Кішка й дурні люди (Болгарська народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 10:08, 14 грудня 2013

2013-12-14T10:08:34Z

Bogdan: перейменував «Кішка й дурні люди» на «Кішка й дурні люди (Болгарська народна казка)»

2013-11-19T15:00:00Z

перейменував «Кішка й дурні люди» на «Кішка й дурні люди (Болгарська народна казка)»

Bogdan в 16:02, 12 листопада 2013

2013-11-12T16:02:54Z

Bogdan: Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

2013-11-05T16:06:32Z

Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...

Нова сторінка

{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

@@ Рядок 43: / Рядок 43: @@
 —	А що тут думати, браття! — озвався тоді піп.— Запалимо хліва!
-Сказано—зроблено. Запалили хліва, піднявся густий чорний дим. Жарко стало у хліві, навколо все горіло, і кішка непомітно прошмигнула в двері. А ті, що були перед дверима, злякалися, покидали палиці й розбіглися хто куди. Одному кішка вискочила на плече, і той упав з переляку. Інші подумали, що він заліг, як солдат, і теж попадали на землю. А кішка тим часом вскочила в церкву. Тоді селяни послали найхоробрі- шого, щоб здалеку подивився, що вона там робить.
+Сказано—зроблено. Запалили хліва, піднявся густий чорний дим. Жарко стало у хліві, навколо все горіло, і кішка непомітно прошмигнула в двері. А ті, що були перед дверима, злякалися, покидали палиці й розбіглися хто куди. Одному кішка вискочила на плече, і той упав з переляку. Інші подумали, що він заліг, як солдат, і теж попадали на землю. А кішка тим часом вскочила в церкву. Тоді селяни послали найхоробрішого, щоб здалеку подивився, що вона там робить.
-Пішов найхоробріший, заглянув у вікно і бачить: сидить кішка, облизує лапи й раз по раз очима блискає. Хоробрий селянин подумав, що то вона хоче напасти на нього, і втік.
+Пішов найхоробріший, заглянув у вікно і бачить: сидить кішка, облизує лапи й раз по раз очима блискає. Хоробрий [[селянин]] подумав, що то вона хоче напасти на нього, і втік.
 —	Ну що там? — спитали його.
@@ Рядок 54: / Рядок 54: @@
+{{Казка про чоловіка}}
 {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

← Попередня версія	Версія за 16:02, 12 листопада 2013
Рядок 1:	Рядок 1:
	+	Їхав якось купець на торг і побачив на дорозі кішку. Голодна вона була, квола. Підібрав він її, щоб не мучилася. Надвечір добувся до села. А мишей там було — тьма. Зайшов він ночувати до корчми, пустив кішку, й вона переловила всіх мишей.

	+	Вранці прийшли до корчми селяни випити по кухлю пива, аж бачать: не стало мишей. То зайдуть, бувало, до корчми, а миші — і по столах, і коло кухлів. Питають вони корчмаря, куди, мовляв, миші поділися.
	+
	+	А той засміявся та й каже:
	+
	+	— Поснули, я вином їх напоїв.
	+
	+	А тоді розповів про купця та кішку.
	+
	+	— Невже вона й справді їх половила? — чудувалися люди.— Де б це й собі купити таку кішку, щоб усі миші в селі знищила?
	+
	+	— Можу продати,— обізвався купець.— Але дорого.
	+
	+	— Скільки просиш? — почали ті прицінюватися.
	+
	+	— Засипте її грішми, скільки піде, стільки й буде.
	+
	+	Селяни погодилися. Та коли вони засипали кішку грішми, купець посунув її, і селяни знову мусили сипати гроші.
	+
	+	Тоді купець витяг кіщиного хвоста й сказав:
	+
	+	— І його засипте. Саме хвіст кішці найпотрібніший, щоб ловити мишей.
	+
	+	Ще досипали селяни грошей, купець оддав кішку та й поїхав собі.
	+
	+	А трохи перегодом дурні люди згадали, що забули спитати купця, чим кішку годувати. І побігли за ним. Бачить купець, селяни женуться за ним, та й думає: мабуть, дотямили, що обдурив їх. І ну коня поганяти. Він тікає, а селяни за ним, біжать і гукають:
	+
	+	— Гей, зупинися! Скажи, що твоя кішка їсть?
	+
	+	— Масло й сало! — крикнув купець.
	+
	+	А селянам причулося: «Нас їй мало». Злякалися.
	+
	+	— Хай вона пропаде, щоб ми її так годували! — сказали всі.— Краще вб’ємо її.
	+
	+	Вернулися до корчми. Посідали віддалік, ніхто не наважується підійти до кішки ближче. Нарешті хтось насмілився, підняв стільця й кинув на неї. Кішка втекла в хлів.
	+
	+	— Що ж робити? — питають селяни одне одного.— Як вилізе вночі — всіх нас подушить. Що ж придумати, щоб її вбити?
	+
	+	Побрали вони палиці та сокири і ну гатити по дверях та черепиці, а кішка сидить тихо, наче й нема її там.
	+
	+	— А що тут думати, браття! — озвався тоді піп.— Запалимо хліва!
	+
	+	Сказано—зроблено. Запалили хліва, піднявся густий чорний дим. Жарко стало у хліві, навколо все горіло, і кішка непомітно прошмигнула в двері. А ті, що були перед дверима, злякалися, покидали палиці й розбіглися хто куди. Одному кішка вискочила на плече, і той упав з переляку. Інші подумали, що він заліг, як солдат, і теж попадали на землю. А кішка тим часом вскочила в церкву. Тоді селяни послали найхоробрі- шого, щоб здалеку подивився, що вона там робить.
	+
	+	Пішов найхоробріший, заглянув у вікно і бачить: сидить кішка, облизує лапи й раз по раз очима блискає. Хоробрий селянин подумав, що то вона хоче напасти на нього, і втік.
	+
	+	— Ну що там? — спитали його.
	+
	+	— Не питайте! — відповів хоробрий.— Чого тільки не обіцяла!.. «Як вилізу,— каже,— нікого живого не залишу».
	+
	+	Так врятувалася кішка від дурних людей.