Дівчина-жаба (хорватська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: перейменував «Дівчина-жаба. Хорватська народна казка» на «Дівчина-жаба (хорватська народна казка)»

2013-09-09T13:09:25Z

перейменував «Дівчина-жаба. Хорватська народна казка» на «Дівчина-жаба (хорватська народна казка)»

Bogdan в 13:14, 1 вересня 2013

2013-09-01T13:14:55Z

Bogdan в 18:03, 2 липня 2013

2013-07-02T18:03:42Z

Bogdan: Створена сторінка: Жив собі чоловік та жінка, і не було в них дітей. Уже й старість підходить, а вони все самі...

2013-06-12T17:14:20Z

Створена сторінка: Жив собі чоловік та жінка, і не було в них дітей. Уже й старість підходить, а вони все самі...

Нова сторінка

Жив собі чоловік та жінка, і не було в них дітей.

Уже й старість підходить, а вони все самі.

«Хоч би жабеня яке-небудь — і то веселіше б жилося»,— не раз було сумно зітхає жінка.

І от якось повертаються вони додому — а в них у хаті...

Хто б ви думали? Жабеня на лаві сидить.

І то добре, бо краще з жабеням віку доживати, ніж самотнім нудитися.

Скоро чи поволі, а час минав, і з жабеняти виросла жабка.

І така вже спритна та жвава вдалася, що н хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.

Старий чоловік цілими днями у винограднику порався, а жінка йому обідати носила.

Але якось вона почала скаржитися, що ноги вже зовсім не ті, ослабли, мовляв, не знас, як і обід чоловікові занесе.

Тут прибігла саме жаба знадвору, а їй було вже чотирнадцять років, та й каже:

— Мамо, ви вже старі, нездужати стали, то давайте я занесу татові обід, а ви тим часом відпочиньте собі.

— Люба моя донечко-жабо,— відказує їй мати,— як же ти понесеш обід, коли ти навіть рук не маєш, щоб горщика тримати?

— А ви поставте мені його на спину й прив’яжіть — якось уже донесу, не журіться.

— Що ж, донечко, спробуй, якщо зможеш.

Мати поставила горщик з обідом їй на спину, прив’язала до лапок і провела з хати.

Понесла жаба обід, до хвіртки дійшла поволі, а далі ніяк — відчинити хвіртки не може, і сяк, і так — не дістає до клямки.

Тоді почала вона батька гукати.

Почув батько, відчинив хвіртку, узяв горщик і сів обідати.

А жаба просить, щоб підсадив він її на черешню.

Батько висадив її, і тут вона почала співати. Виспівує, аж повітря довкола бринить, та так гарно, ніби то віла повабна співає.

А в цих краях саме королевич дичину полював і почув той дивний спів.

Коли пісня скінчилася, він підійшов до старого й запитав, хто це співав так чудово.

Старий батько відповів, що він нікого не бачив і нікого не чув.

Чув, як ворони, пролітаючи в небі, каркали, а більше нічого.

— Дуже прошу вас,— не переставав питатися королевич,— будь ласка, скажіть мені, хто це співав: якщо хлопець — моїм побратимом буде, якщо дівчина — за дружину візьму.

Але старий одно відмагається, мовляв, не знає. Соромно йому, бачте, що дочка в нього жаба.

Поїхав той королевич, так нічого й не дізнавшись.

Другого дня жаба так само принесла старому батькові обід, він її висадив на черешню, і вона знову почала співати.

Приїхав і королевич на полювання — уже навмисне, аби тільки ще раз почути той спів і побачити, хто ж то співає.

А жаба виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.

Коли спів її стих, королевич знов підійшов до старого й став допитуватися, хто ж то співав. Але старий і цього разу не сказав йому правди.

— А хто ж вам обід приносив? — запитав його королевич.

— Я сам,— відповів старий.— Пішов додому, але такий утомлений був, що й їсти не схотілося, й ото сюди приніс та тут собі й пообідав.

— Той спів мені серце з грудей виймає,— мовив королевич.— А ви ж, напевне, знаєте, хто це так співає; скажіть мені: якщо хлопець — моїм побратимом буде, якщо дівчина — за дружину візьму.

Старий завагався: сказати чи ні?

— Сказав би я вам, та соромно мені, і вам незручно буде.

— Та кажіть, не бійтеся.

І старий батько розповів, що то співає жаба і що вона — його дочка.

— Скажіть їй, хай зійде на землю,— попросив королевич.

Жаба спустилася на землю і заспівала ще раз. Від щастя в молодого королевича затріпотіло серце в грудях, і він їй каже:

— Будь моєю нареченою. Завтра до палацу мають прийти наречені моїх двох старших братів, і чия наречена принесе найкращу квітку, тому з нас батько обіцяв своє королівство. Приходь і ти як моя наречена й принеси квітку, яку сама обереш.

— Добре, прийду,— відповіла йому жаба,— тільки пришли мені білого півня, я приїду на ньому.

Королевич повернувся додому й прислав їй білого півня. А вона попросила в сонця сонячні шати.

Тільки одягла вона ті шати, як зробилася найкращою в світі красунею.

Підійшла до білого півня — а півень став білим конем. Узяла дівчина в руку пшеничний колосок, сіла на коня й поїхала до королівського палацу.

А там уже зібралися всі сини короля зі своїми нареченими.

Підходить король до нареченої найстаршого сина й питає, яку квітку вона принесла.

А та показує йому троянду.

Підійшов король до нареченої середнього сина й питає, яку квітку вона принесла.

Та простягла йому гвоздику. Обернувся король до нареченої наймолодшого сина, побачив у неї в руці пшеничний колосок та й каже:

— Ти принесла найкращу й найкориснішу квітку: видно, розумієш, що без пшениці жити не можна.

Гарною, отже, господинею будеш.

Бо чого варті горді троянди та пишні гвоздики, коли хліба нема?

Виходь заміж за свого нареченого, мого наймолодшого сина, і я передам йому королівство.

Дівчина так і зробила і стала королевою — такої гарної королеви ще світ не бачив.

← Попередня версія		Версія за 18:03, 2 липня 2013
Рядок 110:		Рядок 110:

	Дівчина так і зробила і стала королевою — такої гарної королеви ще світ не бачив.		Дівчина так і зробила і стала королевою — такої гарної королеви ще світ не бачив.
		+
		+
		+	{{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-Жив собі чоловік та жінка, і не було в них дітей.
+Жив собі [[чоловік]] та [[жінка]], і не було в них дітей.
 Уже й старість підходить, а вони все самі.
@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 «Хоч би жабеня яке-небудь — і то веселіше б жилося»,— не раз було сумно зітхає жінка.
-І от якось повертаються вони додому — а в них у хаті...
+І от якось повертаються вони додому — а в них у хаті... Хто б ви думали? Жабеня на лаві сидить.
 І то добре, бо краще з жабеням віку доживати, ніж самотнім нудитися.
@@ Рядок 13: / Рядок 11: @@
 Скоро чи поволі, а час минав, і з жабеняти виросла жабка.
-І така вже спритна та жвава вдалася, що н хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.
+І така вже спритна та жабава вдалася, що н хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.
 Старий чоловік цілими днями у винограднику порався, а жінка йому обідати носила.
@@ Рядок 29: / Рядок 27: @@
 —	Що ж, донечко, спробуй, якщо зможеш.
-Мати поставила горщик з обідом їй на спину, прив’язала до лапок і провела з хати.
+[[Мати]] поставила горщик з обідом їй на спину, прив’язала до лапок і провела з хати.
 Понесла жаба обід, до хвіртки дійшла поволі, а далі ніяк — відчинити хвіртки не може, і сяк, і так — не дістає до клямки.
@@ Рядок 59: / Рядок 57: @@
 Приїхав і королевич на полювання — уже навмисне, аби тільки ще раз почути той спів і побачити, хто ж то співає.
-А жаба виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.
+А [[жаба]] виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.
 Коли спів її стих, королевич знов підійшов до старого й став допитуватися, хто ж то співав. Але старий і цього разу не сказав йому правди.
@@ Рядок 113: / Рядок 111: @@
 {{Шаблон:Казки народів Югославії українською мовою}}