Диво у млині (польська народна казка) - Історія редагувань

Bogdan: перейменував «Диво у млині(польська народна казка)» на «Диво у млині (польська народна казка)»

2013-11-01T15:23:34Z

перейменував «Диво у млині(польська народна казка)» на «Диво у млині (польська народна казка)»

Bogdan: перейменував «Диво у млині» на «Диво у млині(польська народна казка)»

2013-11-01T15:21:10Z

перейменував «Диво у млині» на «Диво у млині(польська народна казка)»

Bogdan в 14:47, 1 листопада 2013

2013-11-01T14:47:16Z

Bogdan в 14:46, 1 листопада 2013

2013-11-01T14:46:46Z

Bogdan в 14:45, 1 листопада 2013

2013-11-01T14:45:54Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...

2013-10-29T15:04:12Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Польські народ...

Нова сторінка

@@ Рядок 9: / Рядок 9: @@
 Якось випала дуже холодна зима. Крига скувала й Домбровське озеро і струмок, на якому стояв млин Маренського.
-Немало бездомних бідняків пішло жебрати по хатах; частенько стука: вони до заможніх господарів. Не минали й господу мельника. Але - _
+Немало бездомних бідняків пішло жебрати по хатах; частенько стука: вони до заможніх господарів. Не минали й господу мельника. Але і слухати не хотів їхніх прохань. Не дав і шматка хліба жодному біднякові, а гнав їх од хати, ще й називав приблудами та дармоїдами.
 Раз надвечір розгулялася хуртовина. Вихор так і вив, так і свистів у коминах, мороз білими квітами заснував шибки. А мельник розкошував собі в теплій хаті.

@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 —	Нема в мене ані кутка, ні страви для такого приблуди! — гарикнув він.
-[ наказав бідоласі вийти геть із хати й зачинити за собою двері.
+І наказав бідоласі вийти геть із хати й зачинити за собою двері.
 Подорожній послухався, але підніс угору свою палицю, махнув ліворуч, махнув праворуч, щось пробурмотів і попрямував лісовою засніженою дорогою.

← Попередня версія		Версія за 14:45, 1 листопада 2013
Рядок 1:		Рядок 1:
		+	Неподалік од містечка Домбрувна струмок крутив колеса великого млина. Там завжди панував рух. Вози довгою валкою везли до млина зерно, а потім одвозили борошно в сусідні села.
		+
		+	Мельник Маренський був дуже хазяйновитий чоловік. Уставав на світанку й працював пе складаючи рук аж до смерку. А в яшива частенько й зовсім не лягав спати — знай лічив гроші, які йому платили за мливо, і ховав їх у важкі дубові скрині.
		+
		+	Страшенний скупій був отой мельник Маренський. Він і сам працював без відпочинку, і дружині та синові, а надто наймитові ніколи просвітку не давав. Не раз вони плакали, а бувало, що й сварилися з ним.
		+
		+	Мельник багатів з кожним днем. 1 чим більше срібних талярів клав він у свої дубові скрині, тим більшим скупієм ставав.
		+
		+	Якось випала дуже холодна зима. Крига скувала й Домбровське озеро і струмок, на якому стояв млин Маренського.
		+
		+	Немало бездомних бідняків пішло жебрати по хатах; частенько стука: вони до заможніх господарів. Не минали й господу мельника. Але - _
		+
		+	і слухати не хотів їхніх прохань. Не дав і шматка хліба жодному біднякові, а гнав їх од хати, ще й називав приблудами та дармоїдами.
		+
		+	Раз надвечір розгулялася хуртовина. Вихор так і вив, так і свистів у коминах, мороз білими квітами заснував шибки. А мельник розкошував собі в теплій хаті.
		+
		+	Раптом хтось несміливо постукав у двері, її на порозі став подорожній, весь запорошений снігом.
		+
		+	— Чого тобі? — сердито буркнув господар.
		+
		+	— Чи немае у вас якоїсь роботи для мене? — спитав подорожній.
		+
		+	Ой, як розлютився старий медьнпк! Гримнув, що взимку йому й самому нема чого робити, а наймит у нього тільки те й знає, що байдики б’є.
		+
		+	Тоді подорожній попросився, щоб господар пустив його переночувати й дав трохи гарячої страви, бо він іде здалека, дуже стомився та зголоднів.
		+
		+	Мелышк не схотів нічого й слухати.
		+
		+	— Нема в мене ані кутка, ні страви для такого приблуди! — гарикнув він.
		+
		+	[ наказав бідоласі вийти геть із хати й зачинити за собою двері.
		+
		+	Подорожній послухався, але підніс угору свою палицю, махнув ліворуч, махнув праворуч, щось пробурмотів і попрямував лісовою засніженою дорогою.
		+
		+	Вранці мельник зайшов до млина й остовпів з переляку. На мішках з борошном і зерном, що рядочком стояли попід стінами, сиділи цілі табуни мишей.
		+
		+	Мельник аж за голову схопився. Все добро гине на очах! Адже миші не залишать жодної зернинки... Що ж його робити?
		+
		+	— Рятуйте! — загукав він, стан кликати жінку, сина, наймита.
		+
		+	Та як тут рятувати? Миші не боялися людей і не думали тікати.
		+
		+	Тоді обізвалася затуркана мельникова жінка:
		+
		+	— Це тобі кара за те, що ти прогнав отого бідолаху!
		+
		+	Зляканий мельник мочав благати свого наймита:
		+
		+	— Біжи, Янеку, шукай того подорожнього, що я вчора прогнав. Це він таке зробив, пе інакше! Прохай його, благай, нехай повернеться. Дай йому все, чого забажає, аби тільки прогнав цю нечисть. 1 тобі, Янеку, щось перепаде. Біжи щодуху. Адже він за ніч далеко не встиг зайти.
		+
		+	Взяв Янек кожуха, насунув на голову шапку й побіг. Од млина до села вела пряма дорога.
		+
		+	Янек хутко знайшов подорожнього в хаті одного бідняка, який пожалів бідолаху та пустив переночувати.
		+
		+	Почав Янек просити й умовляти, щоб подорожній повернувся до них. Той устав, подякував господареві за ночівлю й пішов до млина.
		+
		+	Ой, як зрадів мельник! Кинувся його обіймати та цілувати. Просив пробачення, обіцяв, що дякуватиме довіку, що щедро заплатить, аби тільки той вигнав мишей із млина.
		+
		+	Подорожній загадав господареві, щоб той вирубав у кризі на озері ополонку, а сам махнув палицею праворуч, махнув ліворуч, стукнув нею об підлогу й щось пробурмотів.
		+
		+	І диво! — всі миші одразу побігли до нього.
		+
		+	Стукаючи палицею, рушив подорожній до дверей, потім у двір. Миші сунули за ним сходами, подвір’ям, потім дорогою до озера. А була їх сила-силеипа.
		+
		+	Подорожній став над ополонкою і занурив палицю в крижану воду. І тут миші почали стрибати в воду. Геть усі пострибали і всі потонули. Жодна живою не залишилася.
		+
		+	Коли остання миша зникла в воді, мельник підбіг до подорожнього.
		+
		+	Обдарував його чим тільки міг, дякував без кіпця-краю.
		+
		+	Відтоді скупий мельник змінився. Добрий став і ласкавий до людей; нікого вже не ігроганяв із своєї хати.
		+
		+	А миші більш ніколи не з’являлися.
		+
		+
		+


	{{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}}		{{Шаблон:Польські народні казки українською мовою}}
	{{Шаблон:Казки з книги Польські народні казки (Веселка,1980)}}		{{Шаблон:Казки з книги Польські народні казки (Веселка,1980)}}