Кобиляче яйце (французька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 04:40, 4 жовтня 2013

2013-10-04T04:40:31Z

Bogdan в 09:56, 22 вересня 2013

2013-09-22T09:56:13Z

Bogdan: перейменував «Кобиляче яйце» на «Кобиляче яйце (французька народна казка)»

2013-09-22T09:53:33Z

перейменував «Кобиляче яйце» на «Кобиляче яйце (французька народна казка)»

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською м...

2013-09-22T09:50:57Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Французькі народні казки (Веселка,1982)}} {{Шаблон:Французькі казки українською м...

Нова сторінка

@@ Рядок 27: / Рядок 27: @@
 Ніколя не вагався і миті. Він заплатив, узяв гарбуз і поспішив до Анжевілера.
-—    Що з тобою? — спитала Сідоні, його дружина, побачивши захеканого чоловіка.
+—    Що з тобою? — спитала Сідоні, його дружина, побачивши захеканого [[чоловік]]а.
 Ніколя розповів їй, у чому річ, і додав, що сам буде висиджувати кобиляче яйце. Здивована Сідоні погодилася.
@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 —    Яйце як яйце,— запевнив той. — Може, шкаралупа дуже тверда. Щоб розбити її і не зашкодити лошаткові, можна скотити його з невисо кого і не дуже кам'янистого пагорба.
-Повернувшись додому, Сідоні переказала пораду продавця чоловікові. Ніколя швидко встав, одягся, обережно поклав яйце у великий кошик і пішов на пагорб. Цілий гурт односельців супроводив його, щоб побачити народження лошати.
+Повернувшись додому, Сідоні переказала пораду продавця [[чоловік]]ові. Ніколя швидко встав, одягся, обережно поклав яйце у великий кошик і пішов на пагорб. Цілий гурт односельців супроводив його, щоб побачити народження лошати.
 Вибравшись на вершину пагорба, Ніколя обережно вийняв яйце з кошика і поклав його під укіс, звідки воно й покотилося. Важко дихаючи, з мокрим від поту чолом, він не відводив очей від яйця. Анжевілерці теж поставали так, щоб нічого не проґавити. Всі приготувалися ловити лоша.
@@ Рядок 59: / Рядок 59: @@
 —     Ловіть його!.. Швидше ловіть його!
-Заєць був меткий, і хіба що добрий мисливський собака міг би його наздогнати. Та жоден анжевілерець не здогадався взяти з собою собаку...
+[[Заєць]] був меткий, і хіба що добрий мисливський собака міг би його наздогнати. Та жоден анжевілерець не здогадався взяти з собою собаку...
 Зажурений повертався Ніколя додому, щоб розповісти про свою велику невдачу вірній Сідоні.
 Ніколи більше він не наважувався висиджувати лоша і мусив змиритися з думкою, що ніколи не матиме коня в стайні.

← Попередня версія	Версія за 09:56, 22 вересня 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Анжевілер, як ми вже казали — маленьке містечко на півночі Лотарінгії. Розкинулося воно неподалік од люксембурзького кордону. Розмовляють там дуже кумедною говіркою, якої не розуміють в інших провінціях. Тому з давніх-давен мешканці Анжевілера зажили поганої слави, їх вважали простачками й дурнями. Мали вони й прозвисько — «заяча юшка», бо коли одного разу заєць, перебігаючи село, переплив калюжу, всі жінки кинулися черпати з неї воду, щоб зварити капусту на заячій юшці.
	+
	+	Ніколя Дортен був справжнім анжевілерцем, не розумнішим і не дурнішим за інших. Він зроду не виїздив із свого села і, коли вперше вибрався до Тіонвіля, подумав, що потрапив до самої столиці.
	+
	+	Він прогулявся Паризькою вулицею, помилувався вітринами крамниць і, як справжній селянин, помітив, що все тут багато дорожче, ніж у Анжевілері.
	+
	+	Невдовзі Ніколя Дортен вийшов на ринковий майдан. І ось в одного торговця городиною він помітив щось велике, жовте і кругле, мов колесо від воза. То був гарбуз.
	+
	+	Ніколя довго дивився на ніколи не бачену дивину. І коли торговець вийшов з-за прилавка, спитав у нього:
	+
	+	— Що ото таке?
	+
	+	Торговець одразу зрозумів, з ким має справу.
	+
	+	— Це кобиляче яйце,— відповів він.
	+
	+	— Кобиляче яйце? — здивовано повторив Ніколя.— Невже? І з нього може вилупитися лошатко?
	+
	+	— Звичайно. Для цього ти повинен вигрівати яйце в ліжку два тижні. Ніколя не мав коня. Здавна мріяв купити, та не було в нього грошей.
	+
	+	Велика надія полонила душу Ніколя.
	+
	+	— Воно дорого коштує? — спитав він.
	+
	+	— Один екю і п'ять франків,— відповів торговець.
	+
	+	Ніколя не вагався і миті. Він заплатив, узяв гарбуз і поспішив до Анжевілера.
	+
	+	— Що з тобою? — спитала Сідоні, його дружина, побачивши захеканого чоловіка.
	+
	+	Ніколя розповів їй, у чому річ, і додав, що сам буде висиджувати кобиляче яйце. Здивована Сідоні погодилася.
	+
	+	Ніколя добре повечеряв, ліг у ліжко, поклав яйце собі під бік і вкрився теплою ковдрою.
	+
	+	Протягом двох тижнів не вставав він із ліжка, там снідав, обідав і вечеряв. Вигрівав яйце.
	+
	+	Та минуло два тижні, а з яйця нічого не вилуплювалося. Ніколя вирішив потримати його в теплі ще два дні.
	+
	+	Як і раніше — нічого.
	+
	+	Ніколя захвилювався:
	+
	+	— А що, коли торговець випадково продав мені негодяще яйце? І він послав дружину в Тіонвіль порадитися з торговцем.
	+
	+	— Яйце як яйце,— запевнив той. — Може, шкаралупа дуже тверда. Щоб розбити її і не зашкодити лошаткові, можна скотити його з невисо кого і не дуже кам'янистого пагорба.
	+
	+	Повернувшись додому, Сідоні переказала пораду продавця чоловікові. Ніколя швидко встав, одягся, обережно поклав яйце у великий кошик і пішов на пагорб. Цілий гурт односельців супроводив його, щоб побачити народження лошати.
	+
	+	Вибравшись на вершину пагорба, Ніколя обережно вийняв яйце з кошика і поклав його під укіс, звідки воно й покотилося. Важко дихаючи, з мокрим від поту чолом, він не відводив очей від яйця. Анжевілерці теж поставали так, щоб нічого не проґавити. Всі приготувалися ловити лоша.
	+
	+	Спочатку гарбуз котився вниз повільно, підскакуючи на камінні. Та чим далі — швидше, і ось уже гарбуз летить, мов ядро із гармати.
	+
	+	І, як на те, на його шляху трапився пеньок. Гах! — і гарбуз розколовся на безліч маленьких шматочків, що розлетілися далеко довкола.
	+
	+	Заєць, який жив під пеньком, кинувся тікати, петляючи й перекидаючись на ходу.
	+
	+	Подумавши, що то лоша, всі метнулися за ним. Ніколя кричав:
	+
	+	— Ловіть його!.. Швидше ловіть його!
	+
	+	Заєць був меткий, і хіба що добрий мисливський собака міг би його наздогнати. Та жоден анжевілерець не здогадався взяти з собою собаку...
	+
	+	Зажурений повертався Ніколя додому, щоб розповісти про свою велику невдачу вірній Сідоні.
	+
	+	Ніколи більше він не наважувався висиджувати лоша і мусив змиритися з думкою, що ніколи не матиме коня в стайні.