Де взялися запорожці (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 11:14, 2 травня 2014

2014-05-02T11:14:56Z

Bogdana в 10:09, 2 травня 2014

2014-05-02T10:09:14Z

Bogdana в 10:07, 2 травня 2014

2014-05-02T10:07:54Z

Bogdana в 10:05, 2 травня 2014

2014-05-02T10:05:15Z

Bogdana в 09:57, 2 травня 2014

2014-05-02T09:57:29Z

Kos Street King в 11:24, 25 вересня 2009

2009-09-25T11:24:20Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T15:56:19Z

1 версія

Нова сторінка

ДЕ ВЗЯЛИСЯ ЗАПОРОЖЦІ

Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
— Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..
— Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму!
— А,— каже подорожній,— так ти он яка...
Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:
— Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!
— Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?
— Та так,— каже хлопець.— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
— Ану ж, гукни на їх ти.
Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби...
От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців:
— Ану, заверніть того [[чоловік]]а до мене. Пішли, гукають:
— Іди, отаман кличе!
Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:
— Не хоче,— кажуть.
— Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
— Грізно звелів отаман, йди до нього.
Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:
— Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
— А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.
— Повісити його на коров'яці,— каже отаман.
— Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього.
— Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.
Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.

[[Категорія:Українські народні казки]]

← Попередня версія		Версія за 10:09, 2 травня 2014
Рядок 1:		Рядок 1:
−	~~[[Категорія:українська народна казка]]~~
−
−	~~[[Категорія:Казки про чоловіка]]~~
−
	Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:		Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:

← Попередня версія		Версія за 10:07, 2 травня 2014
Рядок 74:		Рядок 74:
	[[Категорія:українська народна казка]]		[[Категорія:українська народна казка]]

−	{{~~Казки~~ про чоловіка}}	+	{{Казка про чоловіка}}

@@ Рядок 7: / Рядок 7: @@
 — А,— каже подорожній,— так ти он яка...
-Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
+[[Файл:Козак Грай 292х402.png|left]]Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
 З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати.
@@ Рядок 34: / Рядок 34: @@
 От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
-Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців:
+Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася.[[Файл:Козак смышний 253х283.jpg|left]] Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців:
 — Ану, заверніть того [[чоловік]]а до мене. Пішли, гукають:

@@ Рядок 17: / Рядок 17: @@
 А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла.
-Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша.
+Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї [[син]], та такий же хороший, як та голова була хороша.
- От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі.
+От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі.
- Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:
+Дівчинин [[хлопець]], хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин [[хлопець]], і каже:
 — Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
@@ Рядок 28: / Рядок 28: @@
 — Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?
-— Та так,— каже хлопець.— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
+— Та так,— каже [[хлопець]].— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
 Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
@@ Рядок 60: / Рядок 60: @@
 — А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
-А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.
+А раз якось-то дуже провинився один [[хлопець]] перед усіма скотарями.
 — Повісити його на коров'яці,— каже отаман.
@@ Рядок 71: / Рядок 71: @@
 Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.

@@ Рядок 3: / Рядок 3: @@
 [[Категорія:Казки про чоловіка]]
-ДЕ ВЗЯЛИСЯ ЗАПОРОЖЦІ
+Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:
 — Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..
 — Ні,— каже,— воювала я та й ще воюватиму!
 — А,— каже подорожній,— так ти он яка...
 Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,— такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.
 З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:
 — Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.
 Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!
 — Ну,— кажуть,— як же ми будемо обирати?
 — Та так,— каже хлопець.— Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.
 Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:
 — Ану ж, гукни на їх ти.
 Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби...
 От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.
 Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь [[чоловік]], а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий [[чоловік]] — величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де [[чоловік]] той іде, а сам гука на хлопців:
 — Ану, заверніть того [[чоловік]]а до мене. Пішли, гукають:
 — Іди, отаман кличе!
 Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:
 — Не хоче,— кажуть.
 — Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:
 — Грізно звелів отаман, йди до нього.
 Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:
 — Ступай,— каже,— невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!
 Гадюка впала на землю та й поповзла геть.
 — А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.
 А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.
 — Повісити його на коров'яці,— каже отаман.
 — Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього.
 — Вішайте, та й годі,— відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,— кажуть,— і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.
 – Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.
 Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.