Казка про Івана-богатиря (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: Перенаправлено на Казка про івана-богатиря (українська народна казка)

2014-02-03T21:59:33Z

Перенаправлено на Казка про івана-богатиря (українська народна казка)

Snak в 18:45, 3 січня 2014

2014-01-03T18:45:56Z

Snak в 17:58, 24 вересня 2009

2009-09-24T17:58:42Z

Snak в 18:10, 21 вересня 2009

2009-09-21T18:10:12Z

Snak в 18:07, 21 вересня 2009

2009-09-21T18:07:18Z

Snak: перейменував «Казка про Івана-богатиря (украънська народна казка)» на «Казка про Івана-богатиря (українська народна казка)»

2009-09-15T20:12:07Z

перейменував «Казка про Івана-богатиря (украънська народна казка)» на «Казка про Івана-богатиря (українська народна казка)»

Snak: перейменував «Казка про Івана-богатиря» на «Казка про Івана-богатиря (украънська народна казка)»

2009-09-15T20:11:47Z

перейменував «Казка про Івана-богатиря» на «Казка про Івана-богатиря (украънська народна казка)»

Snak: Створена сторінка: Категорія:українська народна казка Категорія:Казки про героїв Був собі на світі бі...

2009-09-14T20:39:11Z

Створена сторінка: Категорія:українська народна казка Категорія:Казки про героїв Був собі на світі бі...

Нова сторінка

[[Категорія:українська народна казка]]

[[Категорія:Казки про героїв]]

Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може.

Якось у жнива пішли всі в поле, зостався слабий сам у хаті. Коли це приходить старець із білою бородою і просить чогось напитися.

— Рад би, дідуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати.

— Іди й принеси! — каже дід.

І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива, дід надпив трохи, а решту наказав хлопцеві випити.

— Що ти тепер в собі чуєш? — питає.

— Чую — така в мене сила ввійшла,— каже хлопець,— що дайте мені, дідуню, об що обпертись, то світ переверну.

— Забагацько в тобі сили,— каже дід,— піди ще пива принеси.

Приніс хлопець, дід і наказав йому всеньке випити.

— А тепер що в собі чуєш?

— Тепер, дідуню, наполовину сили не стало.

— Ото й досить, як для чоловіка! — сказав дід і пішов собі.

А хлопець вже й в хаті не може всидіти. Треба, думає, що-небудь для старого батька зробити, бо він стільки років його, каліку, жалів та годував. От і пішов він до багатого пана.

— Чи віддаси ти мені, пане, комору із збіжжям, якщо я її на плечах з місця на місце перенесу?

Здивувався пан.

— Хто ти такий,— питає,— та чи не здурів, що комору із збіжжям на плечах переносити хочеш?

— Я,— каже хлопець,— Іван, селянський син, а комору таки перенесу, якщо ти її мені віддаси.

— Ну що ж,— сміється пан,— перенесеш — твоя буде!

От повернувся Іван додому, та як прийшов батько з поля, почав його просити, щоб позичив в цілому селі, де тільки є які, мотузки та посторонки, бо він буде комору переносити. Батько здивувався, що син ходить міцно та ще й таке говорить, але послухав і пішов по мотузки. Збирав цілий вечір по селу, а вранці Іван узяв їх цілу купу, закинув на плечі й пішов до комори. Прийшов і почав комору обплутувати, неначе павук павутинням. Побачив оте гуменний, побіг до пана.

— Що мені з тим хлопцем робити? — питає.— Він каже, ніби пан йому дозволив.

А пан все сміється, каже, що справді дозволив і сам ще прийде подивитися на ту роботу. Закінчив Іван комору обплутувати, тут і пан надійшов.

— Що ж, неси,— глузує пан,— як перенесеш, все твоє буде!

Зігнувся Іван, підсунувся під мотуззя, а потім підвівся, підняв комору на плечі і пішов. Люди дивуються, а хлопець іде до батькового городу та там комору і становить. Є тепер в батька хліб на довгі роки!

Панові вже не до сміху, комори із збіжжям шкода, та нічого не вдієш!

А Іван батькові уклонився й каже:

— Живіть щасливо, а я піду по світу силу свою поспитати.

Попрохав коваля викувати йому довбню семипудову і з нею пішов.

Іде Іван лісом, бачить — заєць біжить. Хотів його забити, а заєць каже:

— Не бий мене, краще я тобі дам на службу моє зайченя, може, стане в пригоді!

Взяв малого зайчика, іде далі. Надибав лисицю і ту хотів забити, а вона відпросилася і мале лисиченя на службу дала. Потім ще вовка зустрів і від того взяв вовченя, а наостанку ще й від ведмедя дістав малого.

Так і пішов він по світу із своїми звірами. Ходив собі довго і дійшов якось до перехрестя доріг. Стоїть на тому перехресті стовп, а на стовпі написано: «Праворуч підеш — щастя буде, ліворуч підеш — добре буде, а просто підеш — смерть буде». Він і пішов просто.

Тільки недалеко відійшов, біжать назустріч люди й гукають:

— Не йди цією дорогою, завертай назад! Ми здуру пішли, бо читати не вміємо. Тут страшний шестиголовий Змій живе, і щодня йому на споживу людину дають. Сьогодні повезуть йому на вечерю королівну, бо набридло проклятому мужицьке м'ясо.

— Нічого,— каже Іван,— піду далі.

Побігли люди геть, а він далі попростував. Іде собі, дивиться — навколо скрізь кістки людські лежать, і що далі, то більше отих кісток. Дійшов Іван до величезної гори кам'яної, не видно в ній ні печери, ні дверей, одна лише щілиночка, ніби гора тріснула.

Аж ось незабаром приїхала карета, фурман коні випріг, не оглядаючись, утік. Підійшов Іван до карети, а там сидить королівна, чорною хусткою вкрита, і плаче. Заговорив він до неї, вона зраділа, що жива людина тут із нею, підняла хустку, та як побачила купи людських кісток навколо, то так і зомліла.

Тут сонце до обрію скотилося, стала гора тріщати, стала щілина роздаватися. Стиснув Іван в руках свою довбню семипудову, причаївся біля щілини, бачить — Змій одну голову висовує. Як вдарить Іван по ній довбнею, так і одбив голову. Змій другу голову висовує, а Іван і цю відбив. І так усі шість голів одбив, повирізував з них язики і в хустку зав'язав. Та сам втомився дуже, ліг і заснув богатирським сном. І всі звірі його заснули.

Вранці приїхав фурман по карету, бачить — спить у ній королівна живісінька, а під горою хлопець спить і шість голів Змієвих лежать. Тут фурман хлопця сонного забив, Змієві голови забрав і королівну збудив:

— От бачиш,— каже,— Змій цього хлопця забив, а я Змієві голови відрубав і тебе врятував. Тепер твій батько тебе заміж за мене віддасть.

І повіз він її до батька.

Прокинулись звірі, глянули — їхній хазяїн убитий лежить. Що робити? Тут зразу побігли звірі у дрімучий ліс непрохідний до чудесного джерела із водою живущою та гоящою. Бризнули на свого хазяїна живущою водою, він одразу й ожив, ніби прокинувся. Коли бачить — нема ні Змієвих голів, ані королівни, тільки хусточка лежить, що в ній Змієві язики зав'язані. Взяв він цю хусточку і пішов до міста, де та королівна жила.

Приходить до міста, а тут люди на вулицях ходять, радіють, що нема вже страшного Змія. І розповідають люди Іванові, що то фурман Змія вбив і королівну врятував, і тепер король за нього дочку заміж віддає.

Пішов тоді Іван просто до королівського палацу. Іде разом зі своїми звірами, всі бояться, з дороги відступаються. Так і заходить він у королівські покої. А там уже гості зібралися. Сидить король, і той фурман біля нього, а королівна поруч сумна та заплакана.

Став Іван перед королем і каже:

— Я Змія забив, а то сидить лиходій і облудник!

— Брешеш! — кричить фурман.— Ось і голови Змієві, що я одрубав!

Іван і каже:

— А язики в них є?

Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. Король з радістю віддав дочку за Івана-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.

← Попередня версія		Версія за 21:59, 3 лютого 2014
Рядок 1:		Рядок 1:
−	[[~~Категорія:~~українська народна казка]]	+	#REDIRECT [[Казка про івана-богатиря (українська народна казка)]]
−
−	~~[[Категорія:Казки про героїв]]~~
−
−	~~[[Категорія:Казки про фантастичних істот]]~~
−
−
−
−	~~[[Категорія:Казки про Івана]]~~
−
−	~~[[Категорія:Казки про панів]]~~
−
−	~~[[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]~~
−
−	Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може.
−
−	Якось у жнива пішли всі в поле, зостався слабий сам у хаті. Коли це приходить старець із білою бородою і просить чогось напитися.
−
−	~~— Рад би, дідуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати.~~
−
−	~~— Іди й принеси! — каже [[дід]].~~
−
−	І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива, [[дід]] надпив трохи, а решту наказав хлопцеві випити.
−
−	~~— Що ти тепер в собі чуєш? — питає.~~
−
−	~~— Чую — така в мене сила ввійшла,— каже хлопець,— що дайте мені, дідуню, об що обпертись, то світ переверну.~~
−
−	~~— Забагацько в тобі сили,— каже [[дід]],— піди ще пива принеси.~~
−
−	~~Приніс хлопець, [[дід]] і наказав йому всеньке випити.~~
−
−	~~— А тепер що в собі чуєш?~~
−
−	~~— Тепер, дідуню, наполовину сили не стало.~~
−
−	~~— Ото й досить, як для [[чоловік]]а! — сказав дід і пішов собі.~~
−
−	А хлопець вже й в хаті не може всидіти. Треба, думає, що-небудь для старого батька зробити, бо він стільки років його, каліку, жалів та годував. От і пішов він до багатого [[пан]]а.
−
−	~~— Чи віддаси ти мені, пане, комору із збіжжям, якщо я її на плечах з місця на місце перенесу?~~
−
−	~~Здивувався [[пан]].~~
−
−	~~— Хто ти такий,— питає,— та чи не здурів, що комору із збіжжям на плечах переносити хочеш?~~
−
−	~~— Я,— каже хлопець,— [[Іван]], селянський син, а комору таки перенесу, якщо ти її мені віддаси.~~
−
−	~~— Ну що ж,— сміється пан,— перенесеш — твоя буде!~~
−
−	От повернувся [[Іван]] додому, та як прийшов батько з поля, почав його просити, щоб позичив в цілому селі, де тільки є які, мотузки та посторонки, бо він буде комору переносити. Батько здивувався, що син ходить міцно та ще й таке говорить, але послухав і пішов по мотузки. Збирав цілий вечір по селу, а вранці Іван узяв їх цілу купу, закинув на плечі й пішов до комори. Прийшов і почав комору обплутувати, неначе павук павутинням. Побачив оте [[гуменний]], побіг до пана.
−
−	~~— Що мені з тим хлопцем робити? — питає.— Він каже, ніби [[пан]] йому дозволив.~~
−
−	А пан все сміється, каже, що справді дозволив і сам ще прийде подивитися на ту роботу. Закінчив Іван комору обплутувати, тут і пан надійшов.
−
−	~~— Що ж, неси,— глузує [[пан]],— як перенесеш, все твоє буде!~~
−
−	Зігнувся [[Іван]], підсунувся під мотуззя, а потім підвівся, підняв комору на плечі і пішов. Люди дивуються, а хлопець іде до батькового городу та там комору і становить. Є тепер в батька хліб на довгі роки!
−
−	~~[[Пан]]ові вже не до сміху, комори із збіжжям шкода, та нічого не вдієш!~~
−
−	~~А [[Іван]] батькові уклонився й каже:~~
−
−	~~— Живіть щасливо, а я піду по світу силу свою поспитати.~~
−
−	~~Попрохав коваля викувати йому довбню семипудову і з нею пішов.~~
−
−	~~Іде [[Іван]] лісом, бачить — заєць біжить. Хотів його забити, а заєць каже:~~
−
−	~~— Не бий мене, краще я тобі дам на службу моє зайченя, може, стане в пригоді!~~
−
−	Взяв малого зайчика, іде далі. Надибав лисицю і ту хотів забити, а вона відпросилася і мале лисиченя на службу дала. Потім ще вовка зустрів і від того взяв вовченя, а наостанку ще й від ведмедя дістав малого.
−
−	Так і пішов він по світу із своїми звірами. Ходив собі довго і дійшов якось до перехрестя доріг. Стоїть на тому перехресті стовп, а на стовпі написано: «Праворуч підеш — щастя буде, ліворуч підеш — добре буде, а просто підеш — смерть буде». Він і пішов просто.
−
−	~~Тільки недалеко відійшов, біжать назустріч люди й гукають:~~
−
−	— Не йди цією дорогою, завертай назад! Ми здуру пішли, бо читати не вміємо. Тут страшний шестиголовий Змій живе, і щодня йому на споживу людину дають. Сьогодні повезуть йому на вечерю королівну, бо набридло проклятому мужицьке м'ясо.
−
−	~~— Нічого,— каже [[Іван]],— піду далі.~~
−
−	Побігли люди геть, а він далі попростував. Іде собі, дивиться — навколо скрізь кістки людські лежать, і що далі, то більше отих кісток. Дійшов [[Іван]] до величезної гори кам'яної, не видно в ній ні печери, ні дверей, одна лише щілиночка, ніби гора тріснула.
−
−	Аж ось незабаром приїхала карета, фурман коні випріг, не оглядаючись, утік. Підійшов Іван до карети, а там сидить королівна, чорною хусткою вкрита, і плаче. Заговорив він до неї, вона зраділа, що жива людина тут із нею, підняла хустку, та як побачила купи людських кісток навколо, то так і зомліла.
−
−	Тут сонце до обрію скотилося, стала гора тріщати, стала щілина роздаватися. Стиснув Іван в руках свою довбню семипудову, причаївся біля щілини, бачить — Змій одну голову висовує. Як вдарить Іван по ній довбнею, так і одбив голову. [[Змій]] другу голову висовує, а Іван і цю відбив. І так усі шість голів одбив, повирізував з них язики і в хустку зав'язав. Та сам втомився дуже, ліг і заснув богатирським сном. І всі звірі його заснули.
−
−	Вранці приїхав фурман по карету, бачить — спить у ній королівна живісінька, а під горою хлопець спить і шість голів Змієвих лежать. Тут фурман хлопця сонного забив, Змієві голови забрав і королівну збудив:
−
−	— От бачиш,— каже,— [[Змій]] цього хлопця забив, а я Змієві голови відрубав і тебе врятував. Тепер твій батько тебе заміж за мене віддасть.
−
−	~~І повіз він її до батька.~~
−
−	Прокинулись звірі, глянули — їхній хазяїн убитий лежить. Що робити? Тут зразу побігли звірі у дрімучий ліс непрохідний до чудесного джерела із водою живущою та гоящою. Бризнули на свого хазяїна живущою водою, він одразу й ожив, ніби прокинувся. Коли бачить — нема ні Змієвих голів, ані королівни, тільки хусточка лежить, що в ній Змієві язики зав'язані. Взяв він цю хусточку і пішов до міста, де та королівна жила.
−
−	Приходить до міста, а тут люди на вулицях ходять, радіють, що нема вже страшного Змія. І розповідають люди Іванові, що то фурман Змія вбив і королівну врятував, і тепер король за нього дочку заміж віддає.
−
−	Пішов тоді Іван просто до королівського палацу. Іде разом зі своїми звірами, всі бояться, з дороги відступаються. Так і заходить він у королівські покої. А там уже гості зібралися. Сидить король, і той фурман біля нього, а королівна поруч сумна та заплакана.
−
−	~~Став [[Іван]] перед королем і каже:~~
−
−	~~— Я Змія забив, а то сидить лиходій і облудник!~~
−
−	~~— Брешеш! — кричить фурман.— Ось і голови Змієві, що я одрубав!~~
−
−	~~[[Іван]] і каже:~~
−
−	~~— А язики в них є?~~
−
−	Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. [[Король]] з радістю віддав дочку за [[Іван]]а-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.
−
−
−
−
−	~~{{Казка про змія}}~~

@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 [[Категорія:Казки про фантастичних істот]]
-[[Категорія:Казки про змія]]
 [[Категорія:Казки про Івана]]
@@ Рядок 110: / Рядок 110: @@
 Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. [[Король]] з радістю віддав дочку за [[Іван]]а-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.

@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 [[Категорія:Казки про фантастичних істот]]
-[[Категорія:Казки про Змія]]
+[[Категорія:Казки про змія]]
 [[Категорія:Казки про Івана]]
 [[Категорія:Казки про панів]]
@@ Рядок 20: / Рядок 19: @@
 — Рад би, дідуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати.
-— Іди й принеси! — каже дід.
+— Іди й принеси! — каже [[дід]].
-І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива, дід надпив трохи, а решту наказав хлопцеві випити.
+І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива, [[дід]] надпив трохи, а решту наказав хлопцеві випити.
 — Що ти тепер в собі чуєш? — питає.
@@ Рядок 28: / Рядок 27: @@
 — Чую — така в мене сила ввійшла,— каже хлопець,— що дайте мені, дідуню, об що обпертись, то світ переверну.
-— Забагацько в тобі сили,— каже дід,— піди ще пива принеси.
+— Забагацько в тобі сили,— каже [[дід]],— піди ще пива принеси.
-Приніс хлопець, дід і наказав йому всеньке випити.
+Приніс хлопець, [[дід]] і наказав йому всеньке випити.
 — А тепер що в собі чуєш?
@@ Рядок 36: / Рядок 35: @@
 — Тепер, дідуню, наполовину сили не стало.
-— Ото й досить, як для чоловіка! — сказав дід і пішов собі.
+— Ото й досить, як для [[чоловік]]а! — сказав дід і пішов собі.
-А хлопець вже й в хаті не може всидіти. Треба, думає, що-небудь для старого батька зробити, бо він стільки років його, каліку, жалів та годував. От і пішов він до багатого пана.
+А хлопець вже й в хаті не може всидіти. Треба, думає, що-небудь для старого батька зробити, бо він стільки років його, каліку, жалів та годував. От і пішов він до багатого [[пан]]а.
 — Чи віддаси ти мені, пане, комору із збіжжям, якщо я її на плечах з місця на місце перенесу?
-Здивувався пан.
+Здивувався [[пан]].
 — Хто ти такий,— питає,— та чи не здурів, що комору із збіжжям на плечах переносити хочеш?
@@ Рядок 68: / Рядок 67: @@
 Попрохав коваля викувати йому довбню семипудову і з нею пішов.
-Іде Іван лісом, бачить — заєць біжить. Хотів його забити, а заєць каже:
+Іде [[Іван]] лісом, бачить — заєць біжить. Хотів його забити, а заєць каже:
 — Не бий мене, краще я тобі дам на службу моє зайченя, може, стане в пригоді!
@@ Рядок 82: / Рядок 81: @@
 — Нічого,— каже [[Іван]],— піду далі.
-Побігли люди геть, а він далі попростував. Іде собі, дивиться — навколо скрізь кістки людські лежать, і що далі, то більше отих кісток. Дійшов Іван до величезної гори кам'яної, не видно в ній ні печери, ні дверей, одна лише щілиночка, ніби гора тріснула.
+Побігли люди геть, а він далі попростував. Іде собі, дивиться — навколо скрізь кістки людські лежать, і що далі, то більше отих кісток. Дійшов [[Іван]] до величезної гори кам'яної, не видно в ній ні печери, ні дверей, одна лише щілиночка, ніби гора тріснула.
 Аж ось незабаром приїхала карета, фурман коні випріг, не оглядаючись, утік. Підійшов Іван до карети, а там сидить королівна, чорною хусткою вкрита, і плаче. Заговорив він до неї, вона зраділа, що жива людина тут із нею, підняла хустку, та як побачила купи людських кісток навколо, то так і зомліла.
@@ Рядок 100: / Рядок 99: @@
 Пішов тоді Іван просто до королівського палацу. Іде разом зі своїми звірами, всі бояться, з дороги відступаються. Так і заходить він у королівські покої. А там уже гості зібралися. Сидить король, і той фурман біля нього, а королівна поруч сумна та заплакана.
-Став Іван перед королем і каже:
+Став [[Іван]] перед королем і каже:
 — Я Змія забив, а то сидить лиходій і облудник!
@@ Рядок 106: / Рядок 105: @@
 — Брешеш! — кричить фурман.— Ось і голови Змієві, що я одрубав!
-Іван і каже:
+[[Іван]] і каже:
 — А язики в них є?
 Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. [[Король]] з радістю віддав дочку за [[Іван]]а-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.

← Попередня версія		Версія за 18:10, 21 вересня 2009
Рядок 8:		Рядок 8:

	[[Категорія:Казки про Івана]]		[[Категорія:Казки про Івана]]
		+
		+
		+	[[Категорія:Казки про панів]]

	[[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]		[[Категорія:Казки про королів і королівн, принцес і півкоролівства в придачу]]

@@ Рядок 2: / Рядок 2: @@
 [[Категорія:Казки про героїв]]
 Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може.
@@ Рядок 35: / Рядок 43: @@
 — Хто ти такий,— питає,— та чи не здурів, що комору із збіжжям на плечах переносити хочеш?
-— Я,— каже хлопець,— Іван, селянський син, а комору таки перенесу, якщо ти її мені віддаси.
+— Я,— каже хлопець,— [[Іван]], селянський син, а комору таки перенесу, якщо ти її мені віддаси.
 — Ну що ж,— сміється пан,— перенесеш — твоя буде!
-От повернувся Іван додому, та як прийшов батько з поля, почав його просити, щоб позичив в цілому селі, де тільки є які, мотузки та посторонки, бо він буде комору переносити. Батько здивувався, що син ходить міцно та ще й таке говорить, але послухав і пішов по мотузки. Збирав цілий вечір по селу, а вранці Іван узяв їх цілу купу, закинув на плечі й пішов до комори. Прийшов і почав комору обплутувати, неначе павук павутинням. Побачив оте гуменний, побіг до пана.
+От повернувся [[Іван]] додому, та як прийшов батько з поля, почав його просити, щоб позичив в цілому селі, де тільки є які, мотузки та посторонки, бо він буде комору переносити. Батько здивувався, що син ходить міцно та ще й таке говорить, але послухав і пішов по мотузки. Збирав цілий вечір по селу, а вранці Іван узяв їх цілу купу, закинув на плечі й пішов до комори. Прийшов і почав комору обплутувати, неначе павук павутинням. Побачив оте [[гуменний]], побіг до пана.
-— Що мені з тим хлопцем робити? — питає.— Він каже, ніби пан йому дозволив.
+— Що мені з тим хлопцем робити? — питає.— Він каже, ніби [[пан]] йому дозволив.
 А пан все сміється, каже, що справді дозволив і сам ще прийде подивитися на ту роботу. Закінчив Іван комору обплутувати, тут і пан надійшов.
-— Що ж, неси,— глузує пан,— як перенесеш, все твоє буде!
+— Що ж, неси,— глузує [[пан]],— як перенесеш, все твоє буде!
-Зігнувся Іван, підсунувся під мотуззя, а потім підвівся, підняв комору на плечі і пішов. Люди дивуються, а хлопець іде до батькового городу та там комору і становить. Є тепер в батька хліб на довгі роки!
+Зігнувся [[Іван]], підсунувся під мотуззя, а потім підвівся, підняв комору на плечі і пішов. Люди дивуються, а хлопець іде до батькового городу та там комору і становить. Є тепер в батька хліб на довгі роки!
-Панові вже не до сміху, комори із збіжжям шкода, та нічого не вдієш!
+[[Пан]]ові вже не до сміху, комори із збіжжям шкода, та нічого не вдієш!
-А Іван батькові уклонився й каже:
+А [[Іван]] батькові уклонився й каже:
 — Живіть щасливо, а я піду по світу силу свою поспитати.
@@ Рядок 69: / Рядок 77: @@
 — Не йди цією дорогою, завертай назад! Ми здуру пішли, бо читати не вміємо. Тут страшний шестиголовий Змій живе, і щодня йому на споживу людину дають. Сьогодні повезуть йому на вечерю королівну, бо набридло проклятому мужицьке м'ясо.
-— Нічого,— каже Іван,— піду далі.
+— Нічого,— каже [[Іван]],— піду далі.
 Побігли люди геть, а він далі попростував. Іде собі, дивиться — навколо скрізь кістки людські лежать, і що далі, то більше отих кісток. Дійшов Іван до величезної гори кам'яної, не видно в ній ні печери, ні дверей, одна лише щілиночка, ніби гора тріснула.
@@ Рядок 75: / Рядок 83: @@
 Аж ось незабаром приїхала карета, фурман коні випріг, не оглядаючись, утік. Підійшов Іван до карети, а там сидить королівна, чорною хусткою вкрита, і плаче. Заговорив він до неї, вона зраділа, що жива людина тут із нею, підняла хустку, та як побачила купи людських кісток навколо, то так і зомліла.
-Тут сонце до обрію скотилося, стала гора тріщати, стала щілина роздаватися. Стиснув Іван в руках свою довбню семипудову, причаївся біля щілини, бачить — Змій одну голову висовує. Як вдарить Іван по ній довбнею, так і одбив голову. Змій другу голову висовує, а Іван і цю відбив. І так усі шість голів одбив, повирізував з них язики і в хустку зав'язав. Та сам втомився дуже, ліг і заснув богатирським сном. І всі звірі його заснули.
+Тут сонце до обрію скотилося, стала гора тріщати, стала щілина роздаватися. Стиснув Іван в руках свою довбню семипудову, причаївся біля щілини, бачить — Змій одну голову висовує. Як вдарить Іван по ній довбнею, так і одбив голову. [[Змій]] другу голову висовує, а Іван і цю відбив. І так усі шість голів одбив, повирізував з них язики і в хустку зав'язав. Та сам втомився дуже, ліг і заснув богатирським сном. І всі звірі його заснули.
 Вранці приїхав фурман по карету, бачить — спить у ній королівна живісінька, а під горою хлопець спить і шість голів Змієвих лежать. Тут фурман хлопця сонного забив, Змієві голови забрав і королівну збудив:
-— От бачиш,— каже,— Змій цього хлопця забив, а я Змієві голови відрубав і тебе врятував. Тепер твій батько тебе заміж за мене віддасть.
+— От бачиш,— каже,— [[Змій]] цього хлопця забив, а я Змієві голови відрубав і тебе врятував. Тепер твій батько тебе заміж за мене віддасть.
 І повіз він її до батька.
@@ Рядок 99: / Рядок 107: @@
 — А язики в них є?
-Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. Король з радістю віддав дочку за Івана-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.
+Кинулись дивитись — а голови без язиків! Фурмана схопили і у в'язницю кинули. [[Король]] з радістю віддав дочку за [[Іван]]а-богатиря, і стали вони жити в щасті та згоді.

← Попередня версія	Версія за 20:12, 15 вересня 2009
(Немає відмінностей)