https://kazka.vn.ua/index.php?action=history&feed=atom&title=%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B4%D1%96%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8 2026-04-06T20:39:51Z Історія редагувань цієї сторінки в вікі MediaWiki 1.35.9 https://kazka.vn.ua/index.php?title=%D0%9A%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B4%D1%96%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8&diff=4111&oldid=prev 2013-08-10T12:39:11Z

<p>Створена сторінка: Колись давно-давно на північ від річок, які тепер звуться Мембере і Лобайс, дрімучі ліси в...</p> <p><b>Нова сторінка</b></p><div>Колись давно-давно на північ від річок, які тепер звуться Мембере і Лобайс, дрімучі ліси вкривали гору Яде.<br /> <br /> Люди завжди хотіли побувати в тих лісах, але все не наважувалися.<br /> <br /> Аж ось одного разу хтось сказав: <br /> <br /> — У глибині тих лісів сховано незліченні скарби. Але ніхто з тих, хто вирушив на їх пошуки, так і не повернувся. Невідомо, чи загинули вони, а як загинули, то від чого. Може, дикі звірі їх роздерли, може, вони померли від голоду.<br /> <br /> А тим часом скрізь попід лісом жили сильні, могутні й сміливі чоловіки, які не боялися полювати на тигрів і слонів, не боялися воювати з сусідніми племенами. Пройшли вони піски і савани, долини й гори, перепливли широчезні ріки, щоб подивитися, що там на другому боці. Ні безмісячні та беззоряні ночі, ні грім та блискавки не спинили їхнього тривалого походу на південь.<br /> <br /> Спинилися вони лише тоді, коли дійшли до зеленого і темного лісу. Тут вони й оселилися.<br /> <br /> Ліс став для них останньою межею. Далі ніхто не пішов.<br /> <br /> Один ватаг, сильніший, цікавіший і відважніший за решту, якось вирішив таки піти до лісу.<br /> <br /> Скликав він найстаріших і наймудріших одноплемінців і питає поради:<br /> <br /> — Ліс багатий, а ми бідні. Ніхто ще не наважувався ступити в пітьму дерев. Може, нам спробувати?<br /> <br /> — Ніхто не вертався живим з того лісу,— сказали старі одноплемінці.<br /> <br /> — Сам чоловік нічого не може, але тридцять добре озброєних вояків можуть спробувати,— мовив на те ватаг.<br /> <br /> Роздав він зброю тридцятьом найкращим своїм воякам. А вранці рушили вони в ліс.<br /> <br /> Багато годин уже йдуть сміливці. Насилу прорубують собі шлях серед ліан. Коли це почувся крик. Один з вояків упав. Зелена блискавка метнулася і зникла серед гілок.<br /> <br /> — Змія! — скрикнув ватаг.— Беріть луки й стріли. Цільтесь в усе, що во-рушиться серед гілок!<br /> <br /> Поки він це -казав, ще один вояк упав мертвий до його ніг, навіть не скрикнувши.<br /> <br /> — Не можна більше гаятися,— мовив ватаг.— Рушайте на ліс!<br /> <br /> Вояки кинулися рубати хащі ножами, мечами, сокирами. Тріщать гілки, з страшним гуркотом падають дерева.<br /> <br /> Час від часу десь майне зелена блискавка, і хтось із сміливців падає мертвий.<br /> <br /> Бачить ватаг, як гинуть його брати, його найближчі товариші. Але він уперто прагне вперед.<br /> <br /> Він ніколи ще не відступав.<br /> <br /> Останні вояки оточили ватага і не наважуються йти далі. Вони перестали рубати дерева і не слухаються його наказів.<br /> <br /> Коли ватаг нарешті згодився повернутися до села, було вже запізно. Останні сміливці загинули.<br /> <br /> Ватаг повернувся сам. В очах старих мудреців, у яких він просив поради, прочитав гіркий докір. Мудреці нічого не сказали, але ватаг зрозумів, що вони не хочуть більше ні помагати йому, ні слухати його.<br /> <br /> Згнітивши серце, він пішов до своєї хатини. Довго думав, як убити зміїв, що живуть на деревах. Не спав ні вдень ні вночі. І таки надумав.<br /> <br /> «Ті змії думають, що я їх злякався! А я доведу, що дужчий за них!» <br /> <br /> Надвечір вийшов він зі своєї хатини і скликав усіх одноплемінців:<br /> <br /> — Слухайте всі! Чоловіки й жінки, старі й малі! В лісі повно скарбів. А ми бідні. Якщо зуміємо продертися крізь хащі, то знайдемо незліченні багатства.<br /> <br /> — Ніхто ще не вернувся з того лісу. Ти повів туди найкращих з нас. Де вони?<br /> <br /> — Усі ми разом можемо перемогти там, де нічого не вдіють тридцять чоловік. Завтра вранці ви підете і зріжете всю траву в савані. Ви наріжете цілі гори сухої трави і поскладаєте її під деревами на узліссі. А тоді ми її підпалимо.<br /> <br /> Наступного ранку молоді й старі, чоловіки й жінки подалися в савану різати траву. Три дні падали трави під мачете. Три дні люди збирали зрізану траву і зносили її на велетенські купи під дерева. І наскладали навколо лісу височенний мур із сіна, заввишки як найвищі дерева.<br /> <br /> На сьомий день ватаг підпалив сіно, а від нього загорівся і ліс. Дим здійнявся до неба і затьмарив сонце. Три дні і три ночі горіли дерева. Не видно було ні сонця, ні місяця. Вогонь, що його запалив ватаг, спалив майже весь ліс, убив майже всіх його мешканців.<br /> <br /> На четвертий день пожежа згасла.<br /> <br /> Земля була вкрита самим білим попелом і гарячим вугіллям.<br /> <br /> Усі мешканці села, молоді й старі, чоловіки й жінки, мовчки обступили ватага. Дивляться вони на нього, а той і голову првісив.<br /> <br /> Коли це серед німої тиші озвався голос. То заговорила найстарша жінка села:<br /> <br /> — Що ж ти тепер робитимеш?<br /> <br /> Тут озвався ще один голос, голос найстаршого в селі чоловіка:<br /> <br /> — Нема більше ні змій, ні зелених блискавок, які вбивають наших вояків. Але ж нема і скарбів!<br /> <br /> Озвався тоді й юнак:<br /> <br /> — Нема більше й звірів для полювання.<br /> <br /> Озвалася й дівчина:<br /> <br /> — Нема більше ні дерев, ні фруктів.<br /> <br /> Озвалася дитина:<br /> <br /> — Не почуємо ми більше пташиного співу.<br /> <br /> — Замовкніть! — скрикнув гнівно ватаг. Він добре розумів, що вчинив зле.<br /> <br /> До нього підійшла найстарша жінка, взяла за руку і мовила:<br /> <br /> — Ось що ти маєш робити.<br /> <br /> Вона взяла два калебаси і налила в них молока. Тоді поставила один калебас із молоком собі на голову, а другий дала ватагові і, попросивши зробити те саме, повела з собою.<br /> <br /> Удвох вони пішли по згарищу до кількох дерев, що вціліли від вогню. Побачив ватаг, як з гілки метнулася зелена блискавка. Почув сухий тріск. Дивиться, аж у калебасі старої змія п’є молоко.<br /> <br /> — От бачиш! Всі змії люблять молоко. Вони до нього дуже ласі!<br /> <br /> Не встигла стара доказати, коли друга змія кинулася до ватагового кале- баса.<br /> <br /> Ватаг і стара повернулися до села живі й неушкоджені, несучи на головах калебаси зі спійманими зміями. Поки йшли вони, змії так пообпивалися молоком, що вже й подохли.<br /> <br /> Коли познімали вони калебаси з мертвими зміями і поставили їх на землю перед усіма людьми племені, молодими й старими, чоловіками й жінками, очі мертвих зміїв перетворилися на коштовні камені — діаманти.<br /> <br /> — Бачиш,— каже тоді стара,— що ти спалив. Скарби — то очі зміїв.<br /> <br /> Відтоді ніхто не палив більше лісу. Бо ліс — то краса й багатство. <br /> <br /> <br /> {{Шаблон:Казки народів Африки, Веселка(1993)}}</div>

Bogdan