталося, і каже, що нині наука усього вимагає, і він повинен також щось думати, аби жити на світі. Виїхав з того села шляхтич і найняв собі помешкання у селі неподалік двору [[пан]]а Кановського. Довідався шляхтич, що [[пан]] Кановський має такий звичай, що кожної суботи їде півтора милі до каплиці до лісу, аби там помолитися Господу Богу за ті вчинки, які за весь цей тиждень учинив. У п'ятницю ввечері шляхтич також вибирається до тієї каплички (бо зранку він так швидко до неї не потрапить). В суботу зранку шляхтич вже біля каплиці, вдягнений у гарний жу[[пан]], у шляхтицькій шапці на голові, ходить по дорозі і чогось чекає. Аж тут над'їжджає карета, запряжена чотирма кіньми, і зупиняється недалеко від каплички. Дивиться шляхтич, а з карети вилізає дуже бідний [[дід]] і йде до каплиці. Клякнув перед образом і молиться Богу. Йде і шляхтич до каплиці і копнув трохи [[дід]]а у бік, а сам клякнув перед образом і також молиться Богу:
- Боже всемогутній, дай здоров'я нашому [[пан]]у Кановському, аби сто літ прожив, аби був мудрий, аби був славнішим від усіх [[пан]]ів, аби дав єму такий сон, який розповість єму, як я бідую, що мене той комісар вигнав із села задарма і на біду пустив, а наш ясновельможний [[пан]] про це не знає. Помолився, поцілував святий хрест і пішов геть. По дорозі закурив цигарку, і ходить поблизу каплиці. А карета від'їхала тим часом у долину, і її вже не було видно. Через хвилину виходить і [[дід]] з каплиці, а [[пан]] шляхтич відразу до [[дід]]а і питає, чи він має голку. [[Дід]] відповідає скромно, що він її не має, а шляхтич і каже:
- Ти смієш дорогами нашого [[пан]]а Кановського з такими латками ходити? Та й почав гаратати палицею [[дід]]а. Б'є і приповідає, що то не він б'є [[дід]]а, а то батько [[пан]]а Кановського казав таких дурнів учити і на розум наставляти: якщо щось порветься, то потрібно зашити. Побив добре [[дід]]а і так єго на дорозі бідного і залишив. А карета чекала на дорозі свого [[пан]]а — щось він так довго не приходить. Повернули коні, приїжджають до каплиці і застали там [[пан]]а побитого. Хто так [[пан]]а (чи там [[дід]]а) побив, він не хоче сказати (він знає, що то шляхтич, але ему було стидно). Посадили [[пан]]а на повоз і привезли єго до двора. Пішла чутка селом, що [[пан]] дуже хворий, а на шляхтичу аж шкіра застигає про думку, що ему за це буде, коли [[пан]] одужає... А за кілька днів стало [[пан]]у легше, і він запитує своїх слуг, чи не знають вони, де мешкає шляхтич Мандрихович. Довідалися слуги, де він мешкає, і наказав [[пан]] відразу ему прийти до двора (буде винагорода!) Приходить він до двора, дали знати [[пан]]ові, що вже шляхтич прийшов. [[Пан]] наказав до покою ему прийти. [[Пан]] ще лежав на ліжку, кава стояла коло него на столі, відразу піднявся, коли тільки Мандрихович зайшов до покоїв, і питається шляхтича, хто він такий буде. Шляхтич каже:
- Я вірний підданий [[пан]]а Кановського.
[[Пан]] питає, чи не сталося ему щось злого. А шляхтич відповідає, що комісар вигнав єго з села і з землі, і з хати його.
- А ти що на це? - питає [[пан]].
- Я поїхав до [[пан]]а ясновельможного на скаргу.
- А [[пан]] що?
– [[Пан]] казали мене покласти і в дві ставки по двадцять кнутів побити.
- За що? — питає [[пан]].
А Мандрихович відповідає:
- За якусь голку.
- Ну а хто ж тебе бив за якусь голку?
- [[Пан]]ські козаки. А [[пан]] приповідали, що то не він б'є, а що їхній батько казав дурних учити і на розум наставляти: якщо щось порветься, то треба зашити. А [[пан]] запитує шляхтича, чи він не робив сам хоч раз так.
А шляхтич відповідає:
- Так, робив. У лісі біля каплиці побачив [[дід]]а, котрий голки не мав, і побив єго добре і примовляв, що це ще батько [[пан]]а Кановського так казав дурних вчити і на розум наставляти: якщо щось порветься, то треба зашити.
- А тобі щось з того було?
- Ні, нічого, - відповідає шляхтич.
- Тоді йди додому, а по обіді прийдеш, візьмеш дві [[пан]]ські корови, та ще одну за те, що свою зарізав, і того ж самого дня повертайся на свою землю, у своє село. Довідався про те комісар і так засумував, що так тому бідному повезло, що ему [[пан]] усе подарував. А тим часом господарює шляхтич вже кілька місяців на своїй землі. Одного дня виганяють всіх людей у ліс по дрова для ксьондза. Поїхали люди, поїхав і комісар і шляхтич. На дорозі зустрілися шляхтич із комісаром та й перший запитує:
- Чи має [[пан]] голку при собі?
Комісар відповідає, що жодних голок при собі не має, бо вони ему не потрібні.
Тоді шляхтич і говорить:
- Ти такий гоноровий [[чоловік]], йдеш до лісу, а якщо зачепишся до дерева, і тобі щось урветься, чим зашиєш?
І стягнув [[пан]]а комісара з коней і так добре ему нагаратав, що той далі вже не міг іти. Побачили люди, що кінь [[пан]]а комісара сам ходить по лісі, і здивувалися, почали шукати. Знайшли єго побитим, окровавленого, ледве живого. Поклали єго на возі й привезли додому. Через кілька днів, коли комісару стало легше, поїхав він до [[пан]]а Кановського скаржитися, що єго без причини побили. А [[пан]] питає:
- А що він говорив, коли так бив?
Комісар відповідає, що той говорив якісь слова, що нібито то не він б'є, а батько [[пан]]а Кановського.
- А ти що на то відповів?
- Та казав, що мені голки зовсім не потрібно.
Знову говорить [[пан]] до комісара:
- А ти до школи ходив? Науку про голку знаєш? (хоча добре [[пан]] знав, яку науку
- Ні, ясновельможний [[пан]]е. Науки тої не мав. Подивився на него [[пан]] та й каже:
- Отже ж, щоби знав, що шляхтич Мандрихович, як найученшшй професор, добре каже: як порветься, то треба зашити. І треба зараз ему нагороду дати.
І потому [[пан]] призначив шляхтичу Мандриховичу нагороду: в на чотири дукати щомісяця підвищив ему пенсію за добру науку. Кінець.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році.
Стиль запису збережено.

[[Категорія:Українські народні казки]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 Голка
@@ Рядок 45: / Рядок 51: @@
 Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Кіндрата Сторожука, в 1894 році.
 Стиль запису збережено.

Голка (українська народна казка) - Історія редагувань

Kos Street King в 10:48, 25 вересня 2009

Snak: 1 версія