Золоте дівча (Болгарська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 17:07, 14 грудня 2013

2013-12-14T17:07:31Z

Bogdan: перейменував «Золоте дівча» на «Золоте дівча (Болгарська народна казка)»

2013-11-19T15:02:03Z

перейменував «Золоте дівча» на «Золоте дівча (Болгарська народна казка)»

Bogdan в 14:56, 15 листопада 2013

2013-11-15T14:56:20Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:07:48Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-В одного чоловіка померла жінка, лишивши по собі доньку. Чоловік одружився знов, і друга жінка привела з собою ще свою дочку. Мачуха ненавиділа пасербицю, не могла її терпіти в хаті. Тож вона взялася намовляти чоловіка, аби випровадив її кудись. Батько не хотів проганяти дочки, і тому в хаті часто зчинялися сварки. Раз, і вдруге, і втретє; нарешті таки дойняло чоловіка. Тоді він сказав жінці спекти плескача. Мовляв, як заведе дівча кудись у гущину, то кине того плескача з горба і скаже дівчинці принести його; сам тим часом заховається, а вона залишиться в лісі.
+В одного [[чоловік]]а померла жінка, лишивши по собі доньку. Чоловік одружився знов, і друга жінка привела з собою ще свою дочку. Мачуха ненавиділа пасербицю, не могла її терпіти в хаті. Тож вона взялася намовляти чоловіка, аби випровадив її кудись. [[Батько]] не хотів проганяти дочки, і тому в хаті часто зчинялися сварки. Раз, і вдруге, і втретє; нарешті таки дойняло чоловіка. Тоді він сказав жінці спекти плескача. Мовляв, як заведе дівча кудись у гущину, то кине того плескача з горба і скаже дівчинці принести його; сам тим часом заховається, а вона залишиться в лісі.
 Зачувши таке, мачуха швиденько замісила плескача з висівок, сяк-так спекла, вкинула в торбу і дала чоловікові. Той гукнув дочку і повів її в дрімучий ліс. Вийшли вони на горбок, батько дістав з торби плескача і кинув його вниз, а дочці сказав знайти того плескача й принести, щоб мати що до обіду. Дівча побігло за плескачем, а батько сховався між дерев і вернувся додому.
@@ Рядок 25: / Рядок 25: @@
 А бабця милується та приказує:
-—	І баба зниже сестричці намисто! І баба зниже сестричці намисто!
+—	І [[баба]] зниже сестричці намисто! І баба зниже сестричці намисто!
 Біля хатинки текла річка. По обіді бабця повела дівчинку до річки і	сказала, щоб та поськала їй. Почало дівча ськати, а бабця каже:
@@ Рядок 31: / Рядок 31: @@
 —	Я можу заснути, а ти поглядай на воду. Як потече червона — не буди мене; потече синя — не буди; потече чорна — теж не буди; а як потече жовта, тоді збудиш!
-Бабця скоро заснула, і дівча, ще трохи поськавши їй в голові, побачило, як річкою потекла червона вода; дал' потекла синя, а тоді зелена, чорна... Коли це наповнилась річка жовтою водою. Збудило дівча бабцю. А та вхопила його за косу й турнула в річку, примовляючи:
+Бабця скоро заснула, і дівча, ще трохи поськавши їй в голові, побачило, як річкою потекла червона вода; далі потекла синя, а тоді зелена, чорна... Коли це наповнилась річка жовтою водою. Збудило дівча бабцю. А та вхопила його за косу й турнула в річку, примовляючи:
 —	Хапай, дівко, що можеш! Хапай, дівко, що можеш!
@@ Рядок 39: / Рядок 39: @@
 Сказала бабця дівчинці, щоб ішла тепер додому і ту скриньку забрала з собою. Провела її через ліс, показала дорогу і вернулась назад, а дівчинка далі пішла сама.
-Батько і мачуха дуже здивувалися, побачивши дівчинку такою вродливою — вона стала золота і аж сяяла вродою.
+[[Батько]] і мачуха дуже здивувалися, побачивши дівчинку такою вродливою — вона стала золота і аж сяяла вродою.
 Віддала дочка скриньку батькові, і той ще дужче зрадів, як побачив, що та скринька вщерть повна золота. А мачуха від заздрощів місця собі не знаходила. От просить вона чоловіка, щоб і її доньку завів туди, куди свою водив, аби й та стала багата і вродлива.
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 —	Про мене,— сказав батько.
-Тоді жінка замісила плескача з найкращого борошна, пересіявши його двічі. Спекла плескача, дбайливо загорнула в чисту хусточку, поклала в торбу і дала чоловікові. Той узяв торбу і повів дівчинку на те місце, куди перше водив свою доньку. Там кинув плескача з горбка і сказав дівчинці принести його. А сам, ховаючись поміж дерев, пішов додому. Шукала дівчинка батька, гукала, та не знайшла; заплакала й пішла лісом, куди очі дивляться. Надвечір зачула її плач та сама бабця.
+Тоді [[жінка]] замісила плескача з найкращого борошна, пересіявши його двічі. Спекла плескача, дбайливо загорнула в чисту хусточку, поклала в торбу і дала чоловікові. Той узяв торбу і повів дівчинку на те місце, куди перше водив свою доньку. Там кинув плескача з горбка і сказав дівчинці принести його. А сам, ховаючись поміж дерев, пішов додому. Шукала дівчинка батька, гукала, та не знайшла; заплакала й пішла лісом, куди очі дивляться. Надвечір зачула її плач та сама бабця.
 —	Гей, хто там? Чи ти чоловіче, чи жіноче? Коли жіноче — ходи до мене, коли чоловіче — іди геть з очей.
@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 Дівчинка підійшла до баби, та завела її до хатинки, нагодувала і спати поклала.
-Вранці дівчинка не вставала, доки не прокинулася бабця, а коли встала, не заходилася прибирати й підмітати, як зробила її зведена сестра.
+Вранці дівчинка не вставала, доки не прокинулася бабця, а коли встала, не заходилася прибирати й підмітати, як зробила її зведена [[сестра]].
 Прокинувшись, бабця вмилася і зібралася до лісу. Доручила вона дівчаті напарити висівок та нагодувати дрібноту, сказавши, щоб не лякалася змійок, бо вони не кусаються. Дівчинка напарила висівок, але не ждала, доки ті висівки прочахнуть, а зразу почала годувати зміючок та ящірок, і вони геть ошпарилися тією їжею.
@@ Рядок 65: / Рядок 65: @@
 —	І баба її ошпарить! І баба її ошпарить! — відказала їм бабця.
-По обіді повела баба дівчинку до річки, щоб поськала їй. Коли та почала ськати, бабця мовила:
+По обіді повела [[баба]] дівчинку до річки, щоб поськала їй. Коли та почала ськати, бабця мовила:
 —	Щось мене на сон хилить, мабуть, засну. А ти, як зробиться річка червона, не буди мене; побачиш, що стала зелена,— не буди; біла вода потече — також не буди; і жовта потече — не буди, а от коли потече чорна, тоді й збудиш мене!
@@ Рядок 73: / Рядок 73: @@
 —	Хапай, дівко, що можеш! Хапай, дівко, що можеш!
-Ухопила дівчинка якусь скриньку і цупко тримає. Та скринька була повна змій та ящірок, але ж бабця не казала, що в ній.
+Ухопила дівчинка якусь скриньку і цупко тримає. Та скринька була повна [[змій]] та ящірок, але ж бабця не казала, що в ній.
 Потому бабця вивела дівчинку туди, звідки вона вже сама могла дістатися додому.
@@ Рядок 79: / Рядок 79: @@
 Коли дівчинка прийшла додому, мати ледве не померла з розпачу, бо вернулася дочка чорна, як чортеня. А вже як одкрила скриньку — леле, їаж вона повна змій і ящірок! Як напосілась жінка на чоловіка, як почала гризти — мовляв, чом не завів дитя туди ж, де й своє, бач, яке воно чорне та негарне вернулось.
-—	Е,— сказав чоловік,— куди водив перше одну, туди завів і другу; що вчинив з однією, те вчинив і з другою. А вже де блукали вони, що робили і як усе те сталося, я знаю стільки, скільки й ти!
+—	Е,— сказав [[чоловік]],— куди водив перше одну, туди завів і другу; що вчинив з однією, те вчинив і з другою. А вже де блукали вони, що робили і як усе те сталося, я знаю стільки, скільки й ти!
 Відтоді мачуха, хоч і зненавиділа ще дужче пасербицю, не могла вже вижити її з хати, бо та принесла багато грошей.
@@ Рядок 101: / Рядок 101: @@
 Тоді весільчани повернулися назад і знайшли золоту дівчину, як і казав півень, під коритом. Вбрали її у весільне, посадовили на коня і рушили.
-Так і вийшло: золота дівчина повінчалася з царським сином, а чорна зосталася вдома!
+Так і вийшло: золота дівчина повінчалася з [[цар]]ським сином, а чорна зосталася вдома!

← Попередня версія	Версія за 14:56, 15 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	В одного чоловіка померла жінка, лишивши по собі доньку. Чоловік одружився знов, і друга жінка привела з собою ще свою дочку. Мачуха ненавиділа пасербицю, не могла її терпіти в хаті. Тож вона взялася намовляти чоловіка, аби випровадив її кудись. Батько не хотів проганяти дочки, і тому в хаті часто зчинялися сварки. Раз, і вдруге, і втретє; нарешті таки дойняло чоловіка. Тоді він сказав жінці спекти плескача. Мовляв, як заведе дівча кудись у гущину, то кине того плескача з горба і скаже дівчинці принести його; сам тим часом заховається, а вона залишиться в лісі.

	+	Зачувши таке, мачуха швиденько замісила плескача з висівок, сяк-так спекла, вкинула в торбу і дала чоловікові. Той гукнув дочку і повів її в дрімучий ліс. Вийшли вони на горбок, батько дістав з торби плескача і кинув його вниз, а дочці сказав знайти того плескача й принести, щоб мати що до обіду. Дівча побігло за плескачем, а батько сховався між дерев і вернувся додому.
	+
	+	А дівча не знайшло батька і почало гукати його. Гукало й плакало, гукало й плакало і все блукало лісом. Проблукало до смерку, та так і не знайшло дороги з лісу. А недалечко жила баба. Почула баба: людське дитя плаче, вийшла із своєї хатинки й гукнула:
	+
	+	— Гей, хто там? Чи ти чоловіче, чи жіноче? Коли жіноче — ходи до мене, коли чоловіче — іди геть з очей.
	+
	+	— Жіноче, бабцю, жіноче,— відгукнулося дівча.
	+
	+	— Як жіноче, то ходи сюди!
	+
	+	Вийшло дівча до баби, та завела його до хатинки, нагодувала і спати поклала.
	+
	+	Вдосвіта дівча прокинулось і, доки бабця ще спала, прибрало у дворі, підмело. Згодом і бабця встала. Вмилася і зібралася до лісу. А було в неї нетрохи дрібноти — змійок та ящірок,— і все такої, що люди її лякаються. Доручила бабця дівчаті напарити висівок і нагодувати оту дрібноту.
	+
	+	— Тільки не бійся моїх зміючок,— мовила старенька,— вони не кусаються.
	+
	+	Дівча напарило висівок, зачекало, доки прочахнуть, і нагодувало змійок. А було в неї намисто; дівчинка розібрала його і знизала кожній тваринці по намистечку.
	+
	+	Як повернулася бабця, змійки зустріли її і одна поперед одної стали хвалитись:
	+
	+	— А подивись-но, бабо, яке намистечко знизала мені старша сестричка!
	+
	+	А бабця милується та приказує:
	+
	+	— І баба зниже сестричці намисто! І баба зниже сестричці намисто!
	+
	+	Біля хатинки текла річка. По обіді бабця повела дівчинку до річки і сказала, щоб та поськала їй. Почало дівча ськати, а бабця каже:
	+
	+	— Я можу заснути, а ти поглядай на воду. Як потече червона — не буди мене; потече синя — не буди; потече чорна — теж не буди; а як потече жовта, тоді збудиш!
	+
	+	Бабця скоро заснула, і дівча, ще трохи поськавши їй в голові, побачило, як річкою потекла червона вода; дал' потекла синя, а тоді зелена, чорна... Коли це наповнилась річка жовтою водою. Збудило дівча бабцю. А та вхопила його за косу й турнула в річку, примовляючи:
	+
	+	— Хапай, дівко, що можеш! Хапай, дівко, що можеш!
	+
	+	Дівча вхопило, що потрапило під руку, і коли бабця витягла його з води, воно тримало в руках скриньку, повну золота.
	+
	+	Сказала бабця дівчинці, щоб ішла тепер додому і ту скриньку забрала з собою. Провела її через ліс, показала дорогу і вернулась назад, а дівчинка далі пішла сама.
	+
	+	Батько і мачуха дуже здивувалися, побачивши дівчинку такою вродливою — вона стала золота і аж сяяла вродою.
	+
	+	Віддала дочка скриньку батькові, і той ще дужче зрадів, як побачив, що та скринька вщерть повна золота. А мачуха від заздрощів місця собі не знаходила. От просить вона чоловіка, щоб і її доньку завів туди, куди свою водив, аби й та стала багата і вродлива.
	+
	+	— Про мене,— сказав батько.
	+
	+	Тоді жінка замісила плескача з найкращого борошна, пересіявши його двічі. Спекла плескача, дбайливо загорнула в чисту хусточку, поклала в торбу і дала чоловікові. Той узяв торбу і повів дівчинку на те місце, куди перше водив свою доньку. Там кинув плескача з горбка і сказав дівчинці принести його. А сам, ховаючись поміж дерев, пішов додому. Шукала дівчинка батька, гукала, та не знайшла; заплакала й пішла лісом, куди очі дивляться. Надвечір зачула її плач та сама бабця.
	+
	+	— Гей, хто там? Чи ти чоловіче, чи жіноче? Коли жіноче — ходи до мене, коли чоловіче — іди геть з очей.
	+
	+	— Жіноче, бабо, жіноче! — відгукнулася дівчинка.
	+
	+	— Як жіноче, то ходи сюди!
	+
	+	Дівчинка підійшла до баби, та завела її до хатинки, нагодувала і спати поклала.
	+
	+	Вранці дівчинка не вставала, доки не прокинулася бабця, а коли встала, не заходилася прибирати й підмітати, як зробила її зведена сестра.
	+
	+	Прокинувшись, бабця вмилася і зібралася до лісу. Доручила вона дівчаті напарити висівок та нагодувати дрібноту, сказавши, щоб не лякалася змійок, бо вони не кусаються. Дівчинка напарила висівок, але не ждала, доки ті висівки прочахнуть, а зразу почала годувати зміючок та ящірок, і вони геть ошпарилися тією їжею.
	+
	+	Як повернулася бабця, змійки зустріли її плачем:
	+
	+	— Бабо, мене старша сестра ошпарила! Бабо, і мене старша сестра ошпарила!
	+
	+	— І баба її ошпарить! І баба її ошпарить! — відказала їм бабця.
	+
	+	По обіді повела баба дівчинку до річки, щоб поськала їй. Коли та почала ськати, бабця мовила:
	+
	+	— Щось мене на сон хилить, мабуть, засну. А ти, як зробиться річка червона, не буди мене; побачиш, що стала зелена,— не буди; біла вода потече — також не буди; і жовта потече — не буди, а от коли потече чорна, тоді й збудиш мене!
	+
	+	Скоро дівчинка побачила, як річка стала червона, тоді зелена, біла; потім потекла вода жовта, як золото. Що вже гарна була золота вода, так сподобалась дівчинці, аж та не втерпіла і ткнула у воду мізинчиком. І враз мізинчик став золотий. А після золотої води потекла чорна. Тоді збудила дівчинка бабцю, а та вхопила її за косу і турнула в чорну воду, приказуючи:
	+
	+	— Хапай, дівко, що можеш! Хапай, дівко, що можеш!
	+
	+	Ухопила дівчинка якусь скриньку і цупко тримає. Та скринька була повна змій та ящірок, але ж бабця не казала, що в ній.
	+
	+	Потому бабця вивела дівчинку туди, звідки вона вже сама могла дістатися додому.
	+
	+	Коли дівчинка прийшла додому, мати ледве не померла з розпачу, бо вернулася дочка чорна, як чортеня. А вже як одкрила скриньку — леле, їаж вона повна змій і ящірок! Як напосілась жінка на чоловіка, як почала гризти — мовляв, чом не завів дитя туди ж, де й своє, бач, яке воно чорне та негарне вернулось.
	+
	+	— Е,— сказав чоловік,— куди водив перше одну, туди завів і другу; що вчинив з однією, те вчинив і з другою. А вже де блукали вони, що робили і як усе те сталося, я знаю стільки, скільки й ти!
	+
	+	Відтоді мачуха, хоч і зненавиділа ще дужче пасербицю, не могла вже вижити її з хати, бо та принесла багато грошей.
	+
	+	Коли дівчинка підросла і стала на порі, посватався до неї царський син, бо вона була така вродлива, що кращої годі й шукати. Та як настав час іти їй під вінець, мачуха сховала її під корито, а весільне покривало одягла на чорну дівчину, свою дочку, наказавши їй виставити з-під покривала тільки позолочений палець — хай люди думають, що то золота дівчина.
	+
	+	Як пішли весільчани з чорною дівчиною, півень заспівав:
	+
	+	— Кукуріку-у! Золота сестриця під коритом сидить, чорна сестриця на коні їде!
	+
	+	Весільчани переглянулись, подивувалися з того співу та й пішли собі далі. Трохи згодом півень знову проспівав:
	+
	+	— Кукуріку-у! Золота сестриця під коритом сидить, чорна сестриця на коні їде!
	+
	+	Весільчани знову переглянулися, подивувалися знову, але пішли далі. Трохи згодом півень утретє проспівав, та все тієї ж:
	+
	+	— Кукуріку-у! Золота сестриця під коритом сидить, чорна сестриця на коні їде!
	+
	+	Тоді свати вирішили таки заглянути під покривало, щоб побачити, чи не ведуть вони чорної дівчини замість золотої. Коли півень так співає, значить, щось тут не те. Підняли покривало і побачили, що півень казав правду.
	+
	+	Тоді весільчани повернулися назад і знайшли золоту дівчину, як і казав півень, під коритом. Вбрали її у весільне, посадовили на коня і рушили.
	+
	+	Так і вийшло: золота дівчина повінчалася з царським сином, а чорна зосталася вдома!