Bogdana: Створена сторінка: Давно-давно жили два брати. От одного разу знайшли вони на дорозі дитятко й коника. Стар...

2015-05-17T18:41:59Z

Створена сторінка: Давно-давно жили два брати. От одного разу знайшли вони на дорозі дитятко й коника. Стар...

Нова сторінка

Давно-давно жили два [[брат]]и. От одного разу знайшли вони на дорозі дитятко й коника. Старший каже: Нехай мені буде дитина й коник. А менший каже: Ні, нехай мені. І почали вони сваритися. Сварилися, сварилися, а тоді й кажуть: Підемо до пана, нехай пан нас розсудить.

Ходімо! І підемо! Сказали так і пішли до пана. Принесли пану дитя і коника. Панові дитя й жеребчик дуже сподобалися. Він братам і каже:— Ніж вам сваритися, віддайте їх мені, я вам заплачу. [[Брат]]и порадилися і віддали панові дитя й коника. Залишилися ті в пана. Пан відгородив їм по кімнаті - одну кімнату дитині, а другу кімнату коникові. І назвав пан дитя Іванком. Пан їх годує, а вони ростуть не по роках, а по днях. Скоро казка говориться, та повільно справа робиться, так і тут. Виріс Іванко. Одного разу пан послав його з хутора в село — загадати селянам на панщину йти.

— Їде він на своєму коні шляхом, аж бачить — лежить на дорозі золота пір'їна, та така гарна! Тільки Іванко нагнувся її брати, а кінь каже:

— Іванку! Не чіпай пера, бо буде біда!

Іванко не послухав коня і взяв пір'їну. Взяв Іванко пір'їну і поїхав до села, загадав тим селянам, щоб ішли назавтра на панщину, і поїхав додому. Приїхавши, заніс пір'їну в свою кімнату й поклав. Як поклав, так уся кімната й засвітилася. Приходить [[пан]], побачив пір'їну й каже Іванкові:

[[Іван]]ку, віддай мені цю пір'їну! Іванко каже:

Беріть!

Забрав пан пір'їну, вона так і освітила покої, видно як вдень, так і вночі. Полюбився панові Іванко. А наймити взяли й обмовили Іванка перед паном.

— А [[пан]]очку наш! Іванко казав, що може зловити тую пташку, що загубила цю пір'їну!

[[Пан]] покликав Іванка й каже йому:

— Ну, Іванку! Якщо ти знайшов таку пір'їну, то тепер знайди мені тую пташку, що загубила цю пір'їну. А ні, то мій меч — а тобі голова з пліч!

Іванко, як почув це, аж заплакав! Побіг до коня.

Конику! Що мені робити?

А що?

Та наказав мені пан знайти тую пташку, яка загубила цю пір'їну. А якщо не знайду я тую пташку, то [[пан]] сказав: «Мій меч — а тобі голова з пліч!»

А що, Іванку, я тобі казав: не чіпай пера, бо буде біда! Ну, та це біда не біда, біда ще попереду.

— А що ж робити?

— А йди до пана та візьми в нього діжку смоли й шмат полотна.

Іван пішов до пана, взяв діжку смоли й шмат полотна й приніс до коня.

— Ну, сідай на мене, [[Іван]]ку, та бери діжку смоли і шмат полотна.

Сів він, і поїхали. їхали, їхали і під'їхали до соснячка. Кінь і каже Іванкові:

Ну, тепер, Іванку, візьми полотно та намаж його смолою і розстели на цей соснячок.

Іванко взяв намазав полотно, розіслав на соснячку, а сам сів і стежить. Чи довго, чи ні він чекав, аж летить пташка. Сіла вона на це полотно; ну як сіла, так і прилипла. [[Кінь]] гукає:

— Швидше, Іванку, лови, бо полетить!

Іванко підскочив і схопив її, поклав за пазуху, сів на коня й поїхав. Приїхав до пана, віддав йому пташку, а сам пішов відпочивати.

Минуло скількись там часу, погнило в того пана все сіно. Журиться пан, чого б то сіно погнило? А наймити взяли та знову обмовили Іванка перед паном.

— А паночку! Іванко казав, що він може сходити до бога спитати!

Пан наказав їм покликати Іванка. Наймити гукнули [[Іван]]ка. Приходить він до пана, пан каже Іванкові:

— Іванку, сходи-но до бога спитай, чого це в мене сіно погнило. А якщо не сходиш, то мій меч — тобі голова з плеч!

Іванко як побіжить до коня та як заплаче:

— Ой горенько, горе! Ой конику мій! Ой, що ж мені робити? Звелів пан сходити до бога спитати, чого його сіно погнило!

А [[кінь]] каже:

— А що, Іванку! Я казав тобі: не чіпай пера, бо буде біда! Ну, та це ще біда не біда, вся біда ще попереду! Сідай, Іванку, на мене, та поїдемо!

Сів Іванко на коня, і поїхали, їхали, їхали — стоїть хатка. Заходять вони в хатку, а в тій хатці дід на печі качається та криком кричить. Увійшов Іванко в хатку, дід і питає: Куди ти, Іванку, йдеш? А йду до бога спитати, чого погнило сіно в пана.

— Ох, онучку ти мій, спитай же у бога, чого я так качаюся на печі! І злізти не можу, і ноги у мене одмерзли! — Добре, спитаю! Пішов Іванко далі; йшов, йшов, аж бачить — лежить на шляху молодиця, а її всі топчуть. Куди ти йдеш, Іванку? Йду до бога питати, чого панове сіно погнило.

Запитай у бога, Іванку, чого це я увесь свій вік лежу на шляху й мене всі топчуть. Добре,— каже Іванко. їхав він, їхав, аж бачить — двоє чоловіків переливають воду з однієї криниці в іншу криницю, та ніяк не можуть перелити.

Куди ти йдеш, [[Іван]]ку? — питають [[чоловік]]и. Йду я до бога питати, чого панове сіно погнило. Скажи ж ти, Іванку, богові, що ми ввесь свій вік переливаємо воду з однієї криниці в іншу криницю, та ніяк не переллємо: в одній криниці не меншає, а в другій не більшає.

Добре, скажу! — відповів Іванко і поїхав далі. їхав він, їхав і приїхав аж до самого моря. Бачить Іванко — лежить біля моря рибина, ніяк вона не може перевернутися. — Куди ти, Іванку, йдеш? Та йду до бога питати, чого в пана сіно погнило. А запитай ти, Іванку, у бога, чого це я лежу на одному боці й ніяк не можу перевернутися.

Добре,— каже Іванко, — запитаю! Переїхав Іванко море та й поїхав далі. Минає він хатку, аж виходить з неї старенький дідусь. Куди ти йдеш, Іванку? Йду до бога спитати, чого це в пана цього літа сіно погнило.

А того в [[пан]]а сіно погнило,— каже старенький дідусь,— що Дівка-Полонянка дванадцять днів купалася в морі та бавилася з сонцем. Не було сонця, йшов дощ, панове сіно й погнило. Іванко тоді каже: Коли я їхав сюди, то бачив, як чоловік у хатці на печі качається та криком кричить, що злізти не може й ноги його відмерзли.

— Той [[чоловік]] був морозом, і він дуже багато добра у людей поморозив, багато людей страждали через нього, і багато людей він посиротив. Якщо він більше нікого не морозитиме й нікого не скривдить, то ходитиме. А якщо ні, то цілий вік пролежить на печі.

— А ще я бачив, як молодиця лежить, качається на шляху, через неї всі їдуть, її всі топчуть. — Та молодиця була старою відьмою-змією; відбирала вона у людей молоко. Люди мали по кілька корівок, та не мали молочка, а вона жодної корови не мала, та молоко пила. Люди через неї хиріли. Отож за це вона й лежить на шляху. Коли вона присягне, що не відбиратиме в людей молоко, то встане, а не присягне, то й далі лежатиме на шляху.

А ще, [[дід]]усю, я бачив, як два чоловіки переливають воду з одної криниці в іншу, та ніяк не переллють: в одній криниці не меншає, а в другій не більшає. Ці люди були багачами і гнали бідних селян на панщину до себе — і малих і старих — і знущалися з них. Коли вони присягнуть, що більше так не робитимуть, то тоді вони переллють воду, а коли ні, то й далі переливатимуть.

А ще я бачив на морі рибину. Вона лежить увесь свій вік на одному боці й не може перевернутися. — Ця рибина проковтнула полк солдатів; якщо вона випустить їх, то попливе, а коли не випустить, то й далі лежатиме.

Пішов Іванко додому до пана. Ішов він та подорозі всім розповідав хто за що за що просив у бога взнати.

Ішов-ішов, ішов-ішов і приходить додому. [[Пан]] питає: — Ну, Іванку, чого моє сіно погнило? — А ось чого, паночку, погнило твоє сіно: Дівка-Полонянка дванадцять днів купалася в морі й бавилася з сонцем. Тому не було сонця, йшов дощ, сіно твоє й погнило.

— Молодець, Іванку, йди відпочивати! Пішов Іванко відпочивати. Пройшло скількись часу, наймити знову обмовили Іванка перед паном.

Ой паночку наш! [[Іван]]ко казав, що він Дівку-Полонянку дістати може!

Покличте мені сюди Іванка. Побігли вони, гукнули Іванка. Приходить він до пана, пан каже: — Дістань ти мені, Іванку, тую Дівку-Полонянку! А коли не дістанеш, то мій меч — тобі голова з пліч!

Іванко як заплаче, як побіжить до коня: — Ой конику ти мій! Що ж мені робити: пан мені звелів дістати Дівку-Полонянку, а коли не дістану, то панів меч — мені голова з пліч!

А що, Іванку, чи я не казав тобі: не чіпай пера, бо буде біда. Ну, та це біда не біда, біда вся ще попереду. Що поробиш, сідай на мене, поїдемо шукати Дівку-Полонянку!

Всівся Іванко на коня, і поїхали. їхали вони, їхали, аж іде той чоловік, що на печі лежав. Добрий день тобі, Іванку! Куди ти їдеш? Доброго здоров'я! їду шукати Дівку-Полонянку, [[пан]] наказав.

Піду, Іванку, і я з тобою. Ти ж мені допоміг, може, і я тобі допоможу чим-небудь! Пішли вони вже вдвох. Ішли, ішли, аж іде тая молодиця, що лежала на дорозі. - Добрий день тобі, Іванку! Куди ти ідеш? Доброго здоров'я! Так, мовляв, і так; іду по Дівку-Полонянку, пан мені наказав дістати її.

Піду і я з вами. Бо ти мені допоміг, може, і я тобі, Іванку, чим-небудь допоможу! Пішли вони вже втрьох. Ішли, ішли, аж зустрічають тих чоловіків, що воду переливали. А вони Іванкові «добрий день» не сказали. Пішли вони втрьох далі. Ідуть, ідуть і приходять до моря. Як би тут дістати з моря Дівку-Полонянку? Думали, думали і придумали. Молодиця прикинулася крамницею і стала на березі; а в тій крамниці дуже гарні стрічки, хустки і все, все, що кому треба, є.

Та таке ошатне, що й сказати не можна. Висунула Дівка-Полонянка голову з моря, побачила крамницю, і дуже їй захотілося що-небудь узяти з цієї крамниці. Але боїться, чи нема кого. Висунула вона голову вдруге, подивилася, подивилася — нема нікого, бо Іванко з конем заховався, молодиця прикинулася крамницею, а чоловік з печі став морозом. Висунула вона голову втретє, дивиться — знову нікого не видно.

Тоді вона й думає: «Тут нікого нема, піду до крамниці». Вилізла з моря і пішла. Тільки вона вилізла, а мороз узяв та й заморозив усе море. Кінь крикнув Іванкові:

— Біжи, Іванку, лови хутчіш Дівку-Полонянку! Та як почула, що її хочуть зловити, побігла в море. А там усюди лід. Іванко її і схопив. — Ну,— каже кінь,— тримай, Іванку, міцніше Дівку-Полонянку, поїдемо!

Подякував Іванко тій молодиці та морозові за допомогу, сів на коня й поїхав до пана додому. Приїхали, віддав Іванко панові Дівку-Полонянку, а сам пішов відпочивати. Відпочив він трохи, а та Дівка-Полонянка попросила пана дістати з моря її скриньку. Покликав хутчіш пан Іванка і каже: - Дістань ти з моря скриньку Дівки-Полонянки! А якщо не дістанеш, то мій меч, а тобі, Іванку, голова з пліч!

[[Іван]]ко як заплаче, як заголосить! Побіг до свого коня. — Ой конику! Ой батечку ти мій! Ой що ж я буду тепер робити?

— А що таке? Мені пан сказав: «Якщо ти дістав Дівку-Полонянку, то дістань же її скриньку з моря, а коли не дістанеш, то мій меч, а тобі голова з пліч!»

— А що, Іванку! Чи я не казав тобі: не чіпай пера, бо буде біда! Ну, та це біда не біда, біда ще попереду. Сідай на мене, поїдемо!

Сів Іванко на коня, і поїхали. їхали-їхали, їхали-їхали — нікого ніде не видно. Приїхали до моря, аж виходить рибина, що лежала на одному боці. — Добрий день, Іванку! Куди їдеш? — Та їду діставати скриньку Дівки-Полонянки з моря, пан звелів.

Ну, Іванку, ти мені допоміг, тепер я тобі допоможу. Посидь-но тут, а я піду накажу всім рибам шукати скриньку! Сів Іванко на березі, а рибина пішла в море й наказала всім рибам шукати. Шукала, шукала вся риба і не знайшла. Рибина знову, вдруге, наказала шукати. Риба шукала, шукала — не знайшла. Втретє як наказала рибина, як пішла вся риба! Ого-го! Аж піниться море! Шукала, шукала, нарешті одна маленька рибка несе скриньку Дівки-Полонянки! Схопила рибина скриньку й подала Іванкові. Взяв він скриньку, подякував, сів на коня і поїхав до пана. Ось приїхав додому, віддав скриньку Дівки-Полонянки, а сам пішов відпочивати. Відпочивши, думає собі: ну, тепер вже нікуди не піду. Аж ось тобі: Дівка-Полонянка наказала панові доставити живої води.

Покликав пан Іванка: — Ти сходи, Іванку, принеси мені живої води! Коли не принесеш, то мій меч, а тобі, Іванку, голова з пліч!

Іванко як почув це, як заплаче, як заллється сльозами! Побіг до коня. Ой конику мій, ой батечку мій! Ой що мені робити?

А що? - Та пан наказав мені принести живої води, а коли не принесу, то панів меч, а моя голова з пліч!

— Бач, Іванку, я тобі казав: не чіпай пера, бо буде біда. Ну, та ще це біда не біда, біда буде попереду. Сідай на мене, поїдемо! Сів Іванко на коня, і поїхали, їхати то їхати — і приїхали до моря. Тоді кінь каже Іванкові:

— Злазь-но, заріж мене! — Як я тебе заріжу? Хто ж тоді мене вчитиме? Я тобі кажу: злазь та ріж! Залізеш усередину до мене, і як будуть круки сідати й клювати мене, то ти хапай їхніх пташенят!

Іванко відмовляється, а [[кінь]] велить. Нічого робити. Зліз Іванко з коня, розрізав живіт і всередину заліз, сховався — сидить, чатує на крука. Аж ось якраз летять круки. Пташенята летять і кричать: — Тату, м'яса! Тату, м'яса! А старий крук кричить:

Ні, не сідайте, дітки, то біда наша! Але крученя спустилося та й сіло на коня; тільки хотіло воно клюнути, а Іванко і схопив його. Крук почав просити, щоб Іванко віддав пташенятко, а Іванко каже:

Злітай та принеси мені живої води, тоді віддам тобі.

— То дай же мені, Іванку, пляшечки! Дав йому Іванко пляшечки, крук прив'язав їх до крилець і полетів.. Летів, летів, прилетів туди, де жива вода. Бачить — стережуть ту воду баби з кочергами. Ніяк не можна води дістати! Взяв тоді він і полетів аж побіля них. Ті баби й задивилися.

— Он, он,— кажуть,— який дивний птах летить! Задивилися й одійшли від води. Крук тоді мерщій до води, зачерпнув в пляшечки живої води, піднявся і полетів. Приносить він воду, Іванко взяв пташенятко й розідрав навпіл. Тоді полив живою водою — пташеня і ожило. Було пташеня гарне, а стало ще краще. Тоді Іванко каже:

— Злітай і набери мені ще! Взяв крук пляшечки, сховав під крилами, набрав барвистих стрічок і полетів. Прилетів він до води, а там знову баби сидять з кочергами і нікого не пускають. Що його робити? Відлетів він трохи від води та й кинув стрічки. Баби побігли збирати стрічки, а крук швиденько до води, зачерпнув в обидві пляшечки і полетів. Узяв Іванко воду, відживив коня, віддав круку пташеня і поїхав додому. Віддав Іванко живу воду Дівці-Полонянці; вона й каже йому:

— Може, ти мене дуриш, треба тебе порубати! Взяла сокиру й порубала Іванка на дрібні шматочки. Тоді взяла живої води, обпирскала його — Іванко встав. — Ото,— каже,— як я довго проспав! Був Іванко гарний, а став ще вродливіший! Пан тоді каже Дівці-Полонянці:

— Зроби мене таким! Дівка-Полонянка взяла сокиру та й порубала пана на дрібні шматочки й викинула. А Іванко з Дівкою-Полонянкою одружилися й почали жити в [[пан]]ських хоромах.

[[Категорія:Білоруські народні казки]]
[[Категорія:Казки про панів]]
[[Категорія:Казки про селянина]]
[[Категорія:Казки про фантастичних істот]]
[[Категорія:Казки про Івана]]
{{Чарівні казки}}
{{Казка про чоловіка}}

Золота пір’їна (Білоруська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: перейменував «Золота пір’їна» на «Золота пір’їна (Білоруська народна казка)»

Bogdana: Створена сторінка: Давно-давно жили два брати. От одного разу знайшли вони на дорозі дитятко й коника. Стар...