Ламброс і Маруліца (грецька народна казка) - Історія редагувань

Bogdana в 21:38, 10 вересня 2013

2013-09-10T21:38:03Z

Bogdan в 19:38, 9 травня 2013

2013-05-09T19:38:26Z

Bogdan в 18:57, 9 травня 2013

2013-05-09T18:57:09Z

Bogdan: перейменував «Ламброс і Маруліца» на «Ламброс і Маруліца (грецька народна казка)»

2013-05-07T22:04:25Z

перейменував «Ламброс і Маруліца» на «Ламброс і Маруліца (грецька народна казка)»

Bogdan в 16:04, 29 квітня 2013

2013-04-29T16:04:30Z

Bogdan в 13:52, 29 квітня 2013

2013-04-29T13:52:21Z

Bogdan: Створена сторінка: На околиці міста в маленькій хатині жили чоловік та жінка з двома дітьми — Ламбросом та ...

2013-04-29T13:51:35Z

Створена сторінка: На околиці міста в маленькій хатині жили чоловік та жінка з двома дітьми — Ламбросом та ...

Нова сторінка

На околиці міста в маленькій хатині жили чоловік та жінка з двома дітьми — Ламбросом та Маруліцою.

Якось, коли стояли морози, мати й каже дітям:

— Любі мої, наш батько дуже хворий, а топити в хаті нічим. Підіть у ліс і нарубайте дров, бо я не можу залишити батька.

Діти взяли мотузку, сокиру й подались до лісу. Та незабаром пішов такий сніг, що вони збилися з дороги. Першою це збагнула Маруліца.

— Де ми? — спитала вона.— Я не бачу дороги.

— Ось вона,— відказує Ламброс,— тільки снігом прикидана. Пройді¬мо ще трохи — і ти побачиш, що ми правильно йдемо.

Ішли вони, йшли, коли бачать — щось на снігу ворушиться. Підійшли ближче — аж то білка б’ється в капкані.

Діти нахилилися над нею.

— Не бійся, білочко,— сказала Маруліца,— мій брат визволить тебе, і ти знову будеш стрибати, як і раніше.

— Справді? — зраділа білка.

— Авжеж,— мовив Ламброс

Він розімкнув капкан і визволив білку. Вона стрибнула на дерево.

— Дякую! — крикнула дітям.— Я цього ніколи не забуду!

Пройшли вони ще трохи і опинилися в пралісі, що не мав кінця-

краю. Діти почали рубати сухі гілки. Але коли зібралися додому — побачили, що їхні сліди прикидав сніг. Ламброс і Маруліца злякалися. Як же їм іти назад?

Стали вони ходити сюди-туди, шукаючи якоїсь стежки, але чим біль¬ше ходили, тим більше заплутувались у хащі.

Раптом діти побачили хатину і попрямували до неї. Вони мріяли хоч трохи погрітися.

Заходять — а там баба вечерю варить,

— Здрастуйте, бабусю,— сказав Ламброс.— Дозвольте погрітися у вас.

— Сідайте і скуштуйте моєї юшки. Сідайте! — весело мовила баба. То була відьма. Вона одразу зметикувала, що треба робити.

Діти, повечерявши, задрімали біля вогню. А відьма взяла й позами¬кала їх у дерев’яні клітки, а сама пішла спати.

Прокинулися бідолахи та й ну просити:

— Бабусю, випустіть нас, ми повинні принести додому дров і нато¬пити хату, бо наш батько дуже хворий! Відпустіть нас додому!

Відьма підійшла до клітки Ламброса і засміялася:

— Звідси ви ніколи й нікуди не вийдете! Вигодую вас, а потім за¬смажу в печі.

І насипала їм по тарілці смачної юшки, а сама пішла з дому.

— Охі, які ми нещасні! — мовив Ламброс.— В іаку халепу вскочили!

— Спробуй виламати дерев’яний прут,— каже Маруліца,— а потім і мене визволиш.

Хоч як силкувався Ламброс, нічого зробити не міг,

— Дуже міцна клітка,— зітхнув він.

Плакали діти, ридали, та що з того! Виголодалися й почали їсти юшку.

Аж тут з’явилося горобеня.

— Не їжте цієї юшки! — мовило воно.— Вам не можна гладшати. Послухалися діти горобеняти. А відьма, побачивши повні тарілки,

насипала ще по тарілці.

— Ану з’їжте мені все! — наказала вона.— А то буде вам непере¬ливки!

Перелякалися Ламброс. і Маруліца, виїли по дві тарілки юшки.

А відьма, рада-радісінька, пішла собі спати.

Вранці вона налила велику миску юшки та й каже:

— Нехай тільки до мого приходу не з’їсте!

І пішла з дому.

Діти знову почали плакати. Аж тут з’явилася білка.

— Ламбросе, Маруліцо! — пропищала вона,— Де ви?

— Білочка! — здивувалися діти.— Як ти тут опинилась?

— Почула про ваше горе і прийшла.

Білка почала гризти дерев’яні прути клітки, у якій сидів Ламброс, Скоро вона визволила його.

— Визволяй і мене! — радісно крикнула Маруліца.— Ми втечемо звідси!

— Ні,— каже Ламброс,— якщо ми втечемо і залишимо відьму, вона те саме може зробити і з іншими дітьми. Спочатку треба її провчити.

— А як? — спитала Маруліца.

— Не знаю. Треба подумати. Дякуємо тобі,— мовив він до білки,— а тепер тікай звідси, щоб відьма тебе не застала.

Білка зникла, а Ламброс зайшов знов у клітку і приставив дерев’яні прути так, аби не видно було, що вони перекушені.

Та незабаром прийшла до них друга баба.

— Моя двоюрідна сестра вдома? — спитала дітей.

— Ні, але має скоро прийти.

— Я не можу її чекати. Коли вона прийде, скажіть, що я принесла їй меду. Сестра буде дуже рада, вона понад усе на світі любить мед.

І пішла.

Ламброс сховав мед під ліжко, а потім затопив піч. Накидав туди дров, і піч стала, як розпечене залізо.

Почувши, що повертається відьма, хлопець закрив піч заслінкою й повернувся в клітку.

— Як ся маєте, любі мої? — переступивши поріг, спитала вона й за¬йшлася злим сміхом,— виїли юшку?

— Виїли,— відповів Ламброс,— бачите, миска порожня. Недавно за¬ходила ваша сестра і принесла меду.

— Мед? — закричала відьма.— Де він?

— У піч поставила,— відповів Ламброс.

Відьма підбігла до печі, а Ламброс, вибравшись із клітки, навшпинь¬ках покрався за нею слідом. І тільки та відкрила заслінку, щоб узяти мед, Ламброс штовх її в ніч! Ще й закрив
заслінкою.

Відьми як і не було: згоріла дотла.

Звільнив Ламброс із клітки сестричку та й каже:

— Ходімо додому! Батько й мати, мабуть, уже не знають, що й ду¬мати. Відьми немає!

Вийшли вони — коли бачать, щось накрите лежить у дворі.

— Що там? — спитав Ламброс.

— Відкрий, подивимося.

Відкрили — а там повно золота. Діти набрали золота, скільки могли донести, і пішли додому. Сніг уже давно перестав. Вони знайшли до¬рогу й незабаром добралися додому.

Як же зраділи батько й мати! Вони вже й не думали, що побачать своїх діточок живими.

Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім ви¬клав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-На околиці міста в маленькій хатині жили чоловік та жінка з двома дітьми — Ламбросом та Маруліцою.
+На околиці міста в маленькій хатині жили [[чоловік]] та [[жінка]] з двома дітьми — Ламбросом та Маруліцою.
 Якось, коли стояли морози, мати й каже дітям:
-—	Любі мої, наш батько дуже хворий, а топити в хаті нічим. Підіть у ліс і нарубайте дров, бо я не можу залишити батька.
+—	Любі мої, наш [[батько]] дуже хворий, а топити в хаті нічим. Підіть у ліс і нарубайте дров, бо я не можу залишити батька.
 Діти взяли мотузку, сокиру й подались до лісу. Та незабаром пішов такий сніг, що вони збилися з дороги. Першою це збагнула Маруліца.
@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 Діти нахилилися над нею.
-—	Не бійся, білочко,— сказала Маруліца,— мій брат визволить тебе, і ти знову будеш стрибати, як і раніше.
+—	Не бійся, білочко,— сказала Маруліца,— мій [[брат]] визволить тебе, і ти знову будеш стрибати, як і раніше.
-—	Справді? — зраділа білка.
+—	Справді? — зраділа [[білка]].
 —	Авжеж,— мовив Ламброс
@@ Рядок 25: / Рядок 25: @@
 —	Дякую! — крикнула дітям.— Я цього ніколи не забуду!
-Пройшли вони ще трохи і опинилися в пралісі, що не мав кінця-
+Пройшли вони ще трохи і опинилися в пралісі, що не мав кінця-краю. Діти почали рубати сухі гілки. Але коли зібралися додому — побачили, що їхні сліди прикидав сніг. Ламброс і Маруліца злякалися. Як же їм іти назад?
 Стали вони ходити сюди-туди, шукаючи якоїсь стежки, але чим більше ходили, тим більше заплутувались у хащі.
@@ Рядок 33: / Рядок 31: @@
 Раптом діти побачили хатину і попрямували до неї. Вони мріяли хоч трохи погрітися.
-Заходять — а там баба вечерю варить,
+Заходять — а там [[баба]] вечерю варить,
 —	Здрастуйте, бабусю,— сказав Ламброс.— Дозвольте погрітися у вас.
@@ Рядок 69: / Рядок 67: @@
 —	Ану з’їжте мені все! — наказала вона.— А то буде вам непереливки!
-Перелякалися Ламброс. і Маруліца, виїли по дві тарілки юшки.
+Перелякалися Ламброс і Маруліца, виїли по дві тарілки юшки.
 А відьма, рада-радісінька, пішла собі спати.
@@ Рядок 115: / Рядок 113: @@
 —	Як ся маєте, любі мої? — переступивши поріг, спитала вона й зайшлася злим сміхом,— виїли юшку?
-—	Виїли,— відповів Ламброс,— бачите, миска порожня. Недавно заходила ваша сестра і принесла меду.
+—	Виїли,— відповів Ламброс,— бачите, миска порожня. Недавно заходила ваша [[сестра]] і принесла меду.
-—	Мед? — закричала відьма.— Де він?
+—	Мед? — закричала [[відьма]].— Де він?
 —	У піч поставила,— відповів Ламброс.
-Відьма підбігла до печі, а Ламброс, вибравшись із клітки, навшпиньках покрався за нею слідом. І тільки та відкрила заслінку, щоб узяти мед, Ламброс штовх її в ніч! Ще й закрив
+Відьма підбігла до печі, а Ламброс, вибравшись із клітки, навшпиньках покрався за нею слідом. І тільки та відкрила заслінку, щоб узяти мед, Ламброс штовх її в ніч! Ще й закрив заслінкою.
 Відьми як і не було: згоріла дотла.
@@ Рядок 128: / Рядок 125: @@
 Звільнив Ламброс із клітки сестричку та й каже:
-—	Ходімо додому! Батько й мати, мабуть, уже не знають, що й думати. Відьми немає!
+—	Ходімо додому! [[Батько]] й мати, мабуть, уже не знають, що й думати. Відьми немає!
 Вийшли вони — коли бачать, щось накрите лежить у дворі.

← Попередня версія		Версія за 19:38, 9 травня 2013
Рядок 143:		Рядок 143:

	{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}		{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}
		+
		+
		+	{{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}}

← Попередня версія		Версія за 18:57, 9 травня 2013
Рядок 142:		Рядок 142:
	Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім виклав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.		Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім виклав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.

−		+	{{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}}
−	~~[[категорія:грецькі народні казки]]~~
−
−	~~[[категорія:книги видавництва "Веселка"]]~~

← Попередня версія		Версія за 16:04, 29 квітня 2013
Рядок 141:		Рядок 141:

	Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім виклав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.		Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім виклав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.
		+
		+
		+	[[категорія:грецькі народні казки]]
		+
		+	[[категорія:книги видавництва "Веселка"]]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 На околиці міста в маленькій хатині жили чоловік та жінка з двома дітьми — Ламбросом та Маруліцою.
@@ Рядок 10: / Рядок 9: @@
 —	Де ми? — спитала вона.— Я не бачу дороги.
-—	Ось вона,— відказує Ламброс,— тільки снігом прикидана. Пройді¬мо ще трохи — і ти побачиш, що ми правильно йдемо.
+—	Ось вона,— відказує Ламброс,— тільки снігом прикидана. Пройдімо ще трохи — і ти побачиш, що ми правильно йдемо.
 Ішли вони, йшли, коли бачать — щось на снігу ворушиться. Підійшли ближче — аж то білка б’ється в капкані.
@@ Рядок 30: / Рядок 29: @@
 краю. Діти почали рубати сухі гілки. Але коли зібралися додому — побачили, що їхні сліди прикидав сніг. Ламброс і Маруліца злякалися. Як же їм іти назад?
-Стали вони ходити сюди-туди, шукаючи якоїсь стежки, але чим біль¬ше ходили, тим більше заплутувались у хащі.
+Стали вони ходити сюди-туди, шукаючи якоїсь стежки, але чим більше ходили, тим більше заплутувались у хащі.
 Раптом діти побачили хатину і попрямували до неї. Вони мріяли хоч трохи погрітися.
@@ Рядок 40: / Рядок 39: @@
 —	Сідайте і скуштуйте моєї юшки. Сідайте! — весело мовила баба. То була відьма. Вона одразу зметикувала, що треба робити.
-Діти, повечерявши, задрімали біля вогню. А відьма взяла й позами¬кала їх у дерев’яні клітки, а сама пішла спати.
+Діти, повечерявши, задрімали біля вогню. А відьма взяла й позамикала їх у дерев’яні клітки, а сама пішла спати.
 Прокинулися бідолахи та й ну просити:
-—	Бабусю, випустіть нас, ми повинні принести додому дров і нато¬пити хату, бо наш батько дуже хворий! Відпустіть нас додому!
+—	Бабусю, випустіть нас, ми повинні принести додому дров і натопити хату, бо наш батько дуже хворий! Відпустіть нас додому!
 Відьма підійшла до клітки Ламброса і засміялася:
-—	Звідси ви ніколи й нікуди не вийдете! Вигодую вас, а потім за¬смажу в печі.
+—	Звідси ви ніколи й нікуди не вийдете! Вигодую вас, а потім засмажу в печі.
 І насипала їм по тарілці смачної юшки, а сама пішла з дому.
@@ Рядок 68: / Рядок 67: @@
 насипала ще по тарілці.
-—	Ану з’їжте мені все! — наказала вона.— А то буде вам непере¬ливки!
+—	Ану з’їжте мені все! — наказала вона.— А то буде вам непереливки!
 Перелякалися Ламброс. і Маруліца, виїли по дві тарілки юшки.
@@ Рядок 114: / Рядок 113: @@
 Почувши, що повертається відьма, хлопець закрив піч заслінкою й повернувся в клітку.
-—	Як ся маєте, любі мої? — переступивши поріг, спитала вона й за¬йшлася злим сміхом,— виїли юшку?
+—	Як ся маєте, любі мої? — переступивши поріг, спитала вона й зайшлася злим сміхом,— виїли юшку?
-—	Виїли,— відповів Ламброс,— бачите, миска порожня. Недавно за¬ходила ваша сестра і принесла меду.
+—	Виїли,— відповів Ламброс,— бачите, миска порожня. Недавно заходила ваша сестра і принесла меду.
 —	Мед? — закричала відьма.— Де він?
@@ Рядок 122: / Рядок 121: @@
 —	У піч поставила,— відповів Ламброс.
-Відьма підбігла до печі, а Ламброс, вибравшись із клітки, навшпинь¬ках покрався за нею слідом. І тільки та відкрила заслінку, щоб узяти мед, Ламброс штовх її в ніч! Ще й закрив
+Відьма підбігла до печі, а Ламброс, вибравшись із клітки, навшпиньках покрався за нею слідом. І тільки та відкрила заслінку, щоб узяти мед, Ламброс штовх її в ніч! Ще й закрив
 заслінкою.
@@ Рядок 129: / Рядок 128: @@
 Звільнив Ламброс із клітки сестричку та й каже:
-—	Ходімо додому! Батько й мати, мабуть, уже не знають, що й ду¬мати. Відьми немає!
+—	Ходімо додому! Батько й мати, мабуть, уже не знають, що й думати. Відьми немає!
 Вийшли вони — коли бачать, щось накрите лежить у дворі.
@@ Рядок 137: / Рядок 136: @@
 —	Відкрий, подивимося.
-Відкрили — а там повно золота. Діти набрали золота, скільки могли донести, і пішли додому. Сніг уже давно перестав. Вони знайшли до¬рогу й незабаром добралися додому.
+Відкрили — а там повно золота. Діти набрали золота, скільки могли донести, і пішли додому. Сніг уже давно перестав. Вони знайшли дорогу й незабаром добралися додому.
 Як же зраділи батько й мати! Вони вже й не думали, що побачать своїх діточок живими.
-Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім ви¬клав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.
+Ламброс розповів батькам, як вони перехитрили відьму, а потім виклав золото на стіл. Батьки дивувалися з розуму своїх дітей. І більше злиднів вони не знали.