Кирило Кожум'яка (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:17, 5 липня 2014

2014-07-05T04:17:22Z

Bogdana в 04:17, 5 липня 2014

2014-07-05T04:17:06Z

Bogdan в 14:38, 8 жовтня 2013

2013-10-08T14:38:57Z

Kos Street King в 06:40, 28 вересня 2009

2009-09-28T06:40:15Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:07:02Z

1 версія

Нова сторінка

КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва Змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого нарубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робити, коли давали городяни, треба і йому давати. Послав князь свою дочку в дань Змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна! То Змій її й полюбив. От вона до нього підлестилась та й питається раз:
- Чи є,-каже,-на світі такий [[чоловік]], щоб тебе подужав?
- Є, - каже, - такий у Києві над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелеться, а як вийде на Дніпро мочити шкури (бо він кожум'яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне він їх? А йому байдуже: як поцупить, то й мене з шкурами трохи на берег не витягне. От того [[чоловік]]а тільки мені й страшно.
Князівна взяла собі те на думку й думає, як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись. А при ній не було ні душі,- тільки один голубок. Вона вигодувала його, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі й написала до батька:
"Отак і так,-пише,-у вас, [[пан]]отче, є у Києві [[чоловік]], на ймення Кирило, на прізвище Кожум'яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він із Змієм побитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, [[пан]]-отченьку, і словами, й подарунками, щоб не образився він за яке незвичайне слово!"
Написала так, прив'язала під крильце голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й прилетів додому, на подвір'я до князя.
А діти саме бігали подвір'ям та й побачили голубка.
- Татусю, татусю! - кажуть. -Чи бачиш - голубок від сестриці прилетів?
Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:
- Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!
А далі поманив до себе голубка, глядь-аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Покликав він до себе всю старшину.
- Чи є у нас такий [[чоловік]], що прозивається Кирилом Кожум'якою?
- Є, князю. Живе над Дніпром.
- Як же б до нього приступитись, щоб не образився та послухав?
Ото сяк-так порадились та й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до його хати, відчинили помалу двері та й злякались. Дивляться - сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять шкур, тільки видно, як коливає отакенною білою бородою! От один з тих посланців: "Кахи?" Кожум'яка жахнувся, а дванадцять шкур тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:
- Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою...
А він і не дивиться й не слухає: розсердився, що через них та дванадцять шкур порвав.
Вони знову давай його просити, давай його благати.
Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голови.
Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина.
-Чи не послати нам іще молодших?
Послали молодших - нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче не йому кажуть. Так розібрало його за ті шкури.
Далі надумався князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не вигерпів, заплакав та й каже:
- Ну, це ж уже для вас я зроблю.
Пішов до князя.
- Давайте ж,- каже,- мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!
Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, та й пішов до Змія.
А Змій йому й каже:
- А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?
- Де вже миритися! Битися з тобою, з іродом проклятим!
От і почали вони битися - аж земля гуде. Що розбіжиться Змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве; що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А Змій, як вогонь, горить,- так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмоливсь. Ото вискакує з води проклятий ірод - і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде! Бились вони, бились - аж курить, аж іскри скачуть.
Розігрів Кирило Змія ще лучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.
Коли це Зміюка - бу-бух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками:
- От так Кирило! От так Кожум'яка!
Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум'яками.

[[Категорія:Українські народні казки]]

@@ Рядок 70: / Рядок 70: @@
 [[Категорія:українська народна казка]]
-{{Казки про чоловіка}}
+{{Казка про чоловіка}}
 [[Категорія:Казки про панів]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-[[Категорія:українська народна казка]]
+Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва [[Змій]], і щороку посилали йому дань: давали або молодого нарубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робити, коли давали городяни, треба і йому давати. Послав князь свою дочку в дань Змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна! То [[Змій]] її й полюбив. От вона до нього підлестилась та й питається раз:
 - Чи є,-каже,-на світі такий [[чоловік]], щоб тебе подужав?
@@ Рядок 17: / Рядок 11: @@
 Написала так, прив'язала під крильце голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й прилетів додому, на подвір'я до князя.
-А діти саме бігали подвір'ям та й побачили голубка.
+[[Файл:Kyrulo 300x302.jpg|left]]А діти саме бігали подвір'ям та й побачили голубка.
 - Татусю, татусю! - кажуть. -Чи бачиш - голубок від сестриці прилетів?
-Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:
+[[Князь]] перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:
 - Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!
@@ Рядок 49: / Рядок 43: @@
 Послали молодших - нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче не йому кажуть. Так розібрало його за ті шкури.
-Далі надумався князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не вигерпів, заплакав та й каже:
+Далі надумався [[князь]] і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не вигерпів, заплакав та й каже:
 - Ну, це ж уже для вас я зроблю.
@@ Рядок 59: / Рядок 53: @@
 Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, та й пішов до Змія.
-А Змій йому й каже:
+А [[Змій]] йому й каже:
 - А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?
@@ Рядок 67: / Рядок 61: @@
 От і почали вони битися - аж земля гуде. Що розбіжиться Змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве; що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А Змій, як вогонь, горить,- так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмоливсь. Ото вискакує з води проклятий ірод - і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде! Бились вони, бились - аж курить, аж іскри скачуть.
-Розігрів Кирило Змія ще лучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.
+Розігрів Кирило Змія ще краще, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.
 Коли це Зміюка - бу-бух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками:
@@ Рядок 74: / Рядок 68: @@
 Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум'яками.

@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 [[Категорія:Казки про панів]]
-КИРИЛО КОЖУМ'ЯКА
+"Отак і так,-пише,-у вас, [[пан]]отче, є у Києві [[чоловік]], на ймення Кирило, на прізвище Кожум'яка. Благайте ви його через старих людей, чи не схоче він із Змієм побитися, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, [[пан]]-отченьку, і словами, й подарунками, щоб не образився він за яке незвичайне слово!"
 Написала так, прив'язала під крильце голубові та й випустила у вікно. Голубок злинув під небо та й прилетів додому, на подвір'я до князя.
 А діти саме бігали подвір'ям та й побачили голубка.
 - Татусю, татусю! - кажуть. -Чи бачиш - голубок від сестриці прилетів?
 Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав та й засумував:
 - Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!
 А далі поманив до себе голубка, глядь-аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Покликав він до себе всю старшину.
 - Чи є у нас такий [[чоловік]], що прозивається Кирилом Кожум'якою?
 - Є, князю. Живе над Дніпром.
 - Як же б до нього приступитись, щоб не образився та послухав?
 Ото сяк-так порадились та й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до його хати, відчинили помалу двері та й злякались. Дивляться - сидить сам Кожум'яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять шкур, тільки видно, як коливає отакенною білою бородою! От один з тих посланців: "Кахи?" Кожум'яка жахнувся, а дванадцять шкур тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:
 - Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою...
 А він і не дивиться й не слухає: розсердився, що через них та дванадцять шкур порвав.
 Вони знову давай його просити, давай його благати.
 Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голови.
 Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина.
 -Чи не послати нам іще молодших?
 Послали молодших - нічого не вдіють і ті. Мовчить та сопе, наче не йому кажуть. Так розібрало його за ті шкури.
 Далі надумався князь і послав до нього малих дітей. Ті як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум'яка не вигерпів, заплакав та й каже:
 - Ну, це ж уже для вас я зроблю.
 Пішов до князя.
 - Давайте ж,- каже,- мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель!
 Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, та й пішов до Змія.
 А Змій йому й каже:
 - А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?
 - Де вже миритися! Битися з тобою, з іродом проклятим!
 От і почали вони битися - аж земля гуде. Що розбіжиться Змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве; що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А Кирило його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А Змій, як вогонь, горить,- так йому жарко, і поки збігає до Дніпра, щоб напитися, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум'яка вже й обмотавсь коноплями і смолою обсмоливсь. Ото вискакує з води проклятий ірод - і що розженеться проти Кожум'яки, то він його булавою луп та луп, аж луна йде! Бились вони, бились - аж курить, аж іскри скачуть.
 Розігрів Кирило Змія ще лучче, як коваль леміш у горні: аж пирхає, аж захлинається проклятий, а під ним земля тільки стогне.
 Коли це Зміюка - бу-бух! Аж земля затряслась. Народ, стоячи на горах, так і сплеснув руками:
 - От так Кирило! От так Кожум'яка!
 Та вже з того-то часу й почало зватися те урочище, де Кирило жив, Кожум'яками.