Козаки і смерть (українська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana: Перенаправлено на Козаки і смерть (Українська народна казка)

2014-02-06T22:37:24Z

Перенаправлено на Козаки і смерть (Українська народна казка)

Kos Street King в 06:45, 28 вересня 2009

2009-09-28T06:45:40Z

Snak: 1 версія

2009-09-24T16:07:06Z

1 версія

Нова сторінка

КОЗАКИ І СМЕРТЬ

Ішло два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурі погравае, а другий слухає. Коли се один і каже:
— Ой братику, біда! Смерть іде!
А воно, бачите, в степу так здалека видно.
— Ну, то що? — каже той.
— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!
— Е, ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже-то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ народила, раз і помирати!
— Чи так, то й так!
Сидять. Надійшла Смерть і каже:
— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жу[[пан]]ах ходити та мед-вино пити. Ось я вас із світу зжену, косою голови постинаю!
— Стинай,— каже один козак,— на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива [[пан]]і, перед смертю люльку покурити!
— Ну,— каже Смерть,— коли ти мене милостивою [[пан]]ею назвав, то вже кури собі!
Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, як пішов од його дух та дим, то Смерть аж набік одійшла.
— Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш?
— Та що ж,— каже козак,— так мені суджено!
Як розійшовся дим та дух, Смерть знов приступила.
— Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!
— Стривай, милостива [[пан]]і, дай і мені пільгу! — каже другий козак.— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!
— Нюхай,— каже,— та знай мою добрість.
Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думав, як би йому призвести Смерть, щоб вона понюхала!..
Нюхнув на ОДИН бік, нюхнув, на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.
— А що ж воно, добре? — питав Смерть.
— Та як кому! — каже козак.
— Ану, дай спробувати! — просить Смерть.
— На, милостива [[пан]]і!
Як нюхнула Смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!
— Цур же йому, - каже, - яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!
— Отак, як бачиш! — каже козак. - Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано,— Бог його зна! Мушу терпіти!..
— А! — каже Смерть. - Коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай іще п'ятдесят літ.
От таким чином і визволилися козаки від наглої смерті.

[[Категорія:Українські народні казки]]

← Попередня версія		Версія за 22:37, 6 лютого 2014
Рядок 1:		Рядок 1:
−	[[~~Категорія:українська~~ народна казка]]	+	#REDIRECT [[Козаки і смерть (Українська народна казка)]]
−
−	~~[[Категорія:Казки про панів]]~~
−
−
−
−
−	~~КОЗАКИ І СМЕРТЬ~~
−
−	Ішло два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурі погравае, а другий слухає. Коли се один і каже:
−	~~— Ой братику, біда! Смерть іде!~~
−	~~А воно, бачите, в степу так здалека видно.~~
−	~~— Ну, то що? — каже той.~~
−	~~— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!~~
−	— Е, ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже-то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ народила, раз і помирати!
−	~~— Чи так, то й так!~~
−	~~Сидять. Надійшла Смерть і каже:~~
−	— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жу[[пан]]ах ходити та мед-вино пити. Ось я вас із світу зжену, косою голови постинаю!
−	— Стинай,— каже один козак,— на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива [[пан]]і, перед смертю люльку покурити!
−	~~— Ну,— каже Смерть,— коли ти мене милостивою [[пан]]ею назвав, то вже кури собі!~~
−	Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, як пішов од його дух та дим, то Смерть аж набік одійшла.
−	~~— Оце,— каже,— який поганий дух! Як се ти таку погань куриш?~~
−	~~— Та що ж,— каже козак,— так мені суджено!~~
−	~~Як розійшовся дим та дух, Смерть знов приступила.~~
−	~~— Ну,— каже,— покурив, тепер я вас обох постинаю!~~
−	— Стривай, милостива [[пан]]і, дай і мені пільгу! — каже другий козак.— Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!
−	~~— Нюхай,— каже,— та знай мою добрість.~~
−	~~Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думав, як би йому призвести Смерть, щоб вона понюхала!..~~
−	Нюхнув на ОДИН бік, нюхнув, на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.
−	~~— А що ж воно, добре? — питав Смерть.~~
−	~~— Та як кому! — каже козак.~~
−	~~— Ану, дай спробувати! — просить Смерть.~~
−	~~— На, милостива [[пан]]і!~~
−	~~Як нюхнула Смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!~~
−	~~— Цур же йому, - каже, - яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як се ти таке паскудство вживаєш?!~~
−	— Отак, як бачиш! — каже козак. - Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано,— Бог його зна! Мушу терпіти!..
−	— А! — каже Смерть. - Коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай іще п'ятдесят літ.
−	~~От таким чином і визволилися козаки від наглої смерті.~~

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 КОЗАКИ І СМЕРТЬ
@@ Рядок 30: / Рядок 37: @@
 — А! — каже Смерть. - Коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай іще п'ятдесят літ.
 От таким чином і визволилися козаки від наглої смерті.