Bogdan: перейменував «Гусгекова біда(польська народна казка)» на «Гусгекова біда (польська народна казка)»

2013-11-01T15:22:58Z

перейменував «Гусгекова біда(польська народна казка)» на «Гусгекова біда (польська народна казка)»

Bogdan: перейменував «Гусгекова біда» на «Гусгекова біда(польська народна казка)»

2013-11-01T15:21:02Z

перейменував «Гусгекова біда» на «Гусгекова біда(польська народна казка)»

Bogdan в 16:46, 29 жовтня 2013

2013-10-29T16:46:56Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...

2013-10-29T15:04:06Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...

Нова сторінка

← Попередня версія		Версія за 16:46, 29 жовтня 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Коли це було, ніхто вже гаразд цього і не знає. Жили в селі Високому два брати. Старшого брата звали Кароль, меншого — Густек.
		+
		+	Старший брат жив у гарному мурованому будинку, мав велике господарство, кілька пар коней, чимало худоби, тримав двох наймитів і наймичку.
		+
		+	А Густек жив у глиняній халупі, мав лише клаптик поля, та й те на пагорбі, геть усе всипне камінням. Коняка в Густека була тільки одна, ще й сліпа на одне око, і до того ж ледве ноги тягла.
		+
		+	Не диво, що Густекові діти завжди були голодні. Як його нагодуєш таку сім’ю, коли п’ятеро просять їсти?
		+
		+	І в господарстві Густекові не щастило: то корова здохне, то свиня, а то раптом перестануть нестися кури, хоч голодні дітлахи щодня чекають не дочекаються тих яєць.
		+
		+	Тяжку Густекову долю знали в усьому селі. Якщо комусь не велося в господарстві, завжди казали:
		+
		+	— Не інакше, як Густекова біда на нього напала.
		+
		+	Деякі жаліли Густека:
		+
		+	— Шкода чоловіка! Працює як віл, а нічого не має.
		+
		+	А дехто тільки рукою махав:
		+
		+	— Ет, нічого не вдієш! Так уже йому судилося!
		+
		+	Найменше жалів Густека його брат Кароль, зажерливий і скупий. Завжди він бурчав, завжди нарікав: серце в нього було лихе й безжалісне.
		+
		+	Не раз, було, їде Кароль на ярмарок парою ситих коней, а Густек плентається пішки. Та брат-багач задере голову, одвернеться й промине його, ніби й не бачить.
		+
		+	Часом Густек заходив до брата щось позичити, але той ніколи нічого йому не давав. То хліб, мовляв, іще не вимолочений, то борошно ще не привезли з млина, то гроші саме комусь позичив... Перестав Густек до нього й заходити.
		+
		+	Якось вертався Густек з базару. Проходить повз братову хату, а вона сяє вогнями. На подвір’ї гримить музика — ген луна розлягається.
		+
		+	Згадав Густек, що сьогодні день народження Кароля. Забув про всі кривди й вирішив зайти до брата.
		+
		+	Заходить, а музика як гримне назустріч! Уздовж усього подвір’я стоять довжелезні столи, на них миски із свининою, курятиною, гусятиною. Навколо столів снують наймити, раз у раз приносять дзбани з пивом.
		+
		+	Побіг наймит сказати господареві, що до нього брат завітав, але Кароль не вийшов назустріч, не запросив Густека до столу, а звелів наймитові одвести брата на кухню.
		+
		+	Мало не заплакав Густек, хотів уже був піти, коли бачить: на столі в кухні стоять різні страви, а від них такі смачні пахощі линуть, аж дух забиває! І так схотілося Густекові їсти, що й сказати не можна Схопив він кістку, що перша трапила йому на очі, й вибіг на подвір’я.
		+
		+	Сів за стодолою й давай обгризати кістку. На тій кістці — ні м’яса, ні жиру. Та голодний Густек допався до неї, аж засвистіло.
		+
		+	Раптом бачить: стоїть перед ним якась постать. Тонка, мов лозинка, голова завбільшки з горіх, а ноги наче соломинки. Людина — не людина.
		+
		+	— Ти хто така? — злякано спитав Густек.
		+
		+	— Я твоя біда! — тоненько запищала потвора.— Дай і мені трохи погризти кістку, бо з голоду пропадаю.
		+
		+	— Ти ж бачиш,— каже Густек,— тут і гризти нема чого.— Хіба що залізеш усередину.
		+
		+	— Залізу! Бачиш, яка я топка!
		+
		+	І біда враз шугнула в кістку. Незабаром Густек почув як вона жадібно там цмокає.
		+
		+	«Ой! — думає Густек.— Як же ти надокучила мені, бридка потворо! Скільки років просиділа в мене на шиї! Але тепер я знаю, що зроблю!»
		+
		+	Вийняв він ножа з кишені, відчахнув гілку з тополі, зробив затичку й запхнув у кістку. Ще й каменем прибив зверху. Біда запищала й запросилася, щоб він її відпустив. А Густек і слухати не хоче.
		+
		+	— Сиди отут, почваро! — каже.— Довго ти мене мучила; нехай я хоч трохи тепер відпочину.
		+
		+	Мерщій пішов до тину й закопав кістку під кущем бузку.
		+
		+	Відтоді Густекові справи пішли на краще. Корови стали давати більше молока, свині росли, мов із води, кури неслися щодня. Навіть коняка, слііта на одне око — і та ожила й почала брикати.
		+
		+	Потроху вибився Густек із злиднів. Навіть пару коней купив і збудував дім замість своєї мазанки.
		+
		+	Старший брат поглядав на Густека заздрим оком. Лихий він був чоловік, немилосердний і нікому не бажав добра.
		+
		+	Нарешті не витримав, пішов до меншого брата й заходився хитро випитувати, чому той забагатів.
		+
		+	Густек розповів братові все як було. А Кароль слухав і думав собі: «Ні, брате, не будеш ти рівний зі мною! Вже я подбаю, звільню твою біду, хай вона знову тобі на шию сяде».
		+
		+	Попрощався Кароль з братом, подався додому і давай копати під кущем бузку біля тину. Вирив кістку й питає:
		+
		+	— Густекова бідо, ти тут?
		+
		+	— Тут, тут, випусти мене, чоловіче добрий!
		+
		+	Кароль витяг затичку з кістки, а біда як кинеться йому на шию, як стисне, як запищить!
		+
		+	— Мій любий, мій дорогий! Не покину тебе довіку, до самої смерті!
		+
		+	Злякався Кароль, почав скидати із себе біду, але де там! Вчепилася
		+
		+	так, що й не відірвеш!
		+
		+	Він бігцем до хати й чує: сіло йому щось на спину й дутттить, важче й важче. І така його втома змагає, наче він цілісінький день працював.
		+
		+	Не встиг Кароль відпочити. Тільки-но зібрався йти в поле до орачів, коли чує: біжить пастух і гукає, що найкраща його корова загрузла в трясовині. Побіг багач, притьмом скликав людей; насилу витягли напівживу корову.
		+
		+	Тільки повернувся додому, бачить: жінка біжить і гукає з плачем, що одна з трьох свиней зламала ногу. Довелося ту свиню дорізати.
		+
		+	Отак і почала хазяйнувати Густекова біда в багачевій хаті. Гипула його худоба, падали коні, вітер зривав дах, ламалися вози в дорозі.
		+
		+	Незабаром усе багатство наче водою змило. Тільки вітер свистів у холодній печі та, погукуючи, танцювала біда в порожній коморі.
		+
		+	На подвір’ї стояла пара сухоребрих шкап, і порався біля них висхлий, як тріска, Кароль, колись такий багатий і скупий.
		+
		+	А Густек порядкував у своїй господі гарно й розумно. Він пам'ятав, як колись бідував, і помагав усім біднякам, що приходили до нього. За це люди любили й шанували його.
		+
		+	Густек дожив до глибокої старості. А коли вмирав, заповів дітям, щоб жили чесно, працювали в згоді й помагали всім, кого спіткає біда та злидні.
		+
		+


	{{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}}		{{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}}
	{{Шаблон:Казки з книги Польські народні казки (Веселка,1980)}}		{{Шаблон:Казки з книги Польські народні казки (Веселка,1980)}}

Гусгекова біда (польська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan: перейменував «Гусгекова біда(польська народна казка)» на «Гусгекова біда (польська народна казка)»

Bogdan: перейменував «Гусгекова біда» на «Гусгекова біда(польська народна казка)»

Bogdan в 16:46, 29 жовтня 2013

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...